Ухвала

від 30.06.2022 по справі 369/10191/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/10191/21

Провадження №2/369/1703/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2022 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Дубас Т.В.

при секретарі: Житар А.А.,

розглянувши матеріали заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тути Інни Вікторівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності, -

В С Т А Н О В И В:

22.07.2022 року до Києво-Святошинського районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності.

27.06.2022 представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Тута Інною Вікторівною, подано заяву про забезпечення позову, згідно якої просили заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо володіння, користування та розпоряджання житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) тимчасово (до набрання рішенням суду законної сили у даній справі) звільнити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 19.03.2014 року був укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Даний шлюб розірваний рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 20.09.2021 року, що винесене у справі №759/13589/21 за позовом Позивача до Відповідача про розірвання шлюбу, в межах якої ще не було винесене судове рішення.

До офіційної реєстрації шлюбу, а саме 10.10.2013 року відповідач за свої особисті грошові кошти придбав земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:006:5044, площею 0,0501 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка.

В подальшому, в період з жовтня 2013 року по лютий 2014 року, знов ж таки за рахунок особистих грошових коштів відповідача на вказаній земельній ділянці був збудований житловий будинок (адреса: АДРЕСА_2 ). Даний будинок був введений в експлуатацію 14.12.2018 року та зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.10.2019 року.

При цьому, Позивач не визнає право особистої приватної власності Відповідача на вказану земельну ділянку та будинок, адже подала до суду первісну позовну заяву про поділ майна подружжя, в якій Позивач стверджує про те, що вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю та підлягає рівному поділу між сторонами.

Однак, про придбання земельної ділянки та будівництво будинку за особисті грошові кошти Відповідача свідчить наступна хронологія подій:

09.02.2006 року відповідач отримав у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину від 09.02.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Четвертої київської міської контори Бірюк О. А. Тобто, вищевказана квартира є особистою приватною власністю Відповідача, адже отримана в порядку спадкування.

Зазначене підтверджується наступними доказами.

Договором купівлі-продажу квартири від 09.10.2013 року, в п. 1.2. якого вказано про те, що квартира, яка відчужується (адресою: АДРЕСА_3 ) належить Продавцю ( ОСОБА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.02.2006 року.

09.10.2013 року відповідач продав вказану квартиру за вартістю 443 758 гривень. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 09.10.2013 року, що укладений між ОСОБА_1 , як продавцем, та ОСОБА_3 , як покупцем. Грошові кошти від реалізації квартири у розмірі 443 758 гривень були перераховані покупцем на банківський рахунок Відповідача, відкритому в АТ «Фінанси та кредит», що підтверджується: платіжним дорученням №1 від 09.10.2013 року на суму 443 758 гривен; випискою із банківського рахунку відповідача за період з 08.10.2013 року по 31.12.2014 року, відповідно до якої 09.10.2013 року були зараховані грошові кошти у розмірі 443 758 гривень від ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1

10.10.2013 року відповідач придбав спірну земельну ділянку з кадастровим номером 3222480401:01:006:5044, площею 0,0501 га, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка. Договірну ціну вказаної земельної ділянки сторони договору встановили у розмірі 50 000 гривень (п. 2.1. договору купівлі-продажу).

Зазначене підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10.10.2013 року, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кияшко А.В. та зареєстрований в реєстрі за №946.. Тобто, на наступний день з моменту продажу своєї особистої квартири, Відповідачем була придбана спірна земельна ділянка.

10.10.2013 року Відповідач уклав з ТОВ «Дом-Економ» договір доручення №ХЛ-35/101013, відповідно до якого доручив Повіреному: 1) організувати будівництво об`єкту нерухомості; 2) здійснити відповідні розрахунки, пов`язані з виконанням даного договору (п. 1.1. Договору доручення).

Цього ж дня - 10.10.2013 року була укладена додаткова угода від 10.10.2013 року до вищевказаного договору доручення, яким Відповідач та Повірений узгодили наступне:

Адресу будівництва, а саме: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, кадастровий номер земельної ділянки 3222480401:01:006:5044 (гі. 1 додаткової угоди);

Вартість будівництва у розмірі 172 200 гривень з урахуванням ПДВ (п. 2 додаткової угоди), а також винагороду Повіреного у розмірі 9 676 гривень (п. 4 додаткової угоди);

Строк будівництва будинку до 15.02.2014 року (п. 5 додаткової угоди).

На підтвердження вищевказаного до відзиву долучається копія додаткової угоди від 10.10.2013 року.

В період з 11.10.2013 РОКУ по 27.01.2014 року Відповідачем була здійснена оплата будівництва в повному обсязі, а саме у розмірі 172 200 гривень.

Оплата будівництва здійснювалася з банківського рахунку Відповідача, на який йому була перехована оплата за квартиру, що належала Відповідачу на праві особистої приватної власності. Вказане підтверджується випискою з банківського рахунку Відповідача за період з 08.10.2013 року по 31.12.2014 року, відповідно до якої:

11.10.2013 року Відповідачем був здійснений платіж на користь ТОВ «Дом- економ» у розмірі 80 000 гривень;

11.11.2013 року Відповідачем був здійснений платіж на користь ТОВ «Дом- економ» у розмірі 42 000 гривні;

13.12.2013 року Відповідачем був здійснений платіж на користь ТОВ «Дом- економ» у розмірі 42 000 гривні;

27.01.2014 року Відповідачем був здійснений платіж на користь ТОВ «Дом- економ» у розмірі 8 200 гривень.

13.11.2013 року було подано до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Київській області повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_2 .

В лютому 2014 року сторони почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу та 19.03.2014 року був офіційно зареєстрований шлюб між сторонами. Таким чином, вищевказані обставини та докази свідчать про те, що

Відповідач придбав земельну ділянку та збудував на ній будинок до того часу, як почав проживати з Позивачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та виключно за свої особисті грошові кошти, що були отриманні ним від реалізації власної квартири, адже він отримав її у власність в порядку спадкування.

Позивач вже тривалий період перешкоджає Відповідачу користуватися житловим будинком, що є предметом даного спору ( АДРЕСА_2 ).

Зокрема, в вересні 2021 року відповідач виявив, що позивач одноособово змінила замки в будинку та відмовляється видати ключ Відповідачеві. Весь цей час Відповідач та його діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 змушені проживати у батьків відповідача за адресою: АДРЕСА_4 . Факт проживання дітей разом з Відповідачем за вказаною адресою підтверджується: постановою Київського апеляційного суду від 26.05.2022 року, актом оцінки потреб сім`ї, що складений в період з 27.07.2021 року по 30.07,2021 року, актом обстеження житлових умов від 27.07.2021 року, актом обстеження житлових умов від 03.11.2021 року.

Вказані дії Відповідача створюють реальний ризик незаконного використання позивачем будинку (здача його в оренду, продаж техніки та меблів, неоплатна комунальних послуг за будинок та інше), або ризик пошкодження майна, в тому числі комунікацій будинку, внаслідок чого може бути суттєво знижена цінність спірного будинку.

Важливо звернути увагу, що позивач має власну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій може вільно проживати на момент розгляду судом справи.

Окрім того, як зазначалося вище, судовим рішенням від 20.09.2021 року, яке набрало законної сили 20.10.2021 року, шлюб між Позивачем та Відповідачем був розірваний. Тобто, сторони не є членами сім`ї, що фактично позбавляє Позивача права на користування будинком (лише у разі винесення судового рішення про визнання будинку спільною сумісною власністю).

Таким чином, враховуючи вказане, існує ризик утруднення виконання можливого судового рішення про визнання будинку особистою приватною власністю відповідача.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову з наведених у ній підстав, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Так, частиною 1ст. 153 ЦПК Українипередбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності з ч. 1ст. 151 ЦПК Українисуд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову.

У відповідності з ч. 2ст. 151 ЦПК Україниу заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Згідно із ч.3 цієї статті забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3ст. 152 ЦПК Українивиди забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Види забезпечення позову визначені положеннямистатті 150 ЦПК Українита до них належать: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

У відповідності до п.4постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки сторони позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

При здійсненні судочинства суди застосовуютьКонвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінніКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Також слід зазначити, щостаттею 124 Конституції Українивизначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей2,18,153 ЦПК Українипоширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьоїстатті 149 ЦПК Українизабезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Разом із тим, позивачем не доведено того, невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також, що такі заходи забезпечення позову, не є співмірними із заявленими позовними вимогами.

Відтак, суду необхідно з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

За змістом позовної заяви вбачається, що предметом позовних вимог є встановлення факту проживання чоловіка та дружини однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ майна подружжя, визнання права особистої приватної власністю.

Між тим, за змістом заяви про забезпечення позову не вбачається необхідності забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії щодо володіння, користування та розпоряджання житловим будинком за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) тимчасово (до набрання рішенням суду законної сили у даній справі) звільнити житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .

Зобов`язання ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Відтак, в даному випадку шляхом забезпечення позову є по суті вирішення спору по суті без винесення судового рішення за наслідками розгляду справи та є неспівмірним із заявленими вимогами.

За вимогами ч.10ст.150 ЦПК Українине допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Більше, того, позивачем по цій справі не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову за запропоновим позивачем способом може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду саме у вказаній позовній заяві.

Окрім того, посилання позивача на те, що існує ризик незаконного привласнення майна відповідачем, є необхідність у забезпеченні позову у вигляді заборони іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору, або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання до розгляду справи та набрання рішенням законної сили, на який претендує позивач не підтверджено жодними належними та допустимими доказами, а таке твердження є лише припущеннями позивача.

За таких обставин обґрунтування необхідності застосування саме такого виду забезпечення позову як заборони вчинення будь-яких дій третім особам відносно спірного нерухомого майна, має лише посилання щодо існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, без належного обґрунтування того, яким чином невжиття заходів забезпечення саме таким шляхом може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.

Заявником не було вказано обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням заявлених позовних вимог та яким чином невжиття вказаного виду забезпечення позову призведе до невиконання судового рішення.

Застосування такого заходу забезпечення в спірних правовідносинах суперечить самій суті інституту забезпечення позову, метою якого є обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками викладеним у постанові Верховного Суду від 10.02.2021 справа № 709/853/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Враховуючи наведені норми процесуального законодавства, оцінивши доводи представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, суд вважає, що заява про забезпечення позову з огляду на розмір і зміст позовних вимог та зміст такої заяви і обсяг заходів забезпечення позову на даний час задоволенню не підлягає, оскільки заявником не надано будь-яких доказів очевидної і об`єктивної загрози порушення прав позивача. Крім того, позивачем та його представником не доведено факт того, що невжиття саме таких за обсягом заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в подальшому рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду. Всі інші доводи заявника стосуються підстав та предмету позову, з якими позивач звернувся до суду, однак оцінка таким доводам може бути надана судом лише за результатами розгляду справи по суті в судовому засіданні.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову заявник не навів обставин необхідності вжиття заходів забезпечення позову, та не надав на їх підтвердження належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст.149,150 - 153,209,210,293,294 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Тути Інни Вікторівни про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та визнання права особистої приватної власності - відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: Т.В. Дубас