Рішення

від 30.06.2022 по справі 910/1102/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2022Справа № 910/1102/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (Україна, 36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922)

до Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131)

про стягнення 3 814,54 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 3 814,54 грн, з яких 3 065,16 грн інфляційних втрат та 749,38 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов`язання з виплати страхового відшкодування, обов`язок сплачувати за ліквідованого страховика інфляційні втрати і 3 % річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

23.02.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає, що ним було повністю виконано зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди за зобов`язанням ліквідованого страховика - ПрАТ "СК "Україна", а вимоги щодо сплати інфляційних втрат і 3 % річних, відповідно до законодавства та ухвали суду від 17.07.2019 у справі № 910/842/18, є погашеними. Крім того, відповідач посилається на ту обставину, що до нього не може бути застосована відповідальність за порушення грошового зобов`язання, оскільки потерпіла особа не передавала позивачу право вимоги на інфляційні втрати та 3 % річних. У відзиві на позовну заяву відповідач також просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в позові, оскільки ДТП трапилась 12.05.2015, відтак строк позовної давності закінчився 25.05.2015.

18.04.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, за змістом якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві та зазначає, що відповідач помилково посилається на сплив строку позовної давності за пред`явленими позовними вимогами, оскільки розмір інфляційних втрат і 3 % річних вже встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, позовна давність до вимог, які були заявлені позивачем у справі № 910/842/18, не була пропущена, іншої заборгованості позивач не просить стягнути з відповідача. Позивач також зазначає, що відповідачем було частково оплачено частину боргу за договором обов`язкового страхування, що свідчить про визнання боргу в цілому. Крім того, за твердженнями позивача, відповідачем помилково не визнається обставина щодо переходу до нього обов`язків страховика за договором обов`язкового страхування, оскільки це прямо передбачено статтею 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та обсягу зобов`язань, що перейшов до МТСБУ, який включає не лише суму страхового відшкодування, а й інфляційні втрати та 3 % річних.

Разом з відповіддю на відзив позивачем подано клопотання про поновлення строку на її подання, посилаючись на введення на території України воєнного стану внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України.

Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України визначено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно із частиною четвертою статті 119 Господарського процесуального кодексу України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Достеменно відомо, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, із змінами внесеними згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 та від 17.05.2022 № 341/2022, затвердженими Законами України від 15.03.2022 № 2119-IX, від 21.04.2022 № 2212-IX та від 22.05.2022 № 2263-IX відповідно, в Україні введено воєнний стан.

З огляду на викладені у клопотанні обставини, суд визнає причину пропуску строку на подання відповіді на відзив поважною і такою, що зумовлена запровадженням на території України воєнного стану, відтак, на підставі ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк на подання відповіді на відзив.

Відповідач своїм правом на подання заперечення щодо відповіді на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті

ВСТАНОВИВ:

25.05.2015 о 16 год. 15 хв. у м. Києві по вул. Микитенка, 11-Б, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 23.06.2015 у справі № 755/11243/15-п ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено, зокрема, автомобіль "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Згідно з наявним у матеріалах справи Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5587219 (далі - Поліс) цивільно-правова відповідальність водія автомобіля "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на дату ДТП, була застрахована у ПрАТ "СК "Україна".

Відповідно до Звіту про визначення вартості матеріального збитку вих. № 310 від 25.05.2016 вартість матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля "Volkswagen Golf", реєстраційний номер НОМЕР_2 станом на 25.05.2016 складає 18 714,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 23.06.2016 між ОСОБА_2 (цедент) та ФОП Шиян Д.С. (цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами пунктів 1.1, 1.3 якого цедент відступив, а цесіонарій прийняв і зобов`язався оплатити цеденту усі права вимоги, що виникли у цедента у зв`язку з фактом настання вищевказаного ДТП, за участю автомобіля "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована в ПрАТ "СК "Україна" на підставі Полісу. Загальна сума боргу (страхове відшкодування), право вимоги сплати якого передається цесіонарію цедентом, складає 16 108,58 грн.

30.06.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - фактор, позивач) та ФОП Шиян Д.С. (клієнт) було укладено Договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/30-06/2016 (далі - Договір факторингу), згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього договору. В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору факторингу загальна сума боргу, яка передана фактору клієнтом за цим договором, складає 319 760,80 грн. Зобов`язана особа (боржник): відповідно до Додатку № 1 до цього договору (пункт 11 вказаного додатку - Олексійовець Р.Г.); ПрАТ "СК "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ, відповідач) у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Як зазначає позивач, починаючи з 30.06.2016 він є кредитором у договірному зобов`язанні за Полісом, яке виникло в результаті вищевказаного ДТП.

Позивач також зазначає, що ПрАТ "СК "Україна", порушуючи умови договору обов`язкового страхування (полісу), не здійснило виплату страхового відшкодування до 13.08.2016 потерпілій особі та, в подальшому, позивачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна".

19.09.2018 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна".

19.10.2018 позивачем було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у справі № 910/842/18, які стосувались детального розрахунку заборгованості ПрАТ "СК "Україна" перед позивачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором ПрАТ "СК "Україна" першої черги на суму 3 524,00 грн та шостої черги на суму 4 937 944,06 грн.

За твердженнями позивача, його грошові вимоги до ПрАТ "СК "Україна" у зобов`язанні, яке виникло на підставі Полісу, були визнані в повному обсязі та внесені до реєстру кредиторів згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна", у зв`язку з неможливістю виконати свої зобов`язання перед кредиторами.

Як зазначає позивач, 09.09.2019, у зв`язку з ліквідацією ПрАТ "СК "Україна", він звернувся до МТСБУ із заявою про виплату боргу.

16.10.2019 відповідачем було частково виконано зобов`язання за договором обов`язкового страхування та виплачено позивачу частину страхового відшкодування в розмірі 13 046,03 грн, відтак, як зазначає позивач, розмір невиконаного МТСБУ зобов`язання становить 3 814,54 грн.

З огляду на вищенаведене, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 3 065,16 грн та 3 % річних у розмірі 749,38 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Вказана норма кореспондується зі статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 999 Цивільного кодексу України унормовано, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Одним із видів обов`язкового страхування, згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування", є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 № 1961-IV (далі - Закон № 1961-IV).

Пунктом 9.1 статті 9 Закону № 1961-IV визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону № 1961-IV передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Частиною третьою статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

За приписами статті 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

У своїх заявах по суті справи сторони зазначають, що відповідачем було виплачено позивачу страхове відшкодування в розмірі 13 046,03 грн. Вказані обставини також підтверджуються наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією рішення відповідача про виплату суми відшкодування, яке оформлене листом № 3.1-05/33545 від 16.10.2019, та випискою по рахунку позивача за 16.10.2019.

Спір у цій справі стосується стягнення з МТСБУ інфляційних втрат у розмірі 3 065,16 грн та 3 % річних у розмірі 749,38 грн, як відповідальності ліквідованого страховика за порушення строку виконання грошового зобов`язання, а саме виплати страхового відшкодування (регламентної виплати).

За змістом статей 524, 533 - 535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження №6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі №910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі №758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі №280/2625/13-к та від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі №910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

З огляду на викладене, існує стала судова практика Верховного Суду, що в разі прострочення боржником (страховою компанією) виконання грошового зобов`язання, передбаченого договором страхування, зокрема виплати суми страхового відшкодування, страхова компанія зобов`язана, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, сплатити суму боргу, з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/3055/18 та від 13.08.2019 у справі №910/11164/16.

Отже, встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18 розмір грошових вимог - 23 950,27 грн, з яких 16 108,58 грн - сума страхового відшкодування, 3 065,16 грн - інфляційні втрати, 749,38 грн - 3 % річних та 4 027,15 грн - пеня, а також обґрунтованість таких вимог мають преюдиціальне значення і не потребують повторного доказування при розгляді цієї справи.

Водночас, ключові доводи та позиція відповідача у цій справі полягають у тому, що він несе відповідальність за зобов`язаннями ліквідованих (у даному випадку із застосуванням процедури банкрутства) страховиків виключно в межах регламентних виплат (страхового відшкодування), натомість інші нарахування, а саме пов`язані з несвоєчасним виконанням такого зобов`язання (інфляційні втрати та 3 % річних), зокрема, визнані у справі про банкрутство ліквідованого страховика, є погашеними в силу статті 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

За загальним правилом, викладеним в пункті 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Натомість, спеціальні норми Закону № 1961-IV встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність його майна.

Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону № 1961-IV у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.

Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.

При цьому, преамбула статті 41 Закону № 1961-IV щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом, не може тлумачитись без взаємозв`язку з положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та з положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 частини першої статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику (або особі, яка набула право його отримати), відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, суми боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.

Отже, МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.

Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство (№910/842/18) кредиторських вимог позивача до ПрАТ "СК "Україна", як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми інфляційних втрат та 3 % річних, а також з умовами пункту 1.2 Договору факторингу щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про покладення на МТСБУ, відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також інфляційні втрати та 3 % річних, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, відтак обставини щодо прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування в цій справі.

З вищевказаних підстав суд також відхиляє як необґрунтовані посилання відповідача на ту обставину, що до нього не може бути застосована відповідальність за порушення грошового зобов`язання, з огляду на те, що потерпіла сторона не передавала позивачу право вимоги на інфляційні втрати та 3 % річних, оскільки судом встановлено протилежне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18) вказано, що у разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом № 1961-IV. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18).

У контексті спірних правовідносин та з наведених вище висновків Великої Палати Верховного Суду слідує, що потерпіла внаслідок ДТП особа (інша особа, яка має/набула відповідне право), у випадку наявності договору страхування та за умови виникнення у страховика обов`язку з виплати страхового відшкодування має захищати своє право у процедурі банкрутства страховика цієї особи (завдавача шкоди), а у випадку ліквідації такого страховика у вказаній процедурі - отримати право вимоги відшкодування до МТСБУ, з огляду на приписи підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV.

З метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди), керуючись принципом верховенства права та враховуючи визначений Великою Палатою Верховного Суду спосіб захисту (щодо звернення з позовом не до завдавача шкоди, а до його страховика) правомірним та справедливим, у даному випадку, є покладення відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання (виплату страхового відшкодування) на МТСБУ.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.

З огляду на вищенаведене, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача стосовно того, що ним було повністю виконано зобов`язання перед позивачем щодо відшкодування шкоди за зобов`язанням ліквідованої ПрАТ "СК "Україна", а також посилання відповідача на те, що вимоги позивача щодо сплати інфляційних втрат і 3 % річних є погашеними.

Суд звертає увагу, що обґрунтованість спірних сум інфляційних втрат і 3 % річних, які були визнані як кредиторські вимоги позивача у справі № 910/842/18 про банкрутство ПрАТ "СК "Україна", встановлено в ухвалі Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі № 910/842/18.

Враховуючи, що до МТСБУ перейшов обов`язок сплачувати за ліквідованого страховика крім суми страхового відшкодування також інфляційні втрати і 3 % річних, з огляду на сплату відповідачем лише частини страхового відшкодування в розмірі 13 046,03 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача сум компенсаційних виплат, а саме інфляційних втрат у розмірі 3 065,16 грн та 3 % річних у розмірі 749,38 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач також просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред`явлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні позову.

Згідно зі статтями 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у МТСБУ щодо виконання зобов`язань ліквідованого страховика.

Частинами 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

При розгляді цієї справи суд встановив, що відповідачем не виконано перед позивачем грошові зобов`язання за ліквідованого страховика щодо сплати інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виплати страхового відшкодування.

Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV свідчить, що обов`язок із виконання договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.

Отже, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов`язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування судами обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв`язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 521/15071/14-ц та від 07.09.2021 у справі № 910/14293/19.

Відтак, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов`язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство, а не від дати настання страхової події, як помилково вважає відповідач.

Як зазначалось вище, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановлено ліквідувати ПрАТ "СК "Україна", у зв`язку з неможливістю виконати свої зобов`язання перед кредиторами, що стало підставою звернення позивача до суду з цим позовом.

Враховуючи ту обставину, що позовну заяву було надіслано до суду засобами поштового зв`язку 24.01.2022 (згідно з накладною № 0505057893677), тобто у межах трирічного строку з дати постановлення ухвали про ліквідацію ПрАТ "СК "Україна", правові підстави для застосування до вимог позивача наслідків спливу строку позовної давності у суду відсутні.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати у розмірі 3 065,16 грн та 3 % річних у розмірі 749,38 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн, відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.

Згідно з частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір про надання правової допомоги № 96 від 01.06.2020, Додаткову угоду №1 від 01.06.2020 до вказаного договору та Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 441 від 19.01.2022 на суму 4 600,00 грн.

Представництво інтересів позивача в цій справі здійснював адвокат Більчук О.О. на підставі ордеру серії АІ № 1059663 від 05.10.2020.

Відповідач, в свою чергу, заперечує проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката у заявленому позивачем розмірі, з огляду на однотипність поданих позивачем позовів до відповідача, які знаходяться у провадженні Господарського суду міста Києва.

Суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 600,00 грн не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Правові висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18), у додатковій постанові від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 у справі №753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 у справі № 910/3929/18 та інших.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Водночас, дослідивши наявний в матеріалах справи Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 441 від 19.01.2022, суд дійшов висновку, що надані адвокатом послуги щодо ознайомлення з матеріалами справи не можна вважати такими, що були необхідними у зв`язку з розглядом цієї справи.

Суд вважає, що у зв`язку з розглядом цієї справи необхідними були витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката щодо підготовки та подання до суду позовної заяви і відповіді на відзив.

При цьому, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4 600,00 грн не є співмірними із ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), стягнення адвокатських витрат у зазначеній позивачем сумі не відповідатиме критеріям розумності, необхідності, співмірності, справедливості і становитиме надмірний тягар для відповідача.

Зважаючи на характер спірних правовідносин, рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи малозначність цієї справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на правову допомогу має бути зменшено до 1 500,00 грн (за підготовку та подання до суду позовної заяви і відповіді на відзив).

З огляду на вищенаведене, витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1 500,00 грн, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, також покладаються на відповідача. Решта вказаних судових витрат покладається на позивача.

Керуючись статтями 129, 236, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (Україна, 02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8; ідентифікаційний код: 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (Україна, 36023, Полтавська обл., м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10; ідентифікаційний код: 37686922) інфляційні втрати у розмірі 3 065 (три тисячі шістдесят п`ять) грн 16 коп., 3 % річних у розмірі 749 (сімсот сорок дев`ять) грн 38 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1 500 (одна тисяча п`ятсот) грн 00 коп.

3. Витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3 100,00 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал".

4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.07.2022

Суддя О.В. Нечай