Рішення
від 20.06.2022 по справі 914/346/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2022 Справа № 914/346/22

Господарський суд Львівської області у складі:

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участі секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Львівська область, м.Львів;

в інтересах держави в особі

Позивача: Бібрської міської ради Львівського району Львівської області, Львівська область, Львівський район, м.Бібрка;

до Відповідача: Приватного підприємства Агро-Буд-Сервіс КВВ, Львівська область, Буський район, с.Журатин;

про: розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Представники:

Прокурор: Максимовська С.С. прокурор (посвідчення від 19.10.2021р. №065519);

Позивача: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.02.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника керівника Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Бібрської міської ради Львівського району Львівської області від 07.02.2022р. вих. №15/1-183вих-22 (вх. №382) за позовом до Приватного підприємства Агро-Буд-Сервіс КВВ про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки.

Підставами позовних вимог Прокурор зазначає несплату Відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим №4621555900:01:000:0666.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.02.2022р. у цій справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 10.03.2022р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2022р. у цій справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 31.03.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.03.2022р. у цій справі судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 10.05.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду від 10.05.2022р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 31.05.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області 31.05.2022р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 21.06.2022р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

В судовому засіданні 21.06.2022р. судом оголошувалась перерва в межах дня слухання до 12:50год. 21.06.2022р., про що Прокурор повідомлялась в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила Прокурор в судовому засіданні, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Прокурор в судове засідання з`явилась, в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах, зазначила про неможливість врегулювання спору між Сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Прокурора доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу заявлених позовних вимог.

Представник Позивача в судове засідання не з`явився, 18.02.2022р. за вх. №4607/22 засобами поштового зв`язку надіслав на адресу суду Заяву від 14.02.2022р. вих. №02-13/165, у якій підтримує заявлені Прокурором в інтересах держави в особі Позивача позовні вимоги і просить суд проводити розгляд справи за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі документами.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 ГПК України встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 09.02.2022р. про відкриття провадження у даній справі судом постановлено Відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали відповідно до ст.165 ГПК України надати відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; одночасно надіслати (надати) іншим Учасникам справи копію відзиву та доданих до нього документів, докази такого надіслання (надання) надати суду до початку підготовчого засідання.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.02.2022р. про відкриття провадження у цій справі надіслано судом 09.02.2022р. на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68 (адреса зазначена Прокурором у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 09.02.2022р., проте 12.03.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку за закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414411625 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

16.03.2022р. поштовий конверт за ідентифікатором 7901414411625 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20): «за закінченням встановленого терміну зберігання» та був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №6263/22.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.03.2022р. у цій справі надіслано судом 10.03.2022р. на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68 (адреса зазначена Прокурором у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 10.03.2022р., проте 05.05.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414458915 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

13.05.2022р. поштовий конверт за ідентифікатором 7901414458915 повернувся до суду та був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №9962/22.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.03.2022р. у цій справі надіслано судом 04.04.2022р. на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68 (адреса зазначена Прокурором у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 04.04.2022р., проте 26.04.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414493290 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

02.05.2022р. поштовий конверт за ідентифікатором 7901414493290 повернувся до суду та був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №8837/22.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 10.05.2022р. у цій справі надіслано судом 11.05.2022р. на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68 (адреса зазначена Прокурором у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 11.05.2022р., проте 25.05.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку: «за письмовою відмовою адресата», що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414558456 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

27.05.2022р. поштовий конверт за ідентифікатором 7901414558456 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку (ф.20): «адресат відсутній за вказаною адресою» та був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №11204/22.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 31.05.2021р. у цій справі надіслано судом 01.06.2022р. на зазначену Прокурором у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68 (адреса зазначена Прокурором у позовній заяві та відповідає даним ЄДРЮОФОП та ГФ), що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 01.06.2022р., проте 08.06.2022р. повернуто відділенням поштового зв`язку: інші причини, що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901414548779 Трекінг з інтернет-порталу АТ Укрпошта (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Згідно ч.ч.3, 7 ст.120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов`язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача (зокрема ухвали від 09.02.2022р, 10.03.2022р., 31.03.2022р., 10.05.2022р. та від 31.05.2022р. у цій справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв`язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання ухвалою суду від 31.05.2022р. явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 21.06.2022р. у цій справі не обов`язковою, беручи до уваги встановлені ст.195 ГПК України строки розгляду спору, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважних представників Сторін за наявними у справі документами.

Позиція Прокурора:

Прокурор з підстав неналежного виконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою просить суд розірвати укладений між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Відповідачем Договір оренди землі від 25.10.2018р. б/н та зобов`язати Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 9,3852га кадастровий №4621555900:01:000:0666.

В обґрунтування заявленого позову Прокурор зазначає, що 25.10.2018р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та ПП «Агро-Буд-Сервіс-КВВ» укладено Договір оренди землі б/н, за умовами якого передано в строкове платне користування на сім років земельну ділянку площею 9,3852га кадастровий №4621555900:01:000:0666, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право оренди Відповідача на вказану земельну ділянку.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 25.09.2018р. №13-4868/16-18/СГ згідно Акту прийому-передачі від 27.09.2018р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Позивачем зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9,3852га кадастровий №4621555900:01:000:0666.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020р. №718-Р Новострілищанська сільська рада ввійшла до складу Бібрської міської ради Львівського району Львівської області. Рішенням Позивача від 08.12.2020р. №20 розпочато процедуру реорганізації Новострілищанської сільської ради шляхом приєднання до Позивача.

Відтак, згідно доводів Прокурора, у Позивача виникли права і обов`язки Орендодавця за оспорюваним Договором.

В той же час, згідно доводів Прокурора, Відповідачем допущено заборгованість зі сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором, оскільки Відповідачем орендна плата за Договором не сплачувалась взагалі, що на думку Прокурора, свідчить про систематичну несплату Відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором.

Вказана обставина підтверджується також рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2021р. у справі №380/795/20, яким стягнуто з Відповідача на користь ГУ ДПС у Львівській області податковий борг по сплаті орендної плати за землю на суму 33684грн.

Позиція Позивача:

Позивач у поданій 18.02.2022р. за вх. №4607/22 заяві від 14.02.2022р. вих. №02-13/165 зазначає, що підтримує заявлений Прокурором в інтересах держави в особі Позивача позов і просить суд розглядати справу за відсутності повноважного представника Позивача за наявними у справі матеріалами.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 ГПК України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, беручи до уваги подану Позивачем заяву від 18.02.2022р. вх. №4607/22 суд вважає за можливе розглянути справу по суті за відсутності повноважних представників Сторін за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наданих Прокурором доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Рішенням Тендерної комісії організатора земельних торгів Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, оформленим Протоколом повторних земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки від 25.10.2018р. №620 Приватне підприємство «Агро-Буд-Сервіс КВВ» (надалі Відповідач, Орендар) визначено переможцем торгів з продажу лоту №26782 «Право оренди терміном 7 (сум) років земельної ділянки сільськогосподарського призначення, площею 9,3852га, кадастровий номер 4621555900:01:000:0666, що розташована за адресою: Львівська обл., Жидачівський район, селищна рада Новострілищанська (за межами населеного пункту); категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення для ведення сільськогосподарського виробництва (виробництво органічної продукції)».

25.10.2018р. між Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Приватне підприємство «Агро-Буд-Сервіс КВВ» укладено Договір оренди землі б/н (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Орендодавець, на підставі протоколу земельних тортів від 06 вересня 2018 року надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (виробництво органічної продукції) з кадастровим номером 4621555900:01:000:0666, яка розташована за межами населених пунктів на території Новострілищанської селищної ради Жидачівського району Львівської області.

Відповідно до п.2.1. Договору в оренду передається земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (виробництво органічної продукції) загальною площею 9,3852 гектарів, у тому числі: 9,3852га рілля.

Згідно п.п.2.2. Договору на земельній ділянці відсутні/наявні об`єкти нерухомого майна та об`єкта інфраструктури.

Відповідно до п.2.3. Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить; 120640,62грн. (без урахуванням коефіцієнту індексації).

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Договір укладено на строк 7 років.

Відповідно до п.4.1. Договору плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на земельних згідно з протоколом земельних торгів від 06.09.2018р. у розмірі річної орендної плати 8,12001% від нормативно-грошової оцінки 120640,62грн. у грошовій формі , що становить 9796,03грн. підлягає сплаті переможцем не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди.

Відповідно до п.4.2. Договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється щорічно з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповняються під час укладення або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься Орендарем у такі строки: за земельні ділянки державної власності, набуті в оренду за результатами земельних торгів: за перший рік - не пізніше трьох банківських днів з дня укладення договору оренди; починаючи з наступного року - відповідно до Податкового кодексу України (п.4.4. Договору).

Відповідно до п.5.1. Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (виробництва органічної продукції) загальною площею 9,3852 гектарів, у тому числі: 9,3852га рілля. Угіддя рілля.

Згідно п.5.2. Договору цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (виробництва органічної продукції).

Орендована земельна ділянка повинна використовуватись способами, що не суперечать екологічним вимогам, не допускати забруднення радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, захищати її від водної та вітрової ерозії, дотримуватись вимог законодавства про охорону довкілля. Господарська та інша діяльність, яка зумовлює забруднення земель і ґрунтів понад встановлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, забороняється (п.5.3. Договору).

Пунктом 6.1. Договору встановлено, що після припинення дії Договору Орендар протягом 5 робочих днів повертає Орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Відповідно до пп. 3 п.8.1.1. Договору Орендодавець має право вимагати від Орендаря своєчасного та повного внесення орендної плати.

Згідно п.8.4.3., 8.4.8., 8.4.12. Договору Орендар зобов`язаний протягом одного року з дня державної реєстрації права оренди в установленому законодавством порядку приступити до користування орендованої земельної відповідно до умов Договору; своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату; після закінчення строку Договору повернути земельну ділянку Орендодавцю належному стані в порядку, встановленому Договором.

Дія Договору припиняється, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим Договором (пп.2 п.11.3. Договору).

Відповідно до п.14.1. Договору Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права оренди відповідно до закону.

Актом прийому-передачі земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області передано, а Приватним підприємством «Агро-Буд-Сервіс КВВ» прийнято у строкове платне користування земельну ділянку за Договором.

Договір та Акт прийому-передачі підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

07.11.2018р. на підставі Договору за Відповідачем зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 9,3852 гектарів; кадастровий номер 4621555900:01:000:0666 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва строком на сім років, Орендодавець: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.02.2022р. №298124682.

13.12.2018р. на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок, серія та номер: б/н, виданий 27.09.2018р., видавник: сторони; наказ, серія та номер: 13-4868/16-18/СГ, виданий 25.09.2018р., видавник: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області за Новострілищанською селищною радою (ідентифікаційний код: 04369452) зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 9,3852 гектарів; кадастровий номер 4621555900:01:000:0666 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (номер запису: 29544152), що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 07.02.2022р. №298124682.

На підставі Розпорядження КМУ від 12.06.2020р. №718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області» Новострілищанська селищна рада ввійшла до складу Бібрської міської ради.

Рішенням Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області від 08.12.2020р. №20 «Про початок реорганізації Новострілищанської селищної ради шляхом приєднання до Бібрської міської ради» вирішено почати процедуру реорганізації Новострілищанської селищної ради шляхом приєднання до Бібрської міської ради (п.1). Бібрська міська рада є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Новострілищанської селищної ради (п.2).

Листом від 11.03.2021р вих. №02-13/364 Позивач повідомляв Прокурора про те, що землі, які передані Відповідачу, не обробляються і Новострілищанська селищна рада неодноразово зверталась до Відповідача із повідомленнями про порушення умов укладених Договорів.

Листом від 29.11.2021р. вих. №14081/5/13-01-04-02-13 ГУ ДПС у Львівській області надіслало Прокурору перелік суб`єктів господарювання, у яких наявна заборгованість зі сплати орендної плати більше трьох місяців.

Листом від 20.12.2021р. вих. №15/1-2051вих-21 Прокурор звертався до Головного управління ДПС у Львівській області з проханням надати копії декларацій з плати за землю, які подані за 2020-2021рр. та облікових (інтегрованих) карток з плати за землю за вказаний період з метою визначення наявності підстав до вжиття заходів представницького характеру. Окрім того, Прокурор просив повідомити про вжиті заходи до стягнення з Відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за користування землею.

Також, Листом від 20.12.2021р. вих. №15/1-2052вих-21 Прокурор звертався до Позивача з проханням інформувати Прокурора про стан виконання Відповідачем умов договорів оренди землі, в тому числі щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, зазначивши розмір та період заборгованості з орендної плати за землю перед місцевим бюджетом за кожним договором, скерувавши при цьому детальний розрахунок заборгованості станом на 01.01.2022р. по кожному договору окремо, в якому зазначити сума та період заборгованості з розбивкою по місяцях, а також помісячно нараховані та сплачені суми. Окрім того, Прокурор просив Позивача надати належним чином завірені копії Договорів з додатками, додаткових договорів, актів приймання-передачі земельних ділянок та інших документів щодо їх виконання і повідомити про вжиті заходи до стягнення боргу з орендної плати за землю з метою визначення Прокурором підстав до здійснення заходів представницького характеру.

Листом від 04.01.2022р. вих. №02-13/7 Позивач повідомив Прокурора про те, що за період з 26.10.2019р. по 01.01.2022р. за Відповідачем рахується недоїмка по сплаті орендної плати за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4621555900:01:000:06663 на суму 39396,67грн., за користування земельною ділянкою кадастровий номер 4621555900:01:000:0666 21408,91грн.

Листом від 05.01.2022р. вих. №49/5/13-01-04-09-18 ГУ ДПС у Львівській області повідомило Прокурора про те, що згідно податкової декларації Відповідача з плати за землю за 2020 рік від 17.02.2020р. №11476735 по Новострілищанській селищній раді нарахована сума орендної плати складає27822,46грн., в тому числі по земельній ділянці кадастровий номер 4621555900:01:000:0063 18026,46грн., по земельній ділянці 4621555900:01:000:0666 9796грн.

Податковий борг з орендної плати за землю станом на 30.12.2021р. становить 58826,97грн., остання сплата проведена 09.12.2019р. в сумі 9796,03грн. З метою погашення заборгованості було сформовано та надіслано податкову вимогу, зареєстровано податкову заставу.

Окрім того, ГУ ДПС у Львівській області зазначило, що справою №380/795/21, яка перебуває на розгляді в Львівському окружного адміністративному суді, охоплено заборгованість в розмірі 26367,43грн. за згаданими договорами оренди землі. До вказаного листа долучено Розрахунок податкового боргу Відповідача зі сплати орендної плати за землю за період з 05.12.2019р. по 30.12.2021р. та Податкові декларації Відповідача з плати за землю за 2020 та 2021 роки.

Листом від 26.01.2022р. вих. №61/5/13-01-04-02-13 ГУ ДПС у Львівській області надіслало Прокурору перелік суб`єктів господарювання, у яких наявна заборгованість зі сплати орендної плати більше трьох місяців.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2021р. у справі №380/795/21 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Приватного підприємства Агро-Буд-Сервіс КВВ про стягнення коштів за податковим боргом з рахунків у банках суд вирішив позов задовольнити повністю; стягнути з рахунків Приватного підприємства «Агро-Буд-Сервіс КВВ» у банках, обслуговуючих такого платника та з рахунків платника податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів податковий борг в сумі 33 684 грн. 89 коп.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно ч.3 ст.6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Як встановлено судом та вбачається із розміщеного на офіційному веб-порталі судової влади України Єдиного державного реєстру судових рішень 20.05.2021р. в Реєстрі за посиланням http://www.reestr.court.gov.ua/Review/96966585 оприлюднено повний текст Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.05.2021р. у справі №380/795/21.

Листом від 25.01.2021р. вих. №15/1-103вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №924/831/17.

Верховний Суд у справі №924/1022/17 (постанова від 06.11.2019 року) констатує, що встановивши наявність порушеного права заявника, суд повинен при прийнятті рішення враховувати мету звернення його до суду та забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України передбачено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно приписів ч.1,3, 5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону; матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ч.1 ст.25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 142 Конституції України передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини; органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Нормою ст.172 ЦК України встановлено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відтак, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Воля територіальної громади може виражатись в таких рішеннях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Приписами п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону; органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до п.п.1-3 п.61 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до прийняття закону про адміністративно-територіальний устрій України закінчення повноважень сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів, а також реорганізація сільських, селищних, міських рад, їхніх виконавчих органів як юридичних осіб у зв`язку із змінами в адміністративно-територіальному устрої України здійснюються з урахуванням таких положень: у день набуття повноважень сільською, селищною, міською радою, обраною територіальною громадою, територія якої затверджена Кабінетом Міністрів України (далі - сформована територіальна громада), припиняються повноваження сільських, селищних, міських рад, сільських, селищних, міських голів, обраних територіальними громадами, територія яких включена до території сформованої територіальної громади (далі - розформовані територіальні громади); після припинення повноважень сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами (далі - ради, що припиняються), їхні виконавчі комітети продовжують здійснювати свої повноваження до затвердження сільською, селищною, міською радою, обраною сформованою територіальною громадою (далі - новообрана рада), персонального складу її виконавчого комітету. Протягом зазначеного строку сільський, селищний, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою, очолює такі виконавчі комітети та входить до їх персонального складу; після припинення повноважень сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу ради, що припиняється, відповідні функції одноособово виконує сільський, селищний, міський голова, обраний сформованою територіальною громадою, з дня набуття ним повноважень до затвердження новообраною радою персонального складу її виконавчого комітету.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Приписами ст.17 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Нормами ч.1 ст.148-1 Земельного кодексу України встановлено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами п.в ч.1 ст.96 ЗК України визначено, що землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Відповідно до ст.206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка; плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно ч.1 ст.286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Приписами п.287.3 ст.287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати (п.п.1, 4 ч.1 ст.24 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до ч.2 ст.773 ЦК України якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Приписами ч.1 ст.782 ЦК України встановлено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ст.141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, серед іншого, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно приписів частини третьої статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Аналогічну норму містить ст.31 Закону України «Про оренду землі», згідно з якою договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Згідно ч.1 ст.34 Закону України «Про оренду землі» у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Як зазначалось вище, у відповідності до 8.4.12. Договору Орендар зобов`язаний після закінчення строку Договору повернути земельну ділянку Орендодавцю належному стані в порядку, встановленому Договором.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд також звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2020р. у справі №910/4994/19, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.08.2018р. у справі №910/22259/17, від 14.08.2018р. у справі №910/22454/17, від 28.08.2018р. у справі №910/20932/17 від 02.10.2018р. у справі №910/21033/17 від 16.10.2018р. у справі №910/3568/18, від 19.02.2019р. у справі №910/4427/18, від 22.06.2020р. у справі №922/2216/19, від 06.03.2019р. у справі №183/262/17.

Крім того суд звертає увагу на те, що оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.09.2013р. у справі № 6-75цс13.

Про невиконання зобов`язання можна говорити, якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання, тобто не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо, або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. Другим випадком порушення зобов`язання є його неналежне виконання тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання.

При цьому, суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018р. у справі №912/1385/17, а також постановах Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №183/262/17, від 20.06.2019р. у справі №383/708/16-ц, від 30.06.2020р. у справі №484/3514/17, від 04.12.2019р. у справі №318/433/18, від 15.01.2020р. у справі №709/591/18, від 30.06.2020р. у справі №484/3514/17, від 22.09.2020р. у справі №327/163/17, від 13.05.2021р. у справі №192/149/17 та від 10.11.2021р. у справі №175/642/19, що підставою до розірвання договору є систематична несплата орендної плати (два і більше випадки). При цьому, систематична сплата орендної плати не в повному обсязі, тобто як невиконання так і неналежне виконання умов договору є підставою до його розірвання.

З врахуванням наведеного сам по собі факт систематичного порушення умов договору оренди земельної ділянки щодо несплати орендної плати є підставою до розірвання договору, незважаючи на те, чи така заборгованість була виплачена в подальшому. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 02.05.2018р. у справі №925/549/17 та постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №318/433/18.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19, тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи доводи та подані на їх підтвердження докази Прокурором і ненадання жодних доказів на їх спростування Відповідачем, керуючись наведеним критерієм доказування суд доходить висновку, що зазначені вище докази, надані Прокурором, відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо того, що до Позивача на підставі Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність в порядку, передбаченому ст.148-1 ЗК України перейшли права і обов`язки Орендодавця за Договором.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги встановлені судом обставини та подані Прокурором докази, судом встановлено, що Відповідачем допущено несплату орендної плати за користування земельною ділянкою за Договором впродовж двадцяти чотирьох місяців підряд (з січня 2020р. по грудень 2021р.), внаслідок чого утворився борг в розмірі 58826,97грн. Внаслідок вказаних обставин Позивач значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладенні Договору і йому завдається цим значна матеріальна шкода.

Враховуючи наведене суд зазначає про доведеність Прокурором обставин істотного порушення Відповідачем Договору, а відтак, позовні вимоги Прокурора про розірвання укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору оренди землі кадастровий №4621555900:01:000:0666 від 25.10.2018р. б/н є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

З врахуванням висновків суду про істотність порушення Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору та наявності підстав до розірвання Договору, що має наслідок виникнення обов`язку Орендаря до повернення земельної ділянки, суд зазначає про вмотивованість та обґрунтованість позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути на користь держави в особі Бібрської міської ради Львівського району Львівської області (81220, Львівська область, Львівський район, м.Бібрка, вул.Тарнавського, буд.22; ідентифікаційний код: 04056183) земельну ділянку площею 9,3852га. кадастровий №4621555900:01:000:0666.

Щодо звернення до господарського суду заступника керівника Львівської обласної прокуратури суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі КМУ та НБУ може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, до завершення розгляду якої і зупинялося провадження у цій справі, встановлено наступне:

«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.».

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи перед зверненням до суду в порядку дослідження підстав для представництва, листом від 20.12.2021р. вих. №15/1-2052вих-21 Прокурор звертався до Позивача із проханням надати інформацію про стан виконання Відповідачем умов укладеного Договору щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, а також про вжиті заходи щодо стягнення такої.

Однак, незважаючи на володіння Позивачем з січня 2020 року (дати виникнення прострочки Відповідача зі сплати орендної плати за Договором) інформацією про несплату Відповідачем орендних платежів за Договором, Позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, останнім до суду позову не подавалося.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист від 11.03.2021р вих. №02-13/364, з якого вбачається обізнаність Позивача із порушеннями Відповідачем умов укладеного із Позивачем Договору, що, з врахуванням недоведення Позивачем обставини звернення до суду за захистом порушеного права, свідчить про невжиття Позивачем заходів до самостійного поновлення порушеного права.

Листом від 25.01.2021р. вих. №15/1-103вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

З врахуванням наведеного суд констатує, що Прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Позивача є тривале невжиття Позивачем заходів щодо розірвання договору та повернення земельної ділянки на користь держави в особі Позивача.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п.1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 2, пунктів 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Згідно з п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Згідно ст.ст.73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено факт порушення Відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань щодо сплати орендної плати у встановлені Договором та порядку і строки, систематичну несплату Відповідачем орендної плати, беручи до уваги наявність вини Відповідача щодо несплати орендної плати згідно умов Договору, доведеність Прокурором підстав істотного порушення Відповідачем умов укладеного між Сторонами Договору, як підстави для його розірвання, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про розірвання укладеного між Сторонами Договору оренди землі від 25.10.2018р. б/н та зобов`язання Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 9,3852га кадастровий №4621555900:01:000:0666 є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Прокурором при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Прокурор очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 4962грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Прокурором подано Платіжне доручення від 27.01.2022р. №65 про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 4962грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №14 до позовної заяви.

Окрім того, суд зазначає що Позивач та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення Прокурором в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 4962грн., недоведення Позивачем та Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Прокуратури Львівської області 4962грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.1,3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 773, 782 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 13, 15, 17, 24, 31, 34 Закону України «Про оренду землі», суд

УХВАЛИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Розірвати укладений між Бібрською міською радою Львівського району Львівської області (81220, Львівська область, Львівський район, м.Бібрка, вул.Тарнавського, буд.22; ідентифікаційний код: 04056183) та Приватним підприємством «Агро-Буд-Сервіс КВВ» (80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68; ідентифікаційний код: 40894921) Договір оренди землі від 25.10.2018р. б/н.

3.Зобов`язати Приватне підприємство «Агро-Буд-Сервіс КВВ» (80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68; ідентифікаційний код: 40894921) повернути на користь держави в особі Бібрської міської ради Львівського району Львівської області (81220, Львівська область, Львівський район, м.Бібрка, вул.Тарнавського, буд.22; ідентифікаційний код: 04056183) земельну ділянку площею 9,3852га кадастровий №4621555900:01:000:0666.

4.Стягнути з Приватного підприємства «Агро-Буд-Сервіс КВВ» (80543, Львівська область, Буський район, с.Журатин, вул.Шевченка, буд.68; ідентифікаційний код: 40894921) на користь Львівської обласної прокуратури (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код: 02910031) 4962грн. судового збору.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

7.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 01.07.2022р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.

СудГосподарський суд Львівської області
Дата ухвалення рішення20.06.2022
Оприлюднено04.07.2022
Номер документу105033863
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин

Судовий реєстр по справі —914/346/22

Рішення від 20.06.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

Ухвала від 30.05.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

Ухвала від 09.05.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

Ухвала від 30.03.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

Ухвала від 09.03.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

Ухвала від 09.02.2022

Господарське

Господарський суд Львівської області

Фартушок Т.Б.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні