Рішення

від 03.07.2022 по справі 910/17700/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.07.2022Справа № 910/17700/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Восторг»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Національний університет охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика

про стягнення 82 087,01 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Восторг" (далі-відповідач) про стягнення 82 087,01 грн, з яких: 70 894 грн основний борг, пеня у розмірі 4 483, 02 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 583, 17 грн та штраф у розмірі 2 126, 82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди № 5355 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.04.2010 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 21.03.2020 по 31.05.2021.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17700/21, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Національний університет охорони здоров`я України імені П.Л. Шупика, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу для подачі відповіді на відзив, третій особі встановлено строк для подання письмових пояснень.

24.11.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких останній підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 08.11.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/17700/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 54029, місто Миколаїв, вулиця 8 Березня, будинок 34, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105481451260, відповідно до якого останнє повернуто з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.11.2021 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2021 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 року в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21 квітня 2010 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - Орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю виробничою фірмою "Восторг" (далі - Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної форми власності № 5355 (далі - Договір).

Відповідно до Договору оренди № 5355 (з урахуванням внесених змін і доповнень до договору від 14.04.2011) Орендодавець передав у строкове платне користування державне нерухоме майно - нежилі приміщення площею 109,50 кв.м., розміщене за адресою: вул. Багговутівська, 27, м. Київ, у підвалі гуртожитку №2, що перебуває на балансі Національного університету охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика (далі - третя особа -б алансоутримувач)., вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31 грудня 2009 і становить 660 722,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення:

- сауна- 8,00 кв.м.; оздоровчий комплекс - 45,10 кв.м.; - лазня загального користування - 56,40 кв.м.

На виконання умов Договору оренди № 5355 відповідно до акту приймання-передавання орендованого майна від 21.04.2010 Відповідачу передано державне нерухоме майно, що перебуває на балансі третьої особи.

Даний Договір укладений відповідно до п. 10.1 Договору оренди № 5355 строком на 2 роки 11 місяців, а саме з 21 квітня 2010 р. до 21.03.2013 р. включно.

Договором від 07.08.2013 про внесення змін та доповнень до Договору оренди № 5355 від 21.04.2010 строк дії договору оренди продовжено на 2 роки 11 місяців , а саме з 21.03.2013 по 21.02.2016 включно.

Відповідно до Договору №5355/04 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5355 від 21.04.2010 від 05.03.2019 строк дії Договору продовжено строком на 2 роки 11 місяців, що діє по 21.12.2021.

Відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" Орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну оплату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до п. 5.3 Договору оренди № 5355 Орендар зобов`язується своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату.

Згідно п.3.1 Договору оплата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (ділі-Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - січень 2010 7043,51 грн.

Керуючись п.20, п.32 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 13.10.2004 року №2149 та Протоколом №2 від 02.04.2010, розмір орендної плати встановлюється на умовах запропонованих орендарем - 7043,51 грн. без ПДВ за базовий місяць (січень 2010).

Орендна плата за перший місяць оренди квітень 2010 року встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за лютий-квітень місяці 2010 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п.3.3. Договору).

Відповідно до п.3.5 Договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від Сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж (п.3.6 Договору.).

Відповідно до внесених змін і доповнень до Договору від 14.04.2011, змінено зокрема орендну плату, та визначено базовий місяць оренди - лютий 2011, що становить 6476,49 грн.

Відповідно до внесених змін і доповнень до Договору від 24.01.2012, змінено зокрема орендну плату, та визначено базовий місяць оренди - вересень 2011, що становить 6 853,86 грн.

Відповідно до внесених змін і доповнень до Договору від 07.08.2013, змінено зокрема орендну плату, та визначено базовий місяць оренди - лютий 2013, що становить 5 942,00 грн.

Розмір орендної плати змінено за домовленістю сторін, відповідно до п.1 ст.21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і становить за базовий місяць оренди - лютий 2013, що становить 6 867,37 грн.

Згідно до Договору про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №5355 від 21.04.2010 від 05.03.2019 пункт 3.1. розділу 3 «Орендна плата» договору оренди № 5355 від 21.04.2010 викласти у такій редакції:

« Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 №786 (зі змінами) (далі-Методика розрахунку) та змінено за згодою сторін, відповідно до п.1 ст.21 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - грудень 2018 -15395,80 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди січень 2091 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за січень місяць 2019 року».

11.03.2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 «Про запобігання поширенню та території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року № 611 "Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" встановлено, що на весь період карантину орендарі , які підпадають під регулювання цієї Постанови, звільняються від орендної плати, виходячи з мети користування державного майна, відповідно до додатків №1,2 та №3 до цієї Постанови №611.

У зв`язку з цим, відповідач звернувся до позивача з листом №24/04/20-01 від 24.04.2020 про застосування тимчасового зниження орендної плати. Листом від 06.11.2020 за №30-06/9812 позивачем було повідомлено відповідача про застосування тимчасового зниження орендної плати, а саме: тимчасово, на весь період карантину, орендар підпадає під умови звільнення в повній мірі або частково від сплати орендної плати відповідно до додатків до цієї Постанови №611, а саме:

при оренді приміщення сауни площею 8,00 кв.м. - застосовується додаток №1 Постанови №611- орендар повністю звільняється від сплати орендної плати;

при оренді приміщення лазні площею 56,4 кв.м. - застосовується додаток №1 постанови №611-оренда повністю звільняється від сплати орендної плати;

при оренді оздоровчого комплексу площею 45,10 кв.м. - умови зниження орендної плати згідно з Постановою №611 - не застосовуються, оскільки мета користування цим приміщенням не підпадає під дію Постанови №611.

Отже, відповідач повинен був сплачувати за приміщення оздоровчого комплексу площею 45,10 кв.м. Проте, як зазначає позивач, відповідач здійснив орендну плату лише за 20 днів березня місяця 2020 у розмірі 3042,00 грн.

Листом від 06.11.2020 за вих.. №30-06/9812 позивач направив відповідачу Повідомлення про застосування тимчасового зниження орендної плати та одночасно вимогу про необхідність в 10-денний строк сплатити до державного бюджету заборгованість з орендної плати, яка станом на 05.11.2020 становила 34 323,09 грн. та пеню 1479,18 грн.

02.08.2021 року між сторонами було укладено Договір №5355/05 про припинення договору оренди №5355 від 21.04.2010 з 31.05.2021 року.

Згідно Акту приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 31 травня 2021 року Орендар, згідно Договору оренди нерухомого майна від 21.04.2010 № 5355 повернув, а Орендодавець прийняв із користування нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Багговутівська, буд. 27, площею 109,5 кв.м.

Національний університет охорони здоров`я України імені П. Л. Шупика (третя особа) як Балансоутримувач, підтримав позицію Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву щодо звільнення Орендарем ТОВ ВФ "ВОСТОРГ" приміщень, у зв`язку із невикористанням орендованого майна впродовж року та непогашенням заборгованості відповідно до умов Договорів оренди № 5355, № 5356.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди №5355 нерухомого майна, що належить до державної власності від 21.04.2010 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати за період з 21.03.2020 по 31.05.2021, а тому заборгованість відповідача зі сплати орендної плати визначена за період з 21.03.2020 по 31.05.2021 та становить 70 894,00 грн.

Крім того, позивачем на суму основного боргу нараховано пеню в розмірі 4 483,02 грн., інфляційні втрати в розмірі 4 583,17 грн. та штраф в розмірі 2 126,82 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не виконав зобов`язання щодо сплати боргу, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Відносини, пов`язані з орендою нерухомого майна, що належить до державної власності, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час укладення договору).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди нерухомого майна, а відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (частина 1, 3 статті 760 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 283 Господарського кодексу України унормовано, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об`єктом оренди може бути, зокрема і нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частини 1 та 5 статті 762 ЦК України).

Приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного на час укладення договору оренду) орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.6 договору (із змінами та доповненнями) сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу в співвідношенні 50% до 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту пункту 3.6 договору строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з орендної плати за договором на момент розгляду справи настав.

В той же час, приписами частини 4 статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями), якою установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин.

Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину" №611 від 15.07.2020 встановлено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, здійснюється у розмірі 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2.

При цьому, пунктом 2 вищезазначеної постанови визначено, що орендодавці державного майна забезпечують нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.

Додатком 2 до постанови КМУ №611 від 15.07.2020 визначено перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків. До переліку віднесені, зокрема, вітчизняні юридичні і фізичні особи, що є суб`єктами малого підприємництва, фізичні особи, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах (зокрема в аеропортах).

З аналізу пункту 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України вбачається, що застосування його приписів залежить від того, чи звернувся наймач з відповідною вимогою про зменшення плати за користування майном.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було застосовано тимчасове зниження орендної плати на частину орендованого відповідачем майна (лист-повідомлення від 06.11.2020 за вих..№30-06/9812).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Згідно із пунктом 3.7 договору орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 3.8 договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 3% від суми заборгованості.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення сплати орендних платежів більше ніж на три місяці, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пунктів 3.7, 3.8 договору, позивачем правомірно нараховано штраф та пеню.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19 та у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі №910/6046/16.

В той же час, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

В даному випадку, іншого строку нарахування пені, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, сторонами в договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності не визначено, а умова за кожен день прострочення, не може розцінюватися як установлення іншого строку, відтак правомірним є нарахування пені за порушення строків сплати орендних платежів протягом шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Окрім того, оскільки відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем також нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати в сумі 1 199,76 грн.

Цивільний кодекс України, як основний акт цивільного законодавства, не передбачає механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону).

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 Порядку).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19 та від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Статтею 625 ЦК України передбачено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - "дефляція", то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Водночас, при застосуванні механізму розрахунку інфляційних втрат, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання становить неповний місяць, слід враховувати, що якщо сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку пені та інфляційних втрат, з урахуванням методики їх розрахунку та встановленої суми орендних платежів, яка підлягає сплаті, судом встановлено вірність їх розрахунку.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормативне визначення принципу диспозитивності надає право учаснику справи вільно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ч. 2 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч.2 ст. 237 ГПК України).

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не було надано суду належних та допустимих доказів в спростування заявлених позовних вимог.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає заявлені позовні вимоги Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича фірма «Восторг» 70 894,00 грн. основного боргу, пені в розмірі 4 483,02 грн, інфляційних втрат в розмірі 4583,17 грн та штрафу в розмірі 2 126,82 грн обґрунтованими, доведеними належними і допустимими доказами, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у зв`язку із задоволенням позовних вимог покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Восторг" (вулиця 8 Березня, будинок 34, місто Миколаїв, 54029; код ЄДРПОУ 13677322) на користь Державного бюджету України загальну суму заборгованості у розмірі 82 087,01 грн., з яких: заборгованість по орендній платі складає 70 894 (сімдесят тисяч вісімсот дев 'яносто чотири) грн 00 коп., пеня у розмірі 4 483 (чотири тисячі чотириста вісімдесят три) грн 02 коп., інфляційні втрати в розмірі 4 583 (чотири тисячі п`ятсот вісімдесят три) грн 17 коп., штраф у розмірі 2 126 (дві тисячі сто двадцять шість) грн 82 коп., яку перерахувати до Державного бюджету України за реквізитами: отримувач: ГУК у м. Києві (Шевченківський район) 22080300; Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код отримувача: (ЄДРПОУ) 37993783; номер рахунку (IBAN) UA778999980313020094000026011; код класифікації доходів бюджету: 22080300; призначення платежу: плата за оренду іншого державного майна.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробнича фірма "Восторг" (вулиця 8 Березня, будинок 34, місто Миколаїв, 54029; код ЄДРПОУ 13677322) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, будинок 50-Г, ідентифікаційний код-19030825) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп, які перерахувати за реквізитами: отримувач Регіональне відділення ФДМУ по м. Києву; Банк отримувача: Державна казначейська служба України , м. Київ, код отримувача: (ЄДРПОУ 19030825; номер рахунку (IBAN) UA598201720343150001000014093; призначення платежу стягнення судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 04.07.2022.

Суддя М.Є.Літвінова