Рішення

від 04.07.2022 по справі 120/1972/22-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 липня 2022 р. Справа № 120/1972/22-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Погребищенської міської ради про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулись ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі позивачки) з адміністративним позовом до Погребищенської міської ради (далі - відповідач) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що в січні 2022 року позивачки звернулися до відповідача з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,8791 га та 1,8792 га відповідно на кожну окремо на території Подосівської сільської ради Вінницького ( Погребищенського ) району Вінницької області.

Листами відповідача від 03.02.2022 №02-51-323, №02-51/323 позивачок повідомлено про те, що на засіданні 23 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, яке відбулося 01.02.2022 року, проекти рішень про затвердження проекту землеустрою не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Позивачки вважають протиправною та такою, що суперечить положенням Земельного кодексу України, бездіяльність Погребищенської міської ради, яка полягає в не розгляді їх клопотань про затвердження проекту землеустрою. Крім того, зазначають, що оскільки поданий на затвердження до міської ради проект землеустрою в повному обсязі відповідає вимогам земельного законодавства, тому відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про його затвердження та передачу бажаних земельних ділянок у власність позивачам.

Тому, з метою захисту прав позивачів та зобов`язання відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність, представник позивачів в інтересах позивачів звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 16.02.2022 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами. Також встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору та витребувано у відповідача додаткові докази.

У встановлений судом строк до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що Погребищенська міська рада розглянула заяви позивачів у встановлений законом термін, однак проекти рішень щодо затвердження проекту землеустрою не набрали достатньої кількості голосів депутатів при відповідному голосуванні. За таких обставин відповідач вважає, що міська рада не вчинила жодних протиправних дій, а прийняла рішення користуючись своїми дискреційними повноваженнями, тобто обрала один із декілька варіантів рішень, як це передбачено вимогами Земельного кодексу України. Наголошує, що депутати за будь - яке рішення голосують на власний розсуд. Окремо відповідач заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу, вважаючи заявлену суму витрат необгрунтованою.

Ухвалою суду від 26.05.2022 повторно витребувано у відповідача додаткові докази.

08.06.2022 року на виконання вимог ухвали про відкриття провадження у справі та ухвали від 26.05.2022 року відповідачем надано витребувані судом докази.

З`ясувавши доводи сторін, викладені в заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в своїй сукупності, суд встановив наступне.

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області " Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою " № 2-12176/15-20-СГ від 15.06.2020 року позивачками був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства, який був погоджений висновком ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 16.09.2020 року №10553/82-20.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області спірні земельні ділянки на території Погребищенського району Вінницької області було передано у комунальну власність Погребищенської міської ради. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Як слідує із матеріалів справи, після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 24 січня 2022 року позивачки звернулися до відповідача з заявами про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,8791 га та 1,8792 га відповідно за кадастровими номерами 0523484100:001:002:0180 та 0523484100:001:002:0179 на території Подосівської сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

Листами відповідача від 03.02.2022 №02-51-323, №02-51/323 позивачок повідомлено про те, що на засіданні 23 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, яке відбулося 01.02.2022 року, проекти рішень "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 " та "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " розглянуто. Однак такі проекти рішень не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Позивачки вважають протиправною та такою, що суперечить положенням Земельного кодексу України, бездіяльність Погребищенської міської ради, яка полягає в не розгляді їх клопотань про затвердження проекту землеустрою. Тому, з метою захисту своїх прав звернулися до суду з цим позовом та просять зобов"язати відповідача затвердити проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту б частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021, тобто на час, коли позивачі розпочали процес приватизації бажаної земельної ділянки), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії подання позивачами розробленого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування та його розгляду Погребищенською міською радою.

Так, на час ініціювання позивачами питання про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та на час розроблення такого проекту землеустрою, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою (січень 2022 року) у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021. Тобто, наразі земельне законодавство взагалі не передбачає необхідності погодження відповідного проекту землеустрою.

В той же час, суд констатує, що поданий позивачами до відповідача на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ще в 2020 році був погоджений у встановленому законом порядку, про що свідчить висновок про розгляд документації із землеустрою від 16.09.2020 року № 10553/82-20, наданий ГУ Держгеокадастру у Сумській області, строк дії висновку необмежений. Як зазначено у вказаному висновку, проект землеустрою відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно правовим актам.

Відтак, у відповідача існує прямий обов`язок розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України в діючій редакції чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Повноваження сільських, селищних, міських рад щодо питань, які виникають з приводу земельних відносин визначено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( далі - Закон № 280/97-ВР), в частині першій статті 26 якого передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відпвідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Позивачки вважають, що їх клопотання Радою у спосіб передбачений нормами Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III та Закону № 280/97-ВР не розглянуті та не прийнято жодного рішення відповідно до положень ст. 118 Земельного кодексу України. Тому, на думку позивачок, у спірних правовідносинах має місце протиправна бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Відтак, для правильного вирішення цієї справи суду, в першу чергу, необхідно надати правову оцінку поведінці органу місцевого самоврядування при розгляді ініційованого позивачами земельного питання і визначитися чи можна вважати таку поведінку "протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень".

При вирішенні цих питань суд керується такими мотивами.

Відповідно до ч. 15 ст. 46 Закону № 280/97-ВР порядок проведення першої сесії ради, порядок обрання голови та заступника (заступників) голови районної у місті, районної, обласної ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, скликання чергової та позачергової сесії ради, призначення пленарних засідань ради, підготовки і розгляду питань на пленарних засіданнях, прийняття рішень ради про затвердження порядку денного сесії та з інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом ради з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". До прийняття регламенту ради чергового скликання застосовується регламент ради, що діяв у попередньому скликанні.

Отже, підготовка і розгляд питань, вирішення яких належить до повноважень ради, виносяться на пленарні засідання ради і регулюється окрім Закону № 280/97-ВР ще й Регламентом ради. Це стосується і клопотання позивачок про затвердження проекту землеустрою, оскільки окремої процедури розгляду таких питань законодавством України не передбачено.

Відповідно до ст. 1 Регламенту Погребищенської міської ради (далі Регламент) порядок діяльності ради, її органів та посадових осіб визначається Конституцією України, законами України Про місцеве самоврядування в Україні, Про статус депутатів місцевих рад, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про запобігання корупції, іншими законодавчими актами, статутом територіальної громади, цим Регламентом та Положенням про постійні комісії ради.

Регламент ради є обов`язковим для виконання всіма депутатами, міським головою та іншими посадовими особами місцевого самоврядування. Регламент встановлює порядок скликання і проведення сесії ради, формування виконавчих органів ради, порядок прийняття рішень та звітів, порядок здійснення контрольної діяльності, прийняття рішень та спеціальними процедурами, процедуру діяльності депутатів, посадових осіб та органів ради (ст. 2 Регламенту).

Згідно ст. 10 Регламенту рада проводить свою роботу сесійно. Сесії ради складаються з пленарних засідань ради і засідань постійних комісій ради, що проводяться у перерві між пленарними засіданнями.

Відповідно до ст. 22 Регламенту чергові сесії ради скликаються за розпорядженням міського голови в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць. Аналогічні норми містяться в ч. 5 ст. 46 Закону № 280/97-ВР.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ст. 65 Регламенту).

Вищенаведене узгоджується з положеннями, викладеними в частинах 1 та 2 статті 59 Закону № 280/97-ВР, згідно з якими рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на викладене, згідно діючого правового регулювання за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо затвердження проекту землеустрою чи відмови у його затвердженні органом місцевого самоврядування повинно прийматися відповідне рішення.

Суд констатує, що в матеріалах справи відсутнє рішення Погребищенської міської ради стосовно розгляду заяв позивачок про затвердження проекту землеустрою.

Разом з тим, позивачами до справи долучено листи відповідача від 03.02.2022 №02-51/323, №02-51/324, якими Погребищенська міська рада повідомляє позивачок, що проекти рішення "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_2 " та "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " не були підтриманні більшістю голосів депутатів від загального складу Ради.

Як слідує із матеріалів справи, за наслідками розгляду заяв позивачів на засіданні 23 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання, яке відбулась 01 лютого 2022 року, проекти рішень про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по кожному з позивачів не набрали необхідної кількості голосів депутатів. Зокрема, із витягу з протоколу засідання міської ради та результатів поіменного голосування від слідує, що по позивачу ОСОБА_2 рішення не прийнято (за 10, проти 0, утримались - 7, не голосували 2, відсутні - 8); по позивачу ОСОБА_1 рішення не прийнято (за 11, проти 0, утримались - 5, не голосували 3, відсутні 8). При цьому проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалося.

Суд зауважує, що як вказані листи, так і інформація про результати голосування Ради відповідно до яких позитивні для позивачок рішення не набрали достатньої кількості голосів, не може бути кваліфіковано судом як рішення про відмову у задоволенні заяв позивачок, адже не відображують мотивів прийняття такого рішення, які б дозволяли скористатись правом його оскарження.

Як зазначалося, рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою повинно бути мотивованим та містити чіткий та повний перелік підстав його ухвалення. У такий спосіб зацікавленій особі забезпечується гарантія для висловлення незгоди із прийнятим Радою актом та його оскарження у встановленому порядку.

Крім того, Рада (суб`єкт владних повноважень) приймаючи рішення із ініційованого позивачками земельного питання не може діяти свавільно, на власний розсуд чи в інший спосіб ігнорувати встановлені Земельним кодексом України процедури розгляду клопотань про затвердження проекту землеустрою.

Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 454/160/17 сформовано правовий висновок про те, що протокол сесії міської ради, як і витяг з протоколу засідання ради відображають лише результати голосування, однак мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, такі документи не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.

Із наведеного вбачається, що за наслідком розгляду клопотань позивачів, відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення (ані позитивного рішення про затвердження проекту землеустрою, ані рішення про відмову у його затвердженні), що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України.

За таких обставин суд вважає, що у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у затвердження проекту землеустрою" у розумінні частини 9, 10 статті 118 ЗК України.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином відсутність належно оформленого рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду клопотань позивачів про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення, а отже своєю поведінкою допустив бездіяльність, яка виходячи із обставин справи є протиправною.

При цьому, суд вважає помилковими доводи позивачів про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає саме в не розгляді їх клопотання про затвердження проекту землеустрою, оскільки, як встановлено судом та зазначено вище, відповідачем винесено на розгляд 23 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради питання затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачок і вказані проекти розглядалися на засіданні, яке відбувалося 01.02.2022 року, проте за наслідком їх розгляду відповідачем не було прийнято відповідних рішень.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач всупереч положенням частини 9 статті 118 ЗК України в межах двохтижневого строку відповідних рішень про затвердження проекту землеустрою не прийняв, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданих позивачами заяв про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Задоволення позовних вимог у відповідній частині саме в такий спосіб не є виходом за межі позовних вимог в розумінні частини другої статті 9 КАС України, так як стосується лише правової конкретизації обсягу захисту порушеного права.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Так, зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування згаданої процесуальної норми і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як уже встановлено судом вище, відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства належним чином не розглянуто клопотання позивачів про затвердження проекту землеустрою та не прийнято відповідного рішення про його затвердження, хоча будь-яких передумов, які б перешкоджали цьому, в процесі розгляду справи судом не виявлено.

У відповідності до частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Втім, обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Натомість, сама поведінка Погребищенської міської ради, яка пов`язана із неприйняттям рішення за наслідками розгляду поданих позивачами клопотань про затвердження проекту землеустрою свідчить про створення формальних перешкод в реалізації конституційного права фізичних осіб на отримання земельних ділянок у власність та вказує на фактичне ухилення відповідача від виконання ним вимог частини 9 статті 118 ЗК України щодо прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою.

За таких обставин та враховуючи те, що судом встановлено виконання необхідних умов, визначених законом для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачів, є саме зобов`язання Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам та надати ОСОБА_2 земельну ділянку за кадастровиим номером 0523484100:01:002:0179, ОСОБА_1 - земельну ділянку за кадастровим номером 0523484100:01:002:0180 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Подосівської сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області, за межами населеного пункту.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року, згідно яких у справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, у вище зазначений спосіб, відповідно до вищенаведених мотивів та підстав.

Відповідно до частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

У зв`язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 "Про продовження дії воєнного стану в Україні" строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року продовжено строком на 90 днів.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.

Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.

Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: 5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.

Відтак суд дійшов висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов`язальній частині, а тому відповідно до частини 3 статті 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки часткове задоволення позовних вимог пов`язане лише із уточненням судом належного способу захисту порушених прав, тому суд доходить висновку, що понесені позивачами судові витрати на оплату судового збору мають бути відшкодовані в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Щодо відшкодування витрат позивачок на професійну правничу допомогу, то при вирішенні цього питання суд виходить з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачками та Адвокатським об`єднанням "Легальне право" в особі керівника Тиховського М.О. укладено Договори про надання правової від 09.02.2022 №24-22 та №25-22.

Згідно з п. 1.1 Договорів Адвокатське об`єднання приймає доручення клієнтів та бере на себе зобов`язання надати клієнтам правову допомогу щодо, зокрема, представництва та захисту інтересів клієнтів, крім іншого, в адміністративних судах.

Відповідно до п. 3.1 Договорів сторони домовились, що розмір гонорару, який клієнти сплачують Адвокатському об`єднанню за надану в межах цих Договорів правову допомогу, складає 6000 грн., за кожним із договорів.

Згідно з п. 3.2 Договору оплата по договору здійснюється як у безготівковій формі на розрахунковий рахунок адвокатського об"єднання, так і у формі надання готівкових коштів, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.

До матеріалів позовної заяви також долучено квитанції до прибуткового касового ордера № 24 та №25 від 09.02.2022 року, які підтверджують сплату ОСОБА_1 та ОСОБА_2 готівкових коштів на підставі договорів від 09.02.2022 №24-22 та №25-22 відповідно.

Таким чином, витрати позивачок в розмірі 6000 грн., на кожну позивачку, на професійну правову допомогу адвоката доводяться належними і допустимим доказами.

Водночас, суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Тобто суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

Відповідач заперечує щодо відшкодування позивачам витрат на правову допомогу, вказуючи на те, що заявлений розмір судових витрат є неспівмірний зі складністю справи та виконаними адвокатом роботами (послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивачок та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту їх інтересів в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивачок на правничу допомогу, суд доходить висновку, що витрати позивачок на правову допомогу підлягають зменшенню до 2000 грн. на кожну із позивачок, і такий їх розмір відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_2 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Подосіївської сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області.

Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення на території Подосіївської сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за кадастровим номером 0523484100:01:002:0179 площею 1,8792 га. для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Подосівської сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 0523484100:01:002:0180 площею 1,8791 га. для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Подосівської сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області, за межами населеного пункту.

Відстрочити виконання рішення суду у зобов`язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір в сумі 992,40 гривень (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений нею судовий збір в сумі 992,40 гривень (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Позивачка: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );

Відповідач: Погребищенська міська рада (вул. Б. Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницький район, Вінницька область, 22200, код ЄДРПОУ 03772654).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна