Рішення

від 19.06.2022 по справі 910/15684/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2022Справа № 910/15684/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О. при секретарі судового засідання Одинцові О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Когут Руслани Іванівни до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд-2008", Релігійної Громади Християн Віри Євангельської "Царство Боже" про визнання відсутнім права власності та скасування державної реєстрації, за участю позивача - ОСОБА_1, представників позивача - Могили І.В., відповідача-1 - не з`явився, відповідача-2 - не з`явився, відповідач-3 - Якимчука Д.М., Здибеля Р.О.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2021 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про скасування державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомості розташований в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А) за відповідачем-3 та про визнання відсутнім права власності на об`єкт нерухомості розташований в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А) за відповідачем-2 та відповідачем-3 на підставі ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 року відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 29.11.2021 року.

29.11.2021 року відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд у задоволенні позовних вимог до відповідача-1 відмовити з тих підстав, що він не має повноважень щодо вчинення будь-яких реєстраційних дій, тому не матиме змоги виконати рішення суду, в разі задоволення позовних вимог та з боку відповідача-1 не були вчинені будь-які дії, які порушують права, свободи чи інтереси позивача.

13.12.2021 року відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з тих підстав що ним не порушено жодних прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

17.12.2021 року відповідач-3 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ним не порушено права позивача та через невідповідність обраного позивачем способу захисту способам, визначеним законодавством.

17.12.2021 року відповідач-3 подав до суду заяву про застосування строків позовної давності.

17.12.2021 року відповідач-3 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання права власності на нежитлове приміщення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.01.2022 року заявнику повернуто зустрічну позовну заяву Релігійної організації "Релігійна Громада Християн Віри Євангельської "Царство Боже" у Дарницькому районі м. Києва" до ОСОБА_1 про визнання права власності на нежитлове приміщення.

20.12.2021 року позивачем в судовому засіданні подано клопотання, в якому він просив суд витребувати у відповідача-1 офіційні письмові відомості про те, на підставі яких право установчих документів та будь-яких інших документах приймалося рішення № 134360 від 03.04.2013 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

За приписами ч. 1. ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Частиною 2 ст. 118 ГПК України встановлено, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки позивачем пропущено встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України строк для подання клопотання про витребування доказів та не подано клопотання про продовження строку на його подання, суд залишив його без розгляду.

20.12.2021 року в судовому засіданні оголошена перерва на 20.01.2022 року.

31.12.2021 року позивач подав до суду заяву про зміну позовних вимог, в якій просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1343760 від 03.04.2013 року та визнати відсутнім право власності на об`єкт нерухомості розташований в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А) за відповідачем-2 та відповідачем-3, яка прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.02.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2022 року сторін викликано в судове засідання на 20.06.2022 року.

20.06.2022 року представники відповідача-1 та відповідача-2 в судове засідання не з`явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

20.06.2022 року відповідач-1 подав до суду клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача та відповідача-3, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 1343760 від 03.04.2013 року та про визнання відсутнім право власності на об`єкт нерухомості розташований в межах земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А) за відповідачем-2 та відповідачем-3 посилаючись на ст. ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що відповідач-2 не мав права здійснювати будівництво на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А), орендарем якої є позивач на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 року і на те, що інвестиційний контракт на будівництво нежитлового приміщення № 01/в від 01.02.2008 року, який укладено між відповідачем-2 та відповідачем-3 для побудови та фінансування будівництва об`єкту на спірній земельній ділянці суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України і є нікчемним та правочином, що порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України.

Судом встановлено, що 12.04.2006 року між Київською міською радою (орендар) та Суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець, на підставі п. 8 рішення Київської міської ради від 27.05.2004 року за № 281/1491 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", за Актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (далі об`єкт оренди або земельна ділянка), визначену цим договором.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: АДРЕСА_1 ; розмір - 2 965 (дві тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять) кв. м.; цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єкта торгівлі та громадського харчування; кадастровий номер - 8000000000:90:292:0069.

Договір укладено на 25 (двадцять п`ять) років (п. 3.1 договору).

31.01.2008 року між Суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (учасник-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекорд-2008" (учасник-2) укладено договір простого товариства, за умовами якого учасники за цим договором зобов`язуються шляхом об`єднання своїх зусиль та майна, що належить учасникам на відповідних правових титулах (право власності, господарського відання, оперативного управління, оперативного використання майна), спільно діяти в сфері будівництва, без створення юридичної особи, для досягнення наступних спільних господарських цілей: спiльна дiяльнiсть щодо фінансування, організації будівництва та введення в експлуатацію об`єкту громадського харчування за адресою: АДРЕСА_1 (надалі - об`єкт інвестування).

Пунктом 2.2.1 договору погоджено, що внеском учасника-1 у спільну діяльність є передача права забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить учаснику-1 на підставі Договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 р., укладеного мiж Київською міською радою та Суб`єктом пiдприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З та зареєстрований в реєстр за № 259 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про що зроблено запис від 13.04.2006р. за № 63-6-00357, кадастровий № 8000000000:90:292:069.

Згідно з п. 2.2.2 договору внесок учасника-1 у спільну діяльність, визначений у п. п. 2.2.1. цього договору робиться одразу після підписання цього договору і передбачає передачу права виступати замовником будівництва об`єкту інвестування учаснику-2, про що складається акт прийому-передачі земельної ділянки.

Пунктом 4.4 договору визначено, що учасник-2 з моменту підписання цього договору та на період його дії отримує право користування земельною ділянкою, на якій планується будівництво об`єкту інвестування, з метою її використання згідно ст. 1 цього договору.

Пунктом 5.5 договору сторони домовились, що відповідач-2 визначається замовником будівництва об`єкту інвестування з наданням йому усіх прав та обов`язків, передбачених чинним законодавством України для замовника будівництва.

Пунктами 6.2.3 та 6.2.7 погоджено, що учасник-2 виступає замовником будівництва об`єкта інвестування та самостійно здійснює будівництво об`єкту інвестування, або залучає підрядні та субпідрядні організації.

Відповідно до акту прийому-передачі земельної ділянки від 31.01.2008 року учасник-1 передав а учасник-2 прийняв у своє користування та володіння згідно п. 2.2.2. договору земельну ділянку: за адресою: АДРЕСА_1 ; розміром: 2965 кв.м.; кадастровий номер: 8 000 000 000:90:292:0069.

01.02.2008 року між Релігійної організації "Релігійна Громада Християн Віри Євангельської "Царство Боже" (інвестор) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекорд-2008" (замовник) укладено інвестиційний контракт на будівництво нежитлового приміщення № 01/в, за умовами якого замовник бере на себе зобов`язання власними та залученими силами побудувати, а інвестор профінансувати будівництво об`єкту на земельній ділянці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:90:292:069), право будівництва на якій належить замовнику на підставі договору простого товариства, укладеного мiж суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 та ТОВ "РЕКОРД-2008", що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Фроловою О.О., реєстровий номер 64 (п. 2.1 контракту).

15.09.2009 року між Суб`єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рекорд-2008" (суборендар) укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар за актом приймання - передачі передає, а суборендар приймає в суборенду (строкове платне користування) земельну ділянку (надалі - об`єкт суборенди або земельна ділянка значену цим договором (п. 1.1 договору).

Пунктом 2.1 договору погоджено, що об`єктом суборенди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Вишнякiвська, 6-8 (шість тире вісім) у Дарницькому районі м. Києва площа - 2965 кв.м.; цільове призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єкта торгівлі та громадського харчування; кадастровий номер кварталу - 8000000000:90:292:0069.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач-2 не мав права здійснювати будівництво на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 загальною площею 6 188,6 кв. м. (літ. А), орендарем якої є позивач на підставі договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 року і на те, що інвестиційний контракт на будівництво нежитлового приміщення № 01/в від 01.02.2008 року, який укладено між відповідачем-2 та відповідачем-3 для побудови та фінансування будівництва об`єкту на спірній земельній ділянці суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемним та є правочином, що порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України.

Проте, позивач саме за умовами договору простого товариства, який укладено між позивачем та відповідачем-2, яким сторони домовилися про спільну діяльність в сфері будівництва без створення юридичної особи для досягнення спільних господарських цілей, а саме: спiльна дiяльнiсть щодо фінансування, організації будівництва та введення в експлуатацію об`єкту громадського харчування на вищевказаній земельній ділянці погодив, що його внеском у спільну діяльність є передача права забудови цієї земельної ділянки. Відповідач-2 отримує право користування земельною ділянкою, на якій планується будівництво об`єкта інвестування згідно умов договору з моменту підписання цього договору та на період його дії (п. 4.4 договору). Сторони визначили замовником будівництва об`єкту інвестування відповідача-2 з наданням йому усіх прав та обов`язків, передбачених чинним законодавством України для замовника будівництва (п. 5.5 договору). Також, п.п. 6.2.3 та 6.2.7 цього договору сторони узгодили, що відповідач-2 виступає замовником будівництва об`єкта інвестування та самостійно здійснює будівництво об`єкту інвестування, або залучає підрядні та субпідрядні організації. Актом прийому-передачі земельної ділянки від 31.01.2008 року підтверджується факт того, що позивач передав а відповідач-2 прийняв у своє користування та володіння згідно п. 2.2.2. договору спірну земельну ділянку. Також між ними був укладений договір суборенди даної земельної ділянки для будівництва нежитлового приміщення.

Частиною 1 ст. 1135 Цивільного кодексу України встановлено, що під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

Таким чином, доводи позивача, про те що у відповідача-2 відсутнє право на користування земельною ділянкою: за адресою: м. Київ, вул. Вишняківська, 6-8 у Дарницькому районі м. Києва; розміром: 2965 кв.м.; кадастровий номер: 8000000000:90:292:0069 для будівництва є необгрунтованими та безпідставними і спростовуються дозволом на виконання будівельних робіт № КВ 11412013167 від 26.01.2012 року та декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована в Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № СВ 143130370218 від 06.02.2013 року.

На виконання вказаного договору простого товариства, між відповідачем-3 (інвестор) та відповідачем-2 (замовник) укладено інвестиційний контракт на будівництво нежитлового приміщення на вищезазначеній земельній ділянці, за умовами якого визначено, що замовник зобов`язується побудувати, а інвестор профінансувати будівництво об`єкту на спірній земельній ділянці, право будівництва на якій належить замовнику на підставі договору простого товариства (п. 2.1 контракту).

Доказів того, що даний контракт є неправомірним, тобто доказів того, що його недійсніість прямо встановлена законом або доказів того, що він визнаний судом недійсним позивач до суду не надав.

Частиною 1 ст. 228 Цивільного кодексу України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також позивачем не надано до суду доказів того, що вказаний контракт був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, які визначено ч. 1 ст. 228 ЦК України, як підстави визнання правочину таким, що порушує публічний порядок.

Тому твердження позивача про те, що інвестиційний контракт, який укладений між відповідачем-2 та відповідачем-3 суперечить вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, є нікчемним та порушує публічний порядок відповідно до ст. 228 ЦК України також є необґрунтованими та безпідставними.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, які є підставою позовних вимог.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки, правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права та захисту підлягає порушене право.

Крім того, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізація цивільно-правового захисту відбувається шляхом усунення порушень цивільного права чи інтересу, покладення виконання обов`язку по відновленню порушеного права на порушника.

Також позивачем не надано до суду доказів порушення відповідачами його права та охоронюваного законом інтересу, як і не доведено позовних вимог до відповідача-1, відповідача-2 та відповідача-3.

Щодо заяви відповідача-3 про застосування до вимог позивача позовної давності, слід зазначити, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, оскільки право та охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, то в позові слід відмовити саме з підстав його необґрунтованості.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що права позивача, за захистом яких він звернувся до суду, не порушено відповідачами, а тому в позові слід відмовити.

За правилами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та у строк, які визначені розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.07.2022 року

Суддя С.О.Чебикіна