Рішення

від 16.06.2022 по справі 754/233/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2650/22

Справа №754/233/22

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2022 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання: Довгань Г.А.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача1: Перенчук З.М.

представника відповідача 2: Закомірного І.М.

розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дитячої музичної школи №24, Управління культури Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи. Позивні вимоги обгрунтовує наступним, що позивач працює на посаді викладача в Дитячій музичній школі № 24 Деснянського району м. Києва з 01.01.1977 (наказ № 1 п. 1 від 06.01.1977) по теперішній час, підтвердження чого є довідка Дитячої музичної школи № 24 від 06.12.2021 № 119. 08.11.2021 позивач отримала наказ від 08.11.2021 № 43-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 ». Позивач вважає наказ таким, що порушує право позивача на працю і її соціальні права, гарантовані Конституцією України. Наказом від 08.11.2021р. № 43-К Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 відсторонено від робот з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає таке відсторонення незаконним, таким що не відповідає вимогам законодавства. Так, на думку позивача, статтею 46 КЗпП не передбачено відсторонення від роботи за відсутність щеплення, або відмову від щеплення від COVID19. Вказане, як зазначено в позові, підтверджується позицією ЦКС ВС, викладеною в постанові від 23.01.2019р. у справі №755/6458/15-ц.

Крім того, на думку позивача, директором не було враховано позицію, викладену в Конституції, що якщо діючий Закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції, то слід використовувати Конституцію як акт прямої дії.

Крім того, таке відсторонення позивача порушує права дітей, які залишились без вчителя.

Крім того, у позові зазначено, що директором розповсюджується інформацію про вакцинованих та невакцинованих вчителів.

Крім того, вакцинація є добровільною, та вакцини, які запропоновані для вакцинації в Україні не пройшли всіх стадій дослідження.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директорки Дитячої музичної школи № 24 від 08.11.2021р. № 43-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Відповідач 1 надав відзив на позов у якому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, виходячи з того, що ОСОБА_1 є вчителькою Дитячої музикальної школи № 24. Відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021р. №2153 вона підлягає обов`язковій вакцинації. Вона відмовилась від вакцинації, а тому на підставі ст..46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних захворювань її було відсторонено від роботи. Таке відсторонення є законним, не порушує жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У зв`язку з викладеним просив у позові відмовити.

Ухвалою суду від 07.02.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові. Вказала, що дійсно адміністрацією школи її було повідомлено про необхідність здійснення щеплення. Але вона відмовилась. У зв`язку з чим її було відсторонено. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 додала, що крім порушень, зазначених у позові відповідачем порушено ст.43 Конституції, яким передбачено право на працю, також постанова КМУ і Наказ МОЗ є неконституційними. Крім того, на відсторонення ОСОБА_1 від роботи було без подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, тобто з порушенням ч.2 ст.27 Закону України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення .

Представник відповідача 1 Перенчук З.М. позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що фактично позиція ОСОБА_1 зводиться до її небажання норми Закону. Просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача 2 Закомірний І.М. позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні їх відмовити в повному обсязі.

Проаналізувавши обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінивши представлені сторонами докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що позивач працює на посаді викладача в Дитячій музичній школі № 24 Деснянського району м. Києва з 01.01.1977 (наказ № 1 п. 1 від 06.01.1977) по теперішній час, підтвердження чого є довідка Дитячої музичної школи № 24 від 06.12.2021 № 119.

Вказане означає, що позивач являється працівником закладу освіти.

Наказом від 08.11.2021р. № 43-К Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 відсторонено від робот з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння;

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень ці працівники у порядку, встановленому законом, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійне (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управлінні центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціальною захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березні 2015 року № 83.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби СOVID-19.

Доказів того, що позивачу ОСОБА_1 заборонено, згідно з медичними показаннями, щеплення проти коронавірусу - позивачем не надано.

Вказане беззаперечно означає, що ОСОБА_1 , будучи працівником закладу освіти, підлягає обов`язковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Разом з тим у випадку відмови від щеплення - ОСОБА_1 підлягає відстороненню від роботи на підставі в тому числі і на підставі ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних захворювань.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонення. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відсторонення від роботи. У разі коли працівник відмовляється ознайомитися зі змістом наказу або проставити свій підпис на наказі, керівник має скласти акт про відмову працівника ознайомитися з документом. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Водночас, законодавством про працю не передбачена така підстава для звільнення, як відсутність у працівника щеплення від гострої респіраторної хвороби C0VID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, або відмова від вакцинації.

Отже, зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 , будучи вчителем Дитячої музикальної школи, та підлягаючи обов`язковому щепленню, відмовилась від щеплення, тому суд вважає, що її відсторонення від роботи було здійснено у відповідності до вимог ст..46 КЗпП та ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних захворювань.

Тому позовні вимоги є необгрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити.

При цьому суд знаходить, безпідставними доводи позивача та її представника на постанову ВС від 23.01.2019 р. по справі №755/6458/15-ц визначено, що виключно статтею 46 КЗпП визначено вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи.

У вказаній постанові після цитування ст..46 КЗпП, зазначено дефініцію відсторонення від роботи. Так, відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

Далі в постанові зазначено, що за змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказане означає, що сам Верховний Суд констатує, що не тільки статтею 46 КЗпП передбачена можливість відсторонення особи від роботи, а й іншими нормативно-правовими актами.

При цьому необґрунтованою є позиція позивача щодо того, що відповідачем 1 було порушено Конституцію України. Жодних доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано. Директор школи діяла виключно в межах своїх повноважень та у відповідності до вимоги діючих, на момент винесення оскаржуваного наказу, нормативно-правових актів.

Крім того, відповідач 1 не наділений повноваженнями щодо оцінки відповідності чи невідповідності діючих нормативно-правових актів Конституції України.

Помилковою є позиція позивача щодо порушення прав дітей таким відстороненням позивача. Позивач може бути замінена іншим вчителем, який зможе продовжувати навчальний процес.

Позиція позивача щодо розповсюдження персональних даних відповідачем про позивача не свідчить про незаконність оспорюваного наказу та не підтверджена жодними доказами.

Помилковою, також, є позиція позивача, що щеплення є добровільним та вакцини, які використовуються в Україні, перебувають на стадії випробування. Щодо обов`язковості вакцинації суд висловив свою позицію у даному рішенні під час оцінки ст.. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з врахуванням пов`язаних підзаконних актів.

Суд також знаходить недоведеною позицію позивача та її представника про те, що існуючі вакцини, які використовуються в Україні для щеплення проти COVID-19, не пройшли всіх стадій дослідження. Позивач не надала належних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Не доведено позивачем і ту обставину, що оскаржуваний наказ та наказ МОЗ є дискримінаційними. Саме по собі твердження позивача та її представника про те, що вказані накази є дискримінаційними не є достатнім доводом для того, щоб суд встановив таку обставину.

Більше того, Наказ МОЗ на даний час не скасовано, та він підлягає обов`язковому виконанню як нормативно-правовий акт. Більше того, згідно Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" всі нормативно-правові акти проходять антидискримінаційну експертизу. Вказане означає, що і Наказ МОЗ також перед його прийняттям пройшов антидискримінаційну експертизу. Внаслідок чого, виконання такого наказу відповідачем шляхом видачі оскаржуваного наказу про відсторонення - НЕ може вважатися дискримінацією.

Крім цього, суд не погоджується з позицією позивача про те, що оскільки позивача ОСОБА_1 було без подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, то таке відсторонення відбулось з порушенням ч.2 ст.27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення".

Так, дійсно, ч.2 ст.27 вказаного Закону передбачено можливість недопущення особи до роботи у зв`язку з необгрунтованою відмовою від здійснення щеплення на підставі подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Разом з тим, у даному випадку відбулось відсторонення позивача на підставі ст.12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб". Вказана підстава є самостійною підставою для відсторонення особи від роботи.

Наразі немає жодної правової позиції ЄСПЛ щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю в нього щеплення проти гострої респіраторної хвороби C0VID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У цьому контексті ЄСПЛ висловлювався лише з процедурних питань. Йдеться про правило №39 Регламенту Суду («interim measures»), яке дозволяє ЄСПЛ негайно вжити тимчасових заходів у разі існування ризику настання непоправного наслідку порушення прав людини.

Так, у серпні 2021 року ЄСПЛ відхилив запит про вжиття тимчасових заходів, поданий 672 французькими пожежниками, щодо закону, який передбачає вимогу про обов`язкову вакцинацію для ряду професій, з подальшим відстороненням від роботи в разі її недотримання [Abgrall and 671 Others к. France, запит під заявою № 41950/21).

У вересні 2021 року ЄСПЛ розглянув два запити про вжиття тимчасових заходів, які подані медичними працівниками, щодо їхнього обов`язку вакцинації проти Covid-19 для того, щоб мати змогу продовжувати працювати. Згідно з правилом № 39 Регламенту Суду медики просили застосувати тимчасові заходи та негайно зупинити впровадження закону. Проте 6СПЛ відхилив ці прохання, аргументуючи задоволення подібних запитів лише у тих випадках, якщо заявники можуть зіткнутися з реальним ризиком нанесення шкоди (Kakaletri and Others v. Greece, запит під заявою № 43375/21, Theofanopoulou and Others v. Greece, запит під заявою № 43910/21).

Разом із цим частково релевантним у цьому контексті є рішення від 15 березня 2012 року у справі «Соломахін проти України» (So/omakhin v. Ukraine, заява № 24429/03), у якому ЄСПЛ сформулював правовий висновок, що обов`язкове щеплення як примусовий медичний захід є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції право на повагу до приватного життя особи, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Порушення фізичної недоторканності заявника можна вважати виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я населення та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання.

Водночас у рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (Vavricka and Others и. the Czech Republic [GO], заява № 47621/13, і 5 інших) ЄСПЛ вкотре зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другого цієї статті, тобто встановити:

7) чи є втручання виправданим «відповідно до закону»;

8) чи має воно на меті законні цілі;

9) чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» (Dubska and Krejzova v. the Czech Republic [GO], заяви № 28859/11 і № 28473/12)).

Отже, підсумовуючи викладене, суд знаходить, що відмова позивача від здійснення щеплення - суперечить діючим нормативно-правовим актам, є протиправною, та вона викликана виключно небажанням позивача виконувати нормативно-правові акти щодо вакцинації. Жодне з обґрунтувань позивача щодо відсутності необхідності здійснення позивачем, як вчителем, щеплення - не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. У спорі, що вирішується, індивідуальне право (інтерес) позивача відмовитися від щеплення, протиставляється іншому праву (інтересу) інших вчителів, а також дітей та їх батьків, які провели щеплення для направлення дитини до даного закладу для здобуття освіти, з метою забезпечення загального блага у формі права на охорону здоровя, що крім іншого гарантоване статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Тому позов є необгрунтованим та у його задоволенні слід відмовити.

Зважаючи на те, що позивачу у позові відмовлено повністю, суд, на підставі ст.141 ЦПК відмовляє й у стягненні з відповідача на користь позивача понесених процесуальних витрат.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 83, 141, 263-265, 267, 273 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Дитячої музичної школи №24, Управління культури Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання незаконним та скасування наказу, стягнення середньої заробітної плати - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 27.06.2022 року.

Суддя: Н.Г.Таран