Ухвала

від 05.07.2022 по справі 320/5502/22

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

06 липня 2022 року м. Київ № 320/5502/22

Суддя Київського окружного адміністративного суду Щавінський В.Р., ознайомившись із матеріалами адміністративної справи за позовом Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» до Сквирської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство «Бовкун В.Є.» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сквирської міської ради Київської області з вимогами:

- визнати незаконним та скасувати рішення 18 сесії Сквирської міської ради №30.57-18-VIII від 27.01.2022 «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області;

- зобов`язати Сквирську міську раду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили повторно розглянути письмову заяву Фермерського господарства «Бовкун В.С.» від 24.09.2021 (реєстраційний номер центру надання адміністративних послуг Сквирської міської ради № 05-2021/2115) про надання дозволу на викуп земельної ділянки постійного користування (кадастровий номер: 3224086200:05:014:0008, площею 50 гектарів, що розташована на території Сквирської міської територіальної громади (територія Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства.

Частиною 1 ст. 171 КАС встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності (пункт 4).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч. 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1); публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2); суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «публічно-правовий спір» означає спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ст. 4 КАС України).

У пункті 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №805/4506/16-а, від 27.06.2018 у справі №815/6945/16, а також в постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 826/6396/17.

Предметом оскарження в даній справі є рішення 18 сесії Сквирської міської ради №30.57-18-VIII від 27.01.2022 «Про відмову щодо продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення фермерському господарству «Бовкун В.Є.» з цільовим призначенням 01.02 для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0000 га на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області.

Як вбачається з позову, що Фермерське господарство «Бовкун В.Є.» є землекористувачем земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 3224086200:05:014:0008, розташована на території Сквирської міської територіальної громади (на території Рогізнянської сільської ради) Білоцерківського району Київської області, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ІІІ-КВ №007542.

Позивач зазначає, що Фермерське господарство «Бовкун В.Є.» мало на меті отримати у Сквирської міської ради дозвіл на викуп вищевказаної земельної ділянки, проте останнім було відмовлено.

Порядок надання у власність земельних ділянок державної або комунальної власності визначений нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ст. 128 ЗК України, громадяни та юридичні особи, які є користувачами ділянок та зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, мають можливість подати заяву (клопотання) до відповідної ради. У заяві (клопотанні) зазначають місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площу, а також згоду на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються: а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд); б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

31.03.2020 Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-ІХ (далі - Закон № 552-ІХ) , який набрав чинності 01.07.2021 та відповідно до якого у Земельний кодекс України були внесені зміни , зокрема у статтю 130, а розділ X «Перехідні положення» доповнено пунктом 6-1.

Відповідно до п «б» ч. 1 ст. 130 ЗК України - юридичні особи України, створені та зареєстровані за законодавством України можуть набути право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення .

Відповідно до пункту 6-1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України - громадяни України, яким належить право постійного користування, право довічного успадкованого володіння земельними ділянками державної і комунальної власності, призначеними для ведення селянського (фермерського) господарства, а також орендарі земельних ділянок, які набули право оренди землі шляхом переоформлення права постійного користування щодо зазначених земельних ділянок до 2010 року, мають право на викуп таких земельних ділянок у власність з розстрочкою платежу до десяти років за ціною, яка дорівнює нормативній грошовій оцінці таких земельних ділянок, без проведення земельних торгів".

За таких умов право на викуп землі з 01.07.2021 мають створенні (зареєстровані) селянські (фермерські) господарства або фермерські господарства, на підставі державного акту на право постійного користування землею .

Згідно приписів пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад.

Згідно з вимогами ст.12 ЗК України до повноважень сільських , селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу .

В силу приписів ч. 3 ст. 128 ЗК України - орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

Рішення відповідної ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Таким чином, між сторонами існує спір щодо права власності на земельну ділянку. а спір між сторонами у справі не є публічно-правовим.

Такі висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладеною, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № К/9901/5888/18 (363/2449/14-а) (провадження № 11-98апп), від 08.05.2018 у справі № 341/551/16-ц (провадження № 14-109цс18), від 06.11.2019 у справі № 620/3487/18 (провадження № 11-418апп19) та від 06.02.2018 у справі № К/9901/2561/18 (804/7342/14). У зазначених судових рішеннях Верховний Суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

У постанові від 16.09.2020 у справі № 804/8836/17 при визначенні юрисдикції спору Велика Палата Верховного Суду зазначила:

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до приписів частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом».

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6).

Підсумовуючи наведене та беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ст. 6 Конвенції.

Відтак, враховуючи зміст позовних вимог, характер спірних відносин та суб`єктний склад учасників справи, Київський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом, щодо розгляду такого спору, оскільки даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 170 КАС України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки вирішення даного спору має здійснюватись в порядку господарського судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за позовом Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» до Сквирської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись статтями 170, 248 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі №320/5502/22 за позовом Фермерського господарства «Бовкун В.Є.» до Сквирської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Роз`яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Суддя Щавінський В.Р.