Постанова

від 06.07.2022 по справі 640/13866/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13866/20 Суддя (судді) першої інстанції: Головань О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джафф Лайн» до Головного управління Держпраці у Київській області провизнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джафф Лайн» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Держпраці у Київській області, в якому просило: визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області №КВ166/1996/АВ/АД/ФС-83 від 07.04.2020.

Позов обґрунтовано тим, що з огляду на неповідомлення його про розгляд справи про накладення штрафу, він був позбавлений можливості надати свої пояснення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ166/1996/АВ/АД/ФС-83 від 07.04.2020.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що застосування штрафних санкцій стосовно ТОВ «Джафф Лайн» за порушення приписів Кодексу законів про працю України здійснюється з метою захисту трудових прав працівників.

На думку апелянта, оскільки відповідач при накладення штрафних санкцій діяв на підставі, та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тому рішення суду першої інстанції є незаконним та підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачем вказано на те, що доведення факту інформованості позивача про дату та час розгляду справи про накладення штрафу є обов`язковим для дотримання Порядку №509, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, інспектором праці Павловим М.С. проведено інспекційне відвідування ТОВ «Джафф Лайн» (код ЄДРПОУ 43365590, юридична адреса: 02232, м. Київ, вул. Закревського, буд. 103, кв. 33, місце здійснення діяльності м. Київ, вул. Урлівська, 11а) як юридичної особи, яка використовує найману працю, про що складено Акт від 14.02.2020 за №КВ 166/1996/АВ інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю.

За результатами інспекційного відвідування контролюючим органом встановлено наступні порушення законодавства:

1) частини третьої ст. 24 КЗпП України, а саме: в ТОВ «Джафф Лайн» використовувалась наймана праця трьох працівників - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням керівника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) частини першої ст. 21 КЗпП України, враховуючи, що станом на 13.02.2020 трудові договори між ТОВ «Джафф Лайн» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під час інспекційного відвідування трудові договори (накази) між ФОП ОСОБА_4 та працівниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 надано не було;

3) Постанови Кабінету Міністрів України №413, а саме: керівником ТОВ «Джафф Лайн» не були надані повідомлення про прийом на роботу працівників центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо працівників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як наслідок, 07.04.2020 на підставі акта від 14.02.2020 за №КВ 166/1996/АВ інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Київській області винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №КВ166/1996/АВ/АД/ФС-83, згідно з якою на підставі абзацу 2 частини другої ст. 265 КЗпП України, Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, на ТОВ «Джафф Лайн» накладено штраф у розмірі 141 690 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки розгляд справи відбувся за відсутності позивача, вказане свідчить про допущені відповідачем при проведенні інспекційного відвідування, порушення, тому оскаржувана постанова ухвалена не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відтак є підставою для визнання її протиправною та скасування.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок №295).

За приписами пунктів 2, 3 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Контрольні повноваження інспектора праці підтверджується службовим посвідченням встановленої Мінсоцполітики форми, що видається Держпраці.

Відповідно до пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

У відповідності до пунктів 19, 20 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною. Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження (пункт 21 Порядку №295).

У силу вимог пункту 29 Порядку №295 заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Системний аналіз наведених вище положень дає підстави дійти висновку, що інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке відноситься до повноважень відповідача та яке проводиться на підставі наказу та направлення. За результатами інспекційного відвідування складається акт і в разі виявлення порушень - виноситься припис. Якщо під час інспекційного відвідування встановлено факти використання праці неоформлених працівників, то вживаються заходи щодо притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від усунення виявлених порушень.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №2140/1828/18, від 19.09.2019 у справі № 808/3092/17, від 23.10.2019 у справі №806/2064/18.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно з частиною першою ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

За змістом ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема: при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому, буквальне тлумачення норми статті 24 КЗпП України дає підстави для висновку, що порушення вимог частини третьої цієї статті матиме місце за умови встановлення факту неукладення трудового договору між такою особою і працівником та/або неповідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за умови фактичного виконання працівником трудових функцій.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення», та визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (надалі - Порядок № 509).

У силу приписів частини другої ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на вказане, правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору, та як наслідок - накладення штрафу у розмірі, встановленому частиною другою статті 265 КЗпП України.

У той же час, Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (надалі - Постанова №509) затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.

Згідно пункту 3 Порядку №509 справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

У відповідності до пункту 4 Порядку №509 під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Слід зазначити, що пункти 5-8 Порядку №509, які передбачали обов`язкове письмове повідомлення суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу та участь такого суб`єкта господарювання або роботодавця під час розгляду справи, були виключені згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019, якою було затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Тобто, Порядок №509 у редакції, чинній на момент спірних правовідносин, не визначав обов`язку для відповідача у завчасному повідомленні позивача про розгляд справи про притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності, передбаченої частиною другою ст. 265 КЗпП України.

На думку колегії суддів, спірне правове питання у справі полягає в тому: чи означає скасування обов`язку уповноваженої посадової особи повідомляти суб`єкту господарювання про розгляд його справи про накладення штрафу, також і скасування права останнього на участь у процесі прийняття рішення про притягнення його до відповідальності.

Так, у статті 3 Закону України «Про основні засади здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» серед основних принципів здійснення державного нагляду міститься принцип відкритості та прозорості.

Критерій урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення випливає з принципу гласності прийняття рішень. Право бути вислуханим є одним із фундаментальних принципів справедливої процедури й означає забезпечення особі можливості надавати адміністративному органу факти й аргументи у справі. Право бути вислуханим має бути забезпечене, насамперед, у справах, де передбачається прийняття «несприятливих» адміністративних актів, тобто таких, які негативно впливають на права, свободи та законні інтереси відповідної особи. Головне управління Держпраці у відповідній області як будь-який інший орган державної влади повинно застосовувати цей критерій у процесі прийняття рішення, особливо у тому разі, коли воно матиме несприятливі наслідки для особи.

Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі №813/3415/18, досліджуючи питання обов`язку державного органу повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення, зробив висновок про те, що санкції за порушення законодавства про працю та зайнятість населення співмірні з покараннями за злочини.

При цьому, слід наголосити, що вказані санкції є фінансовою відповідальністю (за висновком Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 22 грудня 2020 року у справі №260/1743/19), а не кримінальною.

З матеріалів справи вбачається, що до позивача було застосовано штрафні санкції у розмірі 141 690 грн, що є суттєвою фінансовою відповідальністю.

У той же час, як вірно відзначено судом першої інстанції, розгляд справи відбувся за відсутності позивача, що свідчить про порушення його права надати докази та пояснення по суті обставин, встановлених під час інспекційного відвідування.

Колегія суддів вважає, що особі, до якої застосовуються такі суттєві розміри штрафу в якості відповідальності за порушення законодавства про працю, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, правовий захист тощо.

Відсутність аналізу суб`єктом владних повноважень всіх обставин у сукупності та прийняття рішення без врахування позиції особи, яка притягується до відповідальності і якій не було належним чином надано право бути заслуханою державним органом влади, свідчить про недотримання відповідачем критерію обґрунтованості рішення, передбаченого п. 3 частини другої ст. 2 КАС України.

Таким чином, виключення п. 6, 7 Порядку №509 з вимогами про необхідність повідомлення суб`єкта господарювання про дату, час та місце розгляду справи про накладення штрафу не може нівелювати право особи на участь у процесі прийняття рішення про притягнення її до відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16 вересня 2021 року у справі №420/9061/20.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з огляду на допущені відповідачем при проведенні інспекційного відвідування порушення, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 жовтня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук