Постанова

від 06.07.2022 по справі 369/6522/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2022 року м. Київ

Унікальний номер справи № 369/6522/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6316/2022

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврюшенко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року, ухвалене під головування судді Дубас Т.В., у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, правонаступником якої є Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне підприємство «Київське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його;

- визнати недійсним рішення 14 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року «Про землі запасу» в частині віднесення земель кварталу 50 виділу 5 ДП «Київське лісове господарство» до земель запасу Віто-Поштової сільської ради;

- визнати недійсними рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» про передачу у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова та рішення Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року № 30-87 «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з земель призначених для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку»;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,7027 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180 загальною вартістю 798 358 грн. 96 коп., які розташовані в с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 задоволено позов Віто-Поштової сільської ради до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство», припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення, зокрема в кварталі 50 виділ 5, загальною площею 6,44 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова. Прокурор вказував, що дане судове рішення не можна вважати юридичним фактом, на підставі якого відбулось припинення права користування земельною ділянкою, оскільки останнє може бути вчинено лише відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування в межах повноважень визначеними нормами земельного законодавства, господарський суд Київської області вийшов за межі наданих йому законодавством повноважень та втрутився у виключну компетенцію органу виконавчої влади.

Рішенням 14 сесії 5 скликання Віто-Поштової сільської ради від 19 червня 2008 року, з посиланням на вищевказане судове рішення, вищезазначені земельні ділянки віднесено до земель запасу Віто-Поштової сільської ради. Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 березня 2009 року ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою, надано дозвіл на вибір місця розташування земельної ділянки, затверджено проект землеустрою та передано ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства в межах Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

25 квітня 2009 року ОСОБА_2 отримав державний акт на вказану земельну ділянку. У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки. Рішенням Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року № 30-87 затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 площею 0,7127 га з земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Віта Поштова.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 березня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київській області із заявою про поділ земельної ділянки площею 0,7127 га із кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 на дві земельні ділянки площами по 0,7027 га та 0,01 га. В подальшому державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Києво-Святошинському районі Київської області до Державного земельного кадастру внесені відповідні зміни, зокрема в результаті поділу утворено дві земельні ділянки площею 0,7027 га та 0,01 га із кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180 відповідно. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Кантерука O.A. 30 листопада 2016 року за індексним номером 32647119 зареєстровано право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 та індексним номером 32646620 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180.

Прокурор вказував, що спірна ділянка відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення і перебуває у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство», а передача спірної землі у власність фізичній особі відбулась із порушенням земельного законодавства. У зв`язку з наведеним позивач вважає, що наявні підстави для визнання рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, 26 березня 2009 року та 18 липня 2014 року недійсними та витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки (т. 1 а.с. 1- 21).

ОСОБА_1 подав до суду заперечення на позовну заяву, в яких просив повністю відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішення господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 є належним юридичним фактом, на підставі якого відбулося припинення права держави на спірну земельну ділянку. За таких обставин оспорювані рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області прийняті без порушень законодавства (т. 1 а.с. 77-79).

Також ОСОБА_1 подав заяву про застосування строків позовної давності, в якій зазначав, що станом на 23 квітня 2009 року держава в особі органу, а саме Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, була обізнана про обставини, викладені у позовній заяві прокурора, оскільки 23 квітня 2009 року було видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЗ № 340756 Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, яке є органом державної виконавчої влади. Отже, держава довідалася або могла довідатися про порушення її права 23 квітня 2009 року (т. 1 а.с. 84-91).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ДП «Київське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - відмовлено (т. 1 а.с. 205-220).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 09 липня 2018 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року в частині мотивів його прийняття змінено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2 а.с. 63-67).

Постановою Верхового Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення у цій частині про відмову в позові. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 19 липня 2018 року в частині вирішення позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння скасовано та передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2 а.с. 132-141).

17 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області відмовити повністю з підстав його необґрунтованості (т. 2 а.с. 154-156).

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, ДП «Київське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння залишено без задоволення (т. 3 а.с. 45-58).

Не погодившись з рішенням суду, 03 лютого 2022 року заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі, судові витрати стягнути з відповідачів (т. 3 а.с. 67-74).

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при набутті спірної земельної ділянки у власність, виконував всі передбачені законодавством дії, а тому не повинен нести відповідальність за помилки при відведенні земельної ділянки, допущені органами державної влади та місцевого самоврядування. Також суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для витребування спірних ділянок із володіння відповідача ОСОБА_1 , оскільки підстави набуття останнім права власності на земельні ділянки не були скасовані, не припинені та не визнані недійсними.

Апелянт вважає, що вказані висновки не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у ході розгляду доказам, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Посилався на те, що судом першої інстанції проігноровано висновки Верхового Суду у цій справі з приводу того, що власник з дотриманням вимог ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів майно було відчужено до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не вимагається.

Звертав увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду,викладено у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість витребування у кінцевого набувача ОСОБА_1 спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення у зв`язку з не оскарженням підстав набуття такого права власності. При цьому, ОСОБА_1 в силу зовнішніх, об`єктивних, явних характерних для лісу природних ознак спірних земельних ділянок знав або міг знати про те, що ліс і ділянки вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття спірних ділянок у власність під обґрунтований сумнів (т. 2 а.с. 67-74).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року без змін, а апеляційну скаргу прокуратури без задоволення (т. 3 а.с. 99-107).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2022 року залучено Гатненську сільську раду Фастівського району Київської області, як правонаступника Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, оскільки остання припинена з 24 березня 2021 року у зв`язку з реорганізацією районів (т. 3 а.с. 112-113).

У судовому засіданні прокурор Лук'янчук А.В. підтримав скаргу і просив її задовольнити. Відповідач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Бобровніков В.В. заперечували проти скарги і просили її відхилити. Представник правонаступника відповідача Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області - адвокат Паламарчук І.І. заперечував проти скарги і просив її відхилити.

Інші особи,які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, у т.ч. адреси електронної пошти і телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, тобто належним чином, про що у справі є докази (т. 3 а.с. 92-98, 108-111, 114-120, 123-125).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч.ч. 9, 11 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Верхового суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав. При цьому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скасування цих рішень, чи визнання їх недійсними не відновить порушеного права власності держави на спірні земельні ділянки лісового фонду, тому такий спосіб захисту порушених прав не підлягає застосуванню у цій справі.

Цією ж постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року у цій справі рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовані в частині відмови в задоволенні позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та в цій частині передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Спрямувавши в цій частині справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що спірна земельна ділянка передана ОСОБА_2 рішенням Віта-Поштової сільської ради з перевищенням повноважень селищної ради (незаконно) щодо вилучення, припинення права користування або надання у власність земельних ділянок лісогосподарського призначення державної форми власності, оскільки ці питання належали до компетенції органів виконавчої влади, а саме районної державної адміністрації. Оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради від 18 липня 2014 року про зміну цільового призначення земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на землі для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та видача на його підставі державного акту носять похідний характер від первісного рішення сільради, вони також суперечать вимогам закону. Проте висновок судів про відмову в позові через пропуск трирічного строку позовної давності, суд касаційної інстанції визнав передчасним та помилковим (т. 2 а.с. 132-141).

Відмовляючи у задоволенні позову про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при набутті спірної земельної ділянки у власність, виконував всі передбачені законодавством дії щодо отримання у власність земельних ділянок, а тому позов прокурора про витребування земель лісу на користь держави в особі Кабінету Міністрів України не підлягає задоволенню.

Колегія суддів не погодилась з висновком районного суду про відмову в позові виходячи з наступного.

Відповідно до положень частини 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи, проте районним судом такі висновки суду касаційної інстанції не враховані.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи,рішенням господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року в справі за позовом Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДП «Київське лісове господарство» про припинення права користування земельними ділянками позов задоволено. Припинено право користування ДП «Київське лісове господарство» земельними ділянками лісогосподарського призначення ДП «Київський лісгосп»: в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 1 площею 0,20 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 2 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 23 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 15 площею 0,98 га, які знаходяться в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області (т. 1 а.с. 80-83).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року касаційну скаргу ДП «Київське лісове господарство» на рішення господарського суду Київської області 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 повернуто заявнику.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 11 лютого 2009 року касаційне подання Першого заступника прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області 27 травня 2008 року у справі № 6/257-08 повернуто заявнику на підставі вимог статей 86, 110, пункту 5 частини 1 статті 111-3 ГПК України (т. 1 а.с. 39).

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року «Про землі запасу» вирішено: земельні ділянки в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 1 площею 0,20 га, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області вважати землями запасу; внести відповідні зміни до земельно-облікових даних Державного земельного кадастру; землі запасу вказані в пункті 1 цього рішення використовувати відповідно до Генерального плану села (т. 1 а.с. 46).

Рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 19 сесії 5 скликання від 26 березня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства» вирішено: затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова; передати у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова; доручити ТОВ «НВФ АЗІМУТ» винести проект в натуру та виготовити Державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 ; землевпоряднику сільської ради внести зміни до земельно-облікової документації (т. 1 а.с. 43).

23 квітня 2009 року Управлінням земресурсів у Києво-Святошинському районі ОСОБА_2 був виданий Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 340756, відповідно до якого на підставі рішення Віто-Поштової сільської ради від 26 березня 2009 року 19 сесії 5 скликання він є власником земельної ділянки площею 0,7127 га, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Віта Поштова, цільове призначення (використання) земельної ділянки-для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3222481201:01:005:0107 (т. 1 а.с. 45).

Рішенням № 30-87 Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 18 липня 2014 року 30 сесії 6 скликання «Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки» вирішено: затвердити ТОВ «Бакалія-трейд» проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га з земель сільськогосподарського призначення: «для ведення особистого селянського господарства», на землі житлової та громадської забудови: «для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку» в с. Віта Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; ТОВ «Бакалія-трейд» згідно чинного законодавства провести державну реєстрацію права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3222481201:01:005:0107) площею 0,7127 га для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку в с. Віта Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; ТОВ «Бакалія-трейд» дотримуватись обов`язків власника відповідно до чинного законодавства та передбачити роботи щодо перенесення родючого шару ґрунту (т. 1 а.с. 48).

У відповіді директора ДП «Київський лісгосп» заступнику начальника управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді Київської обласної прокуратури В. Кошляку від 15 вересня 2016 року вказано, що ДП «Київське лісове господарство» провело звірку земельних ділянок по вказаним кадастровим номерам із картографічними матеріалами лісовпорядкування 2014 року і повідомляє, що земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:001:0090 не відноситься і не відносилась до земель лісового фонду; земельна ділянка із кадастровим номером 3222481201:01:005:0106 частково розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва квартал 50 виділ 18; 3222481201:01:005:0116 розташована у кварталі 50 виділа 14, 15; 3222481201:01:005:0021 розташована у кварталі 50 виділ 17; 3222481201:01:005:0114 розташована у кварталі 50 виділ 18; 3222481201:01:002:0226 частково розташована у кварталі 50 виділ 12; 3222481201:01:001:0107 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:0012:0118 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:006:0172 розташована у кварталі 50 виділ 10; 3222481201:01:006:0175 розташована у кварталі 50 виділ 10. На вказані земельні ділянки ДП «Київське лісове господарство» дозволу на вилучення не надавалось (т. 1 а.с. 29).

У листі Віто-Поштової сільської ради від 03 березня 2017 року зазначено, що земельна ділянка, розташована в с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради, Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222481201:01:005:0107 площею 0,7127 га належить до земель лісового фонду, а саме Васильківське лісництво Київського держлісгоспу (т. 1 а.с. 47).

Згідно відповіді Держгеокадастру Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 27 березня 2017 року, відповідно до даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 поділена, в результаті поділу утворилися земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180. В місцевому фонді документації із землеустрою обліковується документація із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що знаходяться у власності ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування багатоквартирного будинку в с. Віта-Поштова Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (т. 1 а.с. 44).

У листі директора ДП «Київське лісове господарство» заступнику начальника управління представництва інтересів громадянина або держави в суді В. Кошляку від 12 червня 2017 року зазначається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159, 3222481201:01:005:5180 накладаються на землі лісогосподарського призначення за матеріалами лісовпорядкування 2003 року (квартал 50 вид 5 Васильківського лісництва). У 2006 році виділа 4,5 кварталу 50 Васильківського лісництва були вилучені з земель лісового фонду ДП «Київський лісгосп» (т. 1 а.с. 23).

Про витребування земельної ділянки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації, центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, відповідно до закону (частини перша, друга статті 84 ЗК України; тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

Згідно з частиною другою статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.

Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.

Повноваження державних адміністрацій з питань земельних та лісових відносин визначаються Законом України «Про місцеві державні адміністрації», нормами земельного та лісового законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, у тому числі, передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Частиною 5 статті 149 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається встановлено, що рішенням Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року «Про землі запасу» вирішено: земельні ділянки в кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,99 га, кварталі 50 виділ площею 0,99 га, кварталі 50 виділ 5 площею 0,50 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.60 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0.98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, кварталі 50 виділ 4 площею 0,98 га, квартал 50 виділ 1 площею 0,20 га, що розташовані в межах населеного пункту с. Віта-Поштова, Києво-Святошинського району, Київської області вважати землями запасу; внести відповідні зміни до земельно-облікових даних Державного земельного кадастру; землі запасу вказані в пункті 1 цього рішення використовувати відповідно до Генерального плану села (т. 1 а.с. 46).

Вказане свідчить про те, що Віто-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області, прийнявши рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року «Про землі запасу», фактично розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиву площею 10,17 га, що свідчить про перевищення сільською радою передбачених законом повноважень.

Штучне зменшення (подрібнення) площі єдиного масиву державних земель лісового фонду із прийняттям рішень про відведення земель лісового фонду менше 1 га кожній особі не може вважатись правомірним та законним.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що вилучення від постійних користувачів лісових ділянок державної власності площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, зміна їх цільового призначення з метою використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, та передача таких земельних ділянок у власність або постійне користування належить до повноважень Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини першої ст. 32 ЛК України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними.

За наданими до суду даними земельної кадастрової документації, спірна у цій справі земельна ділянка з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107 яка в подальшому була поділена на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 3222481201:01:005:5159 та 3222481201:01:005:5180, розташована на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Васильківського лісництва Київської області квартал 50 виділ 10 та покрита лісовою рослинністю (т. 1 а.с. 23-38).

Отже, на час ухвалення рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 14 сесії 5 скликання від 19 червня 2008 року «Про землі запасу» і рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 19 сесії 5 скликання від 26 березня 2009 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», яким вирішено затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу у власність ОСОБА_2 загальною площею 0,7127 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована в с. Віта Поштова, вищевказана сільська рада не мала повноважень розпоряджатись вищевказаною земельною ділянкою з кадастровим номером 3222481201:01:005:0107, оскільки належним суб`єктом розпорядження вказаною земельною ділянкою земель лісового фонду, відповідно до чинного законодавства України, була відповідна районна державна адміністрація.

Посилання відповідача ОСОБА_1 , що набравшим законної сили рішенням Господарського суду Київської області від 27 травня 2008 року у справі № 9/257-08 створено преюдицію у цій цивільній справі суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року ухвалені пізніше, після ухвалення 27 травня 2008 року судового рішення у господарській справі, а тому вказані рішення сільської ради не були і не могли бути предметом оцінки суду у вказаній господарській справі.

Таким чином, рішення Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року про віднесення земель лісогосподарського призначення до запасу, затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, зміну цільового призначення земельної ділянки у межах с. Віта-Поштова є незаконними та такими, що прийняті за відсутності волевиявлення власника - держави. Тому такі рішення не створюють правових наслідків незалежно від того, чи були вони скасовані судовим рішенням у цій справі.

Такий правовий висновок міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 60), який, як і висновки Верховного Суду викладені у постанові від 24 червня 2020 року про відмову в позові в частині визнання незаконними вищевказаних рішень сільської ради у цій справі, підлягають застосуванню під час нового розгляду вказаної справи з огляду на положення ч. 4 ст. 263, ч.1 ст. 417 ЦПК України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17). З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив посилання позивача на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24 червня 2019 року у справі № 369/9035/17-ц та від 24 березня 2021 року у справі № 369/9036/17.

Доводи відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бобровнікова В.В. про необхідність відмови в позові прокурора з огляду на те, що належним відповідачем у цій справі мав би бути ОСОБА_2 , який заявлений прокурором у позові як третя особа, суд апеляційної інстанції визнав неспроможним та відхилив, з огляду на те, що позов прокурора в частині вимог про визнання недійсними рішень Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 червня 2008 року, від 26 березня 2009 року та від 18 липня 2014 року розглянутий постановою Верховного Суду від 24 червня 2020 року у цій справі, а тому апеляційним судом не переглядається.

З огляду на положення ст. 367, ч. 1 ст. 417 ЦПК України перегляд судом заявлених позовних вимог у цій справі в частині витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,7027 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 та площею 0,01 га з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180, які розташовані в с. Віта-Поштова, Фастівського району (колишнього Києво-Святошинського району) Київської області, не дає підстав для об`єктивного висновку про необхідність залучення ОСОБА_2 як належного відповідача та (або) співвідповідача у цій справі.

Задовольнивши позов в частині витребування спірних земельних ділянок від останнього набувача, суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Тому, саме Кабінет Міністрів України є належним суб`єктом представництва держави у спірних правовідносинах щодо повернення у державну власність незаконно відчужених земель лісового фонду.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтею 387 ЦК України. Так, згідно з частиною 1 цієї статті власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) погодилася з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Крім того, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (держави) поза його волею, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, який набув земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу у ОСОБА_2 , який в свою чергу набув право власності на цю земельну ділянку на підставі незаконних рішень не уповноваженого органу - сільської ради, яка не мала права на розпорядження спірними земельними ділянками.

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

З огляду на все викладене вище суспільний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку. Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, відповідач не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки (держави) позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Наведені обставини, на думку колегії суддів, повністю відповідають критеріям наявності загального (суспільного) інтересу, а тому посилання відповідача щодо порушення його прав власника і добросовісного набувача не можуть бути визнані підставою для відмови в позові про витребування земельної ділянки від добросовісного набувача.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив посилання відповідача ОСОБА_1 та його представника - адвоката Бобровнікова В.В. на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сичов проти України» (Заява N 4773/02, Страсбург, 11 жовтня 2005 року).

Врахувавши вищевказані обставини і докази в їх сукупності, апеляційний суд визнав помилковим висновок районного суду про відмову в позові посиланням на порушення статті 1 Першого протоколу та те, що відповідач ОСОБА_1 діяв як добросовісний набувач при набутті спірної земельної ділянки у власність.

Встановивши, що відчуження нерухомого майна було здійснено особою, яка не є власником цього майна та жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою державою в особі належних і уповноважених органів виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для витребування вказаної земельної ділянки від добросовісного набувача.

Щодо строків позовної давності.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявив про застосування строків позовної давності, вважаючи, що станом на 23 квітня 2009 року держава в особі органу, а саме Управління Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, була обізнана про обставини, викладені у позовній заяві прокурора, оскільки 23 квітня 2009 року було видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЗ № 340756 Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області, яке є органом державної виконавчої влади. Отже, на думку відповідача, держава довідалася або могла довідатися про порушення її права 23 квітня 2009 року (т. 1 а.с. 84-91).

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині витребування земельної ділянки Верховний Суд у постанові від 24 червня 2020 року у цій справі вказав на те, що встановивши порушення прав Кабінету Міністрів України, суди не з`ясували та не перевірили, з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права (т. 2 а.с. 132-141).

Проте суд першої інстанції не виконав вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції у цій справі, які є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи (частина 1 статті 417 ЦПК України).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

У пункті 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) звернуто увагу на те, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною заявленою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

З позовною заявою про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння прокурор в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України звернувся 20 червня 2017 року.

З огляду на положення ст. 261 ЦК України, ст. 45 ЦПК України 2004 року (в редакції Закону чинного на час звернення прокурора із зазначеним позовом), яка відтворена ст. 56 ЦПК України чинної редакції, суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушено, стало відомо про таке порушення.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15.

Вказаний правовий висновок повністю узгоджується з правовою позицією в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 14-85цс15 і правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18), в якій вказано, що норми закону про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, в той час, як суди не встановили початку перебігу позовної давності для Кабінету Міністрів України, а сторони не надали жодних доказів у розумінні статей 57-59 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) на підтвердження того, що Кабінету Міністрів України було відомо про порушення його права до моменту звернення прокурора з відповідним позовом до місцевого суду, тоді як згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Ураховуючи те, що прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, слід з`ясувати, коли саме позивач довідався або міг довідатися про порушення прав та чи є в нього поважні причини для його поновлення. Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку позовної давності прокурор зазначав, що про необхідність захисту прав та інтересів держави прокурору стало відомо у 2016 році за результатами системного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, а саме ВО «Укрдержліспроект» від 26 серпня 2016 року, Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 28 березня 2017 року. Кабінет Міністрів України за захистом своїх прав до суду не звертався, тому у прокурора виникло право на звернення до суду у зв`язку з бездіяльністю цього органу.

У письмових поясненнях представник Кабінету Міністрів України Сінько А.А. зазначав, що Кабінету Міністрів України стало відомо про передачу у власність земельної ділянки лісогосподарського призначення з моменту пред`явлення позову прокуратурою (т. 1 а.с. 70-74).

З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2017 року Прокуратура Київської області надіслала Кабінету Міністрів України лист, у якому повідомлено, що прокуратурою підготовлено даний позов, який буле пред`явлено в інтересах Кабінету Міністрів України до Києво-Святошинського районного суду Київської області. Проте із часу повідомлення 07 червня 2017 року Кабінет Міністрів України із самостійним позовом до суду у цій справі не звернувся (т. 1 а.с. 53, 70-74).

Відповідачами цих обставин по справі не спростовано і об`єктивних доказів на спростування таких висновків до суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відхилила доводи відповідача про пропуск строку позовної давності за позовом прокурора в інтересах Кабінету Міністрів України, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що Кабінет Міністрів України знав про порушення його прав до червня 2017 року або міг довідатись про момент порушення його права, а тому прокурором не пропущено строку позовної давності на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України.

З огляду на наведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення позову про витребування земельних ділянок.

Щодо судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до платіжного доручення апелянтом сплачено 15 487,29 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 25 163,08 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги (т. 1 а.с. 22 т. 3 а.с. 85).

Отже, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та пропорційно розміру задоволених вимог (витребування земельних ділянок вартістю 798 358,96 грн. ? 1,5% = 11 975,38 грн.) підлягає стягненню на користь Київської обласної прокуратури з відповідачів Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області, оскільки Віта-Поштова сільська рада Києво-Святошинського району Київської області припинена 24 березня 2021 року та ОСОБА_1 , з кожного окремо, по 5 987,69 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та по 8 981,53 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури - задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 листопада 2021 року - скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, правонаступником якої є Гатненська сільська рада Фастівського району Київської області, ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Державне підприємство «Київське лісове господарство», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 , про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння - задовольнити.

Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України із незаконного володіння ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) земельні ділянки з кадастровим номером 3222481201:01:005:5159 площею 0,7027 га та з кадастровим номером 3222481201:01:005:5180 площею 0,01 га, які розташовані в с. Віта-Поштова, Фастівського району (колишнього Києво-Святошинського району) Київської області.

Стягнути на користь Київської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909996; 01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 27/2):

- з Гатненської сільської ради Фастівського району Київської області(код ЄДРПОУ 04358508)- 5 987,69 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 8 981,53 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом;

- з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) - 5 987,69 грн. судового збору за розгляд справи районним судом та 8 981,53 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.

Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 08 липня 2022 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

О.В. Борисова

В.М. Ратнікова