Ухвала

від 30.06.2022 по справі 1-34/11

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 1-34/11

Номер провадження в апеляційному суді 11/813/9/22

Провадження № 51 1118 км 22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Каспійськ Астраханської області Російської Федерації, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 84 ч. 2, ст. 172 ч. 2, ст. 194 ч. 1 КК України 1960 року,

за касаційними скаргами захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 на вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 квітня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

30 квітня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ст. 84 ч. 2, ст. 172 ч. 2, ст. 194 ч. 1 КК України 1960 року, та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні зазначених злочинів.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у вчиненні злочинів за наступних обставин.

ОСОБА_6 , обіймаючи посаду голови громадської благодійної організації «Представництво фонду боротьби з сахарним діабетом Міжнародної асоціації «Прометей світло» (далі Представництво фонду), в період часу з 19 червня по листопад 1998 року за місцем свого проживання за адресою:

АДРЕСА_1 , на друкарській машинці виготовив завідомо неправдивий договір між Представництвом фонду в його особі та неіснуючим Дворянським зібранням в особі ОСОБА_10 про передачу Представництву фонду дебаркадера, вартістю 2680 гривень 13 копійок. У подальшому ОСОБА_6 завірив договір печаткою Представництва фонду та шляхом ксерокопіювання з інших документів наніс на договір печатку громадської організації «Буджакське січове козацьке військо» і підпис ОСОБА_10 .

Приблизно 12 жовтня 1998 року ОСОБА_6 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на друкарській машинці виготовив завідомо неправдивий протокол засідання ради Представництва фонду про передачу зазначеного дебаркадера в безстрокове користування приватному підприємцю ОСОБА_11 та виплату останнім залишкової вартості дебаркадера на рахунок Представництва фонду. У подальшому

ОСОБА_6 зазначений протокол засідання завірив печаткою Представництва фонду та особисто виконав підпис секретаря засідання.

Приблизно 20-25 серпня 1998 року ОСОБА_6 за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на друкарській машинці виготовив завідомо підроблену довіреність від імені ОСОБА_10 про те, що останній довіряє йому розпоряджатися дебаркадером. Після чого, шляхом факсимільного копіювання виконав печатку «Дворянського зібрання Причорномор`я» і шляхом аплікації наніс її на довіреність, а також виконав підпис від імені ОСОБА_10 . У подальшому приблизно 12 жовтня 1998 року

ОСОБА_6 використав зазначену довіреність для підтвердження свого права розпоряджатися дебаркадером при його передачі ОСОБА_11 .

Крім того, у листопаді 1998 року в районі причалу Білгород-Дністровського пасажирського управління річкового транспорту за адресою:

АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 отримав від приватного підприємця ОСОБА_11 500 гривень як благодійну допомогу Представництву фонду для придбання медичних препаратів проти сахарного діабету. У подальшому зазначені кошти ОСОБА_6 не відобразив у звітах Представництва фонду, діючи з корисливих мотивів, зловживаючи своїм службовим становищем, привласнив їх та використав на особисті потреби.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, ОСОБА_12 без задоволення.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в інтересах виправданого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та кримінального закону, фальсифікацію матеріалів кримінальної справи, порушення прав та свобод ОСОБА_6 , просять змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, визнати ОСОБА_6 невинуватим та виправдати за відсутністю події злочину.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на однобічність та неповноту судового слідства, істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і направити справу на новий судовий розгляд. Указує на безпідставність виправдання ОСОБА_6 , вважає, що докази обвинувачення доводять наявність в діях ОСОБА_6 злочинів, передбачених ст. 84 ч. 2, ст. 172 ч. 2, ст. 194 ч. 1 КК України 1960 року. Зазначає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки апеляційний суд не перевірив всіх доводів апеляційної скарги прокурора та не навів переконливих мотивів на їх спростування. Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні судового слідства, а саме у повторному допиті свідків та дослідженні письмових доказів.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисники ОСОБА_7 і ОСОБА_8 в інтересах виправданого ОСОБА_6 просять залишити її без задоволення через необґрунтованість наведених прокурором доводів.

Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційні скарги захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо ОСОБА_6 без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.

Обставини щодо неповноти і однобічності досудового та судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 398 ч.1 КПК України 1960 року предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 6 ч. 1 п. 8 КПК України 1960 року кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами.

Статтею 215 КПК України 1960 року встановлено право близьких родичів і громадських організацій порушувати питання про продовження провадження в справі з метою реабілітації померлого.

Із матеріалів кримінальної справи вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про смерть від 29 липня 2009 року

серії НОМЕР_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від

07 листопада 2013 року кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_6 закрито на підстав ст. 6 ч. 1 п. 8 КПК України 1960 року у зв`язку зі смертю ОСОБА_6 .

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 16 січня 2014 року зазначену постанову суду першої інстанції залишено без зміни, а апеляційну скаргу захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року за касаційною скаргою захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 07 листопада 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 16 січня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд з вказівкою перевірити доводи касаційної скарги щодо невинуватості ОСОБА_6 та істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio proreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння, як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Згідно з вимогами ст. 327 ч. 4 КПК України 1960 року виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_6 , суд першої інстанції послався на те, що сумніви щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених

ст. 84 ч. 2, ст. 172 ч. 2, ст. 194 ч. 1 КК України 1960 року, не були усунуті в ході судового слідства, доказів, які прямо та беззаперечно вказують на винуватість ОСОБА_6 не здобуто і можливість збирання доказів вичерпано, що визнали учасники процесу, тоді як докази його невинуватості, дослідженні в судовому засіданні нічим і ніким не заперечуються та є допустимими.

Суд відповідно до вимог ст. 67 КПК України 1960 рокуу судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, у тому числі й ті, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів. Так, суд зазначив, що згідно з протоколом допиту обвинуваченого ОСОБА_6 від

10 січня 2001 року він відмовився давати показання, мотивуючи це тим, що матеріали кримінальної справи сфабриковано. У зв`язку зі смертю свідка

ОСОБА_13 , неявкою інших свідків та незабезпеченням стороною обвинувачення їх явки, судом були оголошені та дослідженні показання свідків, надані ними раніше, а саме: показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 . ОСОБА_16 ; показання свідка ОСОБА_17 , яка не пам`ятає, що була понятою під час виїмки дебаркадера на міському пляжі в 2000 році; показання свідка

ОСОБА_18 про те, що ОСОБА_6 вона не знала. Свідок ОСОБА_19

17 вересня 2013 року звернулася до суду із заявою не викликати її в судове засідання, оскільки вона не знає ОСОБА_6 і ніколи його не бачила. Суд також дослідив письмові докази, зазначив про відсутність предмету злочину дебаркадера, а також організацій та осіб, яким би він належав. Суд дійшов до висновку про відсутність доказів наявності у ОСОБА_6 корисливого мотиву.

Скарги ОСОБА_6 та його близьких родичів на порушення конституційних прав та свобод під час обшуку та виїмки, порушення кримінальних справ та затримання ОСОБА_6 , проведенні досудового розслідування були предметом належних перевірок, за наслідками яких прийнято відповідні процесуальні рішення, у тому числі, постановою прокурора від 05 травня 2003 року відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників Білгород-Дністровського МВ УМВС України в Одеській області за ознаками злочинів, передбачених 165, 166, 172, 173 КК України 1960 року, за відсутністю в їх діях складу злочину, яка в судовому порядку не оскаржувалась.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено та констатовано порушення органом досудового розслідування вимог кримінально-процесуального закону при порушенні та розслідуванні кримінальних справ щодо ОСОБА_6 , зокрема суд зазначив, що протоколи огляду речових доказів не відповідають матеріалам кримінальної справи та обвинувальному висновку, зазначені поняті, які не брали участі у слідчих діях та не ставили свої підписи у процесуальних документах. Проте наявність таких порушень не впливає на висновки суду щодо мотивів виправдання ОСОБА_6 , як про те зазначають ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у касаційній скарзі.

Суд першої інстанції провів судовий розгляд з дотримання вимог процесуального закону в межах висунутого обвинувачення, врахувавши практику Європейського суду з прав людини та створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав, та, оцінивши всі зазначені докази у їх сукупності, дійшов до обґрунтованого висновку про те, що не доведено участі ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих злочинів.

Вирок суд за змістом відповідає вимогам статей 323, 334 КПК України 1960 року.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року в ухвалі суду апеляційної інстанції повинні бути проаналізовані з наявними у справі і додатково поданими матеріалами всі доводи апеляцій і на кожний з доводів дана вичерпна відповідь. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальну справу за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, - ОСОБА_12 їх доводи, які аналогічні доводам касаційних скарг, перевірив та визнав їх безпідставними, своє рішення належним чином мотивував та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, коли є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповно чи однобічно (ст. 358 ч. 3 КПК 1960 року).

В апеляційній скарзі прокурор просив в повному обсязі дослідити письмові докази та повторно допитати свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та

ОСОБА_16 , а також допитати понятих, які були присутні під час обшуків і виїмок.

Із журналу судового засідання від 25 січня 2022 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що прокурор підтримав своє клопотання. У задоволенні зазначеного клопотання апеляційним судом обґрунтовано відмовлено, оскільки незгода учасника судового провадження з оцінкою судом першої інстанції певних конкретних доказів не може слугувати підставою для їх обов`язкового повторно дослідження.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які були б підставами для зміни чи скасування судових рішень, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 не знаходить.

Керуючись статтями 394-396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 30 квітня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 25 січня 2022 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги захисників ОСОБА_6 близьких родичів ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_9 без задоволення.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3