Рішення

від 27.06.2022 по справі 914/47/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.06.2022 Справа № 914/47/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Волошин Р.Р.

розглянувши у судовому засіданні справу

за позовом: Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради, Львівська обл., м. Трускавець,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвер», Львівська обл., с.Дережичі

про стягнення 694 293,27 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

Хід розгляду справи.

Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвер» про стягнення 694 293,27 грн.

Ухвалою від 21.01.2022 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи на 22.02.2022.

Ухвалою від 22.02.2022 суд відклав розгляд справи на 15.03.2022.

22.02.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (Вх. № 4820/22).

Ухвалою від 15.03.2022 суд відклав розгляд справи на 13.04.2022.

Ухвалою від 13.04.2022 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 31.05.2022.

Ухвалою від 31.05.20222 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 28.06.2022.

В судове засідання 28.06.2022 представники сторін не з`явились, причин не явки не вказали.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Оскільки сторони були належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, однак не скористались своїм правом, та не з`явились в судове засідання, суд розглядає справу за наявними доказами у справі.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №18.26.12-19 про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Трускавця за об`єкт будівництва 32-х квартирного житлового будинку по вул. Данилишиних в м. Трускавець. З огляду на що позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвер» 563 933,08 грн боргу зі сплати пайової участі по Договору №18.26.12-19 від 26.12.2019 р., а також штрафні санкції за прострочення сплати пайового внеску у розмірі 49626,11 грн - інфляційні нарахування та 80734, 08 грн - пеня.

Правова позиція відповідача.

Відповідач у поданому суду відзиві вимоги позивача викладені в позовній заяві визнав частково з наступних підстав. Позивач вважає, що сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов`язань та не визначили її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.

А також звернув увагу, що до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Оплати, які мали бути виконані Позивачем, згідно графіку, а саме 30.10.2020 року та 30.11.2020 року, минув строк позовної давності. Відтак, як зазначає Відповідач, стягнення пені Позивачем є незаконним та безпідставним.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

26.12.2019 року між Управлінням житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради та ТОВ «Олвер» було укладено Договір №18.26.12-19 про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Трускавця (надалі Договір) за об`єкт будівництва 32-х квартирного житлового будинку по вул. Данилишиних в м. Трускавець.

Відповідно до п. 1.1. Договору Забудовник, що здійснює будівництво (реконструкцію,ін.) в адміністративних межах м. Трускавця об`єкту «Будівництво 32-ох квартирного житлового будинку по вул. Данилишиних в м. Трускавці»(далі - Об`єкт містобудування) приймає пайову участь у створенні розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури м. Трускавця.

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. Договору "Забудовник" зобов`язаний перерахувати у визначений цим Договором термін суму пайової участі в розмірі 563 933,08 на спеціальний рахунок міського бюджету м. Трускавця № UА948999980000031519921013018 в ДКС України, код платежу 24170000, МФО 899998, ЗКПО 37835447. Розрахунок величини пайової участі є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору за невиконання або неналежне виконання цього Договору Сторони несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Згідно розрахунку величини пайової участі до Договору № 18.26.12-19 від 26.12.2019 розмір пайового внеску складає 563 933,08 грн.

Згідно графіку оплати, що є додатком до Договору, Забудовник повинен сплатити пайову участь у розмірі 563 933,08 грн до 30.12.2020 року. Пайова участь повинна сплачуватись наступними платежами: 30.10.2020 50 000,00 грн; 30.11.2020 100 000,00 грн та 30.12.2020 413 933,08 грн. Однак, станом на день подання позовної заяви кошти від сплати пайової участі до місцевого бюджету від ТзОВ "Олвер" не поступили.

17.11.2020 року, 21.04.2021 р. та 22.10.2021 р. Управління житлово- комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради зверталося до ТзОВ "Олвер" з претензіями № 109, № 40 та № 103 відповідно щодо сплати заборгованості за укладеним Договором №18.26.12-19 про пайову участь у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Трускавця. Однак, відповіді Позивач від ТзОВ "Олвер не отримало, заборгованість несплачена.

Згідно п. 3.2. Договору у разі прострочення строків сплати пайової участі згідно п. 2.1.5. цього Договору, Забудовник сплачує Управлінню на рахунок, визначений в п. 2.1.1. цього Договору пеню в розміні подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожен день прострочення. В такому випадку розмір несплаченої частки пайової участі забудовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

За неналежне виконання договірних зобов`язань, Позивач нарахував Відповідачу 49626, 11 грн інфляційних нарахувань та 80734, 08 грн. пені.

Оцінка суду.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначає Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року №3038-VI (у редакції, на час виникнення спірних правовідносин, далі-Закон), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Частиною 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин визначено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. 3 ст. 40 Закону № 3038-VI).

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону № 3038-1 величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до ч. 6 ст. 40 Закону № 3038-1Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Як зазначається у частині 9 статті 40 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

У застосуванні наведеної норми суд звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 01.02.2017 року у справі №922/753/16 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.04.2019 року у справі №904/914/18, згідно з яким аналіз положень ч.ч. 2, 3, 9 ст. 40 Закону дає підстави для висновку, що обов`язок ініціювати укладення договору про пайову участь покладено саме на замовника будівництва, оскільки цей обов`язок пов`язаний зі зверненням замовника до органу місцевого самоврядування.

Водночас, наведені норми Закону та пункти положення, які за своїм змістом є ідентичними, встановлюють, що величина пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі (розрахунку, який є невід`ємною частиною договору), укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі, з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Укладаючи 26.12.2019 року Договір, сторони діяли відповідно до названого Закону та встановили обов`язок відповідача, передбачений Законом.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Відтак, укладений між позивачем та відповідачем договір про пайову участь замовника будівництва у створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста від 26.12.2019 року є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання сторонами.

Згідно розрахунку величини пайової участі до Договору № 18.26.12-19 від 26.12.2019 розмір пайового внеску складає 563 933,08 грн.

Як зазначено у графіку оплати, що є додатком до Договору, Забудовник повинен сплатити пайову участь у розмірі 563 933,08 грн до 30.12.2020 року. Пайова участь повинна сплачуватись наступними платежами: 30.10.2020 50 000,00 грн; 30.11.2020 100 000,00 грн та 30.12.2020 413 933,08 грн.

Відтак, відповідач, в силу приписів частин 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», зобов`язаний був здійснити сплату пайових внесків, визначених Договором № 18.26.12-19.

Відповідно до ч. 10 ст. 40 Закону №3038-УІ кошти, що надходять від сплати пайових внесків, спрямовуються виключно на фінансування об`єктів соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населеного пункту.

Договором, що є підставою стягнення в даній справі, визначено для сплати пайового внеску період в часі до 30.09.2019 року, який за логікою договірних відносин не буде перевищувати строку будівельних робіт, завершення яких відбувається здачею об`єкта в експлуатацію.

Суть пайового внеску відповідно до зазначених положень договору та Закону зводиться до його сплати саме до, а не після, прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Оскільки істотними умовами договору пайової участі є розмір пайової участі та строк (графік) сплати пайової участі (ч. 9 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на час укладення договору), то їх невиконання сторонами є порушенням умов договору. Відповідно, обов`язку замовника укласти договір про пайову участь та сплатити кошти пайової участі у відповідному розмірі кореспондує право органу місцевого самоврядування вимагати від замовника сплатити на підставі цього договору кошти пайової участі у розвитку інфраструктури відповідного населеного пункту.

Отже, враховуючи наведені обставини, у відповідача наявний обов`язок по сплаті пайового внеску і невиконання такого у встановлений договором строк порушує права та інтереси позивача. Відтак, право позивача на отримання відповідних грошових коштів підлягає судовому захисту у спосіб стягнення таких з відповідача.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пайового внеску є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами не спростовані відповідачем.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За приписами статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність Відповідача за порушення строків оплати передбачена п. 7.7. цих Договорів, а саме відповідач сплачує Позивачу пеню в розмірі одинарної облікової ставки Національного Банку України.

Внаслідок неналежного виконання умов договору, Позивач нарахував Відповідачу 49626, 11 грн інфляційних нарахувань та 80734, 08 грн пені за період 31.10.2020 по 30.11.2021.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що у разі прострочення строків оплати пайової участі згідно п. 2.1.5. цього Договору, Забудовник сплачує Управлінню на рахунок, визначений в п. 2.1. Договору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення. В такому випадку розмір несплаченої частки пайової участі забудовника коригується на індекс інфляції від дати його розрахунку.

Щодо застосування строку позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, слід зазначити наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявляє про застосування позовної давності стосовно вимоги про стягнення пені. Зазначає, що для звернення до суду з вимогою про стягнення пені встановлюється позовна давність в один рік. Отже, як зазначає відповідач, оплати, які мали бути виконані Позивачем, згідно графіку, а саме 30.10.2020 року та 30.11.2020 року, минув строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.13 року з останніми змінами за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі № 522/1029/18).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року по справі № 183/1617/16).

Враховуючи викладене, в суду існують правові підстави для вирішення питання про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення пені по платежах згідно графіку за 30.10.2020 та 30.11.2020, оскільки у позивача, у зв`язку з пропущенням строку позовної давності, немає підстав для нарахування пені.

З урахуванням викладеного, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені нарахованої за період з 31.10.2020 по 30.12.2020 у сумі 1995,01 грн.

Щодо нарахування пені згідно графіку оплати від 30.12.2020 то Позивач не вийшов за межі позовної давності щодо стягнення такої, оскільки позовна заява направлена в суд 30.12.2021. Суд здійснивши перевірку правильності нарахування пені зазначає, що такий здійснений не вірно, оскільки в силу приписів ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 3 ст. 254 ЦК України), оскільки іншого умовами договору не передбачено.

Умовами укладеного між сторонами договору поставки товару не передбачено нарахування пені поза межами шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України. Відтак до стягнення підлягає пеня за 6 місяців в сумі 27 829,54 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо розрахунку стягнення інфляційних втрат за визначений позивачем період з 01.01.2021 по 30.11.2021 на суму 563933,08 грн - суд перевіривши поданий позивачем розрахунок, вказує, що даний розрахунок здійснено арифметично не вірно. До стягнення підлягають інфляційні втрати у розмірі 38 740,74 грн. (розрахунок додається).

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в розмірі 630503,36 грн, з яких: 563933,08 грн основний борг із сплати пайової участі, 27 829,54 грн пеня та 38 740,74 грн інфляційних втрат.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судові витрати.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір необхідно віднести на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог. Відтак до стягнення з Відповідача на користь Позивача підлягає 9457,55 грн судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олвер» (82100, Львівська обл., Дрогобицький район, с. Дережичі, вул. Цегельна, 3, код ЄДРПОУ 34339408) на користь Управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міської ради (82200, Львівська обл., м. Трускавець, вул. Бориславська, 1, код ЄДРПОУ 22410879) 630503,36 грн заборгованості та 9457,55 грн судового збору.

3. В задоволенні решти вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 04.07.2022.

Суддя Запотічняк О.Д.