Рішення

від 22.06.2022 по справі 519/1053/21

ЮЖНИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №519/1053/21

2/519/114/22

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2022 року м. Южне

Южний міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Барановської З.І., секретаря Гнатюк Л.М.

за участю: позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» про стягнення грошових коштів

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась досуду ззазначеним позовом,який уточнилав судовомузасіданні,мотивуючи своївимоги тим,що вона працювала на ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» з 03.07.1995 по 28.02.2019. З 2010 року займала посаду інспектору з кадрів вказаного підприємства. Під час знаходження в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1 була нарахована та не виплачена заробітна плата у розмірі 30061,73 грн. за період з серпня 2018 року по січень 2019 року. Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка, яка видана роботодавцем без № від 28.02.2019 та копії розрахункових листів за вказаний період. 28.02.2019 позивачка була звільнена згідно наказу підприємства від 15.02.2019 №12-к. Відповідно до наказу про звільнення було також передбачено виплату компенсації позивачу за щорічну невикористану відпустку у кількості 16 днів за період з 07.07.2018 по 28.02.2019, яка по теперішній час також не була виплачена роботодавцем. Враховуючи період нарахування, вказаний у наказі про звільнення та норми Порядку для розрахунку суми компенсації за невикористану відпустку позивачем було підготовлено розрахунок суми компенсації за невикористану відпустку за період з 07.07.2018 по 28.02.2019, яка становить 2668,76 грн. Також відповідно до п.2 ст.625 ЦК України позивачка просить стягнути на суму боргу у вигляді невиплаченої компенсації за невикористану відпустку 3% річних в розмірі 235,99 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 400,31 грн. Відповідно до ст.ст.3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» позивачкою було здійснено розрахунок компенсації втрати частини доходів, що складає 359,18 грн. За час роботи на ДП «Південнийдержаний науково-виробничийцентр «Прогрес» для виконання своїх посадових обов`язків та функціонування підприємства було необхідним здійснення відправки поштової кореспонденції, яку зазвичай позивачка направляла за свій рахунок, згодом відшкодовуючи ці витрати за допомогою оформлення авансових звітів. Проте згідно довідки №21 від 28.02.2019 заборгованість підприємства по використанню коштів на поштові витрати станом на 31.01.2019 складала 2326,11 грн., яка не була відшкодована відповідачем. Також відповідно до п.2 ст.625 ЦК України позивачка просить стягнути на суму боргу у вигляді невиплаченої сплати поштових витрат 3% річних в розмірі 208,62 грн., суму інфляційних втрат в розмірі 360,55 грн. На підставі норм ст.237-1 КЗпП України позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.,адже порушенняїї законнихправ підприємствомпризвело доморальних страждань,втрати нормальнихжиттєвих зв`язківі цевимагало віднеї додатковихзусиль дляорганізації свогожиття,таких якпошук новоїроботи дляотримання коштівна проживання,забезпечення себеі своєїнормальної життєдіяльності,налагодження побутута виконаннясвоїх зобов`язаньу виглядісвоєчасної сплатиза житлово-комунальніпослуги,без якихнормальне життялюдини неможливе.Через несплатузаробітної платипів рокупозивачка змушенабула звільнитисяз підприємства,на якомупропрацювала майже25років.Дані обставинивпливають напозивачку,тримають їїу нервовійнапрузі,спричиняють стражданняз даногоприводу,викликають постійнехвилювання,що останнійперіод роботина підприємствінегативно вплинена їїстраховий стажта нанарахування їйпенсійного забезпечення. А також просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з роботи по день винесення рішення суду.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 08.12.2021 відкрито провадження у даній цивільній справі, справа призначена у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі, заява про розгляд справи у його відсутність до суду не надходила.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.ст.282-284 ЦПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на ДП «Південнийдержаний науково-виробничийцентр «Прогрес» з 03.07.1995 по 28.02.2019, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 (а.с.19-22).

Згідно наказу №12-к від 15.02.2019 ОСОБА_1 звільнена за угодою сторін з посади інспектора з кадрів з 28.02.2019 відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Бухгалтерії виплатити компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 у кількості 16 днів за період з 07.07.2018 по 28.02.2019 (а.с.26).

Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця виплатити грошову компенсацію робітнику при звільненні за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунковий лист отримання ОСОБА_1 заробітної плати за лютий 2019 року сторонами суду не наданий.

Згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) заробіток ОСОБА_1 не нараховувався відповідачем за період з лютого 2019 року по день подачі позову до суду (а.с.11-13).

Також згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів на утримання податків ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» не виплачувало доходи та не перераховувало податки з даних доходів позивачці у 2019 році (а.с.14).

Таким чином вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку підлягають задоволенню, оскільки роботодавцем не виплачена позивачці грошова компенсація при звільненні за не використані нею 16 днів щорічної відпустки за період з 07.07.2018 по 28.02.2019.

Пункт 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 8 лютого 1995 року №100 (надалі - Порядок) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться, виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

П.7 Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду, за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством. Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Розрахунок здійснений відповідно до заробітної плати, зазначеної у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5) 78105,50/365х16=3 423,80 грн., але суд задовольняє вимоги в межах заявлених вимог відповідно до ст.13 ЦПК у розмірі 3 356,93 грн.

Що стосується вимог про стягнення 3% річних в розмірі 235,99 грн. та інфляційних витрат в розмірі 400,31 грн., нараховані на компенсацію за невикористану відпустку, то вони задоволенню не підлягають, враховуючи наступне.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у ст.625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц.

Таким чиномсуд дійшоввисновку провідсутність підставдля задоволенняпозовних вимог,оскільки приписч.2ст.625ЦК Українидо трудовихправовідносин незастосовується,адже трудовезаконодавство передбачаєспеціальні правилавідповідальності роботодавцяза порушеннявідповідних норм,зокрема можливістьстягнення зроботодавця середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку призвільненні (ст.117КЗпП України),яка уданому випадкузастосована судом.

Що стосується вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 30 061,73 грн., то вони підлягають задоволенню частково, з наступних підстав.

Під часзвернення досуду позивачкоюнадана довідкабез №від 28.02.2019про те,що вонадійсно працюєна ДП«Південний держанийнауково-виробничийцентр «Прогрес»з 03.07.1995по теперішнійчас інспекторомз кадрівї їїзаборгованість повиплаті заробітноїплати складає30061,73грн.,з якихза серпень2018року 4410,77,за вересень2018року 5724,00грн.,за жовтень2018року 5724,00грн.,за листопад2018року 4943,46грн.,за грудень2018року 4335,38грн.,за січень2019року 4924,12грн.(а.с.24), яка не підписана керівником підприємства.

Згідно ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Тобто надана позивачкою вищевказана довідка є недопустимим доказом.

Крім того, факти зазначені в даній довідці спростовуються розрахунковими листами, згідно яких на кінець серпня 2018 року борг по виплаті заробітної плати позивачці за підприємством складає 10410,77 грн., на кінець вересня 2018 року 5724,00 грн., на кінець жовтня 2018 року 5724,00 грн., на кінець листопада 2018 року 4943,46 грн., на кінець січня 2019 року 4924,12 грн.

У подальшому в судовому засіданні 23.06.2022 позивачка надала дану довідку, але вже підписану т.в.о. генерального директора Димитровою А.В. пояснивши, що у неї зберіглись довідки, які підписані та не підписані, дана обставина викликає у суду сумніви, що допустимості даного доказу.

Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи, вимоги ч.ч.8,9 ст.83 довідка без № від 28.02.2019 надана позивачкою в судовому засіданні 23.06.2022 не приймається судом, оскільки позивачка не обґрунтувала неможливість її подання разом з позовною заявою та заздалегідь не надіслала її відповідачу.

Таким чином судом, враховуються відомості з розрахункового листа за січень 2019 року, згідно якого борг по виплаті заробітної плати позивачці за підприємством складає 4924,12 грн. (а.с.30).

Крім тогороботодавцем позивачцібула нарахованазаробітна платаза січень2019року врозмірі 6193,86грн.,як небула сплаченаостанній,з урахуванням утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів її розмір складає 4335,38 грн., що підтверджується розрахунковим листом за січень 2019 року, Відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів на утримання податків ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» позивачці у 2019 році.

Тобто, у відповідача є заборгованість по заробітній платі в розмірі 9259,95 (4924,12+4335,38) грн.

Щодо вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх оплати, нарахована на суму заборгованості невиплаченої заробітної плати у розмірі 359,18 грн., то вони підлягають задоволенню враховуючи наступне.

Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Згідно ст.3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою КМУ від 20 грудня 1997 року №1427 (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 23 квітня 1999 року №692) компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи, починаючи з 01 січня 1998 року, якщо індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги за цей період зріс більш як на один відсоток.

Суд не погоджується з наведеним розрахунком позивачки щодо компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки судом задоволені вимоги щодо заборгованості по заробітній платі в розмірі 9259,95 (4924,12+4335,38) грн., а також розрахунок був проведений, виходячи з сум заробітної плати без утримання з цієї суми передбачених законом податків і зборів.

Судом здійснений розрахунок, виходячи з сум заробітної плати з утриманням з цієї суми передбачених законом податків і зборів.

Таким чином, компенсація втрати частини доходу складає:

за грудень 2018 року = 4924,12 грн. (сума боргу за підприємством згідно розрахункового листка за січень 2019 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * 137,15 (сукупний індекс інфляції за період січень 2019 року 23.06.2022 (день ухвалення рішення) = 1829,27 грн.;

за січень 2018 року = 4335,38 грн. (сума з/п - до виплати, згідно розрахункового листка за січень 2019 року (після утримання податків і обов`язкових платежів) * 135,79 (сукупний індекс інфляції за період лютий 2019 року 23.06.2022 (день ухвалення рішення) = 1551,50 грн.

Загальна сума компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати складає 3 380,77 грн., але стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 359,18 грн. в межах заявлених вимог відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України.

Що стосується вимог про стягнення грошових коштів на поштові витрати у розмірі 2 236,11 грн., то вони не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Під часзвернення досуду позивачкоюнадана довідка№21від 28.02.2019про те,що вона дійсно працює на ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» з 03.07.1995 по теперішній час інспектором з кадрів ї її заборгованість по використанню коштів на поштові витрати на 31.01.2019 становить 2326,11 грн. (а.с.25), яка не підписана керівником підприємства.

Згідно ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Тобто надана позивачкою вищевказана довідка є недопустимим доказом.

Крім того інших доказів, які підтверджують, що позивачка несла витрати на поштові витрати та за який період суду не надано.

Також суд зазначає, що дані витрати не належить до сум, які мають бути виплачені працівникові при звільненні.

У подальшому в судовому засіданні 23.06.2022 позивачка надала довідку №21 від 28.02.2019, але вже підписану т.в.о. генерального директора Димитровою А.В., пояснивши, що у неї зберіглись довідки, які підписані та не підписані, дана обставина викликає у суду сумніви, що допустимості даного доказу.

Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до ч.9 ст.83 ЦПК України копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

Враховуючи, вимоги ч.ч.8,9 ст.83 ЦПК України довідка №21 від 28.02.2019 надана позивачкою в судовому засіданні 23.06.2022 не приймається судом, оскільки позивачка не обґрунтувала неможливість її подання разом з позовною заявою та заздалегідь не надіслала її відповідачу.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів на поштові витрати, у зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю.

Таким чином, враховуючи що у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів на поштові витрати відмовлено, то не підлягають задоволенню вимоги про стягнення 3 % річних, нарахованих за несвоєчасну сплату поштових витрат в розмірі 208,62 грн., а також інфляційних витрат в розмірі 360,55 грн.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з роботи по день винесення рішення суду, то вони підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до змісту Постанови Пленуму ВСУ від 24.12.1999 №13 не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13, яка є обов`язковою для застосування судами.

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 03.2013) згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за ст.47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 Кодексу, а саме - в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Згідно п.8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках передбачених законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, ОСОБА_1 була звільнена 28.02.2019, остаточний розрахунок підприємством до цього часу не проведений, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 01.03.2019 (наступний день за днем звільнення) по 23.06.2022 (дата винесення судового рішення).

Згідно розрахункових листів в січні 2019 року позивачка перебувала у відпустці, відомостей щодо грудня 2018 року у суду не має, тому середньомісячну заробітну плату суд обчислює виходячи з виплат в жовтні та листопаді 2018 року.

Позивачка в жовтні 2018 року отримала заробітну плату в розмірі 7200,00 грн., в листопаді 2019 року 6218,18 грн. Число відпрацьованих робочих днів складає 41. Отже, розмір середньоденної заробітної плати складає 327,27 грн. (13418,18 грн. : 41 робочих днів).

З 01.03.2019 по день ухвалення рішення минуло 831 робочих днів. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 271 961,37 грн. (327,27 грн. х 831 робочих днів).

Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн., то вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Затримка виплати заробітної плати і не проведення розрахунку при звільненні є порушення законних прав позивачки на отримання оплати за свою працю, яка сталась з вини підприємства.

Враховуючи тривалість невиплати коштів та їх розмір, суд дійшов висновку про те, що сума 1000 грн. є достатньою та справедливою компенсацією заподіяної позивачці моральної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи, що відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору, з відповідача на підставі ч.6 ст.141 ЦПК України підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 1816 грн.

Враховуючи викладене,суд приходитьдо висновку, що позов ОСОБА_1 до ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» про стягнення грошових коштів необхідно задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивачки заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 9259,95 грн., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 3 356,93 грн., компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 359,18 грн., моральну шкоду у розмірі 1 000 грн., середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення рішення за період з 28.02.2019 по 23.06.2022 у розмірі 271 961,37 грн., судовий збір в розмірі 1816 грн.

Керуючись ст.ст.3, 12, 81, 141, 265, 268 ЦПК України, ст.ст.116, 117 КЗпП України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» про стягнення грошових коштів задовольнити частково.

Стягнути зДП «Південнийдержаний науково-виробничийцентр «Прогрес»на користь ОСОБА_1 заборгованістьпо виплатізаробітної платиу розмірі9259,95грн.,компенсацію заневикористану відпусткуу розмірі3356,93грн.,компенсацію втратичастини доходуу зв`язкуз порушеннямстроків їхвиплати урозмірі 359,18грн.,моральну шкодуу розмірі1000грн., середній заробіток за весь час затримки по день ухвалення рішення за період з 28.02.2019 по 23.06.2022 у розмірі 271961,37 грн.

Стягнути з ПАТ ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес» на користь держави судовий збір в розмірі 1816 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач ДП «Південний держаний науково-виробничий центр «Прогрес», місце знаходження за адресою: Одеська область, м. Южне, вул.Індустріальна, 8 код ЄДРПОУ 22492239.

Дата складання повного судового рішення 29.06.2022.

Суддя Южного міського суду

Одеської області З.І. Барановська