Рішення

від 07.07.2022 по справі 920/222/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08.07.2022м. СумиСправа № 920/222/22

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши матеріали справи № 920/222/22 у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (вул. О.Береста, буд. 21, м. Суми, 40000, код за ЄДРПОУ 39586236),

до відповідачаКомунального підприємства «Лебединська лікарня імені К.О.Зільберника» Лебединської міської ради (вул. Першогвардійська, буд. 17, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код за ЄДРПОУ 02007555),

про стягнення 194938,14 грн

установив:

Позивач 05.05.2022 звернувся з позовом, відповідно до якого просить стягнути з відповідача 194938,14 грн з яких: 185493,23 грн боргу, 8347,20 грн інфляційні втрати, 1097,71 грн 3% річних; а також 2924,07 грн судового збору.

Ухвалою від 10.05.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 920/222/22; задоволено клопотання позивача, заявлене в п. 1 прохальної частини позову про розгляд справи у спрощеному позовному провадженні; постановлено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи. Копія зазначеної ухвали надіслані на адреси учасників справи, зазначені позивачем у позовній заяві.

Відповідно до рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень позивач та відповідач належним чином повідомлені про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідач ні відзиву на позов з аргументованими запереченнями, ні доказів сплати боргу суду не подав.

Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, враховуючи принцип незмінності складу суду, передбачений ст.32 ГПК України, розгляд справи здійснено в межах строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання заяв по суті справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання ч. 3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Предметом позову є стягнення заборгованості за прийняту та використану електроенергію поставлену відповідачу за договором на постачання електричної енергії, укладеним у спрощеній формі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» є суб`єктом господарювання, основними видами діяльності якого є діяльність з постачання природного газу та постачання електричної енергії споживачу.

Як зазначає позивач, 17 червня 2020 року постановою НКРЕКП №1119 «Про видачу ліцензій з постачанні електричної енергії споживачу ТОВ «ЕК ЕНЕРГО-ПРОСТІР», ТОВ «ЗАКАРПАТГАЗ ЗБУТ», ТОВ «КИЇВОБЛГАЗ ЗБУТ», ТОВ «МИКОЛАЇВГАЗ ЗБУТ», КОНЦЕРНУ «МТМ», ТОВ «СУМИГАЗ ЗБУТ» ТОВ «ТИСАГАЗ», ТОВ «ОЛЕКС ІМПОРТ», ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», ТОВ «ХМЕЛЬНИЦЬКІ ЗБУТ» та ТОВ «ЧЕРНІГІВГАЗ ЗБУТ» НКРЕКП прийнято рішення про видачу позивачу ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії споживачу.

Отже, у відносинах у сфері енергетики, що склалися між сторонами спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» виступає постачальником електричної енергії, а Комунальне підприємство «Лебединська лікарні імені К.О.Зільберника» Лебединської міської ради - споживачем.

Відповідно до акту приймання-передачі електричної енергії до договору на постачання електричної енергії №СМЗ82000586 від 31.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (далі позивач, постачальник електричної енергії) поставило, а Комунальне підприємство «Лебединська лікарні імені К.О.Зільберника» Лебединської міської ради (далі відповідач, споживач) прийняло та використало у період з 01 січня 2022 року по 30 січня 2022 року електричну енергію на суму 185493,23 грн. Зазначений акт підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками підприємств сторін без жодних зауважень.

11.02.2022 відповідно до накладної №4220004298653, фіскального чеку від 11.02.2022 та поштового опису вкладення в цінний лист позивач надіслав відповідачу вимогу №407-Сл-1792-222 від 11.02.2022 про сплату 185493,23 грн використаної електроенергії за період з 01.01.2022 по 31.01.2022, зазначивши строк оплати до 20.02.2022.

Відповідно до відстеження з офіційного вебсайту «Укрпошта» за трек номером 4220004298653 (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) зазначену вимогу відповідач отримав 17.02.2022, але заборгованість за поставлену та використану електроенергію до 20.02.2022 не сплатив.

У зв`язку із неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленої та спожитої електричної енергії за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 згідно з договором на постачання електричної енергії, укладеним між сторонами спору у спрощеній формі, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 185493,23 грн вартості поставленої та спожитої електричної енергії, а також 8347,20 грн інфляційні втрати, 1097,71 грн 3% річних.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

За положеннями ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Частинами 1 та 2 ст. 642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається із акту приймання-передачі електричної енергії до договору на постачання електричної енергії №СМЗ82000586 від 31.01.2022, позивач передав, а відповідач прийняв електроенергію на загальну суму 185493,23 грн. Зазначене є підтвердженням того, що відповідач прийняв пропозицію позивача щодо поставки електроенергії та отримав електричну енергію, підписавши та скріпивши печаткою свого підприємства даний акт без жодних зауважень.

Отже, вищенаведене свідчить про наявність домовленості сторін щодо поставки за договором у спрощеній формі.

Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків за приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України) є договір.

У силу положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з правової природи укладеного правочину суд дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та §3 Глави 54 ЦК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Закон не виключає можливості укладення договорів поставки у спрощений спосіб: шляхом оплати споживачем поставленого постачальником товару відповідно до підписаних сторонами актів приймання-передачі електричної енергії.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем відповідачу електричної енергії за період з 01.01.2022 по 31.01.2022 в сумі 185493,23 грн, у зв`язку із відсутністю від відповідача аргументованих заперечень чи доказів сплати заборгованості, що є предметом спору, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 185493,23 грн визнаються судом законними обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1097,71 грн 3% річних та 8347,20 грн інфляційних нарахувань суд зазначає.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами,

Відповідно до поданого у позовній заяві розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 1097,71 грн 3% річних за період з 21.02.2022 по 03.05.2022 та 8347,20 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2022 по 31.03.2022.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем договору постачання електричної енергії, укладеного у спрощеній формі, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1097,71 грн 3% річних за період з 21.02.2022 по 03.05.2022 та 8347,20 грн інфляційних втрат за період з 01.03.2022 по 31.03.2022.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв`язку з чим, суд позов задовольняє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір в сумі 2924,07 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Комунального підприємства «Лебединська лікарня імені К.О.Зільберника» Лебединської міської ради (вул. Першогвардійська, буд. 17, м. Лебедин, Сумська область, 42200, код за ЄДРПОУ 02007555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумигаз Збут» (40000, м. Суми, вул. Береста, буд. 21, код за ЄДРПОУ 39586236) 185493,23 грн (сто вісімдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто три грн 23 коп.) вартості поставленої та спожитої електричної енергії за період з 01.01.2022 по 31.01.2022, 1097,71 грн (одна тисяча дев`яносто сім грн 71 коп.) 3% річних за період з 21.02.2022 по 03.05.2022, 8347,20 грн (вісім тисяч триста сорок сім грн 20 коп.) інфляційних втрат за період з 01.03.2022 по 31.03.2022, а також 2924,07 грн (дві тисячі дев`ятсот двадцять чотири грн 07 коп.) витрат зі сплати судового збору.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2022.

СуддяВ.Л. Котельницька