Ухвала

від 05.07.2022 по справі 2-677/11

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 2-677/11

пр. 4-с-97/22

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Литвинової І. В.,

при секретарі судових засідань Орел А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у залі суду у цивільній справі за скаргою боржників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на дії державного виконавця Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у виконавчому провадженні 50856885,

ВСТАНОВИВ:

Заявники звернулися до суду із вказаною скаргою, у якій просили визнати протиправною бездіяльність державного виконавця Обухівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Київській області у виконавчому провадженні № 50856885, зобов`язати державного виконавця розглянути клопотання ОСОБА_2 і врахувати суму коштів, за яку була реалізована квартира у межах виконавчого провадження, зобов`язати виконавця закінчити виконавче провадження і зняти арешти, що накладені у межах провадження.

В обґрунтування скарги зазначено, що Обухівським міськрайонним відділом державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області здійснюється виконавче провадження № 5085688 з виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2011 року про стягнення з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 заборгованості за договором кредиту № 11-07-И/2. Для виконання судового рішення було проведено прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_1 , яка була передана в іпотеку банку, відповідно до договору іпотеки від 05 березня 2007 року і якою забезпечено виконання зобов`язання за договором кредиту. Вказана квартира була продана за ціною 1 655 211, 00 грн і ці кошти повинні були бути зараховані в погашення заборгованості по виконавчому провадженню. Проте, у виконавчому провадженні стягується заборгованість у розмірі 2 886 008, 00 грн, що підтверджує те, що грошові кошти з реалізації не було враховано. Заявники подали до державного виконавця запит, у якому просили повідомити з яких підстав сума не була врахована, але відповідь не була отримана. Тому заявники 07 лютого 2020 року засобами поштового зв`язку направили клопотання, яке Обухівським МВ ДВС отримано 11 лютого 2020 року, у якому просили врахувати те, що квартира, передана в іпотеку банку, реалізована. Відповіді на це клопотання також не було отримано.

У судове засідання заявники, їхні представники, державний виконавець не з`явилися, будучи повідомленими про час, дату і місце призначення судового засідання належним чином.

Згідно з частиною другою статті 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

05 березня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 11-07-И/02. Також 05 березня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 11-07-П/02.

Рішенням Печерського районного суду від 04 квітня 2011 року у справі № 2-677/11 присуджено стягнути з ОСОБА_2 (позичальник) та ОСОБА_1 (поручитель) на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 886 008, 01 грн та 1 820, 00 грн у відшкодування судових витрат /а. с. 18-21/ (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 14801093).

14 листопада 2011 року представнику стягувача видано виконавчий лист для примусового виконання рішення суду від 04 квітня 2011 року.

20 серпня 2012 року проведено прилюдні торги з продажу арештованого майна, що належить боржнику ОСОБА_2 , де двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , продана за ціною 1 655 211, 00 грн, згідно з протоколом № 1-К-339-ПЧ-і від 20 серпня 2012 року /а. с. 6/.

На виконання рішення суду, 18 квітня 2016 року відкрито виконавче провадження № 5085688, що підтверджується витягом з реєстру виконавчих проваджень.

29 вересня 2020 року ухвалою Печерського районного суду м. Києва замінено стягувача у виконавчому провадженні № 5085688 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на ОСОБА_3 як на правонаступника за правом грошової вимоги у виконавчому провадженні на примусове виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2011 року про стягнення суми заборгованості у розмірі 2 886 008, 00 грн з боржників: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (реєстраційний номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 92054278).

14 грудня 2020 року державний виконавець Назаренко К. О. видала постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі пункту 1 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», згідно із заявою стягувача про повернення виконавчого документа без подальшого виконання, про зняття арешту з коштів і про стягнення виконавчого збору у розмірі 569, 00 грн.

Отже з 14 грудня 2020 року виконавче провадження № 50856885 є завершеним, виконавчий документ - повернений стягувачу за його заявою, арешти, накладені постановою державного виконавця - скасовані.

Згідно з частиною першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Заявники стверджують у своїй скарзі, що вищевказана квартира була предметом іпотеки, згідно з відповідним договором від 05 березня 2007 року, доказів чого матеріали скарги не містять і про забезпечення грошових зобов`язань позичальника договором іпотеки у рішенні суду від 04 квітня 2011 року також не йдеться.

Окрім цього, заявники стверджують, що направляли в Обухівський міськрайонний відділ державної виконавчої служби ГТУЮ у Київській області клопотання про повідомлення щодо підстав того, що не було врахована сума від реалізації квартири, яка була передана в іпотеку банку, і клопотання про врахування суми у рахунок погашення боргу.

Разом з тим, доказів отримання таких клопотань Відділом суду не надано, оскільки ті рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які додані до матеріалів скарги, були відправлені правонаступником ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - стягувачем ОСОБА_3 /а. с. 5, 17/.

Квитанції, додані до скарги, також не містять відомостей, з яких суд може однозначно встановити відправника та зміст рекомендованого листа або вкладення /а. с. 13, 16/.

Судом встановлено, що державний виконавець, відкривши 18 квітня 2016 року виконавче провадження № 5085688, для примусового виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 04 квітня 2011 року, 24 вересня 2018 року видав постанову про арешт майна, 28 травня 2019 року - арешт коштів боржника. При поверненні виконавчого документу стягувачеві - ОСОБА_3 за його заявою і завершенні на підставі цього провадження, державний виконавець одночасно видав постанову про зняття арешту з коштів боржника.

Також судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , була продана на прилюдних торгах 20 серпня 2012 року - до відкриття виконавчого провадження № 5085688 про стягнення у солідарному порядку з ОСОБА_2 і ОСОБА_1 суми заборгованості за кредитним договором № 11-07-И/02 від 05 березня 2007 року і договором поруки № 11-07-П/02 від 05 березня 2007 року, а не у ході виконавчого провадження, як зазначили заявники у скарзі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Суд зауважує, що матеріали скарги і відомості про виконавче провадження не містять доказів на підтвердження доводів заявників про бездіяльність виконавця, те, що ним не було розглянуто їхні клопотання про врахування грошової суми з реалізації квартири.

У відповідності частини першої статті 451 ЦПК України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що скарга є безпідставною, тому у її задоволенні суд відмовляє.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-95, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні скарги.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя І. В. Литвинова