Рішення

від 05.07.2022 по справі 420/26168/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/26168/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2022 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського Одеської області про визнання протипраним та скасування п.4 рішення №3342-VII та зобовязання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

20.12.2021 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського Одеської області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п. 4 рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки (надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку, наступним громадянам: 4.2. ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі Дозвіл), за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач, з покликанням на фактичні обставини справи щодо прийняття спірного рішення, зазначає, що оскаржуване рішення про відмову у наданні дозволу є протиправним, оскільки не містить жодного законного обґрунтування (мотивації) на підтвердження того, з яких міркувань виходив відповідач при прийнятті його, відповідач не конкретизував його, не послався на відповідну норму закону, яка передбачає таку підставу для відмови та на рішення, яким позивачу надано дозвіл. Викладені в оскаржуваному рішенні підстави не відповідають дійсності, оскільки відповідач зазначив, що відмовив надати дозвіл у зв`язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки (надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку. Вказана в рішенні підстава відмови у наданні дозволу не передбачена ст. 118 Земельного кодексу України, а тому прийняте Куяльницькою сільською радою рішення протиправне. Також, позивач вказує, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Вказаний позов надіслано до суду з використанням з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Ухвалою суду від 28.12.2021 року позов ОСОБА_1 залишено без руху.

30.12.2021 року (вх.№ЕС/3401/21) від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків разом із доказами направлення позову на адресу відповідача по справі.

Ухвалою суду від 17.01.2022 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку ст.262 КАС України.

Вказаною ухвалою судом зобов`язано Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати до Одеського окружного адміністративного суду у п`ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії заяви ОСОБА_1 з доданими до неї документами за результатами розгляду якої прийнято п.4.2 рішення № 3342 VIIІ.

21.02.2022 року (вх.№10492/22) від предстанвика відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що Куяльницька сільська рада Подільського Одеської області заперечує проти заявлених позовних вимог.

Відповідач вказує, що як вбачається з матеріалів справи по земельній ділянці за кадастровим номером 51229848000:01:001:0440 рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл нищезазначеним громадянам: 1.1 ОСОБА_2 ; 1.2. ОСОБА_3 ; 1.3. ОСОБА_4 ; 1.4. ОСОБА_5 ; 1.5. ОСОБА_6 ;1.6. ОСОБА_7 ; 1.7. ОСОБА_8 ;1.8. ОСОБА_9 ; 1.9. ОСОБА_10 ; 1.10. ОСОБА_11 ; 1.11. ОСОБА_12 ; 1.12. ОСОБА_13 .

У відзиві вказано, що відповідно до інформації державного земельного кадастру розмір земельної ділянки за кадастровим номером 51229848000:01:001:0440 складає 10,4564 га, тобто, на думку відповідача, земельна ділянка зайнята іншими громадянами.

Таким чином, як вказано у відзиві, спірне рішення прийнято у відповiдностi до вимог чинного законодавства та немає підстав для скасування його.

Крім того, у відзиві вказано про необгрунтованість заявленого розміру сулдових витрат.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить судвідмовити у задоволеня позову ОСОБА_1 .

21.02.2022 року (вх.№10493/22) від предстанвика відповідача до суду надійшли докази на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2022 року.

21.02.2022 року (вх.№10507/22) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.

30.10.2021 року позивач подала до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області заяву від 30.10.2021 року надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі Дозвіл), за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради

Вказана заява зареєстрована Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області 02.11.2021 року за вх.№Т-3356, про що свідчить відтиск штампу відповідача у правому нижному куті заяви.

30.11.2021 року Куяльницькою сільською радою Подільського району, Одеської області прийнято рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» (а.с.29) пунктом 4 якого відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки ( надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку, зокрема, 4.2 ОСОБА_1 .

Вважаючи п. 4 рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки (надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку, наступним громадянам: 4.2. ОСОБА_1 протиправним, позивач звернулась до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частиною 5 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог статті 130 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про особисте селянське господарство» для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом.

Пунктом б ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно п. б ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст.118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність особи, якій належить право власності на об`єкт нерухомості (жилий будинок, іншу будівлю, споруду), розташований на такій земельній ділянці, або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ч.9 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно з ч.ч.10-11 ст.118 Земельного кодексу України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена у ряді постанов Верховного Суду, зокрема, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 17.04.2018 у справі №812/1557/17, від 24.04.2018 у справі №814/1961/17, від 19.06.2018 у справі №806/2687/17, у справі №806/2982/17 та у справі №820/5348/17, від 10.07.2018 у справі №806/3095/17, від 05.03.2019 у справі №360/2334/17 та у справі №360/2334/17, від 09.10.2020 у справі №1840/3664/18, від 06.12.2019 у справі №813/4498/16, від 15.08.2019 у справі №806/987/18, та від 16.09.2021 у справі № 480/4011/18, від 01.02.2022 у справі № 440/1949/19.

Статтею 79-1 Земельного кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з ч.6 ст.79-1 Земельного кодексу України, формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об`єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.

Земельні ділянки можуть бути об`єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об`єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.

Частиною 7 ст.79-1 Земельного кодексу України встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій»:

- проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

- технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Відповідно до статті 25 цього ж Закону документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема: й) технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з Земельним кодексом України способами формування земельної ділянки, є, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки.

На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже ч.2 ст.79 Земельного кодексу України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 травня 2020 року по справі №802/1539/17-а.

Згідно із ст.56 Закону України «Про землеустрій», технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастрові плани земельних ділянок, які об`єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

ґ) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

д) перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

е) нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

є) згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Зміст наведених норм права свідчить про те, що поділ та об`єднання земельних ділянок за свою суттю фактично є формуванням нової чи нових земельних ділянок, що передбачає певну процедуру щодо надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, його погодження та затвердження в порядку, встановленому Земельним кодексом України, який визначає вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, суд вважає, що у позивача наявне право звернення з відповідною заявою про надання дозволу на розроблення технічної документації щодо поділу земельної ділянки, та таке звернення позивача ґрунтується на вимогах закону та спрямоване на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність, у спосіб передбачений законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі №0640/4182/18.

Як вже вказано вище, системний аналіз змісту ч.7 ст.118, ч.9 ст.118, ч.8 ст.186 Земельного кодексу України засвідчує формальну вичерпність кола підстав як для вчинення владним суб`єктом волевиявлення у формі відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Саме такий правовий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18.

Між тим, з огляду на правові висновки постанов Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №806/1316/18, від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а, від 27.11.2019 по справі №671/464/17, від 25.04.2018 по справі №461/2132/17, від 31.07.2019 по справі №472/1286/17-ц, від 11.09.2019 по справі №472/1284/17-ц, від 04.05.2020 по справі №802/1539/17-а, поряд з прямо передбаченими законом формальними підставами для правомірного вчинення відмови органом публічної адміністрації можуть також використовуватись і суміжні причини, котрі унеможливлюють прийняття позитивного рішення на користь зацікавленої приватної особи, а саме: істотні недоліки матеріалів звернення, об`єктивна потреба віддання переваги публічним інтересам суспільства чи одного із претендентів тощо.

Тому під легальними підставами для вчинення владним суб`єктом правомірного управлінського волевиявлення у формі відмови слід розуміти, зокрема: 1) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; 2) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до законів нормативно-правових актів; 3) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів; 4) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам іншої містобудівної документації; 5) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць; 6) невідповідність місця розташування об`єкта вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів; 7) істотні недоліки матеріалів звернення; 8) потреба у віддані пріоритету публічному інтересу суспільства чи іншого учасника суспільних відносин; 9) намір заявника - громадянина одержати у власність земельну ділянку за рахунок вже сформованого об`єкта цивільного обороту (існуючої земельної ділянки з конкретним кадастровим номером) поза межами процедури за ст.79-1 Земельного кодексу України; 10) припинення відповідного суб`єктивного права громадянина за рахунок використання у минулому тощо.

Суд зазначає, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) останні з дотриманням усіх вимог, визначених ст.2 КАС України.

Відповідно до ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, зміст спірного рішення, як індивідуального акту, що породжує для позивача права і обов`язки, має відповідати вимогам ст.2 КАС України.

При цьому, обґрунтованість в силу ст.2 КАС України, є однією з обов`язкових ознак рішення (дії, бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, виходячи з положень даної статті, обов`язковим при прийнятті відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення за наслідками розгляду поданого клопотання є його обґрунтованість, вмотивованість.

В той же час, згідно спірного рішення підставою для відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства визначено неможливість визначення місця розташування земельної ділянки (надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку.

Суд вважає вказане обґрунтування протиправним, оскільки воно не відповідає вимогам Земельного кодексу України, і частина 7 ст.118 Земельного кодексу України, на яку посилається відповідач, такої підстави для відмови не містить, а також через те, що позивачем було подано клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:001:0440.

Тобто, позивачем було вказано кадастровий номер земельної ділянки за дозволом на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу якої вона звернулась.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

При розгляді даної справи суд відхиляє як необгрунтовані покликання відповідача на те, що по земельній ділянці за кадастровим номером 51229848000:01:001:0440 рішенням Куяльницької сільської ради раніше було надано дозвіл нищезазначеним громадянам: 1.1 ОСОБА_2 ; 1.2. ОСОБА_3 ; 1.3. ОСОБА_4 ; 1.4. ОСОБА_5 ; 1.5. ОСОБА_6 ;1.6. ОСОБА_7 ; 1.7. ОСОБА_8 ;1.8. ОСОБА_9 ; 1.9. ОСОБА_10 ; 1.10. ОСОБА_11 ; 1.11. ОСОБА_12 ; 1.12. ОСОБА_13 .

Так, по-перше, дані доводи не були підставою для прийняття спірного рішення.

По-друге, вказане обґрунтування є таким, що не відповідає вимогам Земельного кодексу України, зокрема частина 7 статті 118 Земельного кодексу України такої підстави для відмови не містить.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування п.4 рішення №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині п.4.2, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням висновків суду про наявність підстав для скасування п.4 рішення №3342-VIII «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині п.4.2, суд вважає, що похідні вимоги позивача також є такими, що підлягають задоволенню..

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав Відповідачем у справі, або якщо Відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 908,00 грн.

Відповідно до положень п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, позивача просить суд стягнути з відповідача, в тому числі, витрати на правничу допомогу у розмірі 4500 грн.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певну суму, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (269).

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Так, згідно матеріалів справи, 20.06.2021 року між позивачем та адвокатом Опалько О.М. було укладено договір про надання правової допомоги.

На підтвердження наявності витрат на правничу допомогу з боку позивача надано до суду додаток до договору від 20.06.2021 року, копію акту виконаних робіт від 18.12.2021 року.

Згідно з актом виконаних робіт від 18.12.2021 року, вчинених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, адвокат надав, а замовник прийняв послуги на правову допомогу відповідно договору про надання юридичних послуг від 20.06.2021 року по адміністративної справі за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправними та скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії:

- надав консультацію, роз`яснення, підготовив графічні матеріали, клопотання до Куяльницької сільської ради з додатками (30.10.2021 р. 1 година 1000 грн.);

- вивчив рішення Куяльницької ОТГ від 30.11.2021 року № 3342 VIIІ про відмову у наданні дозволів, надав консультацію, надав правову інформацію Замовнику, роз`яснив порядок оскарження, тощо (14.12.2021 р. 1 година 500 грн.);

- підготовив адміністративний позов та додатки до Одеського окружного адмінсуду до Куяльницької ОТГ (16.12.2021 р. 2 години 1500 грн.);

- здійснив додаткову консультація Замовника, склав акт виконаних робіт, заяву про відшкодування судових витрат, надав роз`яснення стосовно подальших дій, підготовив та подав відповідь на відзив 18.12.2021 р. 2 години 1500 грн.

Дослідивши вищезазначені докази, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість розміру витрат на професійну правничу допомогу, сплачених позивачем адвокату Опалько О.М.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з договором про надання правової допомоги, дослідивши вищевказані документи, враховуючи складність адміністративної справи, обсяг та зміст позовної заяви з доданими до неї документами, суд вважає, що позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на рахунок позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 295, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського Одеської області про визнання протипраним та скасування п.4 рішення №3342-VII та зобовязання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати п. 4 рішення № 3342 - VIIІ «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0000 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв`язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки (надано велика кількість картографічних матеріалів земельних ділянок) та неможливістю ідентифікувати бажану земельну ділянку, наступним громадянам: 4.2. ОСОБА_1 .

Зобов`язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 30.10.2021 року про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України (Далі Дозвіл), за рахунок сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, яка знаходиться на загальному земельному масиві земельної ділянки кадастровий номер5122984800:01:001:0440, за межами населеного пункту Мардарівка, на території Куяльницької сільської ради.

Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн та 908,00 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач Куяльницька сільська рада Подільського району Одеської області (вул. Куяльницька, буд. 26 А, с. Куяльник, Подільський р-н., Одеська обл., 66350, код ЄДРПОУ 04379835).

Суддя С.М. Корой