Рішення

від 05.07.2022 по справі 910/20886/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.07.2022Справа № 910/20886/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА ЛИМОН»

про стягнення 88 386, 43 грн

Без повідомлення (виклику) учасників судового процесу

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА ЛИМОН» про стягнення 88 386, 43 грн, з яких 74 068, 07 грн основного боргу, 9 261, 28 грн 30% річних та 5 057, 08 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 14/К від 30.06.2020 щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням пені та 30% річних, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 позовну заяву було залишено без руху через недодержання заявником вимог статті 162 Господарського процесуального кодексу України.

18.01.2022 до суду надійшла заява позивача в порядку усунення недоліків, зі змісту якої вбачається, що виявлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2021 недоліки усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 01054918513560 ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 вручено відповідачу - 29.01.2022.

Приймаючи до уваги, що відповідач не скористався правом на подання відзиву, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вирішує справу за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА ЛИМОН» (покупець) було укладено договір поставки № 17/к (далі - Договір), за яким постачальник взяв на себе зобов`язання передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (товар), а покупець зобов`язався приймати такий товар і оплачувати його вартість (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 1.2 Договору кількість, ціна і асортимент товару узгоджується сторонами в видатковій та/або товарно-транспортній накладній, яка складається постачальником на підставі замовлення покупця.

За умовами пунктів 2.3, 2.4 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010), за адресою вказаною в заявці покупця, якщо інші умови поставки не визначені сторонами.

Покупець сплачує 100 % вартості кожної партії товару протягом 90 календарних днів з дати отримання товару. Отримання товару підтверджується видатковою, товарно-транспортною накладною, підписаною сторонами (п. 4.3 Договору).

У пункті 5.2 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату товару, покупець сплачу постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості на кожен день прострочення платежу.

Поряд із цим у пункті 5.9 Договору сторони домовились, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через рік від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

За прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів, покупець сплачує постачальнику 30% річних від простроченої суми заборгованості відповідно до ст. 625 ЦК України (п. 5.5 Договору).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що на виконання договірних зобов`язань у період з лютого по червень 2021 року він відвантажив на користь відповідача товар на суму 74 068, 07 грн, який відповідач отримав, проте власні зобов`язання щодо оплати за поставлений товар не виконав, що й стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вбачається з правовідносин, що виникли між сторонами, їм притаманні ознаки, що характеризують цивільні відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 4 ст. 265 ГК України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. (ч. 6 ст. 265 ГК України).

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

За змістом ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно частин 1, 2 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст. 692 ЦК України врегульовано порядок оплати товару за договорами купівлі-продажу (поставки). Зокрема, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

За встановленими обставинами, протягом лютого-червня 2021 року позивач поставляв відповідачеві товар, що оформлювалось наступними видатковими накладними:

- № ДУЦ109163 від 16.02.2021 на суму 600, 00 грн;

- № ДУЦ117325 від 18.02.2021 на суму 1 908, 50 грн;

- № ДУЦ140874 від 26.02.2021 на суму 3 291, 80 грн;

- № ДУЦ142385 від 26.02.2021 на суму 60, 00 грн;

- № ДУЦ142402 від 26.02.2021 на суму 2 880, 00 грн;

- № ДУЦ143488 від 26.02.2021 на суму 5 382, 64 грн;

- № ДУЦ143489 від 26.02.2021 на суму 231, 12 грн;

- № ДУЦ143490 від 26.02.2021 на суму 11 916, 80 грн;

- № ДУЦ144033 від 26.02.2021 на суму 6 000, 00 грн;

- № ДУЦ180709 від 15.03.2021 на суму 2 070, 45 грн;

- № ДУЦ180710 від 15.03.2021 на суму 151, 94 грн;

- № ДУЦ185546 від 15.03.2021 на суму 480, 00 грн;

- № ДУЦ187773 від 16.03.2021 на суму 664, 47 грн;

- № ДУЦ208080 від 22.03.2021 на суму 736, 16 грн;

- № ДУЦ208081 від 22.03.2021 на суму 81, 32 грн;

- № ДУЦ221762 від 26.03.2021 на суму 1 000, 00 грн;

- № ДУЦ236313 від 31.03.2021 на суму 627, 21 грн;

- № ДУЦ236314 від 31.03.2021 на суму 57, 78 грн;

- № ДУЦ236315 від 31.03.2021 на суму 1 371, 00 грн;

- № ДУЦ236317 від 31.03.2021 на суму 990, 82 грн;

- № ДУЦ239247 від 31.03.2021 на суму 1 000, 00 грн;

- № ДУЦ249729 від 05.04.2021 на суму 990, 16 грн;

- № ДУЦ266757 від 12.04.2021 на суму 736, 16 грн;

- № ДУЦ276213 від 13.04.2021 на суму 2 532, 69 грн;

- № ДУЦ276214 від 13.04.2021 на суму 90, 00 грн;

- № ДУЦ299343 від 21.04.2021 на суму 1 601, 38 грн;

- № ДУЦ299344 від 21.04.2021 на суму 57, 78 грн;

- № ДУЦ299345 від 21.04.2021 на суму 644, 80 грн;

- № ДУЦ338257 від 06.05.2021 на суму 500, 00 грн;

- № ДУЦ338260 від 06.05.2021 на суму 3 398, 32 грн;

- № ДУЦ338261 від 06.05.2021 на суму 173, 34 грн;

- № ДУЦ338262 від 06.05.2021 на суму 984, 20 грн;

- № ДУЦ368512 від 18.05.2021 на суму 1 000, 00 грн;

- № ДУЦ368865 від 18.05.2021 на суму 121, 98 грн;

- № ДУЦ369650 від 18.05.2021 на суму 1 857, 33 грн;

- № ДУЦ369651 від 18.05.2021 на суму 246, 72 грн;

- № ДУЦ369652 від 18.05.2021 на суму 644, 80 грн;

- № ДУЦ372312 від 19.05.2021 на суму 1 000, 00 грн;

- № ДУЦ461494 від 17.06.2021 на суму 850, 00 грн;

- № ДУЦ461978 від 18.06.2021 на суму 9 432, 82 грн;

- № ДУЦ461979 від 18.06.2021 на суму 301, 20 грн;

- № ДУЦ461980 від 18.06.2021 на суму 1 983, 50 грн;

- № ДУЦ480618 від 25.06.2021 на суму 850, 00 грн;

- № ДУЦ482541 від 25.06.2021 на суму 634, 51 грн;

- № ДУЦ482542 від 25.06.2021 на суму 154, 98 грн;

- № ДУЦ482543 від 25.06.2021 на суму 755, 70 грн;

- № ДУЦ482553 від 25.06.2021 на суму 1 100, 00 грн.

Загальна сума постачання за досліджуваний період становить 74 144, 38 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Враховуючи відсутність претензій щодо асортименту, комплектності, кількості і якості поставленого товару, суд вважає, що позивач виконав свої зобов`язання за договором.

З урахуванням погодженого сторонами у п. 4.3 Договору порядку розрахунків, відповідач мав оплатити поставлений товар протягом 90 календарних днів з дня його отримання.

В позовній заяві зазначено про часткове погашення грошового зобов`язання відповідача на суму 75, 81 грн за товар поставлений згідно видаткової накладної № ДУЦ109163 від 16.02.2021 на суму 600, 00 грн, внаслідок чого заборгованість за вказаною накладною становить 524, 19 грн.

Докази погашення решти грошових зобов`язань в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару, у зв`язку з чим за ним обліковується заборгованість в розмірі 74 068, 57 грн (74 144, 38 грн - 75, 81 грн).

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення вищезазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві (ст. 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту його порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Судом враховується, що в прохальній частині позову зазначено про стягнення 74 068, 07 грн основного боргу.

Враховуючи викладене в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в цій частині саме в заявленому розмірі.

Крім цього, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 057, 08 грн пені, нарахованої на підставі пункту 5.2 Договору.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Аналогічні положення містить стаття 610 Цивільного кодексу України.

Так, згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 546, 549 ЦК України, виконання зобов`язань можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

За приписами статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов`язання застосовуються у розмірі передбаченому сторонами у договорі.

У пункті 5.9 Договору сторони узгодили збільшення строку нарахування неустойки до одного року.

Оскільки, судом встановлено наявність порушення відповідачем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені не суперечать закону.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд не виявив у ньому помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 9 261, 28 грн 30% річних на підставі п. 5.5 Договору та ст. 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок відсотків річних за користування грошовими коштами, суд не виявив у ньому помилок, у зв`язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладаються на відповідача.

Крім цього, позивач просить суд присудити на його користь 17 500, 00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який складається з 13 500, 00 грн вартості наданих адвокатом послуг та 4 000, 00 грн «гонорару успіху» адвоката.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами частин 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до частин 1-4 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 03 грудня 2021 року між адвокатом Горець Оксаною Анатоліївною (адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги.

Розділ 47 цього договору регулює порядок оплати послуг адвоката.

Так, згідно пунктів 4.1, 4.4 договору про надання правової допомоги, 100% вартості послуг з представництва у суді сплачується потягом 10 календарних днів з моменту набрання судовим рішенням законної сили. У разі, якщо буде досягнуто мету представництва (прийнято судове рішення про стягнення заборгованості у повній сумі) клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 4 000, 00 грн.

Суд зазначає, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Між тим, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених витрат, понесених у зв`язку із наданням такої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Положеннями ст. 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Згідно з частиною 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в розмірі 17 500, 00 грн в суді Товариством з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» надано наступні документи:

- копію договору про надання правової допомоги від 03.12.2021;

- додаткової угоди № 1 від 03.12.2021 до договору про надання правової допомоги від 03.12.2021;

- акту прийому-передачі послуг від 07.12.2021.

За приписами частин 5, 6 статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідачем відповідне клопотання не заявлялось.

Разом з цим, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для «конкретної справи» (п. 4.16. постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

У постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 зазначено, що висновки «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу».

Часткова відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права (п. 4.16. постанови Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19).

Дослідивши зміст наданих доказів в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, враховуючи конкретні обставини справи, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також критерієм розумності, суд дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення.

Так, з урахуванням того, що справа № 910/20886/21 є малозначною, суд вважає недоречним витрачання 9 годин на аналіз матеріалів справи та складання позовної заяви. З огляду на характер спірних правовідносин і ціну позову, суд вважає за необхідне зменшити на 50% заявлений розмір витрат на оплату правничої допомоги адвоката (з урахуванням «гонорару успіху» адвоката) та присудити до стягнення з відповідача на користь позивача суму 8 750, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу, яку суд вважає розумною, пропорційною та обґрунтованою для цієї справи.

Приймаючи до уваги викладене, з огляду на заявлену позивачем ціну позову, обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, а також те, що позовні вимоги у справі задоволено повністю, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві в сумі 8 750, 00 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКА ЛИМОН» (04078, м. Київ, вул. Білицька, буд. 72-Г; ідентифікаційний код 43430120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛФІ-УКРАЇНА» (49130, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Березинська, буд. 24-А; ідентифікаційний код 37068787) 74 068, 07 грн (сімдесят чотири тисячі шістдесят вісім гривень 07 коп) основного боргу, 5 057, 08 грн (п`ять тисяч п`ятдесят сім гривень 08 коп) пені, 9 261, 28 грн (дев`ять тисяч двісті шістдесят одна гривня 28 коп) 30% річних, 2 270, 00 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп) судового збору та 8 750, 00 грн (вісім тисяч сімсот п`ятдесят гривень 00 коп) судових витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 06.07.2022.

Суддя О.С. Комарова