Постанова

від 04.07.2022 по справі 509/1360/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2022 року м. Одеса

Єдиний унікальний номер справи №509/1360/19

Апеляційне провадження № 22-ц/813/4719/22

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),

суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Кузьмук А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Бучка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Козирського Є. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та відзиву на позов

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка діє у власних інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , треті особи: орган опіки та піклування Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області; орган опіки та піклування Овідіопольської РДА Одеської області, про усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та вселення.

Позов обґрунтовано тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,12 га, на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року (справа №509/4012/14).

Зазначала, що за нею було визнано право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її сестри ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також після смерті її матері, ОСОБА_8 , яка померла у жовтні 2011 року.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , а також неповнолітня ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітній ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самовільно, без її згоди вселилися в її житловий будинок та перешкоджають їй у користуванні власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила:

- усунути перешкоди у користуванні власністю - домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , розташованим на земельній ділянці площею 0,12 га;

- виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , неповнолітню ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , із домоволодіння за вказаною адресою;

- вселити її у вищевказане домоволодіння;

- зобов`язати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не перешкоджати їй в користуванні вказаним домоволодінням (т.1а.с.2-3).

У відзиві на позов адвокат Бучка О.С. в інтересах ОСОБА_1 просив відмовити у позові, посилаючись на те, що саме ОСОБА_1 має право на визнання за ним права власності на спірний будинок.

З 2004 року до теперішнього часу ОСОБА_1 проживає у вказаному житловому будинку, який був побудований ним разом із його тіткою ОСОБА_7 на присадибній ділянці розміром 0,12 га, що була надана в користування родині ОСОБА_7 на підставі розпорядження Овідіопольського райвиконкому №11 від 09 січня 1987 року та наказу директору радгоспу «Авангард» №33-к від 21 березня 1987 року.

Таким чином, з 2004 року до теперішнього часу ОСОБА_1 проживає в даному будинку. Разом з ним проживають його дружина ОСОБА_3 (з 2006 року), донька ОСОБА_4 (з 2016 року), неповнолітня онучка ОСОБА_5 (з 2016 року), малолітній онук ОСОБА_6 (з 2018 року).

ОСОБА_1 весь цей період часу добросовісно володіє житловим будинком, сплачує комунальні платежі, здійснює ремонтні роботи, тому не підлягає виселенню (т.1а.с.19-22).

Третя особа яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: орган опіки та піклування Авангардіївської селищної ради Овідіопольського району Одеської області підтримав позицію відповідача.

Зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2021 року позов задоволено частково.

Усунено ОСОБА_2 перешкоди у користуванні власністю, домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , такими, що втратили право користування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 та виселення.

Вселено ОСОБА_2 в домоволодіння за вказаною адресою.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не перешкоджати ОСОБА_2 в користуванні вищевказаним домоволодінням (т.1а.с.215-223).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу

В апеляційній скарзі адвокат Бучка О.С. в інтересах ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові.

В апеляційній скарзі, крім доводів, які викладено у відзиві на позов, апелянт наводить наступні доводи та зазначає, що:

- з 2004 р. до теперішнього часу ОСОБА_1 разом із своєю сім`єю (дружиною ОСОБА_3 , донькою ОСОБА_4 , онучкою ОСОБА_5 , онуком ОСОБА_6 ) проживає в даному будинку, добросовісно володіє ним, сплачує відповідні комунальні платежі, здійснює ремонтні роботи;

- саме ОСОБА_1 побудував вказаний будинок, тобто він із своєю сім`єю проживає в ньому з самого початку з 2004 року;

- у відповідачів відсутнє будь-яке інше житло, окрім спірного домоволодіння;

- в матеріалах справи є наявний висновок органу опіки та піклування - Овідіопольської районної державної адміністрації № 01/01-16/2192 від 06 листопада 2020 року про недоцільність виселення неповнолітньої ОСОБА_5 та малолітнього ОСОБА_6 з житлового будинку, який знаходиться у власності ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , так як це суперечить інтересам дітей. Однак в оскаржуваному рішенні суду вказаний документ навіть не згадується (т.1а.с.226-230).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Доводи заявника зокрема зводяться до того, що:

- вона є пенсіонеркою, людиною похилого віку та вимушена більше п`ятнадцяти років захищати своє право власності в судах, у зв`язку з незаконним захопленням ОСОБА_1 її майна. Вона, її діти, онуки скитаються по найманих квартирах, а вона вимушена забезпечувати житлом дітей та онуків ОСОБА_1 ;

- відповідачі усюди говорять про порушення їх права на житло, про відсутність у них іншого житла та про виселення малолітнього. Однак відповідачі нічого не говорять про те, як вони незаконно захопили житловий будинок та вселилися в нього, як ОСОБА_1 підробив документи, як під час тривалих судових розглядів справи різними інстанціями, продовжуючи порушення її прав, відповідачі без її дозволу, як власника домоволодіння, вселяли та реєстрували своїх дітей;

- вказані земельна ділянка та житловий будинок згідно господарських книг були закріплені за ОСОБА_7 ;

- за життя сестра ОСОБА_7 склала заповіт, згідно до якого заповіла їй спірне домоволодіння. Окрім її, спадкоємцем після смерті сестри була також їх мати- ОСОБА_8 , як особа, яка мала право на обов`язкову частку у спадщині;

- вона разом із матір`ю прийняли спадщину після смерті спадкодавця, шляхом звернення до нотаріуса із відповідними заявами;

- рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2013 року (справа №2-1878/11), яке змінене рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2013 року, встановлено, що вона та її матір ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_1 до кола спадкоємців ні за заповітом, ні за законом не входив, за таких обставин він не мав права на визнання за ним права власності на спірний будинок;

- судами встановлено, що ОСОБА_7 було побудовано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на виділеній їй у користування земельній ділянці;

- 19 травня 2014 року Інспекцією ДАБК Одеської області їй було видано Декларацію № ОД 142141390266 про готовність об`єкта до експлуатації: Реконструкція житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , II категорія складності;

- у вказаній Декларації зазначено: вважати закінчений будівництвом об`єкт готовим до експлуатації: житлової будівлі, літ. «А», площею 81,9 кв.м; літньої кухні - літ. «Б», площею 25 кв.м.; сараю - літ. «В», площею 18, 7 кв.м.; вбиральні - літ. «Г», площею 2,9 кв.м. Загальна площа 81,9 кв.м., житлова площа 41,6 кв.м.;

- її право приватної власності на вказаний будинок визнаний рішенням суду від 09 жовтня 2014 року. Вказані обставини свідчать про те, що спірний об`єкт набув статусу житлового будинку, лише 19 травня 2014 року при прийняті в єксплуатацію, а до цього часу до вказаної категорії нерухомого майна не відносився;

- рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2019 року (справа №509/1856/17) було відмовлено у позові ОСОБА_1 до неї, третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Авангардівська селищна рада Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності за набувальною давністю;

- судовими рішеннями встановлено, що спірний житловий будинок було побудовано ОСОБА_7 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на виділеній їй у користування земельній ділянці. Вказаний житловий будинок за її життя був закріплений за нею відповідно до господарських книг. У зв`язку зі смертю ОСОБА_7 , вона не встигла оформити належним чином своє право на вказане майно, однак це не позбавляє спадкоємців можливості у встановленому законом порядку прийняти спадщину та оформити його;

- ОСОБА_1 до кола спадкоємців ОСОБА_7 не входив та спадщину після її смерті не приймав, що свідчить про відсутність у нього будь-яких прав на спірне майно;

-на сьогоднішній день ОСОБА_1 незаконно проживає у спірному житловому будинку, що не дає йому права на вказане майно;

- 22 травня 2018 року, у період вселення малолітнього ОСОБА_6 в житло, право власності на спірний будинок уже було зареєстровано за нею, однак, грубо порушуючи вимоги законодавства та її цивільні права на власність, відповідачами було вселено та зареєстровано за постійним місцем проживання вказану малолітню особу (т.2а.с.1-10).

Правом відзиву на апеляційну скаргу інші учасники процесу не скористались.

Про дату судового засідання, призначеного на 05 липня 2022 року, учасники процесу повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутність.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлені судом фактичні обставини справи

Згідно з ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» та даних, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що між сторонами з 2005 року існують судові спори (т.2а.с.11-59).

Рішеннями судів, які набрали законної сили, встановлені наступні обставини.

Так, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2009 року (справа №2-22/2009 року) позов ОСОБА_2 та ОСОБА_11 до Прилиманської сільської ради Овідіопольського району, ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , Овідіопольського районного бюро технічної інвентаризації про визнання рішень сесій Прилиманської сільської Ради не чинними, свідоцтва про права власності та договору купівлі-продажу недійсним, та визнання права власності на спадкове майно задоволено (т.2а.с.21-22).

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2009 року скасовано (т.2а.с.24-28).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2011року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 жовтня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 16 грудня 2010 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2а.с.29-32).

Рішенням Овідіопольского районного суду Одеської області від 22 травня 2013 року (справа №2-1878/11) позов ОСОБА_2 до Прилиманської сільської ради Овідіопольского району Одеської області, Виконкому Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, ОСОБА_1 та ОСОБА_12 задоволено.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05 квітня 2006 року, оформлене Прилиманською сільською радою на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок та господарські будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 07 червня 2006 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , посвідчений нотаріусом Овідіопольського районного нотаріального округу Куркан Н.Ф., зареєстрований в реєстрі за № 402.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_12 та ОСОБА_1 до Прилиманської сільської ради, ОСОБА_2 , КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» про скасування рішення Прилиманської сільської ради № 216-V від 30 березня 2007 року та визнано незаконним та скасовано рішення Прилиманської сільської ради № 216-V від 30 березня 2007 року «Про скасування рішення ХХІ сесії ІV скликання № 882-ІУ від 10 березня 2007 року «Про видачу свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 (т.2а.с.33-35).

Задовольняючи зустрічний позов, суд врахував рішення ХХІ сесії VІ скликання Прилиманської сільської ради № 822-V від 10 березня 2006 року «Про видачу свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок», яким було вирішено видати на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , та доручено Овідіопольському РБТІ оформити свідоцтво на право особистої власності на житловий будинок за вказаною адресою.

Іншим рішенням тієї ж ХХІ сесії VІ скликання Прилиманської сільської ради № 822-V від 10 березня 2006 року «Про надання згоди на розроблення проекту відведення земельної ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» вирішено надати ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність загальною площею 12 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 замовити в землевпорядній організації проект відведення земельної ділянки; проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку землевпорядної експертизи подати на затвердження сесії Прилиманської сільської ради.

Разом з тим, рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 грудня 2013 року задоволена апеляційна скарга ОСОБА_2 та рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 травня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_12 та ОСОБА_1 до Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області, КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Прилиманської сільської ради № 216-V від 30 березня 2007 року «Про скасування рішення XXI сесії IV скликання № 882-IV від 10 березня 2006 року «Про видачу свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 » було скасовано.

В цій частині було постановлено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін (т.2а.с.36-39).

Рішення апеляційного суду, яке є чинним, мотивовано тим, що дані рішення Прилиманської сільської ради порушують права власника майна ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок.

Вказаними рішеннями судів різних інстанцій було встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , є єдиними спадкоємцями після смерті ОСОБА_7 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_1 до кола спадкоємців ні за заповітом, ні за законом не входив, за таких обставин не мав права на визнання за ним права власності на спірний будинок, який було побудовано ОСОБА_7 , на виділеній їй у користування земельній ділянці.

Крім того, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року (справа №509/4012/14) задоволено позов ОСОБА_2 до Прилиманської сільської ради Одеської області про визнання права власності та визнано за нею право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її сестри ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також після смерті її матері, ОСОБА_8 , яка померла у жовтні 2011 року, на спадкове майно у вигляді жилого будинку з господарськими будівлями та спорудами, який складається з позначених на плані: під літ. «А» - жилого будинку, загальною площею 64,1 кв.м., жилою площею 41,6 кв.м.; під літ. «Б» - літньої кухні, площею 25 кв.м.; під літ. «В» - сараю, площею 18,7кв.м.; під літ. «Г» - вбиральні, площею 2,9 кв.м.; №№ 1-4,І - споруд, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с.6).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року заява ОСОБА_2 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_13 в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно - задоволено, апеляційне провадження - закрито, оскільки ОСОБА_1 не входить ні до кола спадкоємців майна померлої ОСОБА_7 , ні до кола спадкоємців майна померлої ОСОБА_8 .

Судовим рішенням також зазначено, що сам по собі факт реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та інших осіб (його родини) в житловому будинку за вказаною адресою не надає йому передбаченого ч.1ст.352 ЦПК України процесуального права апеляційного оскарження судового рішення від 09 жовтня 2014 року у справі №509/4012/14, оскільки рішення прийнято у правовідносинах спадкування, де ОСОБА_1 не є спадкоємцем, чиї права порушені, невизнані тощо (т.2а.с.48-52).

Згідно Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Верховного Суду від 19 квітня 2019 року ухвала Апеляційного суду Одеської області від 04 жовтня 2018 року залишена без змін.

Вказаними судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,12 га.

При цьому зазначено, що домоволодіння було побудовано сестрою позивачки, ОСОБА_7 , на земельній ділянці площею 0,12 га за зазначеною адресою, виділеній їй на підставі наказу №33-к від 21 березня 1987 року по радгоспу «Авангард» 0,12 га. За життя ОСОБА_7 склала заповіт, згідно до якого заповіла ОСОБА_2 спірне домоволодіння. Іншим спадкоємцем після смерті ОСОБА_7 була її мати, ОСОБА_8 , як особа, яка має право на обов`язкову частку у спадщині. Вказані особи прийняли спадщину після смерті спадкодавця, шляхом звернення до нотаріуса із відповідними заявами.

Право власності позивачка ОСОБА_2 у встановленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1а.с.10).

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2019 року (справа №509/1856/17) у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на вказаний житловий будинок відмовлено (т.1а.с.90-96).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Так, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2014 року (справа №509/4012/14) визнано за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті її сестри ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також після смерті її матері, ОСОБА_8 , яка померла у жовтні 2011 року, на спадкове майно на жилий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с.6).

Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі жилого приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Згідно ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 156 ЖК України до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , які проживають в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , не є членами сім`ї позивачки ОСОБА_2 , не відносяться до кола осіб, які постійно проживають з нею та ведуть спільне господарства, тому позивачка має право вимагати від відповідачів усунути порушення свого права власності відповідно до ст.ст.321,383,391 ЦК України.

Тобто, за змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було укладено іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки Авангардівської селищної ради від 06 грудня 2018 року, у вказаному спірному житловому будинку зареєстровані: ОСОБА_1 з 10 квітня 2004 року; ОСОБА_3 з 18 квітня 2006 року; ОСОБА_4 з 22 грудня 2016 року; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 22 грудня 2016 року; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 22 травня 2018 року (т.1а.с.15,16).

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 її батьками є: ОСОБА_14 -батько, ОСОБА_14 - мати (т.1а.с.36).

За свідоцтвом про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 його батьками є: ОСОБА_15 -батько, , ОСОБА_14 - мати (т.1а.с.37).

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Овідіопольської РДА Одеської області від 06 листопада 2020 року, виселення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є недоцільним, оскільки їх батьки: ОСОБА_4 станом на сьогоднішній день працює в Приліманській ЗОШ інженером з охорони праці, її чоловік ОСОБА_15 є пенсіонер, отримує пенсію по інвалідності, у них відсутнє будь-яке житло для проживання.

При цьому на засіданні комісії була присутня ОСОБА_2 , яка пояснила, що забезпечення житлом дітей є обов`язок їхніх батьків, а не за рахунок неї, сторонньої особи та не за рахунок її власності та її житла (т.1а.с.169-170).

Разом з тим, як зазначено вище судовими рішеннями встановлено, що ОСОБА_1 та інші особи, які проживають у будинку, не мають права власності на нього та не є членами сім`ї ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 не входить ні до кола спадкоємців майна померлої ОСОБА_7 , ні до кола спадкоємців майна померлої ОСОБА_8 .

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 є матір`ю ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте відповідач ОСОБА_1 не надав суду належних та допустимих доказів, що він відноситься до родини ОСОБА_7 та мав право на проживання у спірному будинку.

Доводи ОСОБА_1 , що він з сім`єю з 2004 року до теперішнього часу проживає у вказаному житловому будинку, який був побудований ним разом із його тіткою ОСОБА_7 на присадибній ділянці розміром 0,12 га, що була надана в користування родині ОСОБА_7 , до уваги не приймаються, оскільки в ході розгляду даної справи ним не надано суду належних та допустимих доказів правомірності проживання відповідачів у вказаному спірному будинку, саме на яких підставах було здійснено проживання відповідача ОСОБА_1 у період життя ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Більш того, за тривалий час проживання відповідачів вони відповідні договори, які б надавали право проживати їм у даному будинку, в передбачений законом спосіб між сторонами не укладали.

Крім того, вищевказаними судовими рішеннями не підтверджено факт будівництва спірного будинку ОСОБА_1 разом із ОСОБА_7 на присадибній ділянці розміром 0,12 га.

Разом з тим, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 вересня 2019 року (справа №509/1856/17) у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності за набувальною давністю на вказаний житловий будинок відмовлено.

Зазначеним рішенням встановлено, що позивач ОСОБА_1 будь-якого відношення до родини ОСОБА_7 немає, адже ніколи не проживав з нею однією сім`єю, а також представник позивача не надав суду будь-яких допустимих та належних документальних доказів, передбачених ст.ст. 76-81 УПК України того, що він нібито будував спірний будинок разом із ОСОБА_7 , беручи до уваги, Акт обстеження житлових умов ОСОБА_1 від 20 травня 2005 року, складений депутатами Прилиманської с/р, який є неналежним доказом по справі в розумінні ЦПК України (т.1а.с.90-96).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачі без відповідних правових підстав проживають в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушують право власності позивача, на законне володіння та користування належним житловим будинком.

Так, у постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13 зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Встановивши, що ОСОБА_2 є власником вказаного житлового будинку, яким без відповідних правових підстав користуються відповідачі, які не є членами сім`ї позивачки та у добровільному порядку не звільняють вказане приміщення, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про усунення позивачці перешкод у користування належним її майном, виселення відповідачів із вказаного житлового будинку та вселенням позивачки у спірний будинок.

Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені.

Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Бучка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 липня 2022 року.

Головуючий

Судді: