Рішення

від 04.07.2022 по справі 613/10/22

БОГОДУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №613/10/22 Провадження № 2/613/180/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 липня 2022 року м. Богодухів

Богодухівський районний суд Харківської області у складі головуючого судді Харченка С.М., за участю секретаря судового засідання Макушинської О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, уточнивши її, до Богодухівської міської ради Харківської області, третя особа: Богодухівська державна нотаріальна контора Харківської області про визнання права користування земельною ділянкою, за якою просить: визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, після смерті ОСОБА_2 , яке посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018277, виданим 31 жовтня 1997 року Кленівською сільською радою Богодухівського району Харківської області.

В обґрунтування позову зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_2 . Після його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,8743 га, кадастровий номер 6320884500:02:001:0159, розташовану на території Кленівської ради Богодухівського району, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 19.04.2019 року, виданим Богодухівською державною нотаріальною конторою, спадкова справа №389/2018. Онук померлого ОСОБА_3 , відмовився від спадкового майна. До складу спадщини входить право постійного користування земельною діяльністю, загальною площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на території Кленівської сільської ради Богодухівського району. Державний акт на право постійного користування землею ХР-04-00-018277 видано на ім`я батька позивача ОСОБА_2 , на підставі рішення Х сесії ХХІ скликання Кленівської сільської ради 29 березня 1993 року №13 та виданий 31 жовтня 1997 року, якою позивач користується за цільовим призначенням особисто. В оренді дана земельна ділянка не перебуває. У видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріусом позивачу було відмовлено, оскільки нотаріусом встановлено спір про право, в зв`язку з чим позивач позбавлена можливості отримати правовстановлюючий документ та здійснити державну реєстрацію спадкового майна.

22.12.2021 Богодухівською державною нотаріальною конторою позивачу повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування вказаною земельною ділянкою, оскільки нотаріусом встановлено спір про право, пов`язаний із невизначеністю в чинному законодавстві щодо правових підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою, припинення цього речового права після смерті спадкодавця та його належності до спадкового майна. У зв`язку з викладеним позивач позбавлена можливості отримати правовстановлюючий документ та здійснити державну реєстрацію цього права, набутого в порядку спадкування.

Позивач вважає, що вона успадкувала дане речове право на вказану земельну ділянку, а тому спір має бути вирішений в судовому порядку.

Позивач надала заяву, відповідно до змісту якої просить цивільну справу розглядати за її відсутності, при цьому зазначила, що уточнені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Відповідач - представник Богодухівської міської ради Харківської області в судове засідання не з"явився, надав заяву з проханням справу розглядати без участі представника Богодухівської міської ради Харківської області, у вирішенні справи по суті проти заяви не заперечує.

Третя особа - представник Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області в судове засідання не з`явився, надав лист, відповідно до змісту якого просить справу розглянути без участі в судових засіданнях представника, питання задоволення заяви залишає на розсуд суду.

Таким чином, від усіх учасників справи надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності в судовому засіданні.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності, що передбачено ч.3 ст.211 ЦПК України.

Згідно з ч.1ст.223 ЦПК Українинеявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У ч.ч. 2, 4 ст. 247, ч. 4 ст. 268 ЦПК України унормовано, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цьогоКодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється; суд підписує рішення без його проголошення.

З урахуванням цих обставин судом здійснено судовий розгляд справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності учасників справи в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить таких висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в с.Кленове Богодухівського району Харківської області помер ОСОБА_2 , що підтверджується записом акту цивільного стану, який зазначено в свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 позивач ОСОБА_4 є донькою ОСОБА_2 .

21.09.2018 Богодухівською держнотконторою заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 за №389/2018.

Згідно довідки виконавчого комітету Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області №02-31/130 від 28.02.2019 року, яка долучена до спадкової справи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку зі смертю. На день смерті був зареєстрований та мешкав сам. Від гр. ОСОБА_2 в Кленівській сільській раді заповіт не посвідчується.

Відповідно до змісту заяви ОСОБА_3 від 18.10.2018 року, який є онуком померлого, він є спадкоємцем за законом після смерті дідуся ОСОБА_2 , проте від права на сприйняття спадщини відмовився.

В матеріалах спадкової справи наявна заява позивача, подана 21.09.2018 року до Богодухівської держнотконтори, реєстр. №1048, згідно із якою позивач заявила про прийняття спадщини після смерті батька за законом і 19.04.2019 року позивачу нотаріусом було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно батька, реєстр. № 2-466.

Тобто, матеріали спадкової справи ОСОБА_2 достовірно підтверджують, що позивач в установлені строк і порядок прийняла спадщину після смерті батька за законом.

В силу положеньст.1216 ЦК Україниспадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК Українипередбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст.1220 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК Україниспадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Зазмістом ч.5ст.1268 ЦК Українинезалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У ст.1261 ЦК України унормовано, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, дослідивши матеріали спадкової справи батька позивача ОСОБА_2 , суд вважає встановленим факт того, що позивач є єдиним набувачем спадкових прав на усе майно після смерті свого батька, яке належало йому за життя.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018277 від 31 жовтня 1997 року, виданим на підставі рішення Х сесії ХХІ скликання Кленівської сільської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_2 була надана в постійне користування земельна ділянка площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Кленівської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

Як слідує з матеріалів справи, позивач звернулася до Богодухівської держнотконтори із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. Богодухівська держнотконтора листом за №1942/01-16 від 22.12.2021 повідомила позивачу про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину на право постійного користування вказаною земельною ділянкою з вище зазначених підстав.

Вирішуючи цей спір щодо спадкування позивачем даного речового права, суд виходить з такого.

Конституція Українизакріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поняття «майно» в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2ст.407ЦК України та ч. 2ст. 102 ЗК Україниправо користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1,2,5ст.7 ЗК України від 18.12.1990 (чинного на час набуття ОСОБА_2 права постійного користування спірною земельною ділянкою) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6розділу X «Перехідні положення» ЗК України Україниу редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названимЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте,Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідаєКонституції України(є неконституційним) положення п. 6розділу X «Перехідні положення» ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який заЗК Українине є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_2 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених уст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених уст.141 ЗК України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений уст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23.06.2020, справа № 922/989/18.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність уЗК України 2001 рокутакого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакціївстановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ані за життя, ані після смерті ОСОБА_2 , належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене. Доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять.

Наведене дозволяє суду зробити висновок про те, що право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини ОСОБА_2 , фактом його смерті це право припинено не було.

З урахуванням установлених обставин справи, суд визнає обґрунтованим і доказаним твердження позивача про те, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.2 ст.15 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1ст.16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно дост.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За нормою ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

У ч.1 ст.1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК України).

У правових позиціях Верховного Суду, висловлених в постановах від 15.07.2020, справа№ 355/340/17-ц, від 23.01.2013, справа № 6-164цс12, зазначається, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (ч. 2 ст. 1299 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст.152 ЗК Українипередбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

За обставини справи судом встановлено та підтверджено доказами, що позивачу було відмовлено в нотаріальному оформленні успадкованого права постійного користування спірною земельною ділянкою, що означає про невизнання цього права, а отже він мав належні підстави заявити до суду вимоги про визнання цього права в судовому порядку.

Суд визнає обраний позивачем спосіб судового захисту невизнаного права належним та ефективним.

За положеннями п.24 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України розпорядником земельної ділянки є Богодухівська міська рада, а тому саме вона є відповідальною особою за даними вимогами позивача та є належним відповідачем у цьому спорі.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У ч.1 ст.89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, з наведених мотивів суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому позов в межах заявлених вимог підлягає задоволенню .

Керуючись ст.ст.7, 10, 12, 13,76, 81, 82, 133, 136, 141,244-245,259,263-265,268ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право постійного користування земельною ділянкою площею 1,60 га, для ведення особистого підсобного господарства, після смерті ОСОБА_2 , яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-018277, виданим на підставі рішення Х сесії ХХІ скликання Кленівської сільської Ради народних депутатів Богодухівського району Харківської області від 29 березня 1993 року №13.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Полтавського апеляційного суду.

Суддя