Постанова

від 04.07.2022 по справі 916/1959/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/1959/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

за участю представників:

від позивача: Садардінова І.В.

від відповідача: Соколов В.М.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрнафта

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.11.2021, суддя в І інстанції Петренко Н.Д., повний текст якого складено 15.11.2021 в м. Одесі

у справі №916/1959/21

за позовом: Одеської міської ради

до: Публічного акціонерного товариства Укрнафта

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради

про стягнення 397 297,49 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2021 року Одеська міська рада звернулася до господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства Укрнафта (далі ПАТ «Укрнафта», Товариство) про стягнення 397 297,49 грн., з яких 338 685,18 основного боргу з орендної плати, 21 151,91 грн. - 3% річних та 37 460,40 грн. втрат від інфляції, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем договору оренди землі від 24.09.2004 в частині сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

В обґрунтування пред`явлених вимог позивач посилався на те, що до ПАТ «Укрнафта» з моменту виникнення у нього права власності на об`єкт нерухомого майна нежилу будівлю автозаправної станції перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено, тому відповідач має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 24.09.2004 в частині сплати орендної плати.

Відносини щодо оренди земельних ділянок регулюються п. «в» ч. 1 ст. 96, ч. 1 ст. 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 15, 24 Закону України «Про оренду землі», з аналізу яких вбачається, що основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. З урахуванням вищезазначеного, як вказує позивач, фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди ПАТ «Укрнафта» за період з 01.02.2018 по 03.11.2019.

В процесі розгляду даної справи судом першої інстанції ПАТ «Укрнафта» подано до суду заяву про застосування передбачених законом наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для звернення з даним позовом до суду. Зокрема, у вказаній заяві відповідач, посилаючись на вимоги, визначені ст.257 Цивільного кодексу України, зазначав, що виходячи зі змісту позовної заяви позивач про ймовірне порушення своїх права щодо несплати з боку відповідача орендної плати дізнався в лютому 2018 року, та з 01.02.2018 року почав обліковувати таку заборгованість за відповідачем. Таким чином, на думку відповідача, строк позовної давності щодо позовних вимог Одеської міської ради про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати сплив 02.02.2021 року, у зв`язку із чим у таких вимогах позивачу слід відмовити.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.11.2021 позовні вимоги Одеської міської ради задоволено частково. Стягнуто з ПАТ Укрнафта на користь Одеської міської ради заборгованість за договором оренди землі від 24.09.2004 року у розмірі 292 335,86 грн., з яких: 254 670,88 грн основний борг з орендної плати, 14 239,8 грн - 3 % річних, 23 425,18 грн - інфляційні втрати та судовий збір у розмірі 4 384,97 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що законодавство, чинне на момент виникнення правовідносин з оренди, і на момент набуття відповідачем права власності на нерухоме майно, вже містило положення про автоматичний перехід до нового власника нерухомості права користування земельною ділянкою під цим майном, а внесені Законом України від 05.11.2009 N 1702-VI зміни направлені лише на вдосконалення та деталізацію порядку набуття прав на землю новим власником нерухомості, але не змінюють первісно закладеної законодавцем концепції переходу права землекористування у разі відчуження нерухомого майна та не суперечать їй.

Господарський суд зауважував, що спірна земельні ділянка набула ознак об`єкта права власності, їй присвоєний кадастровий номер.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що відповідач у справі, укладаючи договір, спрямований на набуття права власності на АЗС, не міг не розуміти, що користування спорудою неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування відповідної споруди. Відтак до ПАТ Укрнафта з моменту виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено. Отже, ПАТ Укрнафта має належним чином виконувати умови договору оренди землі від 24.09.2004 року в частині сплати орендної плати.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 06.05.2020 року № 915 нормативна грошова оцінка земельної ділянки загальною площею 1094,0 кв.м. становить 3 215 365,37 грн. Орендна плата за 2018 рік розрахована у розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 192 921,92 грн.

Оскільки, відповідач не здійснював сплату орендної плати за період з січня 2018 року по 03.11.2019 року у строк, визначений у договорі оренди, суд дійшов висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.

При цьому суд зазначав, що позивач звернувся до суду із позовом 08.07.2021 року, а тому, враховуючи трьохрічний строк позовної давності, погодився із доводами відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з 01.02.2018 року по 07.07.2018 року, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради в цій частині з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому, враховуючи періодичність платежів з орендної плати, суд зазначав, що стосовно вимог про стягнення заборгованості за період з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року позивачем не пропущено строк позовної давності, а тому здійснив власний розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року, який становить 254 670,88 грн. Враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради в частині стягнення заборгованості за період з 01.02.2018 року по 07.07.2018 року у зв`язку із пропуском строку позовної давності, господарський суд вважав безпідставним нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість за цей період.

Здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за період з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року, господарський суд врахував, що відповідно до п. 4.3 договору оренди орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю. Так, розмір 3 % річних становить 14 239,8 грн., а розмір інфляційних втрат 23 425,18 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ Укрнафта звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Скаржник вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невiдповiднiстю висновкiв, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник посилається фактично на ті ж самі обставини, які викладені у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

При цьому, зокрема, скаржник посилаючись на ст. 58 Конституції України, зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, з огляду на що останній зауважує, що неодноразово, під час розгляду справи судом першої інстанції зазначав про те, що він не є стороною договору оренди землі від 24.09.2004 року, який укладено між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс», а також про те, що ніякого «автоматичного» переходу права користування земельною ділянкою у нового власника будівель та споруд не виникло.

Так, апелянт наголосив, що вiдповiдно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, що дiяла 30.12.2005 року, при вiдчуженнi будiвель та споруд, якi розташовані на орендованiй земельнiй дiлянцi, право на земельну дiлянку визначається згiдно з договором оренди земельної дiлянки. Проте, на думку скаржника, судом першої інстанції не застосовано норми матерiального права, якi пiдлягають застосуванню (ст.58 Конституцiї України), а навпаки, застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме, норми ст. 120 Земельного Кодексу (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції) та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції), що є помилковим та призвело до невірного висновку, що Публічне акціонерне товариство «УКРНАФТА» є стороною договору оренди землi вiд 24.09.2004 року.

Крім того, посилаючись на вимоги Податкового кодексу України, ст. 125 Земельного кодексу України та норми Закону України «Про оренду землі», відповідач вважає, що обов`язок по сплатi податку на майно у формi орендної плати виникає у орендаря з моменту державної реєстрації права оренди та сплачується згiдно умов, встановлених в договорі оренди землi, укладеного мiж орендодавцем (власником землi) та орендарем. За відсутності договору оренди землi та, вiдповiдно, реєстрації права оренди землi, особа не є орендарем землi (землекористувачем), а тому така особа не є платником плати за землю (у виглядi орендної плати) i не зобов`язана сплачувати орендну плату за землю комунальної власностi.

Також, скаржник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 13.03.2020 року у справі №913/311/18, вказує на, що в матеріалах справи № 916/1960/21 знаходиться інформація Державного земельного кадастру про право власностi та речовi права на земельну дiлянку вiд 10.09.2021 року, де зазначено, що суб`єктом права власності на земельну ділянку є територіальна громада міста Одеси в особi Одеської мiської ради. При цьому, інформацiю про землекористувача цiєї земельної дiлянки або iнформацiю про укладений договiр оренди земельної ділянки, цi вiдомостi не мiстять.

Скаржник зазначає, що вiдповiдно до пункту 14.2 договору оренди землi вiд 24.09.2004 року, договiр набирає чинності пiсля підписання сторонами та його державної реєстрації, а відповiдно до ст. 125 Земельного кодексу України право власностi на земельну дiлянку, а також право постiйного користування та право оренди земельної дiлянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідач також звертає увагу суду на ту обставину, що розрахунок розміру орендної плати, виходячи iз 6% вiд розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є необґрунтованим, доказів зміни встановленого в договорі розміру орендної плати матеріали справи не мiстять, отже судом першої інстанції, в порушення норм процесуального права не було перевірено обставини, зазначені в позовній заяві, зокрема, щодо обґрунтованості здійснення позивачем розрахунку стягуваної суми, а також не здійснено оцінки доказів з урахуванням приписiв ст. ст. 76 i 77 ГПК України та їx відповідності положенням земельного законодавства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, якi мають значення для правильного вирішення справи.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.

21.06.2022 від відповідача надійшли пояснення, в яких останній просив рішення господарського суду Одеської області від 05.11.2021 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

27.06.2022 до суду від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення, в додатках до яких додані копії наступних рішень міськради: рішення Одеської міської ради від 29.02.2000 року № 702-ХХІІІ; рішення Одеської міської ради від 31.10.2000 року№ 1709-ХХІІІ; рішення Одеської міської ради від 26.03.2003 року№ 1061-ХХІV; рішення Одеської міської ради від 11.07.2003 року № 1310-XXIV.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте третя особа не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, з інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 10.09.2021 року вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110137300:26:001:0047, належить до комунальної власності та знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вулиця Стуса, 2-а, власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Одеси в особі Одеської міської ради.

24.09.2004 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами п.1.1 якого орендодавець, на підставі Закону України «Про оренду землі», та рішення Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2467-ХХІV надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку загальною площею 1684 кв.м, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Стуса, 2-а, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

Умовами п.п. 2.1, 3.1 договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 1684 кв.м., у тому числі: - земельна ділянка площею 1094 кв.м. для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; угіддя: - під проїздами, проходами та площадками 1094 кв.м.; - земельна ділянка площею 590 кв.м. для благоустрою та озеленення території; - угіддя: під вулицями 590 кв.м. Зазначена земельна ділянка, загальною площею 1684 кв.м. надається у володіння і користування орендаря, у тому числі: - земельна ділянка площею 1094 кв.м. терміном на 15 років для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу (у тому числі для будівництва терміном на 1 рік); - земельна ділянка площею 590 кв.м. терміном на 1 рік для благоустрою та озеленення території.

Згідно з п. 2.3 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 342171грн. 96 коп., згідно Витягу №711 з Грошової оцінки земель м. Одеса, затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 року № 438-ХХІІІ "Про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки", виданої Одеським міським управлінням земельних ресурсів 16.09.2004 року.

Відповідно до п. 4.1 договору, орендна плата вноситься орендарем у грошовій безготівковій формі за земельну ділянку площею 1684 кв.м., у розмірі:

2,03 * 1684 = 3 418, 52 грн. на рік (на період будівництва);

де 2,03 - ставка орендної плати за 1 кв.м. земельної ділянки на рік.

60,96 * 1094 = 66690,24 грн. на рік (на період експлуатації);

де 60,96 - ставка орендної плати за 1 кв.м. на рік.

Згідно з п. 4.2 договору, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється відповідно до Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 29.02.2000 року № 702-ХХІІІ та рішень Одеської міської ради № 1709- XXIII від 31.10.2000 року і № 1061-XXIV від 26.03.2003 року; Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 Про проведення індексації грошової оцінки земель.

Пунктом 4.3. договору передбачено, що орендна плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, слідуючих за останнім календарним днем звітного місяця. Орендна плата, враховуючи невиплачену, підлягає індексації відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року № 783 Про проведення індексації грошової оцінки земель (чинної на момент укладення договору).

Відповідно до п. 4.4. договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного порядку.

За умовами п. 5.1 договору, земельна ділянка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Мавекс» для будівництва, експлуатації та обслуговування АЗС на 150 заправок на добу.

Згідно з п. п. 9.1.2. п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до п. 9.4.5 договору, до переоформлення міською радою прав третіх осіб на користування земельною ділянкою, зазначеною у п. 1 договору, або її частиною (при переході права власності на будинок, споруду або їх частини) орендна плата за земельну ділянку сплачується орендарем за всю ділянку у повному обсязі.

Пунктом 14.2 договору визначено, що він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004 та зареєстровано в реєстрі за № 9966.

Також, вказаний договір оренди зареєстровано в Одеському міському управлінні Одеської регіональної філії ДП Центр ДЗК від 03.11.2019 року за № 040450500180.

На виконання умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв на підставі рішення Одеської міської ради №2467-ХХІV від 20.04.2004 року та на підставі акту визначення меж земельної ділянки в натурі, земельну ділянку площею 0,1684 га за адресою: м. Одеса, вулиця Стуса, 2-а, що підтверджується відповідним актом приймання-передачі земельної ділянки від 03.11.2004 року.

Згідно з Витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 06.05.2020 року №915 вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3215365,37 грн.

Також, 30.12.2005 року між ТОВ МАВЕКС (продавець) та ПАТ УКРНАФТА (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти у власність і оплатити вартість відповідно до умов цього договору, АЗС на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. В. Стуса, 2-а, інших основних засобів, визначених п. 2 цього договору, а також обладнання, перелік якого визначений додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 3 даного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 1094 кв.м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004, реєстр за № 9966, з умовами якого покупець ознайомлений і згодний.

Вказаний договір зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 18.04.2006 року за № 11918.

Право власності відповідача на нерухоме майно також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.04.2006 року.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що нежила будівля автозаправочної станції, за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2-а, у період з 30.12.2005 року по 03.11.2019 року належала на праві власності ПАТ Укрнафта (код ЄДРПОУ: 00135390).

Також судом встановлено, що 03.10.2019 року ПАТ «Укрнафта» звернулося з листом №01/01/12/01/03/21/1/299 на адресу Одеського міського голови, в якому виклало прохання надати в оренду строком на 49 років земельні ділянки за вказаними у листі адресами, серед яких земельна ділянка, розташована за адресою: м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2-а, загальною площею 0,168 га, кадастрові номери 5110137300:26:002:0047, 5110137300:26:002:0048.

У відповідь на вказаний вище лист Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 12.12.2019 року №01-18/1544-09-01 повідомив відповідача про те, що відповідно до якої по земельній ділянці, розташованій у м. Одесі, вул. Василя Стуса, 2-а площею 0,1680 га, за даними Державного земельного кадастру, земельні ділянки вільні від забудови. Необхідне звернення до Одеської міської ради щодо дозволу на розробку технічної документації щодо інвентаризації земельних ділянок; для подальшої роботи щодо підготовки проектів рішень Одеської міської ради про надання вищезазначених земельних ділянок в оренду Публічному акціонерному товариству «УКРНАФТА», м.Київ необхідно вчинити певні дії та надати відсутні документи згідно додатку до листа.

Листом від 19.05.2021 року №01/01/12/01/03/21/175 відповідач просив Одеського міського голову надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок площею 0,1094 га (кадастровий номер 5110137300:26:002:0047) та площею 0,059 га (кадастровий номер 5110137300:26:002:0048), які раніше знаходились в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» згідно договору оренди землі від 24.09.2004 року.

У відповідь на вказаний лист Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив відповідача листом від 18.06.2021 року №01-18/869-09-01 про те, що на підставі рішення Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2467-ХХІV між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» було укладено договір оренди землі від 03.11.2004 № 040450500180 на земельну ділянку загальною площею 0,1684 га, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Стуса, 2-а. Відповідно до даних Державного земельного кадастру земельні ділянки вільні від забудови. В подальшому, право власності на збудовану АЗС на 150 заправок на добу за договором купівлі-продажу від 30.12.2005 перейшло ПАТ «Укрнафта».

Також у матеріалах справи наявні платіжні доручення від 19.05.2021 року №32599 на суму 136117,14 грн., з якого вбачається, що відповідачем на рахунок Головного управління Казначейства в Одеській області сплачено земельний податок з листопада 2019 року по березень 2021 року, АЗС 27, вул. Василя Стуса, 2-а; платіжне доручення від 24.05.2021 року №32611 на суму 11831 грн. 92 коп., з якого вбачається, що відповідачем на рахунок Головного управління Казначейства в Одеській області сплачено штраф земельний податок за 2019 рік - 2021 рік, АЗС 1, 2, 8, 18, 16, 20.

Претензією від 08.07.2019 вих. №01-13/2982 на адресу ПАТ «Укрнафта», Департамент комунальної власності Одеської міської ради вимагав у найкоротший термін сплатити заборгованість в сумі 232662,49 грн., яка виникла у зв`язку із несплатою відповідачем орендної плати за користування спірною земельною ділянкою та попередив, що у випадку непогашення зазначеного боргу у повному обсязі буде ініційовано питання щодо стягнення заборгованості у судовому порядку.

У відповідь на вказану претензію відповідач, листом від 06.08.2019 року повідомив Департамент комунальної власності Одеської міської ради про те, що договір оренди земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Одеса, вул. Василя Стуса, 2-а, загальною площею 1684 кв.м. між Одеською міською радою та Публічним акціонерним товариством «УКРНАФТА» не укладався, а право оренди не реєструвалось, з огляду на що між сторонами договірні відносини відсутні, а відтак, вимога Департаменту про сплату заборгованості у нарахованому вище розмірі є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.

Так, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 338 685,18 основного боргу з орендної плати, 21 151,91 грн. - 3% річних та 37 460,40 грн. втрат від інфляції, а також вирішення питання щодо відсутності або наявності підстав для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності у відповідності до вимог ст. 257 ЦК України.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції частково не погодився з висновками суду першої інстанції.

Згідно з ст. 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права власності на землю є, серед інших, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 та п. а ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції

У відповідності до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

В свою чергу згідно з п. а та в ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та відкритих даних, що містяться на Публічній кадастровій карті України (https://map.land.gov.ua/), спірна земельна ділянка є землею комунальної власності, з цільовим призначенням 12.11 для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу; категорія земель -Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; вид використання -для будівництва, експлуатації та обслуговування автозаправної станції на 150 заправок на добу; форма власності - комунальна. Дата державної реєстрації права (в державному реєстрі прав) -16.10.2014 рік, номер запису про право (в державному реєстрі прав) 7404538; орган, що здійснив державну реєстрацію права (в державному реєстрі прав) - Одеське міське управління юстиції.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема: надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 80 Земельного Кодексу України, суб`єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За вимогами ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

У відповідності до ст. 8 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно відповідно та в порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 3 ст. 792 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом (ч. 1 та 9 ст. 93 Земельного кодексу України).

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі»).

При цьому, істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).

Так, судом встановлено, що 24.09.2004 року між Одеською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мавекс» (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами п.1.1 якого орендодавець, на підставі Закону України «Про оренду землі», та рішення Одеської міської ради від 20.04.2004 року №2467-ХХІV надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку загальною площею 1684 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Стуса, 2-а, згідно з планом земельної ділянки, який є невід`ємною частиною договору.

На виконання вказаного вище договору, земельну ділянку загальною площею 0,1684 га орендодавцем було передано орендарю згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 03.11.2004 року. За вказаним актом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Мавекс» зобов`язується після закінчення дії договору оренди повернути земельну ділянку орендодавцеві у належному стані.

У наступному, 30.12.2005 року між ТОВ МАВЕКС (продавець) та ПАТ УКРНАФТА (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти у власність і оплатити вартість відповідно до умов цього договору, АЗС на 150 заправок на добу, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. В. Стуса, 2-а, інших основних засобів, визначених п. 2 цього договору, а також обладнання, перелік якого визначений додатком № 1 до цього договору, що є його невід`ємною частиною. Відповідно до п. 3 даного договору, об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 1094 кв.м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004, реєстр за № 9966, з умовами якого покупець ознайомлений і згодний.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Статтею 141 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Так, питання щодо переходу права оренди землі до нового власника нерухомого майна неодноразового було предметом розгляду Верховного Суду, за результатами якого виникла стала судова практика.

Зокрема постановою Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 263/6022/16-ц викладена правова позиція, яка полягає в наступному:"...після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також права оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене. До особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою. Іншими словами, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника у правовідносинах користування земельною ділянкою, на якій знаходиться це майно, відбувається фактична заміна землекористувача: права й обов`язки землекористувача переходять до нового власника відповідного нерухомого майна. Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування."

У разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 904/5968/19 (пункт 21)).

Таким чином, особа, яка набула право власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача (попереднього власника нерухомого майна) припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно (аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 922/510/19 (пункт 5.15)).

Перехід права на земельну ділянку до нового набувача нерухомого майна відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Після відчуження об`єкта нерухомості, розташованого на орендованій земельній ділянці, договір оренди землі у відповідній частині припиняється щодо відчужувача, однак діє на тих самих умовах стосовно нового власника нерухомості, який з моменту набуття такого права набуває також право оренди земельної ділянки, на якій це майно розміщене, а отже, й відповідні права та обов`язки. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 920/675/17, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19, від 18.02.2020 у справі № 907/132/19.

Крім того, як було визначено раніше, п. 3 договору купівлі-продажу від 30.12.2005, укладеного між ТОЖ «Мавекс» та відповідачем, було погоджено, що об`єкт продажу знаходиться на земельній ділянці 1684 кв. м., яку передано продавцю в оренду до 24.09.2019 року Одеською міською радою за договором оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 24.09.2004 року та зареєстрованого в реєстрі за №9966, з умовами якого покупець був ознайомлений і згодний, що в свою чергу свідчить про те, що ПАТ «Укрнафта» стало власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, яка перебувала в оренді на підставі договору оренди, укладеного 24.09.2004 року.

Тобто, на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, відповідач був обізнаний про наявність орендних правовідносин, про те, що колишнім власником будівель та споруд, які придбав скаржник за договором купівлі-продажу, належним чином сплачувалась орендна плата, зокрема до 2018 року, що також не заперечується сторонами.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач у справі, укладаючи договір, спрямований на набуття права власності на АЗС, не міг не розуміти, що користування спорудою неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування відповідної споруди. Отже, до ПАТ Укрнафта з моменту виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна перейшли права та обов`язки орендаря земельної ділянки, на якій це майно розміщено. Таким чином, відповідач повинен належним чином виконувати умови договору оренди землі від 24.09.2004 року в частині сплати орендної плати.

З цього приводу, колегією суддів відхиляються твердження скаржника про те, що ніякого автоматичного переходу права користування земельною ділянкою у нового власника будівель та споруд не виникло.

Шодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не застосовано норми матерiального права, якi пiдлягають застосуванню (ст.58 Конституцiї України), а навпаки, застосовано закон, який не підлягає застосуванню, а саме норми ст. 120 Земельного Кодексу (у чинній з 10.12.2009 року редакції) та ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України (у чиннiй з 10.12.2009 року редакції), що нібито є помилковим та призвело до невірного висновку, що ПАТ «УКРНАФТА» є стороною договору оренди землi вiд 24.09.2004 року, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18, пункти 8.3-8.5) зазначила, що правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

За приписами статті 120 Земельного кодексу України в редакції від 25 жовтня 2001 року (у період з 01 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 Цивільного кодексу України; стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27 квітня 2007 року № 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 Земельного кодексу України (зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства.

Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Отже, відповідно до зазначених норм відповідач набув право користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування набутого на підставі договору купівлі-продажу майна в силу закону, що є імперативним поняттям порівняно з вимогами укладеного раніше договору оренди землі комунальної власності.

Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2021 року у справі № 128/2949/17.

Наведеним спростовується твердження скаржника про помилковість висновку суду першої інстанції щодо визначення його стороною у спірному договорі оренди, зважаючи на те, що ним було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого позивач набув право власності на АЗС.

Щодо твердження скаржника про те, що останній має обов`язок по сплаті податку на майно, а не орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Як вже зазначалося, за приписами статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 Закону України Про оренду землі).

Статтею 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п.п. 14.1.147. п. 14.1. статті 4 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п. 14.1.72. п. 14.1. статті 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Положеннями п. 287.1. статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, плата за землю здійснюється в залежності від суб`єкта належності земельної ділянки: власником землі сплачується земельний податок, а орендарем за договором оренди землі - орендна плата.

Згідно з п.п. 288.1. - 288.4. статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Виходячи з системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі", підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України), з іншого - є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Разом з тим основною підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (частина 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі", пункт 288.1 статті 288 ПК України).

При цьому колегія суддів враховує, що за змістом частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" Податковим кодексом України регулюються виключно строки внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, тоді як всі інші питання, зокрема, розмір, умови нарахування та внесення орендної плати за землю, порядок та підстави зміни такого розміру, встановлюються за згодою сторін у договорі оренди, про що також зазначено в пункті 288.4 статті 288 цього Кодексу (наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 925/258/17).

Судова колегія зазначає, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 статті 288 Податкового Кодексу України.

Пунктом 288.5.1. статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Судова колегія звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові КАС №814/1786/16 від 02.09.2020, згідно якої річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 №6761-VI Про проведення нормативної грошової оцінки земель міста Одеси рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016 №756-VII Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка, зазначена в пункті 1 цього рішення, застосовується з 1 січня 2017 року.

Згідно з Витягом з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №915 від 06.05.2020 року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим номером 5110137300:26:001:0047, площею 1094кв.м. становить 3215365,37 грн. Загальна сума орендної плати за 2018-2020 рр. розрахована у розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та складає 192 921,92 грн.

За умовами п. 4.4 договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності. Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного порядку.

Судова колегія зазначає, що з огляду на вищевикладене, відповідач був обізнаним про те, що розмір грошової оцінки та орендної плати за користування орендованою ним земельною ділянкою за вищезгаданим договором не є сталим показником і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації, зміною нормативної грошової оцінки земель міста та внаслідок внесення змін на підставі вимог діючого законодавства.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору. Якщо зі зміною граничного розміру орендної плати таку ж зміну до договору оренди в установленому законом порядку не внесено, то застосуванню підлягає відповідна умова договору.

Доказів того, що сторонами в добровільному або в судовому порядку було внесено зміни до спірного договору оренди землі щодо розміру орендної плати матеріали справи не містять. Водночас, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів є нормативна грошова оцінка земельних ділянок (стаття 5 Закону України "Про оцінку земель").

При цьому, нормативна грошова оцінка земельних ділянок не залежить від волевиявлення сторін договору оренди землі, а є способом регулювання державою плати за користування землею. Зміна нормативної грошової оцінки земельних ділянок не може ототожнюватися як зміна розміру орендної плати, а є лише її передумовою. Невнесення сторонами договору оренди землі змін до його умов в частині, що встановлюються у законодавчому порядку, не звільняє сторін від обов`язку їх виконання, оскільки відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за умовами п. 4.2, обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється відповідно до «Положення про порядок розрахунку плати за користування земельними ділянками і за часткову участь у землекористуванні в м. Одесі», затвердженого рішенням Одеської ради від 29.02.2000 року та рішень Одеської міської ради №1709-ХХІІІ від 31.10.2000 року, №1061-ХХІУ від 26.03.2003 року і № 1310-ХХІУ від 11.07.2003 року, Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 року №783 «Про проведення індексації грошової оцінки земель».

Рішенням Одеської міської ради № 1061-ХХІУ від 26.03.2003 року затверджено розмір ставок орендної плати за користування земельними ділянками у м. Одесі. Пунктом 13 вказаного рішення є «Автозаправочні станції», з визначенням ставки - « 3%».

Рішенням Одеської міської ради № 1310-ХХІУ від 11.07.2003 року внесено зміни до п. 13 додатку до рішення № 1061-XXIV від 26.03.2003 року, де замість « 3% від нормативної грошової оцінки» читати « 6% від нормативної грошової оцінки».

Враховуючи вищевикладене, з огляду на умови укладеного договору оренди, судова колегія погоджується з обчисленим Одеською міською радою розміром орендної плати на підставі вищевказаних рішень Одеської міської ради, якими безпосередньо закріплено застосування 6% від нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати.

З огляду на наведене, колегією суддів відхиляються викладені в апеляційній скарзі твердження скаржника про те, що розрахунок розміру орендної плати, виходячи iз 6% вiд розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, є необґрунтованим, доказів зміни встановленого в договорі розміру орендної плати матеріали справи не мiстять, отже судом першої інстанції, в порушення норм процесуального права не було перевірено обставини, зазначені в позовній заяві, зокрема, щодо обґрунтованості здійснення позивачем розрахунку стягуваної суми, а також не здійснено оцінки доказів з урахуванням приписiв ст. ст. 76 i 77 ГПК України та їx відповідності положенням земельного законодавства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, якi мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначалось вище, відповідно до п.4.4 договору оренди, Умови цього договору щодо розміру орендної плати можуть бути змінені за згодою обох сторін, шляхом укладання відповідних угод, які мають бути нотаріально посвідчені та будуть невід`ємними частинами цього договору. Орендодавець має право вимагати збільшення орендної плати у випадку збільшення відповідно до законів України розміру земельного порядку.

Доказів того, що сторонами в добровільному або в судовому порядку було внесено зміни до спірного договору оренди землі щодо розміру орендної плати матеріали справи не містять. Водночас, обов`язковим елементом визначення розміру орендних платежів є нормативна грошова оцінка земельних ділянок (стаття 5 Закону України "Про оцінку земель").

Враховуючи викладене та дослідивши наданий позивачем розрахунок заборгованості ПАТ «Укрнафта» по орендній платі за спірним договором, колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим висновок місцевого суду про те, що розрахована позивачем орендна плата за період з 01.02.2018 року по 03.11.2019 року становить 338 685,18 грн.

Разом з тим, відповідачем подано до суду заяву про застосування позовної давності.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Водночас, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічна правова позиція викладена у п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 911/1437/17).

Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постановах від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

За змістом частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, саме з лютого 2018 року відповідач порушує умови спірного договору оренди землі та не сплачує орендну плату, а також те, що фінансовим відділом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради розраховано суму оренди, починаючи саме з лютого 2018 року.

Одеська міська рада звернулася до господарського суду з даним позовом 08.07.2021 року, що підтверджується відміткою канцелярії суду на першому аркуші позовної заяви, тобто поза межами встановленого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності тривалістю у три роки.

Таким чином, правильним є висновок місцевого суду про пропуск позивачем строку позовної давності в частині стягнення заборгованості за період з 01.02.2018 року по 07.07.2018 року, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

При цьому, враховуючи періодичність платежів з орендної плати, апеляційний суд зазначає, що стосовно вимог про стягнення заборгованості за період з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року позивачем не пропущено строк позовної давності.

Доводи апелянта щодо незастосування судом першої інстанції строків позовної давності не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду.

За таких обставин, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок заборгованості з орендної плати за період з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року (16 місяців), який становить 214 357,60 грн., колегія суддів приходить до висновку, що він відповідає чинному законодавству та умовам укладеного між сторонами договору оренди, є арифметично вірними і відповідачем не спростовано як в цілому, так і за його складовими, а тому позовні вимоги в цій частині обґрунтовано задоволені місцевим судом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував відповідачеві на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 21 151,91 грн. - 3% річних та 37 460,40 грн. втрат від інфляції за спірний період.

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, оскільки факт порушення встановленого умовами договору оренди строку виконання грошового зобов`язання з боку відповідача є встановленим, і останнім не спростовано, то, відповідно, і вимога позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є обґрунтованою.

Враховуючи висновок місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог Одеської міської ради в частині стягнення заборгованості за період з 01.02.2018 року по 07.07.2018 року у зв`язку із пропуском строку позовної давності, господарський суд дійшов правильного висновку про безпідставність нарахування позивачем 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість за цей період.

Здійснивши власний перерахунок розміру 3 % річних та інфляційних втрат за період заборгованості з 08.07.2018 року по 03.11.2019 року, врахувавши п. 4.3 договору оренди орендна, згідно з яким плата вноситься орендарем за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, суд першої інстанції правильно встановив, що розмір 3 % річних становить 14 239,8 грн, а розмір інфляційних втрат 23 425,18 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову Одеської міської ради та стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 292 335,86 грн, з яких: 254 670,88 грн основний борг з орендної плати, 14 239,8 грн - 3 % річних, 23 425,18 грн - інфляційні втрати.

Порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні даного спору по суті, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому доводи скаржника в цій частині не приймаються до уваги.

Колегією суддів відхиляється твердження апелянта про те, шо суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, самостійно здійснивши розрахунок заборгованості з орендної плати за договором оренди землі, з огляду на таке.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 р. у справі № 916/190/18 дійшла до наступного висновку: «Разом з тим, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити і:Х, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на і:Х спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов 'язок суду».

Разом з тим, Постановою об`єднаної Палати КГС ВС від 02.10.2020 року у справі № 911/19/19 зазначено, що : «З огляду на вимоги частини п`ятої статті 236, статті 237 і статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з 'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).»

Принцип змагальності (ст. 13 ГПК України) та принцип рівності сторін (ст. 7 ГПК України), які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

Місцевим господарським судом при прийнятті рішення було дотримано вказаних принципів та забезпечено сторонам справедливий судовий розгляд, взято до уваги інтереси учасників справи та почуто їх, що відповідає вимогам ГПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справі "Серявін та інші проти України", пункт 58).

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 8939,19 грн. покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Укрнафта залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 05 листопада 2021 у справі № 916/1959/21 залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені ст.ст.287-288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 06.07.2022 року.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська