Постанова

від 04.07.2022 по справі 922/2469/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2022 року

м. Київ

Справа № 922/2469/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б. Ю. (головуючий), Булгакової І. В. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А. М.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства «Укргазвидобування» (далі - Товариство) - Балабанова Г. Л.,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Візит ЛТД» (далі - Фірма) - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2021 (суддя Жиляєв Є. М.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 [колегія суддів: Слободін М. М. (головуючий), Гребенюк Н. В., Шутенко І. А.]

зі справи № 922/2469/21

за позовом Товариства

до Фірми

про стягнення 15 095,71 грн.

та за зустрічним позовом Фірми

до Товариства

про розірвання договору та стягнення 12 000 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Фірми 8 691,47 грн. пені та 6 404,24 грн. штрафу за прострочення поставки товару за договором поставки від 12.01.2021 № 14/11-21 (далі - Договір).

1.2. Позов мотивовано невиконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо поставки товару в строки, передбачені Договором.

1.3. Фірма подала до господарського суду Харківської області зустрічну позовну заяву, в якій просила розірвати Договір і стягнути з Товариства 12 000 грн. збитків.

1.4. Вимоги за зустрічним позовом мотивовані тим, що покупець (Товариство) безпідставно відмовився від отримання належно і своєчасно поставленого товару, а своїми подальшими діями унеможливив його повторну поставку, внаслідок чого Фірма втратила інтерес до подальшого виконання зобов`язання за Договором і понесла збитки в розмірі витрат на транспортні послуги для доставки і повернення товару.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду Харківської області від 02.11.2021 первісний позов задоволено частково: стягнуто з Фірми на користь Товариства 3 095,60 грн. пені та 6 404,24 грн. штрафу; у решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2. Прийняте рішення мотивоване доведенням прострочення відповідачем строків поставки товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій на підставі пункту 7.10 Договору. Водночас з урахуванням вимог Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», частини шостої статті 232, статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) позовні вимоги в частині стягнення пені задоволено частково.

Щодо вирішення зустрічного позову рішення суду мотивоване відсутністю правових підстав для розірвання Договору. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині стягнення збитків, суд виходив з того, що Фірма не довела порушення покупцем умов Договору щодо обов`язку прийняти товар.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 рішення господарського суду Харківської області скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено: розірвано Договір, укладений між Товариством і Фірмою; стягнуто з Товариства на користь Фірми заподіяні збитки в розмірі 12 000 грн.

2.4. Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтоване тим, що Фірма довела, що відповідач за зустрічним позовом безпідставно відмовився від отримання належно і своєчасно поставленого товару, а своїми подальшими діями унеможливив його повторну поставку, внаслідок чого позивач за зустрічним позовом втратив інтерес до подальшого виконання зобов`язання і поніс збитки в розмірі витрат на транспортні послуги для доставки і повернення товару.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

Товариство, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову апеляційного господарського суду повністю, а рішення суду першої інстанції скасувати в частині стягнення з Фірми 3 096,60 грн. пені та 1 428,53 грн. судового збору і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Фірми на користь Товариства 8 691,47 грн. пені та 2 270 грн. витрат зі сплати судового збору.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Товариство посилається на те, що постанову апеляційної інстанції прийнято без урахування висновку щодо застосування норми матеріального права, зокрема приписів частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладеного в постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18.

4.2. Апеляційний господарський суд, порушуючи частину першу статті 269 ГПК України щодо меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції, ухвалив постанову, якою стягнув з Товариства збитки в розмірі 12 000 грн., хоча такої вимоги апеляційна скарга Фірми не містила.

4.3. Скаржник, не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду в частині вирішення спору за первісним позовом, посилається на порушенням вимог статей 76, 77, 86 ГПК України, оскільки суд оцінив лише докази, надані Фірмою, залишивши поза правовою увагою обґрунтовані заперечення Товариства та надані ним докази.

4.4. Частково задовольняючи позовні вимоги Товариства, суд першої інстанції помилково застосував Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та статтю 343 ГК України, оскільки правовідносини за Договором щодо відповідальності за непоставку товару не є грошовим зобов`язанням, а тому така відповідальність не обмежується подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

5. Доводи інших учасників

Від Фірми відзив на касаційну скаргу не надходив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6.1. Фірма (постачальник) та Товариство (покупець) уклали Договір, за умовами якого:

постачальник зобов`язується поставити покупцеві конструктивні матеріали (товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар (пункт 1.1);

найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна Договору вказується в специфікації, яка є додатком № 1 до Договору та є його невід`ємною частиною (пункт 1.2);

ціна цього Договору вказується в специфікації в гривнях з урахуванням ПДВ. Загальна ціна Договору визначається загальною вартістю товару, зазначеного в специфікації до цього Договору (пункти 3.1, .3.2);

строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоодержувачів вказується в специфікації до цього Договору (пункт 5.1);

обсяг поставки товару (кожної партії товару) визначається в рознарядках покупця. Відвантаження товару проводиться тільки після отримання постачальником рознарядки. Відвантаження товару без рознарядки забороняється. Рознарядка постачальнику може направлятися покупцем в електронному вигляді на електронну адресу постачальника, вказану в розділі ХІV даного Договору (пункт 5.2);

датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару або видаткової накладної. Право власності на товар переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем; пункт 5.3);

постачальник зобов`язаний надати покупцю додатково до документів, зазначених у пункті 5.4 даного Договору, такі документи: при здійсненні перевезення товару автотранспортом - оригінал акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, другий примірник товарно-транспортної накладної (ф. № 1-ТН) та копію товарно-транспортної накладної (пункт 5.5.2);

передача та отримання товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти приймання-передачі товару або видаткову/видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками (пункт 5.8);

постачальник зобов`язаний: забезпечити поставку товару в строки, встановлені цим Договором; забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, установленим розділом ІІ цього Договору (пункти 6.3.1, 6.3.2);

цей Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності) і діє до 31.12.2021 (пункт 10.1).

6.2. У специфікації від 12.01.2021, яка є додатком № 1 до Договору, сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, ціну за одиницю, загальну вартість:

загальна вартість товару, що постачається, складає 91 489,20 грн. з ПДВ (пункт 1);

умови поставки товару: DDP - станція (склад) вантажоотримувача. Склад філії Управління з переробки газу та газового конденсату Товариства (39420, Полтавська обл., Машівський р-н, с. Базилівщина, вул. Польова, 6; пункт 2);

строк поставки товару - протягом 60 календарних днів з моменту підписання Договору (пункт 3);

місце поставки: філія Управління з переробки газу та газового конденсату Товариства (39420, Полтавська обл., Машівський р-н, с. Базилівщина, вул. Польова, 6; пункт 10.1).

6.3. На виконання умов пункту 5.2 Договору позивач 22.01.2021 надіслав відповідачу рознарядку від 15.01.2021 щодо поставки ТМЦ з проханням поставити товар у визначеному обсязі.

6.4. З урахуванням умов пункту 5.1 Договору та пункту 3 специфікації товар мав бути поставлений позивачу протягом 60 днів, починаючи з 12.01.2021.

6.5. Посилаючись на невиконання відповідачем умов Договору щодо поставки товару, позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення з Фірми пені та штрафу на підставі пункту 7.10 Договору.

6.6. Фірма позов не визнала, стверджуючи, що 19.01.2021 транспортний засіб з товаром прибув на територію позивача, але розвантажений не був, оскільки останній відмовився від прийняття товару. Ця відмова була мотивована знаходженням працівників позивача в стані алкогольного сп`яніння. У подальшому позивач не погоджував дату нової поставки товару, чим унеможливив виконання умов Договору, що виключає нарахування спірних штрафних санкцій.

6.7. Суд апеляційної інстанції додатково встановив, що позиція Фірми про відмову позивача від прийняття виконання за Договором підтверджується такими доказами: копією товарно-транспортної накладної від 19.01.2021 № 190121/1; копією договору від 01.10.2020 № 20-1001 про надання транспортно-експедиційних послуг, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес-логістік» (далі - ТОВ «Бізнес-логістік») та Фірмою; копією заявки на перевезення вантажів автотранспортом від 15.01.2021 № 19; копією претензії ТОВ «Бізнес-логістік» від 20.01.2020 вих. № 20/01-21, направленої на адресу Фірми щодо відшкодування шкоди, заподіяної перевізнику в розмірі 6 000,00 грн.; копією рахунка-фактури від 29.01.2021 № 2901 (у графі замовлення зазначено договір № 20-1001 від 01.10.2020); копією акта здачі-приймання робіт (надання послуг) № 20-1001/01/21; копією акта від 19.01.2021, складеного водієм ОСОБА_1 як додаток до ТТН від 19.01.2021 № 190121/1, в якому зазначено про те, що 19.01.2021 вантажоодержувач відмовився отримати вантаж через стан алкогольного сп`яніння водія автокара (розвантажувача).

6.8. За таких обставин Фірма звернулась до суду із зустрічним позовом про розірвання Договору і стягнення з Товариства 12 000 грн. збитків, оскільки Фірма втратила інтерес до подальшого виконання зобов`язання за Договором і понесла збитки в розмірі витрат на транспортні послуги для доставки і повернення товару.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору за первісним позовом стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Фірми штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань за Договором.

7.2. У касаційній скарзі доводи Товариства в частині вирішення апеляційним господарським судом спору за первісним позовом зводяться до того, що суд неповно дослідив зібрані в справі докази та неповно встановив обставини справи щодо виконання Фірмою обов`язку з поставки товару. Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником доводи охоплюються приписами пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України в контексті пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

7.3. Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме собою порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення в сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

7.4. Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що скаржник, не погоджуючись з постановою в частині вирішення спору за первісним позовом, належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

7.5. Доводи касаційної скарги в частині посилання скаржника на те, що поставка товару за Договором не виконана, фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судом апеляційної інстанції, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.

7.6. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

7.7. За змістом частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є принцип змагальності сторін, який згідно зі статтею 13 цього Кодексу полягає в наявності у кожної сторони обов`язку доведення обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

7.8. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

7.9. Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 цього Кодексу з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її в новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

7.10. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто із введенням в дію зазначеного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що відповідно до неї на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

7.11. З`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності в цілому.

7.12. Задовольняючи частково вимоги за первісним позовом, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення Фірмою договірного зобов`язання щодо поставки обумовленого товару у визначений строк. Суд зазначив, що доказів постачання товару в строк до 15.03.2021 (актів приймання-передачі товару та/або видаткових накладних) матеріали справи не містять.

7.13. Приймаючи постанову, якою скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове про відмову в задоволенні первісного позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач обмежився заявою про неприбуття товару, тоді як позиція Фірми про відмову Товариства від прийняття виконання за Договором підтверджується відповідними доказами (пункт 6.7 цієї постанови). При цьому в ході вирішення спору судом першої інстанції наведені докази не були оцінені. Отже, за висновком апеляційного господарського суду, Фірма довела, що позивач за первісним позовом безпідставно відмовився від отримання належно і своєчасно поставленого товару.

Так, зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції вбачається, що, відмовляючи в задоволенні первісного позову, апеляційний суд надав оцінку вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення первісного позову. Така оцінка була здійснена судом в межах предмета доказування в справі в сукупності з іншими доказами та з урахуванням умов Договору.

7.14. По суті, наведені в касаційній скарзі аргументи позивача щодо порушення апеляційним господарським судом у частині вирішення спору за первісним позовом норм процесуального права (пункт 4.3 цієї постанови) зводяться лише до прагнення скаржника здійснити нову перевірку обставин справи і переоцінку доказів у ній та встановлення інших обставин, ніж встановлені цим судом, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень ГПК України, зокрема статті 300 цього Кодексу.

Отже, наведені скаржником підстави оскарження постанови в частині вирішення спору за первісним позовом не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження.

Враховуючи, що Суд погоджується з висновком апеляційного господарського суду щодо відмови в задоволенні первісного позову повністю, відсутні підстави для перевірки доводів скаржника щодо неправильного застосування судом першої інстанції Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» і перегляду рішення цього суду зі справи в оскаржуваній частині (щодо часткової відмови в задоволенні позову Товариства; пункт 4.4 цієї постанови).

7.15. Що ж до вирішення спору за зустрічним позовом Товариство в касаційній скарзі зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 651 ЦК України, без урахування висновку щодо її застосування в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18.

7.16. За загальним правилом, визначеним у частині першій статті 651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною другою статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

7.17. Відповідно до частини четвертої статті 188 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

7.18. Разом з тим відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

7.19. Як встановили суди попередніх інстанцій, сторони в пункті 10.1 Договору передбачили, що цей Договір діє до 31.12.2021. Водночас суд апеляційної інстанції постанову, якою вирішено розірвати Договір, ухвалив 13.01.2022.

7.20. У постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, на яку посилається скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження, викладено правовий висновок, відповідно до якого розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

7.21. Отже, вирішуючи по суті заявлену в справі вимогу про розірвання Договору, суду належало пересвідчитися в чинності такого Договору, тоді як апеляційний господарський суд зазначене залишив поза увагою.

7.22. За таких обставин зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції не врахував висновку щодо застосування положень статті 651 ЦК України, викладеного в постанові Верховного Суду від 18.11.2019 зі справи № 910/16750/18, і висновок суду про задоволення зустрічного позову в частині розірвання Договору є передчасним і таким, що не ґрунтується на вимогах законодавства та дослідженні всіх обставин справи.

7.23. Перевіряючи доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним господарським судом приписів частини першої статті 269 ГПК України (пункт 4.2 цієї постанови), Касаційний господарський суд дійшов таких висновків.

7.24. Статтею 269 ГПК України визначено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, згідно з якою суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

7.25. Як убачається зі змісту апеляційної скарги «щодо часткового оскарження», Фірма просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача за первісним позовом та частково задовольнити позовні вимоги Фірми в частині розірвання Договору. Виходячи з цих вимог, скаржник сплатив судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку. Іншою стороною справи рішення суду першої інстанції в частині вирішення спору за зустрічним позовом не оскаржувалось.

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фірми відкрито судом 28.12.2021.

7.26. Фірма, посилаючись на приписи статті 266 ГПК України, 28.12.2021 подала до Східного апеляційного господарського суду заяву, в якій апеляційну скаргу виклала в новій редакції та просила скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.11.2021 і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позивача за первісним позовом та задовольнити позовні вимоги Фірми за зустрічним позовом: розірвати Договір і стягнути з Товариства збитки в розмірі 12 000 грн.

7.27. З мотивувальної частини оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вбачається, що подані скаржником доповнення до апеляційної скарги були залишені без розгляду, оскільки заява надійшла на адресу суду поза межами строку на апеляційне оскарження.

7.28. Разом з тим суд апеляційної інстанції за результатами перегляду справи ухвалив постанову, якою стягнув з Філії Товариства збитки в розмірі 12 000 грн., хоча в апеляційній скарзі Фірма про це не просила, а відповідні доповнення до апеляційної скарги, як було зазначено, суд залишив без розгляду.

Отже, у процесуальному сенсі апеляційний господарський суд помилково вийшов за межі апеляційного перегляду, передбаченого статтею 269 ГПК України, чим допустив порушення принципу диспозитивності господарського судочинства, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ГПК України, в межах заявлених нею вимог, що відповідає нормі статті 14 ГПК України. При цьому з оскаржуваної постанови не вбачається обґрунтування судом підстав виходу за межі вимог апеляційної скарги.

7.29. Принцип диспозитивності визначає межі здійснення господарським судом та учасниками справи їхніх процесуальних прав та обов`язків, надає учасникам справи можливість вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору та визначає обов`язок суду здійснювати провадження у справі виключно за зверненням особи, поданим до суду у відповідній процесуальній формі. Реалізація принципу диспозитивності в процесі здійснення правосуддя спрямована на досягнення справедливого балансу між суб`єктами судового процесу і визначає межі процесуальних дій суду в розгляді справи.

7.30. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Прийнята зі справи постанова апеляційного господарського суду в частині вирішення спору за зустрічним позовом зазначеним критеріям не відповідає.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Отже, аргументи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права у прийнятті оскаржуваного судового рішення частково знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

8.2. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно з частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

8.3. З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення спору за зустрічним позовом та розподілу судових витрат з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті постанову апеляційного господарського суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

8.4. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене в розділі 7 цієї постанови та, виходячи з вимог і заперечень сторін, дослідити зібрані в справі докази, надати їм належну правову оцінку, повно та всебічно перевірити обставини справи і залежно від встановленого вирішити спір відповідно до закону.

9. Судові витрати

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

На підставі наведеного та керуючись статтями 300, 308, 309, 310, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату акціонерного товариства «Укргазвидобування» задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 зі справи № 922/2469/21 у частині вирішення спору за зустрічним позовом та в частині розподілу судових витрат зі справи скасувати, а справу в цих частинах передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

У решті постанову Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 зі справи № 922/2469/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Булгакова

Суддя В. Селіваненко