Постанова

від 28.06.2022 по справі 702/1026/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 червня 2022 року

м. Київ

справа № 702/1026/18

провадження № 61-10569св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Монастирищенська районна державна адміністрація Черкаської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу адвоката Кравченка Романа Михайловича в інтересах ОСОБА_2 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2020 року у складі судді Діденко Т. І. та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Єльцова В. О., Василенко Л. І., Нерушак Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , Монастирищенської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - Монастирищенська РДА) про визнання розпорядження органу виконавчої влади та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним.

Позов мотивувала тим, що у 1994 році вона та її чоловік ОСОБА_3 прийняті в члени Колективного сільськогосподарського підприємства «Маяк» (далі - КСП «Маяк») с. Дібрівка та працевлаштовані у цьому КСП.

У 1995 році для ведення особистого селянського господарства правління КСП «Маяк» за рахунок земель, які перебували у користуванні КСП, за межами села Дібрівка на ім`я її чоловіка ОСОБА_3 надало земельну ділянку площею 0,30 га, про що вчинені відповідні записи в Земельній шнуровій книзі сільської ради с. Дібрівка.

У зв`язку з працею та членством у господарстві їм у 1995 році КСП «Маяк» надав їм у користування житловий будинок АДРЕСА_1 з присадибною земельною ділянкою 0,20 га, в зв`язку з чим за обліком Земельної шнурової книги за ОСОБА_3 обліковано 0,50 га.

Земельна ділянка площею 0,30 га, що передана в користування їхній сім`ї, межувала з однієї сторони із земельною ділянкою площею 0,1437 га, яка надана в користування ОСОБА_4 , з іншої сторони із земельною ділянкою площею 0,20 га, яка була надана в користування ОСОБА_5 . Ці земельні ділянки землекористувачі відгородили по периметру дерев`яним тином, який збережений до цього часу.

Земельні ділянки до цього часу використовуються землекористувачами за цільовим призначенням.

ОСОБА_4 приватизував земельну ділянку площею 0,1437 га та 24 грудня 2002 отримав державний акт на право приватної власності на землю.

Позивачка та її чоловік ОСОБА_3 сплачували податок за земельну ділянку площею 0,30 га.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а позивач до цього часу продовжує користуватись земельною ділянкою площею 0,30 га.

Маючи намір приватизувати земельну ділянку площею 0,30 га, вона після смерті чоловіка звернулась із заявою до Дібрівської сільської ради.

Рішенням сесії від 29 листопада 2011 року № 10-2/УІ Дібрівська сільська рада рекомендувала їй звернутись з приводу приватизації 0,30 га до Монастирищенської РДА, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами с. Дібрівка.

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулася із відповідною заявою до Монастирищенської РДА.

Комісія з розгляду матеріалів по наданню у користування та передачу у оренду земельних ділянок Монастирищенської РДА задовольнила її заяву та зобов`язала її в десятиденний термін з`явитись у відділ Держкомзему для приведення документів у відповідність.

На виконання такого рішення комісії у десятиденний термін позивач звернулась в Монастирищенський відділ Держкомзему, до начальника відділу Синиці О. М., який прийняв від неї відповідну заяву на приватизацію земельної ділянки 0,30 га, запевнив, що їхнє село Дібрівка підлягає першочерговому обслуговуванню в питанні безкоштовної приватизації землі, тому вона повинна чекати вирішення питання підвідомчим йому відділом.

Наступні роки позивач неодноразово зверталась до керівника відділу, на його вимогу надавала довідки Дібрівської сільської ради від 31 жовтня 2011 року, від 20 жовтня 2015 року вих. № 294, що за нею обліковуються земельні ділянки загальною площею 0,50 га, які не приватизовані.

Восени 2015 року, на сходці села Дібрівка керівник відділу Синиця О. М. повідомив позивача, що документація на безкоштовну приватизацію землі виготовляється підвідомчою йому установою і що треба зачекати завершення технічних робіт.

У 2017 році ОСОБА_2 разом з своїм батьком, колишнім сільським головою, ОСОБА_7 висунули вимогу, щоб позивач звільнила 0,30 га від використання під городину, намагались із застосуванням фізичної сили позбавити її та суміжних землекористувачів права користування земельними ділянками, посилаючись на те, що на ці ділянки є державний акт на право власності на ім`я ОСОБА_2 .

На захист своїх прав та оспорення права ОСОБА_2 у 2017-2018 роках позивач неодноразово зверталась в Монастирищенську РДА, у Монастирищинське відділення управління Держгеокадастру у Черкаській області, вимагаючи надання копії державного акта на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 , оскільки він на її вимогу такого документа для ознайомлення не надавав.

Проте їй відмовляли в наданні відомостей та копії державного акта.

У жовтні 2018 року на адвокатський запит отримано документальне підтвердження, що на ім`я ОСОБА_2 видане розпорядження Монастирищенської РДА від 28 грудня 2006 року № 331 про передачу у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради голові Фермерського господарства «Фертрі-2005» (далі - ФГ «Фертрі-2005») ОСОБА_2 3,9904 га ріллі та державний акт на право власності на земельну ділянку 3,9904 га, який виданий Монастирищенським районним відділом земельних ресурсів 08 лютого 2007 року.

Позивач зазначене розпорядження голови Монастирищенської РДА та державний акт на право власності на земельну ділянку вважає незаконними, оскільки розпорядження голови адміністрації прийняте без заяви про передачу землі у приватну власність голови ФГ ОСОБА_2 , питання про передачу у власність землі навіть не порушувалось, а була лише заява ОСОБА_2 про передачу земельної ділянки в оренду.

У розпорядженні зазначено, що правовою підставою надання землі ОСОБА_2 є стаття 124 ЗК України, яка регулює порядок передачі землі у оренду на підставі договорів оренди, а також стаття 32 ЗК України, однак згідно із змістом цієї статті розмір земельних ділянок членів ФГ не повинен перевищувати розміру паїв /земельних часток/ членів КСП на території відповідної ради.

Розмір земельних паїв членів КСП «Маяк» с. Дібрівка - 3,3 га, ОСОБА_2 виділено 3,9904 га, ОСОБА_7 - 4,19 га, ОСОБА_8 - 4,4888 га, ОСОБА_9 - 3,8992 га.

Позивач зазначала, що ОСОБА_7 працював головою села Дібрівка, тому не міг бути членом ФГ, а мати ОСОБА_2 - ОСОБА_8 , працювала державним службовцем в Монастирищенській РДА і також не могла бути членом ФГ.

У розпорядженні зазначено про надання земельних ділянок у власність із земель, які перебувають в оренді ФГ «Фертрі-2005», однак в оренді ФГ станом на 28 грудня 2006 року земля не перебувала. У пункті першому розпорядження зазначено про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005», однак проєкт землеустрою не оформлявся (не розроблявся). Отже, розпорядження ухвалено помилково, або умисно та є незаконним, а тому позивач вважала, що є незаконним і державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 .

У державний акт на ім`я ОСОБА_2 включені земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які правомірно використовувались цими користувачами, як фізичними особами.

Більш того, включена навіть земельна ділянка площею 0,1437 га, яка приватизована ОСОБА_4 на підставі державного акта від 24 грудня 2002 року.

У державному акті на ім`я ОСОБА_2 не наведений належним чином опис меж. Земельна ділянка під № НОМЕР_1 площею 2,9320 га, яка охоплює земельну ділянку, що перебуває в її користуванні, пересікається дорогою та греблею. Однак, ні дорога, ні гребля в акті не вказані. Земельна ділянка під № НОМЕР_1 площею 2,9320 га з однієї сторони межує з проїзною дорогою, яка не зазначена в акті, а з протилежної сторони - по всій довжині ділянки з струмком, який сполучує два ставки, з включенням в площу 2,9320 га усієї прибережної захисної смуги.

Позивач просила визнати розпорядження голови Монастирищенської РДА від 28 грудня 2006 року № 331 в частині передачі у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради загальною площею 3,9904 га ріллі голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 незаконним та скасувати його, визнати незаконним та недійсним, виданий на підставі цього розпорядження державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,9904 га від 08 лютого 2007 року на ім`я ОСОБА_2 , який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010779100003. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Монастирищенський районний суд Черкаської області рішенням від 10 квітня 2020 року позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував розпорядження голови Монастирищенської РДА від 28 грудня 2006 року № 331 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» в частині передачі у приватну власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 загальною площею 3,9904 га ріллі.

Визнав незаконним та недійсним, виданий на підставі цього розпорядження державний акт серії ЯГ № 648840, який виданий 08 лютого 2007 року на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 площею 3,9904 га на території Дібрівської сільської ради, цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010779100003.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати 1 409,60 грн.

Місцевий суд мотивував рішення тим, що розпорядження Монастирищенської РДА порушило права позивачки на користування та приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, і яка тривалий час з 1995 року перебуває у її фактичному користуванні.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Черкаський апеляційний суд постановою від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2020 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції постанову мотивував відсутністю у справі доказів звернення голови ФГ «Фертрі-2005» із заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,30 га та доказів надання ними згоди на вилучення із їх постійного користування земельної ділянки площею 0,30 га, яка перебувала у постійному користуванні померлого ОСОБА_3 з 1995 року, а після його смерті з 2011 року у позивача ОСОБА_1 .

Саме із повідомлення ОСОБА_2 та його батька, колишнього голови Дібрівської сільської ради позивачу у 2017 році стало відомо про те, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні позивача, належить ОСОБА_2 , а отже, строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права позивачем дотриманий.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Кравченко Р. М. в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження адвокат Кравченко Р. М. в інтересах ОСОБА_2 зазначає:

застосування норми права без урахування висновків щодо застосування статей 92, 116, 118, 125, 126, 152 ЗК України в редакції 2001 року, статей 22, 23 ЗК України в редакції 1990 року, статей 1216, 1217 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, постановах Верховного Суду: від 01 квітня 2020 року у справі № 567/517/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 207/4112/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 635/2215/16-ц, статей 261, 267, 268 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16;

суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Адвокат Кравченко Р. М. в інтересах ОСОБА_2 мотивував касаційну скаргу тим, що позивач не мала переважного права на отримання у власність спірної земельної ділянки, оскільки посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність;

у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належного оформлення відповідного права ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 116 ЗК України;

підставою правомірності користування земельною ділянкою ОСОБА_1 була лише довідка, видана сільською радою, хоча при цьому матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка знаходиться за межами села Дібрівка;

чоловік позивача ОСОБА_3 , який помер у 2011 році, за своє життя правовстановлюючих документів на землю не оформив, дозвіл на розроблення технічної документації сільська рада чи Монастирищенська РДА на неї не надавала, спірна земельна ділянка не є об`єктом спадкування;

суди дійшли помилкового висновку про те, що довідка, видана сільською радою про облік на підставі погосподарського обліку, підтверджує належне користування позивачем спірною земельною ділянкою, а отже, є підставою для скасування державного акта відповідача, виданого відповідно до вимог чинного законодавства України;

встановивши можливі порушення прав третіх осіб, зокрема власника земельної ділянки ОСОБА_4 , суди не залучили до участі у справі вказаних осіб;

позивачу було відомо ще у 2014 році, що земельна ділянка приватизована ОСОБА_2 , а позов подано у 2018 році, що свідчить про пропуск строку позовної давності, про який заявлено відповідачем.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з відзивом, у якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_3 з 18 липня 1994 року прийнятий в члени КСП «Маяк» с. Дібрівка і працював трактористом (трудова книжка ОСОБА_3 НОМЕР_2 , т. 1, а. с. 9).

За особовим рахунком № НОМЕР_3 ОСОБА_3 в погосподарській книзі Дібрівської сільської ради Монастирищенського району зазначено, що ОСОБА_1 працювала в КСП «Маяк» дояркою, ОСОБА_3 працював в КСП «Маяк» трактористом. Станом на 1995 рік за цим господарством обліковується всього землі 0,30 га, в т. ч. під будівлями 0,1 га (т. 1, а. с. 10-11).

За особовим рахунком № НОМЕР_4 ОСОБА_3 в погосподарській книзі Дібрівської сільської ради Монастирищенського району зазначено, що ОСОБА_1 працювала в КСП «Маяк» дояркою, ОСОБА_3 працював в КСП «Маяк» трактористом. З 1995 року до 1999 року включно за цим господарством обліковується всього землі 0,50 га (т. 1, а. с. 12-13).

За особовим рахунком № НОМЕР_5 ОСОБА_3 в погосподарській книзі Дібрівської сільської ради Монастирищенського району з 2006 року до 2010 року включно за цим господарством обліковується всього землі 0,50 га (т. 1, а. с. 18-19).

За особовим рахунком № НОМЕР_5 ОСОБА_3 в погосподарській книзі Дібрівської сільської ради Монастирищенського району, ОСОБА_1 працювала в КСП «Маяк» дояркою, ОСОБА_3 працював в КСП «Маяк» бригадиром тракторної бригади. В період з 2001 року до 2004 року включно за цим господарством обліковується всього землі 0,50 га (т. 1, а. с. 14-15).

За обліковою карткою об`єкта погосподарчого обліку на 2011-2015 роки за об`єктом погосподарського обліку НОМЕР_8 на АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , пенсіонер ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , в домоволодінні проживає ОСОБА_1 . У період з 2011 року до 2012 року включно за цим господарством рахується всього землі 0,50 га. У період з 2013 року до 2015 року включно за цим господарством обліковується всього землі 0,20 га (т. 1, а. с. 16-17).

За обліковою карткою об`єкта погосподарчого обліку за 2016-2020 роки за об`єктом погосподарського обліку НОМЕР_8 на АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , в період з 2016 року до 2018 року включно за цим господарством обліковується земельна ділянка площею всього 0,20 га (т. 1, а. с. 20-21).

Голова ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2. у заяві від 01 червня 2006 року на адресу в. о. голови Монастирищенської РДА просив передати в приватну власність земельну ділянку із земель ФГ «Фертрі-2005» в розмірі середньої земельної частки паю по Дібрівській сільській раді (т. 1, а. с. 67, 125, 132).

Члени ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_7., ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у заявах від 01 червня 2006 року на адресу Монастирищенської РДА просили передати кожному з них у приватну власність земельну ділянку із земель ФГ «Фертрі-2005» у розмірі середньої земельної частки паю по Дібрівській сільській раді (т. 1, а. с. 133-135).

Згідно з даними проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членами ФГ «Фертрі-2005» у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради за рахунок земель ФГ «Фертрі-2005», складеним в 2006 році, передбачене відведення земельних ділянок у приватну власність голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 площею 3,9904 га ріллі та членам цього господарства ОСОБА_7 площею 4,190 га ріллі, ОСОБА_8 площею 4,4888 га ріллі та ОСОБА_10 площею 3,8992 га ріллі із земель, що перебувають в оренді ФГ «Фертрі-2005» (т. 1, а. с. 126-131).

За висновком щодо проєкту землеустрою про відведення земельних ділянок від 04 червня 2006 року № 36, виданим Монастирищенським районним відділом земельних ресурсів, розглянувши проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 - 3,9904 га ріллі та членам цього господарства ОСОБА_7 - 4,19 га ріллі, ОСОБА_8 - 4,4888 га ріллі, ОСОБА_10 - 3,8992 га ріллі, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні ФГ «Фертрі-2005», за умови використання ділянки за цільовим призначенням, керуючись статтею 56 Закону України «Про землеустрій», статтями 99, 111, 118 ЗК України Монастирищенський районний відділ земельних ресурсів погодив проєкт землеустрою, який розроблений Монастирищенським районним відділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» та передачу у приватну власність земельних ділянок за умови обмеження прав на земельні ділянки щодо заборони реконструкції, нового будівництва будівель і споруд без погодження з органами архітектури у встановленому законом порядку. При користуванні земельними ділянками дотримуватись вимог природоохоронного законодавства, режиму використання землі в водоохоронній зоні (при наявності цих зон) (т. 1, а. с. 70).

За інформацією з протоколу № 6 засідання комісії з розгляду матеріалів, поданих для набуття права на оренду земельних ділянок від 15 червня 2006 року, комісія розглянула заяви членів ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , які просили надати у приватну власність земельні ділянки із земель ФГ «Фертрі-2005», в розмірі середньої земельної частки (паю) по Дібрівській сільській раді і вирішила погодити надання в приватну власність земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в розмірі середньої земельної частки (паю) по Дібрівській сільській раді із земель ФГ «Фертрі-2005» (т. 1, а. с. 152-156).

Монастирищенська РДА у листі від 29 червня 2006 року № 238/01-37 на адресу Монастирищенського районного відділу Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», надала дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають в оренді ФГ «Фертрі-2005» на території Дібрівської сільської ради. Проєкт землеустрою подати для розгляду та затвердження у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 136).

У вересні 2006 року начальник Монастирищенського районного відділу земельних ресурсів затвердив технічне завдання на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» у приватну власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі дозволу Монастирищенської РДА від 29 червня 2006 року № 238/01-37 на виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, інформація про суб`єкти власності: ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 137-140).

За інформацією з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) щодо ФГ «Фертрі-2005», довідки про взяття на облік платника податків, довідки управління Пенсійного фонду України в Монастирищенському районі від 18 вересня 2006 року № 2614/02 та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи ФГ «Фертрі-2005», ідентифікаційний код 33394913, місцезнаходження юридичної особи: 19136 Черкаська область, Монастирищенський район, с. Халаїдово, вул. Коцюбинського, 3; зареєстроване Монастирищенською РДА Черкаської області 17 червня 2005 року, номер запису про реєстрацію 1 012 102 0000 000089, ФГ «Фертрі-2005» є платником податків, платником страхових внесків до Пенсійного фонду України з 17 червня 2005 року, станом на 18 вересня 2006 року не має заборгованості за платежами до ПФУ (т. 1, а.с.141, 149-151).

Згідно із статутом ФГ «Фертрі-2005» від 2005 року, господарство створене громадянином України ОСОБА_2 , членами господарства є ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 (т. 1, а. с. 142-148).

Монастирищенський районний відділ земельних ресурсів у довідці від 27 жовтня 2006 року № 185 повідомив, що згідно з технічною документацією про передачу земель у приватну власність власникам земельних часток (паїв) на території Дібрівської сільської ради середній розмір паю становить - 3,68 га, вартістю 36 149,00 грн (т. 1, а. с. 68).

Монастирищенська РДА розпорядженням від 28 грудня 2006 року № 331 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» розглянувши проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» та позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації, керуючись пунктом 2 статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», відповідно до статті 17, 32, 124 ЗК України, вирішила:

1) затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005»;

2) передати у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 загальною площею 3,9904 га ріллі та членам господарства ОСОБА_7 площею 4,19 га ріллі, ОСОБА_8 площею 4,4888 га ріллі та ОСОБА_10 площею 3,8992 га ріллі із земель, що перебувають в оренді ФГ «Фертрі-2005»;

3) Монастирищенському районному відділу Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» заповнити бланки державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 ;

4) внести зміни в договори оренди землі від 27 листопада 2006 року № 040679100079 та № 040679100080 про зменшення площі орендованої землі у зв`язку з передачею в приватну власність частин земельних ділянок, що перебувають в оренді (т. 1, а. с. 29).

ОСОБА_2 належить земельна ділянка 3,9904 га, кадастровий номер № 1 - 7123481300020000200 - 1,0584 га та № 2 - 7123481300020000201 - 2,9320 га, яка розташована на території Дібрівської сільської ради, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (державний акт на право власності на земельну ділянку ЯІ № 648840 від 08 лютого 2007 року, т. 1, а. с. 30, 90).

У довідці від 31 жовтня 2011 року № 261 Дібрівської сільської ради, яка підписана сільським головою ОСОБА_7., земельна ділянка, яка обліковується за покійним ОСОБА_3 , загальною площею 0,30 га за межами населеного пункту за даними погосподарського обліку використовується як город (т. 1, а. с. 22).

У заяві від 30 листопада 2011 року на ім`я голови Монастирищенської РДА ОСОБА_1 просила надати їй земельну ділянку площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Дібрівської сільської ради (т. 1, а. с. 26).

Дібрівська сільська рада у довідці від 20 жовтня 2015 року № 294, яка підписана сільським головою ОСОБА_7 , зазначила, що за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка, площею орієнтовно 0,50 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , не приватизована (т. 1, а. с. 23).

У архівному витягу від 08 червня 2018 року архівного сектору Монастирищенської РДА (лист № 549/04-08), в протоколі від 02 грудня 2011 року № 11-12 засідання комісії з розгляду матеріалів по наданню у користування та передачу в оренду земельних ділянок і визначення доцільності розміщення на них об`єктів, зазначено, що комісією розглянуто заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право користування земельною ділянкою для ведення особистого селянського господарства (городництво) площею 0,30 га, що знаходиться в адміністративних межах Дібрівської сільської ради (за межами населеного пункту). Вирішили задовольнити заяву та заявнику у 10-денний термін з`явитися у відділ Держкомзему для приведення документів у відповідність (т. 1, а. с. 25).

З огляду на витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02 серпня 2018 року № НВ-7107371712018, земельна ділянка площею 2,9320 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 71234811300:02:001:0201 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі державного акта ЯГ 648840 від 08 лютого 2007 року (т. 1, а. с. 71-73, 87-89).

Згідно з даними архівного витягу, виданого 13 серпня 2018 року архівним сектором Монастирищенської РДА (лист № 1388/04-08), рішенням від 29 листопада 2011 року № 10-2/УІ «Про розгляд заяв громадян на приватизацію земельних ділянок» Дібрівська сільська рада Монастирищенського району Черкаської області вирішила рекомендувати ОСОБА_1 звернутися для написання заяв на приватизацію до Монастирищенської РДА, тому що ці земельні ділянки знаходяться за межами села (т. 1, а. с. 24).

Монастирищенська РДА у листі від 30 жовтня 2018 року № 01-01-33/2683 повідомила, що заява ОСОБА_2 за період 2006 року про надання йому у власність земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та подання керівника земельного відділу з цього питання відсутні (т. 1, а. с. 28).

Відділ освіти Монастирищенської РДА у довідці від 13 січня 2019 року № 13 зазначив, що ОСОБА_8 дійсно працювала вчителем англійської мови у Монастирищенській середній школі за сумісництвом з 01 вересня 1990 року та методистом Монастирищенського відділу освіти з 01 липня 1992 року до 29 березня 2012 року. За вказаний період на посаді державного службовця не перебувала, присяги державного службовця при прийнятті на державну службу не складала (т. 1, а. с. 69).

У відділі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області Монастирищенського району договори оренди, які укладені між Монастирищенською РДА і ОСОБА_2 до 28 грудня 2006 року у відділі відсутні (лист № 9-23-0.310-233/109-19 т. 1, а. с. 124).

Суди встановили, що за результатами зборів ФГ «Фертрі-2005» 04 травня 2006 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 прийняті в члени ФГ «Фертрі-2005» (т. 1, а. с. 157).

ОСОБА_2 з 01 липня 2005 року є головою ФГ «Фертрі-2005» (трудова книжка НОМЕР_6 , т. 1, а. с. 158-159).

ОСОБА_7 з 04 вересня 2003 року обраний сільським головою с. Дібрівка (трудова книжка НОМЕР_7 т. 1, а. с. 160-161).

ОСОБА_11 28 травня 1986 року прийнята на посаду вчителя англійської мови Халаїдівської восьмирічної школи, з 28 серпня 1987 року переведена на посаду інспектора по кадрах Монастирищенського райвно (т. 1, а. с. 162).

ОСОБА_12 працювала до виходу на пенсію (до 27 січня 1979 року) на різних посадах в різних юридичних особах, діяльність яких не пов`язана з сільськогосподарським виробництвом, на території Кіровоградської області (т. 1, а. с. 163-164).

Згідно із довідкою від 07 листопада 2006 року № 116 Виконавчого комітету Дібрівської сільської ради та розпискою ОСОБА_2 від 23 листопада 2006 року ОСОБА_2 , 1984 року народження, земельної частки (паю) на території Дібрівської сільської ради не має (т. 1, а. с. 165-166).

ОСОБА_7 , 1950 року народження, земельної частки (паю) на території Дібрівської сільської ради не має (довідка Виконавчого комітету Дібрівської сільської ради від 07 листопада 2006 року № 117, розписка ОСОБА_7 від 23 листопада 2006 року, т. 1, а. с. 167-168).

Згідно із довідкою від 07 листопада 2006 року № 115 Виконавчого комітету Дібрівської сільської ради та розпискою ОСОБА_8 від 23 листопада 2006 року ОСОБА_8 , 1953 року народження, земельної частки (паю) на території Дібрівської сільської ради не має (т. 1, а. с. 169-170).

ОСОБА_10 земельної частки (паю) на території Дібрівської сільської ради не має (довідка від 07 листопада 2006 року № 114 Виконавчий комітет Дібрівської сільської ради, розписка ОСОБА_10 від 18 жовтня 2006 року, т. 1, а. с. 171-172).

Монастирищенський районний відділ земельних ресурсів повідомив, що згідно з технічною документацією про передачу земель у приватну власність власникам земельних часток (паїв) на території Дібрівської сільської ради середній розмір паю становить 3,68 га вартістю 36 194,00 грн (довідки від 27 жовтня 2006 року № 185, т. 1, а. с. 173).

Згідно з проєктом землеустрою щодо відведення земельних ділянок, плану відведення земельних ділянок (виноски), експлікації земельних угідь ФГ «Фертрі-2005» у власності ФГ «Фертрі-2005» перебуває земельна ділянка 12,6692 га (т. 1, а. с. 174-177).

Висновком по проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва підтверджено, що Дібрівська сільська рада погодила відведення земельних ділянок у приватну власність голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 площею 4,19 га ріллі, членам господарства ОСОБА_7 площею 4,19 га ріллі, ОСОБА_8 площею 4,4888 га ріллі, ОСОБА_10 площею 3,8992 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель, що перебувають в користуванні ФГ «Фертрі-2005» на території Дібрівської сільської ради (т. 1, а. с. 178).

Монастирищенський районний відділ земельних ресурсів Черкаського обласного головного управління земельних ресурсів (лист від 04 вересня 2006 року № 36); відділ містобудування, архітектури та ЖКГ райдержадміністрації, Монастирищенська районна санітарно-епідеміологічна станція (лист від 25 жовтня 2006 року № 17), Державне управління охорони навколишнього природнього середовища в Черкаській області (висновок від 25 жовтня 2006 року № 40), Служба охорони культурної спадщини (листи від 19 лютого 2006 року № 1752, 1753, 1754, 1755) погодили проєкт землеустрою, який розроблений Монастирищенським районним відділом Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» щодо відведення земельних ділянок членам ФГ «Фертрі-2005» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (висновки по проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, т. 1, а. с. 179-186).

Згідно з довідкою від 28 вересня 2018 року № 31-23-0.310-544/169-18 державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями станом на 31 грудня 2015 року, яка видана відділом у Монастирищенському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, та додатку до цієї довідки - викопіювання земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, земельна ділянка державної власності із земель запасу, яка розташована: Монастирищенський район, в адміністративних межах Дібрівської сільської ради, за межами населеного пункту, площею 0,30 га, кадастровий номер відсутній; категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; шифр та назва рядка за даними статистичної звітності6 94 (землі запасу): угіддя: сільськогосподарські угіддя (рілля). Обмеження відсутні. Дана земельна ділянка розташована на ділянці, яка перебуває у приватній власності гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта ЯГ 648840, який виданий 08 лютого 2007 року (т. 2, а. с. 22).

За даними акта від 11 жовтня 2018 року, складеного інженером Монастирищенського районного відділу ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» з участю сільського голови с. Дубрівка, власника земельної ділянки площею 2,9320 га ОСОБА_2 (цільове призначення - ведення товарного сільськогосподарського виробництва, державний акт ЯГ № 648840) та користувача земельної ділянки площею 0,3000 га ОСОБА_1 , проведено обміри земельних ділянок вищевказаних власників/користувачів в с. Дібрівка (за межами населеного пункту) за фактичним використанням та встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_2 накладена на земельну ділянку ОСОБА_1 , тобто земельна ділянка, якою користується ОСОБА_1 , включена до земельної ділянки, яка передана у приватну власність ОСОБА_2

Дібрівська сільська рада Монастирищенського району Черкаської області повідомила, що ОСОБА_7 був обраний і працював Дібрівським сільським головою з 01 вересня 2003 року до 31 жовтня 2015 року. Був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 з 31 січня до 04 жовтня 2006 року та з 10 вересня 2010 року до 12 листопада 2018 року, в будинку, який належить ОСОБА_13 , члени його родини за цією адресою з ним зареєстровані не були (довідка від 03 лютого 2020 року № 21, т. 2, а. с. 26).

Халаїдівська сільська рада Монастирищенського району Черкаської області у довідці від 12 лютого 2020 року № 57 повідомила, що в будинку в АДРЕСА_4 станом на жовтень-грудень 2006 року були зареєстровані ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 . Житловий будинок на АДРЕСА_4 рахується за ОСОБА_14 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_7 - з 30 січня 2006 року знявся з реєстрації, а 06 жовтня 2006 року повернувся на попереднє місце реєстрації - АДРЕСА_4 ; 08 вересня 2010 року - знявся з реєстрації (т. 2, а. с. 28).

Дібрівська сільська рада повідомила, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно користувався земельною ділянкою площею 0,30 га, яка розміщена за межами села, з 1995 року та постійно сплачував земельний податок. З 2011 року по цей час земельною ділянкою користується дружина покійного - ОСОБА_1 (довідки від 26 липня 2018 року № 253 та від 21 лютого 2020 року № 37, т. 2, а. с. 56, 58).

Згідно з довідкою від 04 березня 2020 року № 29-23-0.310-46/109-20 відділу у Монастирищенському районі ГУ Держгеокадастру у Черкаській області та доданої до неї схеми розташування, кадастровий номер земельної ділянки 7123481300020000201 площею 2,9320 га, що належить ОСОБА_2 , в адмінмежах Дібрівської сільської ради недійсний.

Розпорядженням від 28 лютого 2007 року № 204 «Про створення єдиної системи нумерації земельних ділянок для ведення єдиного державного земельного кадастру в Монастирищенському районі» голова Монастирищенської РДА змінив зонування адміністративно-територіальних одиниць, а тому, правильний кадастровий номер, який зареєстрований в Державному земельному кадастрі вказаної ділянки, - 7123481300:02:001:0201 (т. 2, а. с. 60-61).

За інформацією архівної довідки від 12 березня 2020 року № 45/04-08, виданої архівним відділом Монастирищенської РДА, за документами фонду Дібрівської сільської ради та її виконавчого комітету с. Дібрівка Монастирищенського району Черкаської області, у земельно-шнуровій книзі с. Дібрівка за 1996 рік, значиться ОСОБА_3 , якому наділена присадибна ділянка - 0,50. Підстава: фонд № 1, опис № 1, справа № 10, аркуш 11 (т. 2, а. с. 59).

Всі висновки, довідки, погодження до 31 жовтня 2015 року від імені Дібрівської сільської ради, які є в матеріалах справи, підписані сільським головою ОСОБА_7 , який є батьком відповідача та з 2005 року є членом ФГ «Фертрі-2005».

Даних про те, на якій підставі зменшений розмір земельної ділянки, яка перебуває в користуванні ОСОБА_1 , з 0,50 га до 0,20 га; наявності підпису ОСОБА_1 про те, що вона ознайомилася з даними погосподарського обліку, зокрема, із зміною розміру земельної ділянки, яка перебуває в її користуванні, з 0,50 га до 0,20 га в обліковій картці об`єкта погосподарського обліку немає. Доказів наявності таких підстав суду не надано.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку);

пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстави, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 набули право користування земельною ділянкою відповідно до чинних на час набуття такого права норм законодавства, рішень про припинення права користування земельною ділянкою, передбачених статтями 141, 142 ЗК України, матеріали справи не містять, а тому спірне розпорядження Монастирищенської РДА порушило права позивачки на користування та приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту.

Суд апеляційної інстанції також виходив з того, що саме із повідомлення ОСОБА_2 та його батька, колишнього голови Дібрівської сільської ради позивачу у 2017 році стало відомо про те, що земельна ділянка, яка перебуває у постійному користуванні позивача, належить ОСОБА_2 , а отже, строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права позивачем не пропущено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з таких підстав.

Щодо нормативно - правового регулювання спірних правовідносин

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до статей 6, 13, 21, 36, 41, 43, 50 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» питання щодо розпорядження землями державної власності підлягає вирішенню відповідною місцевою державною адміністрацією, голова якої в межах своїх повноважень видає розпорядження, що в передбачених законом випадках можуть бути оскаржені до органу влади вищого рівня або до суду.

Як установлено статтею 17 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 5 ЗК України 1990 року земля може належати громадянам на праві колективної власності.

Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників.

У колективну власність можуть бути передані землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств в тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, землі садівничих товариств - за рішенням загальних зборів цих підприємств, кооперативів, товариств.

Землі у колективну власність передаються безплатно.

Земельні ділянки загального користування садівницьких товариств поділу не підлягають.

Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Згідно з частиною п`ятою статті 20 ЗК Української РСР 1970 року право землекористування громадян, які проживають у сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад депутатів трудящих.

Земельно-шнурові книги велися на сільськогосподарських підприємствах і установах відповідними землевпорядниками.

Сутністю земельно-шнурової книги є реєстрація та відстеження закріплених за громадянином права землекористування та їх змін.

Книга містить сім колонок, що відображають: прізвище, ім`я і по батькові землекористувача; загальну площу земель, якими особа користується, характеристику земель за основним призначенням, таким як рілля, садівництво, інші с/г угіддя, землі під будівлями, відомості про правові підстави землекористування (посилання на правовстановлюючий документ - рішення, наказ, договір, тощо).

Головною відмінністю у процедурі набуття прав на земельні ділянки у колгоспах і радгоспах було те, що у колгоспі рішення про надання земельної ділянки громадянину приймалося на загальних зборах уповноважених колгоспників та відображалося у протоколі зборів, а у радгоспах рішення про надання земельної ділянки громадянину приймалося одноособово директором із виданням відповідного наказу.

Із 15 березня 1991 року у зв`язку із набуттям чинності новим Земельним кодексом України земельно-шнурові книги передавалися для подальшого ведення в сільські ради, де перебувають до цього часу.

Статтею 7 ЗК України 1990 року було визначено, що користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надавалася Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Відповідно до статей 9, 17, 19 того ж Кодексу сільські, селищні, міські Ради народних депутатів надавали земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Статтею 22 ЗК України 1990 року передбачено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Відповідно до статті 23 того ж Кодексу право власності або право постійного користування землею мало посвідчуватися державними актами, які видавалися і реєструвалися сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Статтею 92 ЗК України 2001 року встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Проте набрання чинності статтею 92 ЗК України 2001 року не обмежувало та не скасовувало чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках.

Пунктом 7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року навпаки визначено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Тобто, право постійного користування громадянами, які отримали за чинним на той час земельним законодавством земельні ділянки у постійне користування для ведення особистого підсобного господарства, зберігається й на цей час.

Щодо способу захисту порушеного права

Захист права землекористування, набутого у відповідності до раніш чинного законодавства неодноразово перебувало предметом розгляду Верховного Суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції і залишаючи у силі рішення місцевого суду про задоволення позову про визнання недійсними свідоцтва про право власності на земельну ділянку, рішень районної державної адміністрації та договору купівлі-продажу земельної ділянки у постанові від 20 травня 2020 року (справа № 369/5587/15-ц ) Верховний Суд дійшов таких правових висновків.

У частині п`ятій статті 20 ЗК УРСР 1970 передбачено, що право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами у земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Отже, документами, які підтверджують право землекористування, є записи про розміри земельної ділянки у земельно-шнуровій та погосподарських книгах сільських рад.

Суд установив, що на підставі записів у погосподарській книзі Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на домогосподарство по АДРЕСА_5 станом на 1980 рік користувачами земельної ділянки, площею 0,23 га, були позивачі і відповідач.

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР 1970 права власності на жилий будинок, при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 постанови Верховної Ради УРСР «Про порядок введення в дію Земельного кодексу УРСР» від 18 грудня 1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до відведення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Згідно із пунктом 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відповідно до частини першої статті 29 ЗК України 1990 року та частин третьої, четвертої статті 142 ЗК України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Примусове припинення права користування земельною ділянкою, вилучення земельної ділянки могло відбуватись у судовому порядку, передбаченому частиною четвертою статті 29, частиною шостою статті 31 ЗК УРСР 1990 року та статті 143, частини десятої статті 149 ЗК України 2001 року.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не врахував й не звернув уваги на те, що позивачі і відповідач після смерті матері відповідно до записів у погосподарських книгах Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області набули право спільного користування земельною ділянкою, площею 0,23 га, розташованою по АДРЕСА_5 .

У висновку Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1275цс15 зазначено, що згідно з пунктом 7 Розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року громадяни, які одержали у користування земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки. Ураховуючи наявні записи у погосподарських книгах щодо користувачів земельних ділянок, висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність права особи на землекористування спірною земельною ділянкою не можна визнати обґрунтованим.

Від зазначеного правового висновку Велика Палата Верховного Суду не відступала.

У постанові Верховного Суду від 24 листопада 2020 року у справі № 308/6368/15-а, суд касаційної інстанції, взявши до уваги рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року 5-рп/2005 про забезпечення державного захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства, та встановлені судами обставини користування позивачами спірною земельною ділянкою на підставі записів у погосподарських книгах обліку, дійшов висновку про доведеність прав позивачів на спірну земельну ділянку.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у позові у справі № 570/2631/17, Верховний Суд у постанові від 02 лютого 2022 року, пославшись на записи у по господарчих книгах, зазначив, що позивач обґрунтовував вимогу про визнання незаконними та скасування рішення Зорянської сільської ради від 30 квітня 2003 року № 369 щодо надання відповідачу у власність земельної ділянки, загальною площею 0,20 га, для ведення особистого селянського господарства та рішення Зорянської сільської ради від 11 червня 2008 року № 740 щодо передання відповідачу безоплатно у власність земельної ділянки, загальною площею 0,20 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, посилаючись на те, що до складу земельної ділянки, переданої у власність відповідача, увійшла земельна ділянка площею 0,08 га, що перебувала у користуванні спадкодавця, після смерті якого вона перейшла у користування позивача.

Суди встановили, що ОСОБА_3 та його дружині у 1995 році у користування надано земельну ділянку площею 0,30 га, яка розміщена за межами села, а після його смерті і до цього часу земельною ділянкою користується його дружина - позивач ОСОБА_1 , що підтверджується погосподарськими та земельно-шнуровими книгами.

Рішення про припинення такого права користування у порядку статей 141-142 ЗК України у справі відсутні.

Таким чином, позивач та її чоловік набули право на користування земельною ділянкою відповідно до норм чинного на той час законодавства та таке право зберігається й до цього часу.

Статтею 27 ЗК України 1990 року було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Зі змісту статей 141, 142 ЗК України 2001 року також вбачається, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно з частиною другою статті 149 ЗК України 2001 року вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної та комунальної власності, провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Отже, передача (вилучення) земельних ділянок державної власності за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні, відбувається шляхом прийняття відповідного рішення власника землі за погодженням із користувачем.

Проте справа не містить відомостей про звернення голови ФГ «Фертрі-2005» до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про припинення права користування ними земельною ділянкою площею 0,30 га, доказів надання ними такої згоди на вилучення із їх постійного користування земельної ділянки площею 0,30 га, яка перебувала у постійному користуванні померлого ОСОБА_3 та його дружини з 1995 року, а після його смерті з 2011 року у позивача ОСОБА_1 та відповідних рішень власника землі про таке вилучення.

Тобто рішення про припинення права користування земельною ділянкою ані позивачем, ані її чоловіком не було та навпаки позивач користується спірною земельною ділянкою і до цього часу.

Земельний кодекс України 1990 року та Земельний кодекс України 2001 року не передбачають інших підстав для припинення права користування земельною ділянкою, яке набуто відповідно до вимог чинного на час набуття такого права законодавства.

За змістом статті 116 ЗК України 2001 року у користування чи у власність особи може бути надана лише вільна земельна ділянка.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Встановивши, що розпорядженням голови Монастирищенської РДА від 28 грудня 2006 року № 331 вирішено передати у приватну власність земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Дібрівської сільської ради голові ФГ «Фертрі-2005» ОСОБА_2 загальною площею 3,9904 га ріллі, у тому числі земельну ділянку, яка перебувала у користуванні позивача, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про порушення прав позивача ОСОБА_1 на користування та приватизацію земельної ділянки площею 0,30 га, яка тривалий час з 1995 року і до тепер перебуває у її фактичному користуванні та рішення про припинення права користування земельною ділянкою у передбаченому законом порядку не приймалося.

Суди попередніх інстанцій виходили із доведеності того, що саме із повідомлення ОСОБА_2 та його батька (колишнього голови Дібрівської сільської ради) позивачка у 2017 році довідалася, що земельна ділянка, яка перебуває у її постійному користуванні, належить ОСОБА_2 , а отже, строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права позивачем не пропущено.

Щодо неврахування висновків Верховного Суду

Підставою для відкриття касаційного провадження є застосування статей 92, 116, 118, 125, 126, 152 ЗК України 2001 року, статей 22, 23 ЗК України 1990 року, статей 1216, 1217 ЦК України у подібних правовідносинах, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України: від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, постановах Верховного Суду: від 01 квітня 2020 року у справі № 567/517/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 207/4112/15-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 635/2215/16-ц;

статей 261, 267, 268 ЦК України у подібних правовідносинах, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України: від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс16.

Для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звертає увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постановах Верховного Суду України: від 05 жовтня 2016 року у справі № 181/698/14-ц, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-3113цс15, на які посилався заявник як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, на відміну від справи, що переглядається, правовідносини у справах виникли щодо визнання права власності на цілісний майновий комплекс селянського (фермерського) господарства, визнання права власності, визнання права засновника, визнання права постійного користування земельними ділянками для ведення селянського (фермерського) господарства в порядку спадкування за законом.

У постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 567/517/17, колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач не є власником спірної земельної ділянки і його твердження, що саме він має право на отримання у власність земельної ділянки, наданої відповідачу, оскільки більше 30 років на законних підставах нею користувався не заслуговують на увагу, оскільки здійснювати розпорядження землями комунальної власності, у тому числі передавати їх у власність фізичним особам, належить до виключної компетенції органу місцевого самоврядування.

Проте у справі, що переглядається, на відміну від справи № 567/517/17, суди встановили, що позивач та її чоловік набули право на користування земельною ділянкою відповідно до норм чинного на той час законодавства та таке право не припинено у встановленому законом порядку.

Верховний Суд у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

Між тим, у справі, що переглядається, такі вимоги, як спосіб захисту, не заявлялися.

На відміну від справи, що переглядається, у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 207/4112/15-ц предметом спору було визначення порядку користування земельною ділянкою, а у справі № 635/2215/16-ц щодо визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Наведене свідчить про відмінність встановлених обставин справи та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування норм права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права, а саме: статей 92, 116, 118, 125, 126, 152 ЗК України 2001 року, статей 22, 23 ЗК України 1990 року, статей 1216, 1217 ЦК України, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Також не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи доводи касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права, а саме - статей 261, 267, 268 ЦК України, оскільки на відміну від справ, які зазначені заявником, у справі, що переглядається, суди встановили, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права позивачем не пропущено.

Колегія суддів звертає увагу на те, що довідки про право користування спірною земельною ділянкою за позивачкою та її чоловіком на підставі відомостей погосподарських та земельно-шнурових книг до 2015 року видавалися батьком відповідача - сільським головою ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 22-23).

Клопотання сільської ради перед Монастирищенською РДА про допомогу позивачці у приватизації земельної ділянки підписано ним же (т .1 а. с. 24).

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховним Судом не встановлено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач не мала переважного права на отримання у власність спірної земельної ділянки, оскільки посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність; у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження належного оформлення відповідного права ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до вимог статті 116 ЗК України; підставою правомірності користування земельною ділянкою ОСОБА_1 була лише довідка, видана сільською радою, хоча при цьому матеріалами справи підтверджено, що земельна ділянка знаходиться за межами села Дібрівка; чоловік позивача ОСОБА_18 , який помер у 2011 році, за своє життя правовстановлюючих документів на землю не оформив, дозвіл на розроблення технічної документації сільська рада чи Монастирищенська РДА на неї не надавала, спірна земельна ділянка не є об`єктом спадкування; висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться за межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Неприйнятними є доводи скарги щодо помилкового скасування державного акта відповідача, виданого відповідно до вимог чинного законодавства України з тих підстав, що довідка, видана сільською радою про облік згідно з погосподарського обліку, підтверджує належне користування позивачем спірною земельною ділянкою, а отже, є підставою для скасування.

Так, погосподарська книга - це документи первинного обліку в сільських Радах народних депутатів з 1935 року. Метою ведення даного обліку є накопичення і систематизації відомостей по кожному домоволодінні щодо членів сім`ї, які проживають в господарстві, а також дані щодо землі, будівель і худоби, що знаходяться в особистому користуванні. Ведення погосподарських книг органами місцевого самоврядування продовжується й по сьогоднішній день.

Інструкцією з ведення погосподарського обліку сільських, селищних та міських радах передбачено порядок ведення та заповнення погосподарських книг. Так, погосподарські книги закладаються 1 раз на 3 роки, записи в них уточнюються щороку станом на 1 січня і 1 червня.

Земельно-шнурові книги велись на сільськогосподарському підприємствах чи організаціях.

Суть земельно-шнурової книги полягала в реєстрації та відстеженні закріплених за громадянином прав землекористування та їх змін, тобто в таких книгах засвідчувалось право землекористування громадян, які проживали в сільській місцевості.

Суди встановили, що за даними погосподарських книг Дібрівської сільської ради Монастирищенського району та земельно-шнурової книги, за позивачем та її чоловіком з 1995 року обліковувалася присадибна ділянка - 0,50 га та рішення про припинення права користування земельною ділянкою ані позивачем, ані її чоловіком не було та навпаки позивач користується спірною земельною ділянкою і до цього часу.

Наведене свідчить про включення до земельної ділянки, переданої у приватну власність відповідачу, іншої земельної ділянки, право користування якою набула позивачка та її чоловік відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Схожа за змістом й принципом регулювання відносин редакція частини п`ятої зазначеної статті діяла й у грудні 2006 року, коли приймалося рішення про передачу у власність земельної ділянки відповідачу.

За таких обставин та з урахуванням відповіді Монастирищенської РДА про відсутність там заяви відповідача про виділення йому у приватну власність земельної ділянки і відповідного подання керівника земельного відділу з цього питання відсутні (т. 1, а. с. 28), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недотримання вимог статей 116-118 ЗК України.

Щодо не залучення осіб до участі у справі

Доводи скарги про можливі порушення прав третіх осіб, зокрема власника земельної ділянки ОСОБА_4 , та не залучення до участі у справі інших землекористувачів вказаних осіб є безпідставними.

Позивачка звернулася до суду на захист свого порушеного права землекористування та висновки, що містяться у мотивувальній і резолютивній частинах рішення, стосуються захисту лише її земельних прав і обов`язків.

Інші суміжні землекористувачі судових рішень у справі не оскаржили.

Статтею 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зміст принципу диспозитивності розкривають через такі положення: хто хоче здійснити свої права, повинен сам потурбуватися про це; особа, якій належить право, може від нього відмовитися; нікого не можна примушувати пред`явити позов проти своєї волі; суд не повинен виходити за межі вимоги сторін, за винятками, встановленими законом;

Звернення до суду - це право, а не обов`язок особи. Більше того, особа, яка звернулася до суду, може у будь-який час відмовитися від позову, змінити підставу або предмет позову. Диспозитивність характеризує процесуальне становище не лише позивача, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Так, відповідач самостійно вирішує визнавати позов чи заперечувати проти нього, чи подавати зустрічний позов; третя особа самостійно вирішує вступати в процес чи ні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Судові витрати

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Оскільки ухвалою від 21 вересня 2020 року Верховний Суд зупинив виконання рішення суду першої інстанції до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання судового рішення.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу адвоката Кравченка Романа Михайловича в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 23 червня 2020 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 10 квітня 2020 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. В. Сердюк В. А. Стрільчук