Рішення

від 30.06.2022 по справі 308/18078/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/18078/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Дергачова Н.В., за участі секретаря судових засідань Стегней К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгороді порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок незавершеного будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , за яким просить суд (з урахуванням заяви від 22.03.2022 року про уточнення предмету позовної заяви від 30.12.2021 року): визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_4 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначив наступне.

29.10.1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження НОМЕР_1 від 29.10.1998 року. З 1995 по 1998 роки подружжя ОСОБА_6 проживало в незареєстрованому шлюбі.

03.06.1993 року ОСОБА_5 прийняла в дар жилий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_2 , будинок одноповерховий, саманний, житловою площею 59 кв.м. та земельною ділянкою площею 0,06 га (підтверджується нотаріально посвідченим договором дарування №3-2534 від 06.03.1993 року). Вартість подарованого майна відповідно до довідки Ужгородського МБТІ № 647 від 10.03.1993р. склала 8 601 крб.

15 лютого 2000 року,у зв`язку з відчуження ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 17/100 частки житлового будинку (нотаріально посвідчений договір дарування частини житлового будинку зареєстрованого в реєстрі за №2-393, Ужгородським МБТІ була здійснена технічна інвентаризація будинку, у відповідності до якої його вартість склала 24 690 гри., загальна площа будинку (разом з підвальними приміщеннями) склала 112,5 кв.м, загальнокорисна площа - 87,1 кв.м, поверховість будівлі-один поверх,підвал,літери по плану А,А (підтверджується технічним паспортом будинку від 15.02.2000 року.

В 1997 році ОСОБА_7 звернулась до Ужгородської міської ради з заявою про надання дозволу на реконструкцію вказаного майна з проведенням добудови магазина та гаража.

23.07.1997 року винесене рішення Ужгородської міської ради № 116, яким надано дозвіл на проведення добудови та перебудови будинку по АДРЕСА_1 .

18.11.1999 року виготовлений та погоджений головним архітектором м. Ужгорода проект реконструкції житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 0002/2012 від 28.02.2012 року, проведеної експертом Павлич О.В. на виконання ухвали судді Ужгородського міськрайонного суду Деметрадзе Т.Р. (цивільна справа №2-653/11), ринкова вартість 83/100 частини житлового будинку (спільна часткова власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно 83/100 та 17/100), розміщеного за адресою: АДРЕСА_1 ,після її відновлення (поліпшення) становить 640 992 (шістсот сорок тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн.

Згідно висновку про оцінку приватного житлового будинку, проведеного п. ОСОБА_8 15.08.2008 року, ринкова вартість реконструйованого чотирикімнатного житлового будинку (літери А,А,А) з мансардою (МНС) незавершеної будівництвом ступеня будівельної готовності 95%,загальною площею 231,9 кв.м, житловою площею 194,7 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 0,060 га за адресою: АДРЕСА_1 , складає 1 038 000 грн.

09.10.2013 року Ужгородським комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» була здійснена технічна інвентаризація реконструйованого житлового будинку АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту на будинок об`єкт: реконструкція об`єкта відповідно до рішення №116 від 23.07.1997р. та проекту реконструкції, погодженого 19.11.1999р., загальна площа 220 кв.м, житлова площа 88,7 кв.м, площа приміщень, яка не включена в загальну 25,4 кв.м. Поверховість об`єкта-2 поверхи під літерами А, А, А, мансарда МНС. Об`єкт - незавершене будівництво - 95% готовності, підлягає здачі в експлуатацію після завершення будівництва.

Позивач вважає, що з наведених вище доказів (матеріалів інвентаризації та звіту про оцінку житлового будинку) випливає, що за час перебування подружжя ОСОБА_6 в шлюбі здійснено перетворення майна,що належало дружині, через реконструкцію (капітальний ремонт та переобладнання житла), в результаті чого його вартість істотно збільшилась (з 24 690 грн. до реконструкції до 1 038 000 грн. після реконструкції).

Істотне збільшення вартості майна здійснено в результаті спільних трудових та грошових затрат, що підтверджується наступними обставинами:

1) шлюбним договором,укладеним 24.05.2015 року між подружжям, визначено, що будівельні матеріали, обладнання вартістю 781 314 грн., які використані на реконструкцію (відновлення) будинку АДРЕСА_1 та зведення прибудови, надбудови (мансарда) до вказаного будинку, є спільною сумісною власністю подружжя (копія договору додана до позову в якості доказу);

2) як випливає з нотаріально засвідченої заяви гр. ОСОБА_3 від 24.03.2014р., реконструкція будинку АДРЕСА_1 здійснена подружжям ОСОБА_6 і він як інший співвласник майна по АДРЕСА_1 не має і не буде мати в майбутньому майнових претензій на нерухоме майно, створене подружжям ОСОБА_6 та розміщене за адресою АДРЕСА_1 ;

3) письмовими свідченнями громадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтверджується, що реконструкція житлового будинку АДРЕСА_1 проведена силами і на кошти подружжя ОСОБА_6 ;

4) договором від 28 березня 2007 року, укладеним між АКБ «УкрСибБанк» та ОСОБА_1 , про надання ОСОБА_1 кредиту на споживчі цілі в сумі 32 000 швейцарських франків, підтверджується, що інша сторона подружжя отримала кредитні кошти, які були використані на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 , чим підтверджується факт спільних грошових затрат, в тому числі іншої сторони подружжя, на істотне збільшення вартості вказаного майна;

5) копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 підтверджує той факт, що на час проведення реконструкції будинку АДРЕСА_1 інша сторона подружжя мала стабільні доходи, які він міг використати (і використав) на покращення вказаного майна;

6) копія трудового договору укладеного 21.04.2004 року між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , підтверджує ту обставину, що подружжя працювало разом і отримувало стабільні доходи, які використовували на реконструкцію вказаного майна;

7) копією витягу з проекту відведення дощових вод з ділянки житлових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 (замовник проекту ОСОБА_1 ) підтверджується безпосередня участь іншої сторони подружжя ОСОБА_1 в трудових і грошових затратах на реконструкцію будинку АДРЕСА_1 ;

8) заказ-наряди на виготовлення вікон і дверей (замовники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ) № 1/01/00, 1/12/99, 4/1, 8/11/99, комерційні пропозиції № 2379, 2015, 2015-39/11, 2007-7-28,ORF/0325, накладна на відвантаження готової продукції № 749, накладна № 029, накладна № 1/1 тощо підтверджують участь подружжя, в тому числі іншої сторони ОСОБА_1 , в трудових і грошових затратах на реконструкцію будинку АДРЕСА_1 .

Позивач вважає доведеним той факт, що в період шлюбу набуто спільне майнореконструйований житловий будинок по АДРЕСА_1 , об`єкт незавершений будівництвом, за даними технічної інвентаризації від 09.10.2013р. 95% будівельної готовності, підлягає завершенню будівництва та здачі в експлуатацію.

Створений за час шлюбу об`єкт не тотожний нерухомому майну, яке отримала в дар ОСОБА_4 . Вказані об`єкти нерухомості суттєво відрізняються по площі, геометричних формах, поверховості та призначенню.

Відтак, виходячи із норм ст. 332, 331, 188 ЦК України, позивач вважає, що у випадку реконструкції однієї з частин складної речі варто говорити про реконструкцію речі в цілому. Реконструкцією об`єкта нерухомості змінена його геометрична форма, площа збільшена з 87,1 кв.м до 231,9 кв.м, змінено функціональне призначення, об`єкт, відповідно до проекту реконструкції, іменується як «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_13 ( ОСОБА_2 ) з облаштуванням магазина по АДРЕСА_1 ».

Тобто, на даний момент за адресою АДРЕСА_1 , знаходиться об`єкт незавершеного будівництва «реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_4 ) з облаштуванням магазина по АДРЕСА_1 » незавершений будівництвом, 95 % будівельної готовності, після завершення будівництва підлягає здачі в експлуатацію (технічний паспорт від 09.10.2013р.).

Таким чином, за вказаною адресою знаходиться не житловий будинок,прийнятий в дар в 1993 році ОСОБА_14 , а об`єкт реконструкції, не завершений будівництвом і не прийнятий до експлуатації, а ОСОБА_2 в тому числі являється власником будівельних матеріалів і обладнання, витрачених на реконструкцію даного майна.

За ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.02.2022 року справу було призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження.

22.03.2022 року до суду від третьої особи ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву, за яким він позовні вимоги визнав у повному обсязі, оскільки вважає, що обставини, викладені в позовній заяві є об`єктивними і в повній мірі обґрунтовують заявлені позовні вимоги, а позовні вимоги є законними і обґрунтованими. Просив справу розглянути без його участі.

22.03.2022 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву за яким позовні вимоги визнала у повному обсязі, оскільки вважає, що обставини, викладені в позовній заяві є об`єктивними і в повній мірі обґрунтовують заявлені позовні вимоги, а позовні вимоги є законними і обґрунтованими. З правовою оцінкою обставин, наданих позивачем, погоджується. Просила справу розглянути без її участі.

24.03.2022 року позивач подав до суду заяву від 22.03.2022 року про уточнення предмету позовної заяви за якою просить суд: визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкт незавершеного будівництва реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_4 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки всі письмові заяви були складені у один день, а всі сторони і третя особа проживають за одною адресою: АДРЕСА_1 , що зазначено у позовній заяві, суд вважає, що вони обізнані із змістом цієї заяви та вважає за можливе розглянути по суті уточнені позовні вимоги без наданні додаткового часу задля подання письмових заяв учасниками розгляду справи.

Судове засідання у справі було призначене на 01.07.2022 року на 10 год. 00 хв., однак через неявку в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У відповідності до ч. 6 ст. 259 ЦПК України складання рішення суду було відкладено на строк не більш як п`ять днів, тому у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення, якою є 06.07.2022 року.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , прізвище після одруження: ОСОБА_6 , укладено шлюб, який зареєстровано відділом реєстрації актів громадянського стану Ужгородської міської ради за актовим записом № 627, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

06.03.1993 року між ОСОБА_11 , ОСОБА_15 та ОСОБА_7 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 3-2354. Відповідно до зазначеного договору дарування ОСОБА_11 та ОСОБА_15 подарували, а ОСОБА_7 прийняла в дар жилий будинок з надвірними спорудами на земельній ділянці площею 600 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки № 647 від 10.03.1993, виданої Ужгородським міжміським бюро технічної інвентаризації, будинковолодіння АДРЕСА_1 , житловою площею 59,0 кв.м., зареєстровано за ОСОБА_7 , що також засвідчується відповідним реєстраційним написом на договорі дарування.

15.02.2000 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до якого, власником будинку зазначена ОСОБА_7 , загальна площа будинку 112,5 кв.м., житлова площа 57,1 кв.м.

24.02.2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Першої ужгородської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 2-393, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв в дар 17/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно довідки від 07.11.2006 року № 3183, виданої КП Ужгородське міжрегіональне бюро технічної інвентаризації, будинок АДРЕСА_1 , зареєстрований за громадянином ОСОБА_3 17/100, ОСОБА_7 83/100, загальною площею 151,3 кв.м., житловою площею 57,1 кв.м.

09.10.2013 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до якого, власниками будинку зазначені ОСОБА_14 83/100 частини та ОСОБА_3 17/100 частини із застереженням, що долі будинковолодіння визначені до проведення реконструкції з надбудовою. В переліку документів та плані зазначено про відхилення від рішення № 116 від 23.07.1997 та погодженого проекту 18.11.1999р., у зв`язку з чим, перед здачею в експлуатацію забудовник має отримати дозвіл держаргбудконтролю виконання будівельних робіт та внести зміни в техдокументацію. Загальна площа будинку 220,20 кв.м.(з яких мансарда 78,30 кв.м., прибудова і мансарда 102,20 кв.м.), житлова площа 88,70 кв.м. (з яких мансарда 41,70 кв.м., прибудова і мансарда 41,70 кв.м.).

Таким чином, право спільної часткової власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виникло у ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 06.03.1993 та у ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 24.02.2000, частки яких відповідно склали 83/100 та 17/100.

Слід зазначити, що це вже не перша позовна заява позивача із схожими вимогами, так за рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.09.2014 року у справі № 308/5233/14-ц, яке набуло законної сили, за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг України, приватного нотаріуса Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Наталії Василівни, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності подружжя та звільнення майна з-під арешту, було у задоволенні позову відмовлено.

При цьому судом окрім вищезазначених обставин було встановлено, що 02.10.2007 року між ЗАТ ОТП Банк та майновими поручителями боржника ОСОБА_16 ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , укладено договір іпотеки № PCNL-880/113/2007, згідно якого з метою забезпечення виконання позичальником взятих на себе зобов`язань іпотекодавці передали іпотекодержателю спірне нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема: договору іпотеки № PCNL-880/113/2007 від 02.10.2007 року, витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно та договорів дарування, спірне нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , передане в іпотеку банку, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Поряд з тим, частиною 3 статті 9 Закону України Про іпотеку визначено, що іпотекодавець має право виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя відчужувати предмет іпотеки.

Однак, у ході судового розгляду справи не встановлено будь-яких фактичних даних, які б стверджували твердження позивача, що його право власності на спірне нерухоме майно не визнається або оспорюється іпотекодержателем, відповідачем ТОВ ОТП Факторинг Україна. Крім того, позивачем в порядку ст. 60 ЦПК України не доведено, що ним або іпотекодавцями дотримано вищезазначеного порядку, передбаченого ч. 3 ст. 9 Закону України Про іпотеку.

Водночас, судом встановлено, що суть позовних вимог, виходячи з положень ст. 358 ЦПК України, впливає безпосередньо на права та обов`язки власників спірного майна, іпотекодавців ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно позиції Верховного суду України, викладеній в аналізі деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ, вбачається, що відповідно до закріпленого в ст. 11 ЦПК України принципу диспозитивності цивільного судочинства та за змістом ч. 1 ст. 33 ЦПК України залучення судом до участі у справі особи, як співвідповідача, можливе лише як результат вирішення судом клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

Однак, у судовому засіданні представник позивача такого клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, не заявляв, проти задоволення клопотання представника відповідача ТОВ ОТП Факторинг Україна про заміну неналежного відповідача заперечував.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також те, що позивач, оспорюючи право власності на спірне майно, клопотання про заміну неналежної сторони не заявляв, суд вважав, що у задоволенні позову слід відмовити, так як такий пред`явлений не до тієї особи, яка має відповідати за позовом.

За рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.02.2020 року у справі № 308/6960/19, яке набуло законної сили, за наслідками розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на Ѕ частку у спільному майні, судом було відмовлено у задоволенні позову.

При цьому судом окрім вищезазначених обставин було встановлено, що позивач не має жодної частки у вказаному майна та таке належить на праві спільної часткової власності у відповідних частках відповідачам по справі.

Згідно технічного паспорта на житловий будинок Індивідуального житлового фонду реєстраційний номер 3184 від 15.02.2000 р. виданого на ім`я ОСОБА_7 слідує, що вартість житлового будинку по АДРЕСА_1 складає 24 690 грн.

Позивач ОСОБА_2 посилається на те, що в період з 2000 р. по 2007 р. він з дружиною здійснили відновлення (поліпшення) вказаного будинку, відповідно і вартість його збільшилась.

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №0002/2012 від 28.02.2012 року, проведеної експертом Павлич О.В., слідує, що ринкова вартість майна, а саме 94,4 кв.м (83/100) існуючого будинку розташованого за адресою АДРЕСА_1 після його відновлення (поліпшення) становить 501 412 грн. Ринкова вартість покращення (будівельних робіт) частини вищевказаного будинку площею 93,4 кв. м. (83/100), становить 141 322 грн.

02.10.2007 р. між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_17 і ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №CNL-800/113/2007, згідно умов якого, відповідачі по справі, як співвласники житлового будинку, що по АДРЕСА_1 , передали в іпотеку банку 231 кв.м. вказаної будівлі, з яких 87 кв.м. житлова площа, зазначивши при цьому, що загальна площа збільшилася на 67,6 кв. м., а житлова зменшилася на 14,3 кв.м. за рахунок реконструкції будинку з прибудовою та надбудовою.

Вказаним договором іпотеки спростовуються твердження позивача, що в іпотеку банку було передано 83/100 частини будинковолодіння, хоча насправді встановлено, що в іпотеку банку, відповідачами було передано вцілому все будинковолодіння, що за адресою АДРЕСА_1 .

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що договір іпотеки № PCNL-800/113/2007, відповідачка уклала за відсутності нотаріально посвідченої згоди позивача, як іншого співвласника майна, набутого за час шлюбу, а тому на підставі ст. 60 Сімейного кодексу України, позивач просить визнати його право власності на Ѕ частку у спільному майні, а саме 93,4 кв.м. (83/100 частки) існуючого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 звертався на підставі ст.62 Сімейного кодексу України до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя на (83/100 частки) житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Зокрема, судовим рішенням, що набрало законної сили, а саме: рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частини будинку спільною сумісною власністю подружжя було відмовлено.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час шлюбу була здійснена реконструкція будинку з прибудовою та надбудовою за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого загальна площа будинку збільшилась на 68.50 кв.м., а житлова зменшилась на 10.10 кв.м. Проте вказана реконструкція була проведена без належного дозволу та належного затвердженого проекту, а отже є самочинним будівництвом і особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього.

Той факт, що реконструкція будинку з прибудовою та надбудовою була проведена без належного дозволу, стверджується витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 23.07.1997 р. за №116, згідно якого ОСОБА_7 (прізвище ОСОБА_2 до одруження з ОСОБА_1 ) було надано дозвіл на прибудову до власного будинку по АДРЕСА_1 магазину та гаражу. Згідно ж витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.08.2008 р. була здійснена реконструкція будинку з надбудовою мансардного приміщення та прибудовою, які як встановлено судом на даний час не введені в експлуатацію. З заяви ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог вбачається, що він просив визнати об`єктом права спільної сумісної власності подружжя саме новостворене нерухоме майно прибудову до існуючого будинку та надбудову, які незавершені будівництвом та 83/100 частки реконструйованого будинку.

Отже, з наведених підстав, позивачу, який посилався на вимоги ст. 62 СК України, вказаним рішенням суду було відмовлено у визнані 83/100 частини будинку спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, як слідує з даної позовної заяви, позивач просить суд визнати за ним право власності на Ѕ частку у спільному майні, а саме 93,4 кв.м. (83/100 частки) що за адресою АДРЕСА_1 , однак як встановлено в судовому засіданні та підтверджується рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 р. вказане нерухоме майно не має статусу майна, що перебуває у спільній сумісній власності сторін, а перебуває в статусі спільної часткової власності відповідачів по справі, тобто дане майно не підлягає поділу (виділенню) між позивачем та ОСОБА_2 .

Поряд з цим, суд також вважає, що матеріали справи не містять достатніх та належних доказів які б стверджували, що спірне нерухоме майно було набуте подружжям ОСОБА_6 за час шлюбу, та і встановлено, що відповідачка ОСОБА_2 прийняла в дар житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , до шлюбу, а тому вказане майно не можна вважати спільною сумісною власністю, в розумінні вимог ст. 60 Сімейного кодексу України.

Інших доказів про набуття спірного майна під час перебування сторін у шлюбі, матеріали справи не містять та і такі не надані позивачем в судовому засіданні.

Що стосується наданого суду для оцінки шлюбного договору від 26.05.2015 року, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та згідно якого визначається правовий режим даного об`єкту нерухомості, то такий не може бути взятий судом до уваги як належний доказ на підтвердження позовних вимог, оскільки встановлено, що договір іпотеки нерухомого майна, в якому було чітко визначеного правовий статус такого, було укладено 02.10.2007 року, тоді як шлюбний договір датуються 26.05.2015 року, тобто зі спливом восьмирічного строку, тобто коли у сторін розпочався спір, що може в свою чергу свідчити про можливо зовсім інші наміри сторін, при укладенні такого.

Посилання ж позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 11.10.2019 року про спростування факту самочинного будівництва будинку за адресою АДРЕСА_1 , не заслуговує на увагу, виходячи з наступного.

Встановлено,що врішенні Ужгородськогоміськрайонного судувід 11.10.2019року (№308/18054/13-ц)суд надавправову оцінкувинесення рішенняапеляційного судуЗакарпатської областівід 10.06.2011р.,зокрема вказав,що привинесенні рішеннясудом,з винипозивача,не досліджувавсяпроект реконструкціїжитлового будинку,погодженого 18.11.1999року.Суд неможе достовірновстановити ознакисамочинного будівництваза адресою: АДРЕСА_1 ,оскільки зтехнічного паспортубудинку від09.10.2013року вбачається,що намомент початкубудівництва (2006-2008рр.)був наявнийдержавний актна землю,рішення від23.07.1997року №116 про надання дозволу на проведення добудови та перебудови, а також проект реконструкції цього житлового будинку, погоджений ще 18.11.1999 року. При цьому, суд лише дійшов до висновку, про неможливість визнання вказаного факту доведеним, при цьому не встановивши даний факт.

В той же час, як рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 р. встановлені дані факти.

Згідно ч.7 ст.82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд не може взяти до уваги правову оцінку вказаному факту, оскільки рішення апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 р., яке безпосередньо стосується даного спору, набрало законної сили та встановлені факти в такому, не спростовані та не оспорювались.

Крім цього, предметом позовних вимог у справі (№308/18054/13-ц) було визнання недійсним положення 3.2 договору іпотеки № PCNL-800/113/2007 від 02/10/2007 року, що не є тотожними вимогами даної справи.

За таких підстав, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, оскільки як встановлено судом 83/100 частки існуючого житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 не є об`єктом спільної сумісної власності в розумінні вимог ст. 60 СК України, вказане майно не набуте за час перебування сторін у шлюбі, а є спільною частковою власністю відповідачів по справі, зокрема: ОСОБА_7 83/100 (прізвище ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 ) на підставі договору дарування від 06.03.1993 р. № 3-2554; ОСОБА_3 17/100 на підставі договору дарування від 24.02.2000 р. № 2-393, які в свою чергу як співвласники майна, на власний розсуд, розпорядилися ним, шляхом передачу такого в іпотеку банку.

З огляду на те, що 83/100 частини будинковолодіння, що за адресою АДРЕСА_1 , не перебувають у статусі об`єкта спільної сумісної власності, а отже таке майно не підлягає поділу чи виділенню між позивачем та ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що законних підставі для визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину у будинковолодінні, що за адресою АДРЕСА_1 , не має.

Як вбачається з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10.12.2021 року у справі № 308/2374/20, яке також набуло законної сили, за наслідками розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 , про визнання об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток та визначення позивача співзабудовником об`єкту незавершеного будівництва 95% будівельної готовності, з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацією права власності, - було відмовлено у задоволенні позову.

При цьому судом було встановлено наступне.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає що даний позов подано з інших підстав та про виникнення нових обставин, зокрема таких, як укладення шлюбного договору, прийняття рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_18 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчуження домоволодіння та проведення технічної інвентаризації домоволодіння.

Щодо зазначених обставин суд зазначає наступне.

26.05.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюбний договір (а.с. 41-43). Відповідно до якого спільною сумісною власністю подружжя є будівельні матеріали, обладнання вартістю 782314,00 гривень (еквівалент 97789,25 доларів США), які використані на реконструкцію (відновлення) 83/100 частин існуючого будинку АДРЕСА_1 та зведення прибудови, надбудови (мансарди) до вказаного будинку (п.2.а Шлюбного договору). Після завершення будівництва (реконструкції) і прийняття в експлуатацію реконструйованого об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 , реєстрація права власності на новостворене майно буде проведена у формі спільної сумісної власності подружжя. Подружжя набуде права володіння, користування, розпорядження вказаним нерухомим майном у рівних частках (п. 3 Шлюбного договору).

Аналізуючи зазначений документ, вбачається, що такий був укладений після укладення договору майнової поруки (іпотеки) №PCNL-800/113/2007 та прийняття ряду рішень щодо відмов: у визнанні частини будинку спільною сумісною власністю; у внесені змін до договору іпотеки; у визнанні частково недійсним договору іпотеки. Майно, яке ідентифіковане в цьому договорі це є майно, з приводу якого триває довготривалий спір. Відтак, зазначене може свідчити про інші наміри сторін при укладання шлюбного договору.

Слід також звернути увагу, що такий договір передбачає право спільної сумісної власності на будівельні матеріали та обладнання, і не тягне за собою безумовного визнання об`єкту незавершеного будівництва спільною сумісною власністю. Крім того, самим договором передбачено, що цей спірний об`єкт нерухомого майна набуде права спільної сумісної власності після виконання ряду умов і дій, зокрема завершення будівництва, прийняття в експлуатацію. Наразі, ці умови не виконані. Відтак, в майбутньому позивач не позбавлений набуття права спільної сумісної власності на цей об`єкт нерухомого майна.

Зазначена обставина наводилася позивачем при розгляді цивільної справи №308/6960/19 за його позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання права власності на Ѕ частину у спільному майні, посилаючись на ст..ст. 60, 63 СК України. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 28.02.2020 року у позові відмовлено. Відмовляючи в позові, суд виходив з того, що позивач не має жодної частки у вказаному майні та таке належить на праві спільної часткової власності у відповідних часткам відповідачам по справі.

Щодо укладення 26.05.2015 року шлюбного договору, то такий не може бути взятий судом до уваги як належний доказ на підтвердження позовних вимог, оскільки встановлено, що договір іпотеки нерухомого майна, в якому було чітко визначено правовий статус такого, було укладено 02.10.2007 року, тоді як шлюбний договір датується 26.05.2015 року, тобто зі спливом восьмирічного строку, тобто на момент виникнення спору між сторонами, що може в свою чергу свідчити про можливо зовсім інші наміри сторін, при укладенні такого. Рішення не оскаржувалося та набуло законної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу№ 161/17237/19та встановив, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої правної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність.

Однак, із таким рішенням не погодився ВС, та вказав, що суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. Вказується, що суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростуваннятвердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першоюстатті 62 СК Українита необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя,та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування.

Поряд з цим, звертаючись до суду в цій справі позивач не доводить жодними доказами, що за час шлюбу цінність майна істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох, жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що з огляду на вказане позов не підлягає до задоволення.

Як на другу підставу в позові, позивач посилається на прийняття рішення Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_18 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчуження домоволодіння, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог, позивач покликалася на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 10.06.2011 року, яким встановлено, що реконструкція будинку АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки, проведена без належного дозволу та належно затвердженого проекту і є самочинним будівництвом та на те, що договір іпотеки суперечить умовам, передбаченим ст..ст. 1, 5 ЗУ «Про іпотеку», оскільки самочинне будівництво не являється об`єктом права власності, а тому не може являтися предметом іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд виходив з наступного. По-перше, зазначене рішення апеляційного суду Закарпатської області було ухвалено 10.06.2011 року із встановленням певних фактів, які мають значення в цій справі, проте, як зазначено у ч.7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Пройшло більше 8 років із дня ухвалення вказаного рішення, надані суду докази підтверджують, що обставини змінилися, і позивач свідомо не повідомив суд про існування певних доказів при розгляді тієї справи, які могли суттєво вплинути на аналіз обставин та надані судом висновки (наявність проекту реконструкції цього житлового будинку, погодженого ще 18.11.1999 року, який не досліджувався судом). По-друге, під час розгляду справи, суду не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження самочинності будівництва за адресою: АДРЕСА_1 , за відсутністю яких цей факт не можна визнати встановленим.

Відтак, на думку позивача, зазначене підтверджує, що ці обставини мають істотне значення для даної справи, після ухвалення 10.06.2011 року Апеляційним судом Закарпатської області рішення, а саме те, що на даний час не встановлено ознак самочинного будівництва за адресою АДРЕСА_1 .

Аналізуючи зазначену обставину, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

При розгляді цивільної справи №308/18054/13-ц за позовною заявою ОСОБА_2 до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_18 , ОСОБА_1 про визнання недійсним частини договору іпотеки та зняття заборони на відчудження домоволодіння, судом констатовано не можливість достовірно встановити ознаки самочинного будівництва за адресою АДРЕСА_1 на час розгляду справи, зокрема через ненадання жодних належних та допустимих доказів. При цьому, суд лише дійшов до висновку, про неможливість визнання вказаного факту доведеним, при цьому не встановивши даний факт. Таким чином, в даному випадку висновки позивача є хибними, з якими суд не може погодитися.

В той же час, як слідує з даної позовної заяви, позивач просить суд визнати об`єкт незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_4 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, а саме реконструйовану за час шлюбу частку 83/100 житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя з рівними розмірами часток.

Згідно ж витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.08.2008 р. була здійснена реконструкція будинку з надбудовою мансардного приміщення та прибудовою, які як встановлено судом на даний час не введені в експлуатацію.

Крім цього, Касаційний цивільний суд Верховного Суду розглянув справу№307/3957/14-ц (постанова від 15.04.2020 року) встановив, що самочинна прибудова, яка зведена подружжям під час шлюбу, не може бути об`єктом права їх спільної сумісної власності та не підлягає поділу між ними.

Вирішуючи спір, встановивши, що спірний будинок, який є власністю особи, був реконструйований колишнім подружжям з проведенням добудови за відсутності дозвільних документів та проекту, отже є самочинним будівництвом, дійшли загалом правильного висновку про неможливість визнання за такими особами право спільної сумісної власності на будинок та добудову, а також неможливість виділу частки з цього будинку в натурі, оскільки самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності й не може бути предметом поділу між подружжям.

Суди зазначили, що участь особи у проведенні ремонтних робіт, поліпшенні житлового будинку та інших приміщень надає право вимагати не визнання права власності, а відшкодування витрат на будівництво.

Як на третю нову підставу в позові, позивач посилається на те, що 09 жовтня 2013 року Комунальним підприємством «Архітектурно-планувальне бюро» Ужгородської міської ради була проведена технічна інвентаризація домоволодіння АДРЕСА_1 . Яким встановлено, що реконструкція будинку проводилась на підставі дозволу Ужгородської міської ради (рішення 116 від 23.07.1997 р.), погодженого головним архітектором м. Ужгорода 18.11.1999 р. проекту реконструкції. Інвентаризацією констатовано, що об`єкт є незавершеним будівництвом, 95% готовності, існують відхилення від рішення №116 та погодженого проекту, після завершення будівельних робіт перед здачею об`єкта в експлуатацію необхідно отримання дозволу держбудконтролю на виконання будівельних робіт та внесення змін у технічну документацію. Інвентаризацією не встановлено наявність самовільно побудованих або переобладнаних приміщень.

Разом з тим, суд звертає увагу на наступне.

Позивачем до позовної заяви подано копії технічних паспортів від 15.02.2000, 13.08.2008, 09.10.2013. Підстави, з яких було виготовлено таку кількість технічних паспортів на один об`єкт нерухомого майна позивачем не зазначені.

З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , виготовленого 15.02.2000, вбачається, що загальна площа будинку 112,5 кв.м., житлова площа 57,1 кв.м., власником будинку зазначена ОСОБА_7 , (а.с. 16-20).

Після укладення договору дарування, на підставі якого ОСОБА_3 набув 17/100 домоволодіння АДРЕСА_1 , 13.08.2008 р. виготовлено технічний паспорт на зазначене домоволодіння, в якому власниками зазначені ОСОБА_7 (83/100) та ОСОБА_3 (17/100), з відміткою про готовність мансарди 95% та після завершення будівництва підлягає здачі в експлуатацію.

09.10.2013 року виготовлено технічний паспорт на домоволодіння АДРЕСА_1 , в якому власниками зазначені ОСОБА_7 (83/100) та ОСОБА_3 (17/100), з відміткою про незавершене будівництво готовністю 95% та після отримання дозвільних документів підлягають здачі в експлуатацію. Крім того, зазначено що, будівництво проводилось з відхиленням від рішення № 116 від 23.07.1997 та проекту погодженого 18.11.1999р., перед здачею в експлуатацію, забудовник має отримати дозвіл держаргбудконтролю на виконання будівельних робіт та внести зміни в техдокументацію.

Дослідивши зазначені технічні паспорти, суд приходить до висновку, що сам по собі факт виготовлення нового технічного паспорту не може бути новою обставиною, оскільки дані на підставі яких внесені до нього, існували та були відомі раніше сторонам. Зокрема: право власності на домоволодіння не змінювалося, всі власники відображені вже в технічному паспорті від 13.08.2008. Готовність об`єкту у виді 95% готовності не змінилася у 2013 році. Документи, на які йде посилання в технічному паспорті 2013 року існували й при отриманні попереднього технічного паспорту у 2008 році, так, рішення про надання дозволу на проведення добудови та перебудови будинку надано 23.07.1997, а проект реконструкції житлового будинку виготовлено та погоджено 18.11.1999 р., а також необхідність здачі об`єкту в експлуатацію після реконструкції.

Крім наведених, на думку позивача, нових підстав, позивач також посилається на ст..ст. 60, 61, 63 СК України, а саме на те, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Дружина та чоловік мають рівні права володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Позивач зазначає, що 21 листопада 2018 року Верховний суд підтвердив презумпцію спільного права власності на майно, набуте під час шлюбу (постанова ВП ВС у справі №372/504/17 від 21 листопада 2018 року). Вважає, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того подружжя, який її спростовує. Вважає, що укладенням шлюбного договору 26.05.2015 року підтверджено право обох сторін подружжя на майно набуте ним за час шлюбу, в тому числі на реконструйовану 83/100 частину будинку АДРЕСА_1 , тобто документально підтверджена презумпція права спільної власності на майно, набуте подружжям за час шлюбу, в т.ч на реконструйовану частину будинку АДРЕСА_1 . Також посилається на правовий висновок, ухвалений Верховним Судом у справі №525/511/16-ц, відповідно до якого, об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності, визначивши право на його частку за кожною із сторін. При цьому суд може визначити право на частину об`єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.

Щодо посилання позивача на правовий висновок у постанові Верховного Суду у справі №525/511/16-ц яким визначено, що об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності, визначивши право на його частку за кожною зі сторін, то в даному випадку така не може бути застосована, оскільки обставини справи не є тотожними. Судом не може бути застосована в цій справі зазначена правова позиція з огляду на наступне.

У справі, яку позивач наводить для застосування правової позиції, - земельна ділянка для будівництва була передана під час шлюбу та не мала об`єкту нерухомості, тобто об`єкт нерухомості був створений під час шлюбу, відповідно до висновку експертизи готовність об`єкту склала 100 %, а перешкоди введення в експлуатацію відбувалися саме через дії відповідача.

Тоді як, в справі, що розглядається, відповідач набула права власності на нерухоме майно, яке розташовано на земельній ділянки, яка в подальшому підлягала приватизації до укладення шлюбу, так саме й до укладення шлюбу отримала рішення на реконструкцію будинку, об`єкт нерухомості не має 100 % готовності, а введення в експлуатацію відбувається не через дії відповідача, а через наявність заборони на відчуження (іпотечний договір).

Фактично спір щодо нерухомості існує між подружжям ОСОБА_6 та фінансовою установою, через неповернення коштів та загрози звернення стягнення на іпотечне майно, що також підтверджується кількістю позовних заяв, де фактично предметом є спірна нерухомість.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц (провадження № 61-4536св18) зроблено висновок, що «частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна». Тлумачення наведеним норм права дає підстави для висновку, що частина перша статті 62 СК України не застосовується до частки у праві спільної власності на майно.

Більша частина (решта) пояснень та обґрунтування позову зводиться щодо визначення об`єкту самочинним чи не самочинним будівництвом, порядком введення в експлуатацію чи не можливістю подати декларацію про готовність об`єкту нерухомості, які також не можуть бути підставою для задоволення позовної вимоги про визнання об`єктом спільної сумісної власності.

Крім того, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина 5стаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого в експлуатацію, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-159цс15, від якого в подальшому не було відступлено Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2019 року в справі № 166/942/18.

Враховуючи наведене, а також те, що рішення про надання дозволу про проведення добудови та перебудови будинку було надано 23.07.1997 саме відповідачу ОСОБА_19 до укладення шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , а також відсутності обґрунтування вимоги, щодо визнання позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва, введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про визнання позивача співзабудовником не введеного в експлуатацію об`єкта незавершеного будівництва «Реконструкція житлового будинку гр. ОСОБА_4 з облашт. магазина по АДРЕСА_1 » 95% будівельної готовності, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим введенням в експлуатацію та реєстрацію права власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак суд вважає всі вищезазначені обставини встановленими та такими, що не підлягають доказуванню, оскільки вони встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, щодо тих самих осіб, які беруть участь у цій справі, тобто постановлені рішення мають преюдиційне значення у цій справі.

Згідно ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку доходу. Кожна річ набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11: в пунктах 23 та 24 зазначено, що «Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК ), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох». «Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

У відповідності до п. 1, 2 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 62 СК України, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В постанові Верховного Суду від 14 січня 2019 року (справа № 755/16633/15) зазначено, що для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року (справа № 6-1447цс17).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу№ 161/17237/19та встановив, що майно, яке належало одному з подружжя на праві особистої правної власності у порядку статті 57 СК України, повністю та автоматично не перетворюється у спільну сумісну власність.

Однак, із таким рішенням не погодився ВС, та вказав, що суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що тягар доказування обставин, необхідних для виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя, покладається на того із подружжя, який заявляє такі вимоги. Суд першої інстанції встановив, що жодних належних та допустимих доказів на обґрунтування збільшення вартості спірного будинку внаслідок праці позивача та вкладення коштів надано не було. Вказується, що суд апеляційної інстанції: помилково вважав, що саме незаперечення відповідачем обставин щодо витрат коштів позивача свідчить про неспростуваннятвердження позивача і їх підтвердження; не врахував умови, які передбачені частиною першоюстатті 62 СК Українита необхідні для визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало іншому з подружжя,та надав правового значення твердженню в позовній заяві та представників позивача в судовому засіданні щодо обставин, за яких спірне будинковолодіння придбане початково, за відсутності оспорення договору дарування.

Позивач вважає, що істотне збільшення вартості майна здійснено в результаті спільних трудових та грошових затрат, що підтверджується наступними обставинами:

1) шлюбним договором, укладеним 24.05.2015 року між подружжям, визначено, що будівельні матеріали, обладнання вартістю 781 314 грн., які використані на реконструкцію (відновлення) будинку АДРЕСА_1 та зведення прибудови, надбудови (мансарда) до вказаного будинку, є спільною сумісною власністю подружжя;

2) як випливає з нотаріально засвідченої заяви гр. ОСОБА_3 від 24.03.2014р., реконструкція будинку АДРЕСА_1 здійснена подружжям ОСОБА_6 і він як інший співвласник майна по АДРЕСА_1 не має і не буде мати в майбутньому майнових претензій на нерухоме майно, створене подружжям ОСОБА_6 та розміщене за адресою АДРЕСА_1 ;

3) письмовими свідченнями громадян ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтверджується, що реконструкція житлового будинку АДРЕСА_1 проведена силами і на кошти подружжя ОСОБА_6 ;

4) договором від 28 березня 2007 року, укладеним між АКБ «УкрСибБанк» та ОСОБА_1 , про надання ОСОБА_1 кредиту на споживчі цілі в сумі 32 000 швейцарських франків, підтверджується, що інша сторона подружжя отримала кредитні кошти, які були використані на реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 , чим підтверджується факт спільних грошових затрат, в тому числі іншої сторони подружжя, на істотне збільшення вартості вказаного майна;

5) копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 підтверджує той факт, що на час проведення реконструкції будинку АДРЕСА_1 інша сторона подружжя мала стабільні доходи, які він міг використати (і використав) на покращення вказаного майна;

6) копія трудового договору укладеного 21.04.2004 року між ФОП ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , підтверджує ту обставину, що подружжя працювало разом і отримувало стабільні доходи, які використовували на реконструкцію вказаного майна;

7) копією витягу з проекту відведення дощових вод з ділянки житлових будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 (замовник проекту ОСОБА_1 ) підтверджується безпосередня участь іншої сторони подружжя ОСОБА_1 в трудових і грошових затратах на реконструкцію будинку АДРЕСА_1 ;

8) заказ-наряди на виготовлення вікон і дверей (замовники ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ) № 1/01/00, 1/12/99, 4/1, 8/11/99, комерційні пропозиції № 2379, 2015, 2015-39/11, 2007-7-28,ORF/0325, накладна на відвантаження готової продукції № 749, накладна № 029, накладна № 1/1 тощо підтверджують участь подружжя, в тому числі іншої сторони ОСОБА_1 , в трудових і грошових затратах на реконструкцію будинку АДРЕСА_1 .

При цьому ним заявлені позовні вимоги про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкта незавершеного будівництва реконструкції житлового будинку гр. ОСОБА_4 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначеноу ч.1,3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Однак, як неодноразово звертав увагу позивача суд у вищезазначених рішеннях, він має право лише на визнання права спільної сумісної власності на будівельні матеріали, які були використані під час його зведення та у разі, якщо доведе, що вартість майна істотно збільшилася внаслідок його трудових або грошових затрат.

Позовна вимога щодо визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 об`єкта незавершеного будівництва реконструкції житлового будинку гр. ОСОБА_4 , розташований за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово була предметом позову у інших справах та з приводу цього предмету позову є декілька вищезазначених судових рішень, які набули законної сили, і які чітко визначили, що об`єкт самочинного будівництва не може бути визнаний спільною сумісною власністю подружжя, відтак суд констатує, що у цій справі невірно обраний спосіб захисту, що є підставою для відмови у позові, з огляду на наступне.

Не викликає сумнівів той факт, що застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту є як ефективними, так і такими, що відповідатимуть його змісту та системі права.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цими Кодексами, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України, частина 1 статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Стаття 5 ЦПК України встановлює, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Слід також зазначити, що суд не вбачає підстав задля надання ретельного аналізу наданим позивачем доказів на підтвердження факту істотного збільшення вартості майна в результаті спільних трудових та грошових затрат, оскільки виходячи з обраного позивачем способу захисту свого порушеного права у будь якому випадку слід відмовити у задоволенні позову у цій справі.

Суд, у відповідності до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, також не приймає визнання позову відповідачем та третьою особою, оскільки воно суперечить вищезазначеним вимогам закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що у задоволенні позову було відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.76, 89, 141, 265, 273, 352-355 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , про визнання об`єктом права спільної сумісної власності подружжя житловий будинок незавершеного будівництва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повне рішення складене 06.07.2022 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова