Рішення

від 06.07.2022 по справі 910/2471/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2022Справа № 910/2471/22За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНУМ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК МІРА"

про стягнення 205403,98 грн

Суддя Сташків Р.Б.

Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК МІРА" (далі - Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНУМ" (далі - Позивач) попередньої оплати та санкцій за договором поставки на підставі рахунку №1661 від 08.07.2021, разом у сумі, що дорівнює вказаній вище ціні позову, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань повернути Позивачу попередню оплату за непоставлений Відповідачем товар.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову (відзив), або будь-які інші письмові заперечення чи пояснення по справі та/або заяви процесуального характеру.

До матеріалів справи (до позовної заяви) залучені докази виконання Позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання Відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Судом також були вчинені всі належні дії для повідомлення Відповідача про відкриття судом провадження у справі, оскільки відповідна ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилалася на адресу місцезнаходження Відповідача, яка вказана у позові та зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З залученого до матеріалів справи зворотнього повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвалу про відкриття провадження було отримано Відповідачем 11.05.2022.

Відтак, Відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов`язки, а Відповідач, натомість, проявив процесуальну бездіяльність.

За відсутності відзиву суд вирішує справу за наявними матеріалами на підставі ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Між Відповідачем та Позивачем було укладено договір поставки шляхом виставлення Відповідачем рахунку №1661 від 08.07.2021 на оплату вартості товару у сумі 200507,50 грн, який останній мав поставити Позивачу.

Так, на підставі платіжного доручення №758 від 13.07.2021 Позивачем було здійснено попередню оплату у сумі 200507,50 грн на рахунок Відповідача, що є вартістю товару.

Разом з тим, як стверджує Позивач оплачений ним товар за рахунком №1661 від 08.07.2021 Відповідачем не було поставлено.

Позивач зазначає, що ним 27.11.2021 було направлено на адресу Відповідача вимогу від 25.11.2021 у якій він просив останнього здійснити поставку оплаченого за рахунком №1661 від 08.07.2021 товару протягом семи календарних днів від дня пред`явлення даної вимоги, а у випадку не поставки товару у відповідний строк повернути суму попередньої оплати протягом семи календарних днів з дня закінчення строку на поставку товару.

Однак, Відповідачем у відповідні строки, ані було поставлено оплачений Позивачем товар, ані повернуто вартість цього товару, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Відповідач жодних заперечень стосовно заявлених позовних вимог суду не надав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (частина 2 статті 638 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, виставлення Відповідачем рахунку №1661 від 08.07.2021 на оплату вказаного у ньому товару та оплата Позивачем відповідного рахунку фактично підтверджує факт укладення між сторонами договору поставки товару.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується факт здійсненої Позивачем попередньої оплати за рахунком №1661 від 08.07.2021 на суму 200507,50 грн, проте жодними доказами не підтверджується виконання Відповідачем свого обов`язку із поставлення товару чи повернення суми попередньої оплати Позивачу.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 86 ГПК України).

Зважаючи на наявні докази у матеріалах справи та відсутність будь-яких заперечень чи спростувань щодо заявлених Позивачем вимог зі сторони Відповідача, а також враховуючи, що станом на день ухвалення даного рішення попередню оплату у сумі 200507,50 грн відповідачем не було повернуто позивачу (доказів протилежного не надано) позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, Відповідач є порушником зобов`язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що Відповідачем в установлені вимогою строки не було повернуто Позивачу суму попередньої оплати.

З розрахунку Позивача викладеного у позовній заяві вбачається, що ним на суму не повернутої попередньої оплати - 200507,50 грн нараховано Відповідачу на підставі ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 3825,28 грн (період нарахування грудень 2021 - січень 2022) та 3% річних у сумі 1071,20 грн (у період з 14.12.2021 до 16.02.2022).

Заперечень щодо здійснених Позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованих фінансових санкцій Відповідачем суду надано не було.

Судом перевірено наданий Позивачем розрахунок вищевказаних сум, визнано його обґрунтованим та арифметично правильним, а відтак, заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на Відповідача.

Також, Позивачем заявлено до стягнення судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 13500 грн.

На підтвердження факту понесення цих витрат Позивачем до матеріалів справи додані (у копіях) наступні належні та допустимі докази:

- договір про надання правової допомоги від 12.11.2021 з додатковими угодами до нього від 12.11.2021 та від 07.02.2022;

- додаток №1 до додаткової угоди №2 від 07.02.2021;

- акти про надання правової допомоги від 26.11.2021 та від 16.02.2022;

- платіжні доручення від 26.11.2021 на суму 1500 грн та від 16.02.2022 на суму 12000 грн;

- ордер від 07.02.2022 на надання правничої (правової) допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 904/5047/18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в додатковій постанові від 06.02.2020 у справі № 916/1830/19, підставою оплати наданої правничої допомоги клієнту за умовами договору є фактичне її надання, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами, які б підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону наданих послуг, їх справжність, економічну вигоду й ділову мету. Без цього неможливо перевірити факт надання правової допомоги та встановити обґрунтованість і правомірність її оплати.

Так, з наданих Позивачем доказів на підтвердження понесених витрат на правову допомогу вбачається, що 1500 грн гонорару було сплачено адвокату Носовій В.І. за послуги надані до подання позовної заяви, а саме за підготовку вимоги про виконання зобов`язань та повернення коштів в інтересах Позивача, що вбачається з Акту №1/1-21 про надання правової допомоги від 26.11.2021 та платіжного доручення №972 від 26.11.2021.

Разом з тим, суд не вважає ці витрати пов`язані з розглядом справи, а тому не вбачає підстав на покладення їх Відповідачу.

З огляду на наведені положення процесуального законодавства, рішення Європейського суду з прав людини та викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 і постанові Верховного Суду від 11.06.2018 у справі № 923/567/17 правові висновки, дослідивши питання відповідності розміру заявлених Позивачем витрат критеріям розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у даній справі, суд вважає за можливе стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи у сумі 12000 грн, відповідно, в іншій частині (1500 грн) такі витрати залишаються за Позивачем.

Керуючись статтями 86, 129, ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК МІРА" (02092, м. Київ, вул. Бориспільська, будинок 7; ідентифікаційний код 43452599) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНУМ" (49053, м. Дніпро, вул. Сухачівська, будинок 36; ідентифікаційний код 42443007) 200507 (двісті тисяч п`ятсот сім) грн 50 коп. попередньої оплати, 3825 (три тисячі вісімсот двадцять п`ять) грн 28 коп. інфляційних втрат, 1071 (одну тисячу сімдесят одну) грн 20 коп. 3% річних, 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. судового збору та 12000 (дванадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя Сташків Р.Б.