Ухвала

від 26.06.2022 по справі 813/2430/14

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №813/2430/14

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27 червня 2022 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Лєбєдєва Д.Ю.,

представника позивача Кізими Т.М.,

представника відповідача Гавриляка Р.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі та клопотання представника позивача про передачу справи за підсудністю у справі за позовом ПАТ Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

ПАТ Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат код ЄДРПОУ 00278801, місцезнаходження: 81700, м. Жидачів, вул. Фабрична, 4, звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів код ЄДРПОУ, місцезнаходження:79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: №0000173910/3507 від 05.03.2014, згідно з яким позивачу нараховано податкове зобов`язання за податком на додану вартість на суму 1450 172,1 грн., в т.ч. 966781,4 грн. за основним платежем та 483390,7 грн. за штрафними санкціями; №0000183910/3508 від 05.03.2014, згідно з яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податку на прибуток на суму 7701027грн.

Ухвалою від 04.08.2021 суд допустив заміну відповідача у справі його правонаступником Західним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків.

До суду від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою господарського суду Львівської області від 10.12.2014 у справі №914/4160/14 порушено провадження у справі про банкрутство позивача. Зважаючи на вказану обставину, представник відповідача вважає, що справа має розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у справі необхідно закрити.

До суду від представника позивача надійшло клопотання про передачу справи за встановленою підсудністю у зв`язку з тим, що розгляд цієї справи предметно пов`язаний із розглядом справи про банкрутство позивача, що перебуває у провадженні Господарського суду Львівської області.

У судовому засіданні представник позивача клопотання про передачу справи за встановленою підсудністю підтримав.

У судовому засіданні представник відповідача клопотання про закриття провадження підтримав.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши клопотання представника відповідача про закриття провадження та клопотання представника позивача про передачу справи за підсудністю, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 зазначеного Кодексу визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому (1)хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; (2)хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; (3)хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пункт 7 частини першої статті 4 КАС України визначає, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі ПК України).

Разом з тим відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому згаданим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Між тим, суд зауважує, що ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7 ПК України).

Однак законодавець не ототожнює поняття «виникнення» податкових зобов`язань з поняттями «стягнення податкового боргу» чи «погашення податкового боргу». Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.

Зокрема, згаданий Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з питань банкрутства, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).

Суд встановив, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.12.2014 у справі №914/4160/14 порушено провадження у справі про банкрутство позивача.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним Кодексом України з питань банкрутства (далі КУзПБ), прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

Зазначений Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо). Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб`єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому згаданим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).

Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).

Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.

Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.

Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

Таким чином, законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19.

У постановах від 15.05.2019 у справі №289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №289/233/18, від 19.06.2019 у справах №289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Підсумовуючи викладене, суд висновує про те, що з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.

Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 Цивільного кодексу України є майном боржника. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.05.2020 у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).

Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на те, що ухвалою господарського суду Львівської області порушено провадження у справі про банкрутство позивача юрисдикція адміністративних судів на спірні правовідносини не поширюється, а розгляд справи слід здійснювати в межах провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За правилами частини 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Суд, зважаючи на наявність підстав для закриття провадження у справі, роз`яснює позивачу, що спір підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом в порядку господарського судочинства.

Вирішуючи клопотання представника позивача про передачу справи до Господарського суду Львівської області за встановленою юрисдикцією, суд дійшов наступних висновків.

Так, питання направлення справ до суду за встановленою юрисдикцією унормовано частиною 1 статті 239 КАС України. Так, згідно з частиною 1 статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 згаданого Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

У разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи господарського судочинства, провадження у справі не може бути закрите з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 зазначеного Кодексу.

Лексичний аналіз першого речення частини 1 статті 239 КАС України дозволяє стверджувати, що у випадку закриття провадження у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС роз`яснення позивачеві до якого суду віднесено розгляд його справи є універсальним процесуальним обов`язком суду, котрий не залежить від того, судом якої саме інстанції відповідне провадження закрито. У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що нормативний припис, закріплений законодавцем у першому реченні частини 1 статті 239 КАС України є загальним та універсальним правилом, яке визначає порядок дій суду будь-якої інстанції при закритті провадження з підстав неюрисдикційності.

У свою чергу, другим реченням частини 1 статті 239 КАС України законодавцем конкретизовано загальне правило, закріплене у першому реченні згаданої частини статті. Так, зі змісту другого речення частини 1 статті 239 КАС України вбачається, що остання з огляду на вживання законодавцем у тексті норми сполучника «також» визначає додаткові обов`язки суду апеляційної чи касаційної інстанції роз`яснити позивачу наявність у нього права на скерування судом справи до суду належної юрисдикції. Між тим, суду першої інстанції такий обов`язок не стосується.

Крім того, за змістом третього речення частини 1 статті 239 КАС України адресатом заяви про направлення справи до суду належної юрисдикції є суд апеляційної чи касаційної інстанції. До такого висновку суд дійшов, виходячи з наступних міркувань. Так, названим реченням цитованої правової норми закріплено, що заява про направлення справи до суду належної юрисдикції подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі. Поряд з цим, частиною 4 статті 241 КАС України передбачено, що перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку закінчується прийняттям постанови. Таким чином, обов`язок направлення справи до суду за встановленою юрисдикцією має суд ревізійної інстанції, який прийняв процесуальне рішення про закриття провадження у справі з підстав неюрисдикційності заявлених позивачем вимог. Іншими словами, правові підстави у Львівського окружного адміністративного суду для направлення справи №813/2430/14 до Господарського суду Львівської області відсутні.

З наведеного видно, що внесені в статтю 239 КАС України зміни не встановлюють для суду першої інстанції жодних додаткових обов`язків у разі закриття провадження у справі, окрім як роз`яснення позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

Суд також звертає увагу на неможливість застосування у спірних правовідносинах частини 6 статті 7 КАС України, за якою у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), оскільки правове регламентація процедури скерування справ до суду належної юрисдикції є чітко унормованою.

Резюмуючи дослідження умов застосування механізму направлення справ до суду за належною юрисдикцією, суд звертає увагу на те, що аналізована редакція частини 1 статті 239 КАС зумовлена прийняттям Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» №460-IX від 15.01.2020 року (далі Закон №460-IX).

З абзацу 3 Глави 2 пояснювальної записки до Закону №460-IX від 25.10.2019 слідує, що метою запровадження механізму передачі справ до суду належної юрисдикції є завдання щодо захисту правової визначеності. Понад це, першим реченням названого абзацу чітко персоніфіковано, що скерування справ до суду за встановленою юрисдикцією здійснюється у випадку закриття провадження саме судом апеляційної чи касаційної інстанції.

На переконання суду, вказане вище положення пояснювальної записки до Закону №460-ІХ вимагає від суду здійснення тлумачення та правозастосування положень частини 1 статті 239 КАС України у такий спосіб, який відповідає цілям та завданням Закону №460-IX.

Окрім цього, другим реченням пояснювальної записки до Закону №460-ІХ дефіновано, що застосування механізму направлення справ спрямоване унеможливити пропуск особою строку позовної давності. З цього приводу суд акцентує увагу на такому.

Абзацом 1 частини 1 статті 174 ГПК України від 06.11.1991 (в редакції спірних правовідносин) визначено, що у разі надходження до суду справи, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, після закриття провадження Верховним Судом чи судом апеляційної інстанції в порядку цивільного чи адміністративного судочинства, суд перевіряє наявність підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до вимог господарського процесуального закону, чинного на дату подання позовної заяви. Зі змісту цитованого припису слідує, що воно поширюється на випадки закриття провадження саме судами ревізійної інстанції. Отже, на думку, суду положення змісту частини 1 статті 239 КАС України в частині направлення справи до суду за встановленою юрисдикцією також поширюється на суд апеляційної чи касаційної інстанції.

Необхідно також врахувати, що Законом України №460-IX, крім іншого, статтю 319 КАС України доповнено частиною третьою, згідно з якою у разі закриття судом апеляційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 вказаного Кодексу суд за заявою позивача в порядку письмового провадження постановляє ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Крім цього, вказаним Законом статтю 354 КАС України доповнено частиною третьою, згідно з якою у разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 вказаного Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Надаючи правову оцінку допустимості направлення справи до суду іншої юрисдикції суд, серед іншого, виходить з того, що імплементований правовий конструкт за своєю природою є методом вирішення юрисдикційних конфліктів. Так, хронологічно застосування такого методу, очевидно, відбувається після виникнення самого конфлікту. При цьому, проявом такого конфлікту є оскарження судового рішення, яким питання предметної юрисдикції вирішено вперше, тобто ухвали суду про закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України.

Таким чином, застосування механізму скерування справи до суду за встановленою юрисдикцією є передчасним, а тому у задоволенні клопотання представника позивача про направлення справи №813/2430/14 за встановленою підсудністю до Господарського суду Львівської області необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтею 183, пунктом 1 частини першої статті 238, статтями 239, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в :

клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі задовольнити повністю.

Закрити провадження у справі за позовом ПАТ Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат до Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У задоволенні заяви представника позивача про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Львівської області відмовити повністю.

Роз`яснити позивачу, що спір підлягає розгляду та вирішенню місцевим загальним судом у порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Повна ухвала суду складена 04 липня 2022 року.

СуддяА.Г. Гулик