Рішення

від 03.07.2022 по справі 120/16720/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

04 липня 2022 р. Справа № 120/16720/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Томашпільської селищної ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Томашпільської селищної ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача, яка полягає у не належному розгляді заяви позивача про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою.

Ухвалою від 30.11.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного позову. Зокрема зазначив, що на виконання вимог ст. 118 ЗК України, питання про надання позивачу дозволу було винесено на розгляд чергової сесії, однак, відповідне питання не було підтримане більшістю голосів від загального складу корпусу Томашпільської селищної ради.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 17.09.2021 позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 0523955100:02:000:0373, яка розташована на території Томашпільської селищної територіальної громади.

Разом зі тим, листом позивача було повідомлено про те, що відповідне питання було розглянуто на 14 черговій сесії Томашпільської селищної ради, однак, рішення прийнято не було.

Таким чином, вважаючи, що відповідачем допущено бездіяльність, яка полягає у не розгляді заяви від 17.09.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Так, відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В силу частини 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про те, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством України не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Також, з аналізу зазначених норм слідує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою, повинен прийняти вмотивоване рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

За правилами пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частиною 1 статті 59 Закону №280/97-ВР встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Тобто, розгляд клопотання заінтересованої особи повинен прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Аналогічна правова позиція вказана в постанові Верховного Суду від 23 листопада 2018 року по справі №826/8844/16.

Судом встановлено, що позивач у визначеному законодавством порядку звернувся до відповідача щодо надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою, проте відповідач одне із передбачених законодавцем рішень у спосіб встановлений законом (шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні ради) не прийняв.

При цьому, як слідує із результатів поіменного голосування з питання надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації, депутати проголосували наступним чином: "за - 2, проти - 0, утримались - 17, не голосували - 0".

Такі наслідки голосування, на думку суду, не є рішенням (розпорядчим актом), передбаченим вимогами Земельного кодексу України стосовно розгляду цієї категорії заяв громадян.

В свою чергу ситуація, яка виникла, спричиняє правову невизначеність, оскільки заява позивача фактично залишається невирішеною через відсутність будь-якого конкретного рішення уповноваженого органу, а визначені законом строки на прийняття рішення уже закінчились.

Крім того, такий результат голосування не можна розцінювати як виконання відповідачем свого обов`язку, оскільки відповідач був зобов`язаний прийняти рішення, обираючи з двох можливих та передбачених ЗК України варіантів: надання дозволу чи/або відмову у наданні дозволу на розробку документації.

При цьому, судом не заперечується право колегіального органу приймати рішення в межах наданих йому повноважень, однак робити це він зобов`язаний з урахуванням чітких вимог та обмежень, встановлених законом, якими у цьому випадку є положення ЗК України.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідачем допущено бездіяльність, яка полягає у не прийняті по суті рішення за наслідками розгляду заяви позивача про надання їй дозволу на розробку документації із землеустрою.

При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові №454/160/17 від 09.07.2021, від 19.08.2021 по справі №826/14320/17 та від 23.11.2021 по справі №580/704/21, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.

Таким чином, оскільки відповідачем не прийнято рішення про надання чи/або відмову в наданні дозволу на розробку документації із землеустрою у відповідності до вимог ЗК України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача підлягають задоволенню.

В той же час, визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації із землеустрою, суд зазначає наступне.

Так, оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд враховує, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

За наслідками аналізу вказаних положень суд зазначає, що дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість у спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18 та від 31.07.2020 у справі № 810/2474/18.

Тобто в кожній конкретній справі, що стосується відмови у наданні громадянину дозволу на розроблення проекту землеустрою з метою відведення земельної ділянки у власність, суд, констатуючи незаконність наданої відмови, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для надання такому громадянину відповідного дозволу.

Наведене також підтверджується положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, а також беручи до уваги те, що подане позивачем клопотання фактично залишилось не вирішеним, на думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та прийняти мотивоване рішення про надання чи/або відмову у надані відповідного дозволу.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 681 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Томашпільської селищної ради щодо не прийняття по суті рішення за наслідком розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою.

Зобов`язати Томашпільську селищну раду розглянути клопотання ОСОБА_1 від 17.09.2021 про надання йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою та прийняти мотивоване рішення про надання чи/або відмову у надані відповідного дозволу

В задоволенні решти вимог даного позову, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 681 (шістсот вісімдесят одну) гривню за рахунок бюджетних асигнувань Томашпільської селищної ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Томашпільська селищна рада (пл. Т. Шевченка, 1, смт. Томашпіль, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04326218).

Повний текст рішення складено 04.07.2022.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна