Ухвала
від 28.06.2022 по справі 916/290/20
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

29 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 916/290/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Краснова Є.В., Уркевича В.Ю.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.,

розглядаючи у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерім Сервіс"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 (колегія суддів у складі: Мишкіна М.А. - головуючий, Аленін О.Ю., Лавриненко Л.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерім Сервіс"

до Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Міністерство охорони здоров`я України;

2. Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації;

3. Фонд державного майна України;

4. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,

за участю заступника керівника Одеської обласної прокуратури,

про зобов`язання продовжити дію договору оренди шляхом укладання договору про внесення змін

за участю: відповідача: Хаджи І.Ю. (адвокат); прокурора: Біньковська А.В. (посвідчення); третьої особи-1: Яковенко О.М. (самопредставництво), Зуєва Д.С. (самопредставництво), Дяк Ю.М. (самопредставництво); третьої особи-3: Федорчук О.В. (самопредстаництво), Хайковського О.О. (самопредставництво),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерім Сервіс" (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовною заявою до Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій імені В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач, Санаторій) про зобов`язання продовжити дію договору оренди від 01.06.1992 шляхом укладання договору про внесення змін до спірного договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах.

1.2. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що строк дії договору оренди будівлі закінчився 01.06.2017, однак Санаторій як орендодавець не направляв орендарю повідомлення про розірвання договору оренди, у зв`язку із чим позивач вважає, що строк дії договору оренди на підставі ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" повинен бути продовжений.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.10.2020 в позові відмовлено.

2.2. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що з урахуванням відсутності доказів належного надсилання орендарю заяви орендодавця про припинення договору оренди за три місяці до закінчення строку дії договору договір оренди відповідно до ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" був продовжений; проте згідно приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна" як на час закінчення строку дії договору, так і на час розгляду справи орендодавцем спірного майна визначено Регіональне відділення Фонду державного майна України, тому вимоги позивача до Санаторію є такими, що заявлені до неналежного відповідача, що в свою чергу є самостійною підставою для відмови у позові.

2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 рішення суду першої інстанції змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції постанови апеляційного суду, резолютивну частину рішення залишено без змін.

2.4. Апеляційний суд виходив з того, що повідомлення орендодавця у визначений законом строк про припинення орендних правовідносин після закінчення строку дії договору було, тому орендні правовідносини між сторонами припинились і позов про зобов`язання продовжити дію договору оренди не може бути задоволений.

2.5. При цьому з урахуванням того, що апеляційна скарга була подана заступником керівника Одеської обласної прокуратури (далі - прокурор), який не брав участь в суді першої інстанції, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, до якої приєднався Санаторій, апеляційний суд перевірив підстави представництва прокурором інтересів держави та поновив з урахуванням відповідного клопотання строк для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

3. Короткий зміст касаційної скарги, заяви, клопотання учасників справи

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

3.2. На обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що судами неправильно було застосовано норми матеріального права без врахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 21.12.2018 у справі № 922/901/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справі № 925/650/18, від 17.04.2018 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, від 30.09.2019 у справі № 802/4083/15-а, від 10.10. 2019 у справі № 0440/6738/18; від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 01.11.2018 у справі № 910/18770/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 25.09.2019 у справі № 201/5279/16, від 04.09.2019 у справах № 372/1688/17-ц, № 448/764/17, від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 16.10.2018 у справі № 916/1538/16 (п.1 ч.2 ст.287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

3.3. Позивач належним чином повідомлявся про час та місце розгляду касаційної скарги, його представник у судові засідання неодноразово не з`являвся, так, зокрема, його адвокат звертався із клопотанням про відкладення розгляду касаційної скарги, призначеного на 16.02.2022, це клопотання було вирішено шляхом постановлення ухвали не виходячи до нарадчої кімнати відповідно до вимог частини 4 статті 233 ГПК України.

4. Мотивувальна частина

4.1. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.2. Відтак згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 цього Кодексу підставами касаційного оскарження судових рішень є виключно неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

4.3. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення з підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України суд касаційної інстанції зазначає наступне.

4.4. Позивачем оскаржено постанову апеляційного суду, зокрема, з мотивів порушення ним норм статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України, щодо прийняття ним до розгляду апеляційної скарги прокурора, який не брав участь у справі в суді першої інстанції, щодо недоведеності прокурором підстав представництва, та щодо безпідставного поновлення йому пропущеного строку для апеляційного оскарження.

4.5. Скаржник в касаційній скарзі посилається на висновки Верховного Суду, викладені у судових рішеннях зі справ: від 21.12.2018 № 922/901/17; від 06.02.2019 № 927/246/18; від 16.04.2019 № 925/650/18; від 17.04.2018 № 923/560/18; від 18.04.2019 № 913/299/18; від 13.05.2019 № 915/242/18; від 10.10.2019 № 0440/6738/18; від 30.09.2019 № 802/4083/15-а; від 20.09.2018 № 924/1237/17; від 23.10.2018 № 906/240/18; від 01.11.2018 № 910/18770/17; від 07.12.2018 № 924/1256/17; від 04.09.2019 № 372/1688/17-ц; від 04.09.2019 № 448/764/17; від 26.06.2019 № 587/430/16-ц; від 25.09.2019 № 201/5279/16; від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 в контексті застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 53 ГПК України, в яких вказано, що прокурор повинен надати належні та допустимі докази не здійснення або неналежним чином здійснення компетентним органом відповідних повноважень для прийняття його заяви для розгляду відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення на підставі статті 367 Кримінального кодексу України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посади державної служби в органі державної влади та здійснюють встановлені для таких посад повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків.

4.6. Разом з тим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 визнано неактуальним вищевказані висновки і конкретизовано правову позицію щодо доведення прокурором бездіяльності уповноваженого органу. Так, в даній постанові зазначено, що:

« 37. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

38. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

39. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

40. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.»;

« 43. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.».

4.7. Також в касаційній скарзі скаржник зазначає, що він не може нести відповідальність у вигляді припинення договірних зобов`язань через дії орендодавця щодо відсутності контролю листа (орендодавець та орендар знаходяться по одній адресі), за дії особи, яка отримала лист (яка за твердженням скаржника на той час не працювала на підприємстві), за дії Укрпошти щодо не перевірки довіреності або будь-яких інших документів на приналежність цієї особи до ТОВ «ІНТЕРІМ СЕРВІС», та посилається при цьому на постанову Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, у якій викладено таку правову позицію: «Негативні наслідки неодержання орендарем (у тому числі фізичною особою-підприємцем) звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на орендаря (у тому числі на фізичну особу-підприємця), а факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами відповідно до приписів чинного законодавства.».

4.8. У справі, що переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням встановлених обставин справи, немає підстав вважати, що повідомлення орендаря орендодавцем листом №15/01 від 09.02.2017 було здійснене недобросовісно і нерозумно, при тому що апеляційним судом встановлено факт отримання орендарем зазначеного листа.

4.9. Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 16.10.2018 у справі № 916/1538/16, то у наведеній справі висновки Верховного Суду стосувалися застосування судами положень статті 321 ГПК України у частині перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, а у справі що переглядається у касаційному порядку, такі обставини відсутні.

4.10. За вказаних обставин після відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції не встановлено, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а відтак відсутність виключного випадку, як це передбачені частиною другою статті 287 ГПК України, виключає можливість перегляду судового рішення у касаційному порядку.

4.11. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, № 212-A, с.15, п.31).

4.12. Отже, із встановленням законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду право на касаційне оскарження в Україні не є безумовним, що є передбачуваними для учасників судового процесу виходячи із наведених вище конкретних норм ГПК України.

4.13. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у даній справі.

4.14. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів ст. 296 ГПК України, судові витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника та поверненню відповідно до п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягають.

Керуючись статтями 234, 235, 240, 296 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерім Сервіс" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 у справі № 916/290/20 закрити.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є.В. Краснов

В.Ю. Уркевич

Дата ухвалення рішення28.06.2022
Оприлюднено06.07.2022

Судовий реєстр по справі —916/290/20

Ухвала від 28.06.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 24.05.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 22.05.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 27.04.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 16.02.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 10.02.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 17.01.2022

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Ухвала від 20.12.2021

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Мачульський Г.М.

Постанова від 04.11.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Мишкіна М.А.

Ухвала від 26.10.2021

Господарське

Південно-західний апеляційний господарський суд

Мишкіна М.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні