Рішення

від 22.06.2022 по справі 910/16091/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.06.2022Справа № 910/16091/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Жалобі С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАГІСТРАЛЬ-2003"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІЛВЕР ТРАНС»

про стягнення 418 001,73 грн.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАГІСТРАЛЬ-2003" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІЛВЕР ТРАНС» про стягнення заборгованості у розмірі 418 001,73 грн. (з урахуванням уточнень ціни позову) за договором №01-21МА від 29.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Станом на 17.11.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду від позивача надійшли документи з посиланням на вимоги ухвали суду від 11.10.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання у справі призначено на 13.12.2021.

06.12.2021 через відділ автоматизованого документообігу суду представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАГІСТРАЛЬ-2003" подав клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 відкладено розгляд справи на 02.02.2022.

02.02.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-2003" надав уточнення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 відкладено розгляд справи на 30.03.2022.

Судове засідання, призначене на 30.03.2022 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2022 розгляд справи призначено на 23.06.2022.

Представники учасників справи у судове засідання 23.06.2022 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, направленням на адресу місцезнаходження копії ухвали суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

29.01.2021 між позивачем (суборендодавець) та відповідачем (суборендар) був укладений договір суборенди рухомого складу №01-21МА (далі - Договір), відповідно до умов якого суборендар зобов`язується передати суборендарю залізничні вагони напіввагони, а суборендар зобов`язується прийняти вагони та здійснювати платежі.

Згідно з п. 2.4. Договору вагони є переданими у суборенду та суборендна плата нараховується з моменту передачі вагонів за актом прийманням-передачі.

Актами приймання-передачі, що були підписані сторонами у період з 07.02.2021 по 02.03.2021 підтверджується факт передачі 41 вагону суборендодавцем та прийняття вагонів суборендарем у суборендне користування. Акти приймання-передачі підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств без заперечень та зауважень, копії актів наявні у матеріалах справи. В усіх актах міститься примітки щодо технічної справності переданих вагонів.

Актом приймання-передачі від 31.03.2021 підтверджується факт повернення суборендарем та прийняття суборендодавцем одного вагону із суборенди, після чого у фактичному користуванні суборендаря залишилися 40 вагонів.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонам щомісяця також підписувалися акти виконаних робіт (послуг) за Договором у період березень-липень 2021 року. В кожному з актів фіксувалася фактична кількість використаних суборендарем вагонів, кількість вагоноднів, та сума, що підлягає сплаті суборендарем. Окремо сторони зазначали про відсутність претензій одна до одної.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач не сплатив у повному обсязі платежі, передбачені умовами Договору, за травень 2021 року а також за червень 2021 року, внаслідок чого сума основної заборгованості, заявленої до стягнення склала 393 214,33 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що внаслідок укладення договору між сторонами правочину склалися господарські правовідносини, а також, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Договір оренди як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору суборендодавець передав, а суборендар прийняв за актами прийому-передачі обумовлені Договором залізничні вагони у справному стані.

Відповідно до п. 3.1. вартість за суборенду одного вагону за одну добу складає 410,00 грн. Ця сума погоджена сторонами та є незмінною до 01.07.2021.

Пунктом 3.4. Договору погоджено, що орендна плата сплачується у безготівковій формі згідно акта виконаних роіт (послуг) на умовах: до 5 числа поточного місяця - 50% плати за поточний місяць, до 20 числа поточного місяця - повна оплата.

Згідно з п. 4.3. Договору суборендар зобов`язується своєчасно й у повному обсязі сплачувати суборендну плату та залізничний тариф.

Так, згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною 1 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з положеннями частини 6 статті 762 ЦК наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо. Якщо у погіршенні цього майна або у створенні гірших умов користування ним винні обидві сторони за договором, розмір орендної плати також може бути зменшений, але лише у частині, яка відповідає вині орендодавця у зменшенні можливості користуватися майном.

Матеріалами справи підтверджується факт несвоєчасного здійснення орендних платежів суборендарем, внаслідок чого за відповідачем утворилася основна заборгованість у сумі 393 214,33 грн. Також з матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до відповідача з претензіями про сплату заборгованості, однак відповідач не здійснив погашення заборгованість у повному обсязі.

Свобода договору, відповідно до статті 3 ЦК, є однією із засад цивільного законодавства.

Статтею 6 ЦК передбачено право сторін укласти договір, який не передбачено актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право відступити в договорі від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або суті правовідносин сторін.

Отже, принцип свободи договору відповідно до статей 6, 627 ЦК є визначальним та полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, по-перше: можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору); по-друге, можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Суперечність правочину (його частини) актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного правочину всупереч змісту чи суті правовідносин сторін; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином, не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що уклавши договір оренди, сторони погодилися з передбаченими у ньому умовами щодо порядку здійснення розрахунків, підстав та порядку припинення договірних відносин, а також механізму повернення вагонів з оренди, і кожна зі сторін цього договору беззаперечно взяла на себе певні обов`язки, які відображені в його умовах.

Крім того, відповідно до статей 42, 44 ГК підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

За змістом цих правових норм у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від) таких дій.

Згідно з положеннями частини 6 статті 762 ЦК наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане через обставини, за які він не відповідає.

Водночас, відповідачем належними і допустимими доказами не було доведено будь-яких обставин, з якими законодавство пов`язує звільнення наймача від орендних платежів, в тому числі фактів неможливості користування об`єктом суборенди через обставини, за які він не відповідає.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості у сумі 393 214,33 грн. є правомірною, обґрунтованою і підлягає задоволенню у повному обсязі.

З приводу позовних вимог про стягнення пені, нарахованої у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання, суд зазначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Право суборендодавця на нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення заборгованості сторони перебачили пунктами 3.2., 8.4. Договору.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення неустойки за час прострочення, нарахованої на підставі умов Договору, судом встановлено, що сума пені у розмірі 20 015,41 грн. є арифметично вірною та обґрунтованою, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою та арифметично вірною є сума 3% річних у розмірі 3 815,62 грн. та сума інфляційних втрат у розмірі 956,37 грн., а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в цій частині.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СІЛВЕР ТРАНС» (Україна, 03028, місто Київ, ПРОСПЕКТ НАУКИ, будинок 42/1, корпус 10, офіс 17, ідентифікаційний код 41408401) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "МАГІСТРАЛЬ-2003" (Україна, 01014, місто Київ, б.Дружби народів, будинок 38, офіс 411, ідентифікаційний код 32628211) основну заборгованість у розмірі 393 214,33 грн., 3% річних у розмірі 3 815,62 грн., пеню в розмірі 20 015,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 956,37 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 6 270,03 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2022.

Суддя І.В. Приходько