Рішення

від 23.06.2022 по справі 354/1271/21

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/1271/21

Провадження по справі № 2/354/248/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Яремчук М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання із ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року по день його смерті, визнання майна набутого за період фактичних шлюбних відносин спільною сумісною власністю та визнання за нею права власності на частку у даному майні. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначила, що з 1994 року до моменту смерті проживала разом із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вела із ним спільне господарство та народила трьох спільних дітей. На протязі останніх років здійснювала постійний догляд за чоловіком, який хворів на туберкульоз та потребував сторонньої допомоги, після його смерті займалась організацією похованням та спорудженням надгробного пам`ятника. За час спільного проживання ними було за рахунок спільних коштів придбано земельну ділянку площею 0,1994 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2611093001:16:004:0373, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_5 , а також на вказаній ділянці після зміни її цільового призначення було розпочато будівництво житлового будинку, який на даний час повністю збудований, однак не зданий в експлуатацію. Оскільки за життя ОСОБА_5 не залишив заповіту, після його смерті спадкоємцями першої черги за законом є син покійного від першого шлюбу-відповідач ОСОБА_6 та троє їхніх спільних дітей. Позивачу постановою державного нотаріуса Яремчанської міської державної нотаріальної контори від 01 грудня 2015 року відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку із відсутністю доказів родинних відносин зі спадкодавцем. Зважаючи на те, що вона з 1994 року проживала з ОСОБА_5 однією сім`єю, була пов`язана із ним спільним побутом, несла права та обов`язки подружжя, мала спільний бюджет, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами, у відповідності до вимог ст.ст. 60, 69,70, 74 СК України набуте ними за цей час майно є спільною сумісною власністю подружжя і вона має право на визнання за нею права власності на Ѕ частку даного майна, зокрема земельної ділянки із кадастровим номером 2611093001:16:004:0373. Оскільки збудований на вказаній ділянці житловий будинок відповідно до довідки Поляницької сільської ради №1353 від 03 вересня 2021 року є самочинним будівництвом, відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України право власності на нього як на об`єкт нерухомості не виникає, однак у особи, яка здійснила будівництво виникає майнове право на цей об`єкт. Із урахуванням наведеного просить заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, поновити їй строк звернення до суду як пропущений із поважних причин, враховуючи те, що після смерті ОСОБА_5 вона звернулась до суду у 2016 році із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом, у задоволенні якого рішенням суду, що набрало законної сили 02 вересня 2021 року було відмовлено, з посиланням на те, що нею не було заявлено позовних вимог на захист тих порушених прав для реалізації який необхідно було встановити юридичний факт. Однак такий тривалий розгляд справи у суді відбувся не з її вини, а тому її порушене право має бути захищеним.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 13 вересня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 02 листопада 2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову повернуто заявнику.

Ухвалою суду від 18 січня 2022 року вказану справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Яремчук М.Є. заявлені позовні вимоги підтримали та просять їх задовольнити у повному обсязі з мотивів, наведених у позовній заяві. Вказали, що з 1994 року до моменту смерті позивач перебувала у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_5 , з яким вела спільне господарство та являється матір`ю трьох їхніх спільних дітей, що підтверджується відповідними судовими рішеннями про встановлення батьківства та саме вона та її сім`я займалися похованням померлого. Сім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_5 періодично жили як у с. Лазещина з матір`ю позивачки, так і у с. Яблуниця у матері ОСОБА_5 та доглядали за батьками, оскільки вони обоє є єдиними дітьми у своїх родинах. Даний факт підтверджується і тим, що мати ОСОБА_5 заповіла своє майно старшому сину ОСОБА_1 -своєму онукові ОСОБА_3 . Позивач та її діти також підтримували родинні стосунки із сином ОСОБА_5 від першого шлюбу-відповідачем ОСОБА_2 . Останні роки перед смертю ОСОБА_5 хворів, лікувався, і догляд за ним здійснювала позивач та ї діти. За час спільного проживання ними була набута у власність земельна ділянка площею 0,1994 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2611093001:16:004:0373, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_5 . На вказаній земельній ділянці було розпочато будівництво житлового будинку, добудова якого після смерті чоловіка проводилась позивачем та їх спільними дітьми за рахунок власних коштів. Як відомо позивачу, за життя ОСОБА_5 займався виготовленням дозвільних документів на будівництво та мав намір передати зазначений будинок у власність їх доньці ОСОБА_3 , однак після його смерті вказаних документів не виявлено, а тому позивач позбавлена можливості захистити своє право власності на частку у даному майні та із урахуванням положень ст.5 ЦПК України просить визнати за нею майнове право на даний незавершений будівництвом житловий будинок.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи належно повідомлявся.

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у судове засідання не з`явились, проте подали до суду заяви у яких просять справу розглядати у їхній відсутності, заявлений позов визнають та просять його задовольнити у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_7 суду пояснила, що вона проживає у с. Лазещина Рахівського району по сусідстві із сім`єю ОСОБА_1 та перебуває у дружніх стосунках із донькою позивача. Вказала, що позивач з 1994 року проживала однією сім`єю із покійним ОСОБА_5 , який є батьком трьох її дітей. Вони жили як одна смі`я та вели спільне господарство до моменту смерті ОСОБА_5 у 2015 році. Вона неодноразово бувала у будинку ОСОБА_1 , бачила, що вони із померлим чоловіком вели спільний побут, разом виховували дітей, знає, що мати ОСОБА_5 , яка жила у с. Яблуниця, заповіла свій будинок старшому синові позивача та ОСОБА_5 - ОСОБА_8 . Коли мати ОСОБА_5 була у похилому віці, позивач із чоловіком періодично жили у неї в с. Яблуниця, і саме ОСОБА_1 доглядала за нею. Перед смертю ОСОБА_5 хворів на туберкульоз, часто лікувався, лежав у лікарні, був у поганому стані та не міг сам себе обходити і догляд за ним в цей час здійснювала лише ОСОБА_1 , а також саме вона та її родина займались організацією поховання померлого. Старшого сина ОСОБА_5 вона ніколи не бачила, той до батька не навідувався, але їй відомо, що ОСОБА_1 та її діти підтримували стосунки із відповідачем, ОСОБА_1 передавала йому гроші від батька, старший син позивача був на весіллі у брата.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що є донькою позивача від першого шлюбу та виховувалась у сім`ї матері та ОСОБА_5 якого вважала своїм батьком. Вказала, що її мати дійсно проживала із ОСОБА_5 однією сім`єю з 1994 року і до дня його смерті, у них народилося троє спільних дітей. Мати з ОСОБА_5 вели спільне господарство, мали спільний бюджет, піклувалися та доглядали один за одним та дітьми, померлий ставився до усіх дітей одинаково, оплачував її навчання. Також вони усі разом доглядали за бабусями з обох сторін, працювали у них по господарству. Пріодично батьки жили то у с. Лазещина з батьками матері, то у с. Яблуниця, де жила мати ОСОБА_5 , яка заповіла свій будинок її братові ОСОБА_3 . Перед смертю батько хворів, зловживав алкоголем, але мати доглядала за ним, лікувала, їх сім`я займалася похованням. За життя батьки набули у власність земельну ділянку у с. Яблуниця, на якій почали будівництво житлового будинку. ОСОБА_5 мав намір передати цей будинок у власність її молодшій сестрі ОСОБА_3 . Також вказала, що її брати та сестра з 18-річного віку працювали на заробітках, після смерті ОСОБА_5 разом із матір`ю добудовували будинок у с. Яблуниця. Син ОСОБА_5 від першого шлюбу стосунків із батьком не підтримував, хоча ОСОБА_5 сплачував аліменти на його утримання, а мати ОСОБА_5 допомогала онуку фінансово, вона вперше побачила його на похороні батька. Участі у витратах на поховання ОСОБА_2 не брав, претензій на той час до них жодних не мав. Потім її брат ОСОБА_3 пропонував ОСОБА_2 відшкодувати вартість його частки у спадщині, хотіли домовитись добровільно, але відповідач не погодився, вважав, що має право на усе спадкове майно.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, свідків, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається із довідки №2811, виданої виконавчим комітетом Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області 26 листопада 2015 року покійний ОСОБА_5 , з 1994 року до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав однією сім`єю з ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно акту-підтвердження, завіреного Лазещинською сільською радою 26 листопада 2015 року мешканці с. Лазещина ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та депутат виборчого округу №3 Дренкалюк О.Ю. підтвердили, що ОСОБА_1 , зареєстрована у АДРЕСА_2 постійно проживала у громадянському шлюбі із ОСОБА_5 , з 1994 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як вбачається із свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого потворно 30 червня 2015 року, ОСОБА_5 перебував зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_12 , який був розірваний 17 березня 1989 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 24 березня 2010 року державним нотаріусом Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д., за реєстром №323 відповідач ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що складається із житлового будинку АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 20 липня 2015 року виконавчим комітетом Яблуницької сільської ради Яремчанської міської ради Івано-Франківської області.

На момент смерті ОСОБА_5 відповідно до державного акту на право власності на землю від 24.03.2011 року належала на праві приватної власності земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1994 га кадастровий номер 2611093001:16:004:0373, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № НОМЕР_3 , виданим реєстраційною службою Яремчанського міського управління юстиції Івано-Франківської області 01 липня 2015 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 39912797 від 01 липня 2015 року.

Згідно довідки Яблуницького старостинського округу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області № 1353 від 03 вересня 2021 року ОСОБА_5 у 2013 році був самовільно збудований житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , якому після виготовлення необхідної документації та введення в експлуатацію може бути присвоєно номер 397д.

Відповідно до даних технічного паспорту на об"єкт незавершеного будівництва -житловий будинок готовністю 86%, який розташований за адресою АДРЕСА_3 , виготовленого ФОП ОСОБА_14 03 вересня 2021 року, зазначений будинок є самочинним будівництвом.

Відповідно до звіту ТзОВ «Архекспертус» про експерту оцінку станом на 13 вересня 2021 року оціночна вартість незавершеного будівництвом житлового будинку готовністю 86%, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 становить 100000 грн.

Долученими витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про внесення до актового запису змін, доповнень №00017188809, 00017188840, 00017188826 від 08 жовтня 2016 року підтверджується, що 04 жовтня 2016 року реєстратором Рахівського районного відділу ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області на підставі рішення суду про встановлення факту батьківства від 19 вересня 2016 року внесено зміни до актових записів про народження ОСОБА_3 №9 від 21 лютого 1996 року, ОСОБА_4 №8 від 05 лютого 1998 року, ОСОБА_3 №7 від 05 лютого 2008 року, вказавши батьком ОСОБА_5 .

Як вбачається із повідомлення Яремчанської міської державної нотаріальної контори №434/02-14 від 05 листопада 2021 року, після смерті ОСОБА_5 04 листопада 2015 року заведена спадкова справа №147/2015, із заявами про прийняття спадщини за законом звернулися 01 грудня 2015 року син померлого ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 діти померлого ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 . Заповіт від імені ОСОБА_5 не посвідчувався, свідоцтва про право власності на спадщину не видавалися. Наведене підтверджується долученими до матеріалів справи копіями документів спадкової справи.

Постановою державного нотаріуса Яремчанської міської державної нотаріальної контори Мотрук Н.Д. від 01 грудня 2015 року за вих. №664/02-31 позивачу ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , оскільки остання не представила доказів родинних відносин зі спадкодавцем.

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_15 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача-Яремчанська міська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Підставою для відмови у позові послужило те, що позивач в рамках даного позову не заявила позовних вимог на захист порушених прав, для реалізації яких їй необхідно встановити відповідний юридичний факт.

Переглядом долучених позивачем в обґрунтування заявлених вимог світлин встановлено, що на них зображено покійного ОСОБА_5 у різні періоди його життя разом із дітьми ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , позивачем ОСОБА_1 у АДРЕСА_2 у період з 1997 по 2012 рік.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Щодо вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу сторін суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частин 1,2 ст.21 Сімейного кодексу України(надалі-СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом із тим згідно зі ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що ця норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, які притаманні подружжю.

Для визнання осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до ч.ч. 2,4 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, тощо.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15 та від 30 листопада 2020 року у справі № 638/20596/16.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 «Про судову практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», при застосуванні ст. 72 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Таким чином, обов`язковою умовою для визнання однією сім`єю чоловіка і жінки, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, крім власне факту спільного проживання, є ведення ними спільного побуту, господарства, наявність спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків.

Дослідженими судом доказами, показаннями допитаних у судовому засіданні свідків достовірність яких не викликає сумнівів у суду, сімейними фотографіями повністю підтверджується той факт, що позивач ОСОБА_1 з 1994 року проживала разом із ОСОБА_5 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , за цей період часу у них народилось троє спільних дітей, вони вели спільне господарство та були пов`язані спільним побутом, надавали взаємну допомогу та мали спільний бюджет, доглядали за батьками один одного та спільно виховували доньку позивача від першого шлюбу, тобто між ними склалися та існували стійкі, усталені стосунки, притаманні подружжю.

У вказаний період ні позивач, ні ОСОБА_5 у іншому зареєстрованому шлюбі не перебували.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно п.1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Положення КпШС України не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.

Тому вказаний факт може бути встановлений лише з 01 січня 2004 року, про що також зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року у справі №546/912/16-ц.

З огляду на наведене суд вважає, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у період з 01 січня 2004 року до 17 липня 2015 року (день смерті останнього) позивачем доведено і у цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.

Щодо визнання спірного майна спільною сумісною власністю сторін та визнання за позивачем права власності на дане майно суд виходить із наступного.

Пунктом 3 ч.1 ст.57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст.61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно зі ст.63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною першою ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Дослідженими доказами підтверджується, що померлому ОСОБА_5 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, виданого Яблуницькою сільською радою 24.03.2011 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 26110930100041 належала земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0,1994 га кадастровий номер 2611093001:16:004:0373, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя» від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України було доповнено частиною п`ятою такого змісту: «об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації». Вказана норма набула чинності з 8 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України «Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка» від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому, в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя.

Як встановлено судом, на момент набуття у власність вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_5 проживав разом із позивачем ОСОБА_1 , вони вели спільний побут, мали спільний сімейний бюджет, тобто проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відтак, суд приходить до переконання, що із урахуванням положень ст.61 СК України у редакції, що була чинною на момент набуття ОСОБА_5 у власність спірної земельної ділянки вказане майно набуло статусу спільної сумісної власності, а отже за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна слід визнати право власності на Ѕ частину зазначеної земельної ділянки.

Щодо визнання за позивачем майнового права на незавершений будівництвом житловий будинок суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Згідно з нормами ЦК України до первинного способу набуття права власності, зокрема, належить набуття права власності на новостворену річ (в тому числі, на об`єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст. 331 ЦК України).

Положеннями ч.2 ст.328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Для з`ясування наявності правопороджуючого юридичного факту, з яким закон пов`язує момент виникнення майнових прав на нерухомість, необхідно враховувати положення законодавства, які обумовлюють правомірність забудови та дозволяють стверджувати про очікування щодо конкретного об`єкта.

Іншими словам, необхідно встановити існування ряду юридичних фактів, які у своїй сукупності утворюють у власника легітимне право очікування виникнення у нього в майбутньому права власності на нерухоме майно.

Так, відповідно до ч.4 ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Таким чином, одним із перших елементів, що опосередковує правомірність права очікування на нерухоме майно, є наявність права землекористування, що відповідно до вимог земельного законодавства та містобудівної документації дозволяє розпочати спорудження об`єкта нерухомого майна. Необхідним елементом є також наявність затвердженого проекту будівництва та подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Отже, виникнення майнового права пов`язується із одночасним існуванням кількох юридичних фактів, зокрема наявністю у власника права користування земельною ділянкою, виготовленням та затвердженням у встановленому порядку проекту, будівництва, отриманням позитивного висновку експертизи(у випадках передбачених законодавством) та документу, що посвідчує право на виконання будівельних робіт.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Із комплексного аналізу Цивільного кодексу України, законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності" випливає, що особа стає власником новоствореного об`єкта нерухомості після завершення його будівництва, прийняття нерухомого майна до експлуатації та державної реєстрації. Таким чином, право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту державної реєстрації права.

До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва. Верховний Суд у постанові від 21 березня 2019 року у справі № 909/175/18 зазначив, що це правило застосовується лише "при наявності усієї дозвільної документації, тобто документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об`єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об`єкта незавершеного будівництва."

Разом з тим, в ході розгляду справи встановлено, що житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 , будівництво якого розпочато за життя ОСОБА_5 за своїм правовим статусом є самочинним будівництвом, що підтверджується довідкою Яблуницького старостинського округу Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області № 1353 від 03 вересня 2021 року. та технічним паспортом на будинок, виготовлений 03 вересня 2021 року. Вказаний будинок побудований на земельній ділянці площею 0,1994 га із кадастровим номером 2611093001:16:004:0373, цільове призначення якої-для ведення особистого селянського господарства.

Позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог не представлено жодних доказів на підтвердження факту зміни цільового призначення земельної ділянки чи отримання померлим ОСОБА_5 відповідної проектної та дозвільної документації на виконання будівельних робіт.

Згідно з ч.1 ст.376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який надає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої із зазначених умов.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, спричиняє визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №916/633/19 прийшов до висновку, що поняття «об`єкт незавершеного будівництва» (ч. 3 ст. 331 ЦК України) та «самочинно збудований об`єкт» (ч.1 ст.376 ЦК України) мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання. Якщо на «самочинно збудований об`єкт» в окремих випадках можна визнати право власності, то на «об`єкт незавершеного будівництва» - ні.

У постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №910/2939/19З Верховний Суд висловив таку правову позицію: "зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного".

За таких обставин суд приходить до висновку, що відсутність належних правових підстав для визнання за позивачем майнового права на незавершений будівництвом житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , оскільки за своїм правовим статусом даний об`єкт є самочинним будівництвом.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Враховуючи те, що заяви про застосування позовної давності від відповідачів у справі не надходило, питання щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом та наявності чи відсутності поважних причин для цього за заявою позивача судом не досліджувалось.

Однією з засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а тому слід встановити факт проживання ОСОБА_1 із ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період часу з 01 січня 2004 року до моменту смерті останнього, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати набуту позивачем за час спільного проживання без реєстрації шлюбу із ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,1994 га із кадастровим номером 2611093001:16:004:0373, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 спільним сумісним майном та в порядку поділу спільного майна визнати за позивачем право власності на Ѕ частину зазначеної земельної ділянки. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 340,50 грн. з кожного пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.3, 21, 57, 60, 61, 63, 69, 70, 71, 74 Сімейного Кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частку у майні-задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період часу з 01 січня 2004 року і по день його смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати спільним сумісним майном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 земельну ділянку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,1994 га із кадастровим номером 2611093001:16:004:0373.

В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на Ѕ частину земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,1994 га із кадастровим номером 2611093001:16:004:0373.

У задоволенні решти позовних вимог-відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 340 грн. 50 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 340 грн. 50 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 340 грн. 50 коп. сплаченого судового збору.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 340 грн. 50 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , проживає: АДРЕСА_5 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , проживає: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Повне судове рішення складено 04 липня 2022 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук