Постанова

від 06.07.2022 по справі 400/6412/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/6412/21Головуючий в 1 інстанції: Мельник О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача судді Турецької І.О.,

суддів Стас Л.В., Шеметенко Л.П.

за участі секретаря Алексєєвої Н.М.

представника ОСОБА_1 адвоката Кушнір А. С.;

представника Держекоінспекції України Шукайло О. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Державної екологічної інспекції України (далі Держекоінспекція України), Державної екологічної інспекції у Миколаївській області (далі Держекоінспекція України у Миколаївській області) з такими вимогами.

Звертаючись з вимогами до Держекоінспекції України, ОСОБА_1 просив:

-визнати протиправним та скасувати наказ від 20 липня 2021 року № 94-тр/р про його звільнення з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області;

-поновити на посаді начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з дати фактичного звільнення з 20 липня 2021 року;

-стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту звільнення з 21 липня 2021 року до дати підготовки позовної заяви, включно, за проведеним розрахунком у сумі 32 181,38 гривень (тридцять дві тисячі сто вісімдесят одна гривня 38 коп);

-стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період розгляду справи судом з дати подання позову до моменту прийняття рішення, включно;

-допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року та в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць;

-стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 50 000грн (п`ятдесят тисяч гривень).

Звертаючись з вимогою до Держекоінспекції України у Миколаївській області ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати наказ від 20 липня 2021 року №76-0 «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 20.07.2021 № 94-тр/р «Про звільнення ОСОБА_1 »».

Також ОСОБА_1 заявив про встановлення судового контролю, а саме: строку протягом якого зобов`язати Держекоінспекцію України подати звіт про виконання рішення в частині його поновлення на посаді начальника Держекоінспекції України у Миколаївської області та стягнення з Держекоінспекції України на його користь судових витрат в розмірі 12 270,00 грн. (2 270, 00 грн. судовий збір та 10 000,00 грн. витрати на правову допомогу).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач зазначив, що наказом від 20.07.2021 №94-то/р його звільнили з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, у зв`язку з ліквідацією Держекоінспекції України у Миколаївській області, на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12 2015 № 889-VIII(далі - Закон № 889-VIII).

На думку позивача, даний наказ є протиправним, адже фактично ліквідація юридичної особи публічного права не відбулася, а мало місце реорганізація Держекоінспекції України у Миколаївській області на Державну екологічну інспекцію Південно Західного округу (далі Держекоінспекція Південно Західного округу) з покладенням функцій на новостворений орган.

На користь такої позиції, на думку ОСОБА_1 , свідчить аналіз постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення міжрегіональних територіальних органів та ліквідацію територіальних органів Державної екологічної інспекції» від 09.09.2020 № 802 (далі Постанова №802), де не міститься обґрунтування щодо відмови держави від виконання функцій, які були покладені на територіальні органи, що ліквідуються.

Окрім того, як стверджує позивач, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Південно-Західного округу, затвердженого наказом Держекоінспекції України від 19.10.2020 №379, завдання та повноваження новоствореного територіального органу Держекоінспекції України відповідають завданням та повноваженням Держекоінспекції у Миколаївській області, що ліквідується.

Позивач звертає увагу на постанови Верховного Суду України від 04.03.2014 у справі №21-8а14 та від 27.05.2014 у справі №21-108а-14, де була висловлена позиція, що в розпорядчому акті органу державної влади про ліквідацію юридичної особи публічного права має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у даному випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Указуючи на порушення, які відбувалися при звільнення, позивач стверджує, що йому була запропонована нерівнозначна посада, незважаючи на наявність в структурі Держекоінспекції України рівнозначних вакантних посад.

Мотивуючи вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач покликався на статтю 235 КЗпП України, де унормовано таке стягнення у випадку поновлення на роботі.

Наполягаючи на стягненні моральної шкоди, ОСОБА_1 зауважив про втрату нормальних життєвих зв`язків, що виразилося в позбавлення доходу, а також про те, що це друге незаконне звільнення, що встановлено судовим рішенням про поновлення його на посаді.

Обґрунтовуючи стягнення на його користь судових витрат, у тому числі і правової допомоги, позивач надає договір про надання правової допомоги, укладений з адвокатом, протокол про узгодження договірної ціни та квитанцію про оплату адвокатських послуг в сумі 10 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Правова позиція суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позову, складається з такого.

По перше, суд першої інстанції зазначив, що в рамках даної справи, він не надає оцінку правомірності здійснення ліквідації Держекоінспекції України у Миколаївській області, оскільки це не є предметом розгляду даної справи.

По друге, суд першої інстанції звернув увагу, що починаючи з 25.09.2019, у зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-IX (далі Закон№117-IX), для припинення державної служби, внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації або реорганізації державного органу роботодавець (суб`єкт призначення або керівник державної служби) вже не зобов`язаний пропонувати держслужбовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі.

Тобто, на думку суду, суб`єкт призначення або керівник державної служби згідно діючої частиною 3 статті 87 Закону № 889-VIII, має право, а не зобов`язаний пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності).

Як установив суд першої інстанції, Держекоінспекцією України було запропоновано ОСОБА_1 рівнозначну посаду, однак останній не погодився, тому був звільнений.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач не порушив визначену Законом № 889-VIII процедуру звільнення позивача внаслідок ліквідації державного органу.

Керуючись пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, суд першої інстанції зазначив, що його обов`язок наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. За таких підстав суд поважав, якщо інші доводи позивача нездатні вплинути на вирішення спору, є недоречним їх розглядати.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву.

ОСОБА_1 , зазначаючи про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважаючи, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, скаржник зазначив про неврахування, останнім, змін законодавства про державну службу, в частині припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, які відбулися в лютому 2021 року за Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285 ХІ (далі Закон №1285 ХІ).

Так, за цими змінами, як заявляє скаржник, на суб`єкта призначення покладений обов`язок пропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

За таких умов, на думку ОСОБА_1 , Держекоінспекція України, з моменту попередження про звільнення, повинна була запропонувати йому існуючі на той час рівнозначні посади, зокрема начальника Держекоінспекції Південного округу або Придніпровського округу або начальника Держекоінспекції Закарпатської області.

Наполягаючи, що суд першої інстанції не застосував закон, який підлягав застосуванню, ОСОБА_1 вказує на частину 3 статті 5 Закону № 889-VIII, відповідно до якої, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців, у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Такими нормами є частина 2 статті 40 та частина 3 статті 49-2 КЗпП України, які встановлюють обов`язок роботодавця працевлаштувати працівника, якого попереджено про звільнення.

Заявляючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, скаржник пояснює, що посада, яку він займав до звільнення (начальник територіального органу Держекоінспекціі України головний державний інспектор), відноситься до посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів категорії «Б» підкатегорії «Б1», а запропонована посада (заступник начальника відділу Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів старший державний інспектор), відноситься до посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, категорія «Б», підкатегорія «Б3», з відповідною різницею як в посадових окладів, так і в функціональних обов`язках.

Далі, скаржник зазначає про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме: обставин ліквідації Держекоінспекції України у Миколаївській області.

В обґрунтування даного доводу, скаржник покликається на пункт 3 Постанови №102, за яким територіальні органи Держекоінспекції, що ліквідуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам, які утворилися згідно з пунктом 1 цієї постанови.

Наведені приписи законодавства про передачу функцій Держекоінспекції України у Миколаївській області до Держекоінспекції Південно Західного округу, свідчать, на думку скаржника, про відсутність ліквідації територіальних органів Держекоінспекції України, а про їх реорганізацію, шляхом утворення територіальної структури.

У відзиві на апеляцію Держекоінспекція України вказує на необґрунтованість доводів апеляційної скарги та на відсутність підстав для її задоволення.

Доводами відзиву є відсутність законодавчих підстав у суб`єкта призначення пропонувати ОСОБА_1 будь-яку вакантну посаду, адже відбулася ліквідація державного органу.

Наполягаючи на тому, що відбулася саме ліквідація територіальних органів Держекоінспекції України, відповідач покликається на Постанову №802, де мова йде саме про ліквідацію існуючих інспекцій та про утворення нових міжрегіональних територіальних органів.

Держекоінспекція України визнає, що відбулося компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво органів державної влади, тобто передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації), до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу.

Також, Держекоінспекція України наголошує, що процедура звільнення державного службовця, у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, врегульована Законом № 889-VIII, що виключає застосування до спірних правовідносин КЗпП України.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції адвокат Кушнір А.С. підтримала доводи апеляції та просила її задовольнити.

Представник Держекоінспекція України Шукайло О.І. заперечувала проти задоволення апеляції та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не з`явився, за поясненнями його адвоката просив слухати справу в його відсутність.

Держекоінспекція України у Миколаївській області була повідомлена про день, час та місце судового розгляду за допомогою офіційної електронної пошти, яку особисто вказала в заяві по суті справи, проте до суду апеляційної інстанції не з`явилася, про причини неявки не повідомила.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 обіймав посаду начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області. Дана посада відноситься до категорії «Б».

Наказом голови Держекоінспекції України від 09.09.2020 № 330-о ОСОБА_1 було звільнено з посади, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, за вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

За результатами судового оскарження даного наказу, останній скасовано та ОСОБА_1 був поновлений на посаді.

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі № 400/4169/20 Держекоінспекція України видала наказ від 01.06.2021 № 66-тр/р «Про поновлення ОСОБА_1 ».

Поряд з цим, голова ліквідаційної комісії Держекоінспекції України у Миколаївській області видав наказ від 02.06.2021 №75-0 «Про вступ ОСОБА_1 до виконання обов`язків на посаді».

03.06.2021 ОСОБА_1 вручено попередження № 254/12-13 про наступне звільнення, у зв`язку з ліквідацією Держекоінспекції України у Миколаївській області.

Одночасно з попередженням ОСОБА_1 , було запропоновано посаду заступника начальника відділу державного екологічного нагляду (контролю) водних ресурсів Миколаївської області Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів - старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Держекоінспекції Південно Західного округу (Миколаївська та Одеська області).

ОСОБА_1 відмовився зайняти запропоновану посаду, оскільки вона є нерівнозначною за категорію займаної ним раніше посадою, з якої його мало бути звільнено.

04.06.2021 ОСОБА_1 направив на адресу Держекоінспекції України заяву про переведення його на посаду начальника Держекоінспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області).

Аналогічні заяви про переведення на посаду начальника Держекоінспекції Придніпровського округу (Дніпровська та Кіровоградська область), на посаду начальника Держекоінспекції Закарпатської області ОСОБА_1 подавав суб`єкту призначення 15.06.2021 та 29.06.2021. У цих заявах ОСОБА_1 висловлював згоду на зміну істотних умов праці, переведення до іншого місця роботи, а також своє бажання працювати в Держекоінспекції України.

Держекоінспекція України надала відповідь лише на заяву від 29.06.2021, зазначивши про оголошення конкурсу на дану посаду.

20.07.2021 Держекоінспекція України прийняла наказ № 94-тр/р про звільнення, ОСОБА_1 з посади начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області, відповідно до пункту 11 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку з ліквідацією територіального органу.

Даний наказ було оголошено відповідно до наказу Держекоінспекції України у Миколаївській області від 20.07.2021 № 76-0.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та позиція суду апеляційної інстанції щодо доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, а також перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке.

Як випливає з проведеного аналізу судового рішення, воно побудовано на тому, що за законодавством, діючим на момент звільнення позивача з державної служби внаслідок ліквідації або реорганізації державного органу, роботодавець (суб`єкт призначення або керівник державної служби) вже не зобов`язаний пропонувати держслужбовцю іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі.

Скаржник, не погоджуючись з такою трактовкою Закону № 889-VIII, указує про неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вирішуючи дане спірне питання, колегія суддів встановила таке.

Підпунктом 53 пункту 6 розділу I Закону №117-IX, що набрав чинності з 25.09.2019 до статті 87 Закону № 889-VIII були внесені зміни, які, зокрема, виключили положення абзаців 1 та 2 частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, що стосувалися застосування законодавства про працю та допускали звільнення з підстави реорганізації або ліквідації державного органу лише в разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду чи його відмови від такого переведення.

Закон №1285 ХІ, що набрав чинності 06.03.2021 виклав абзац 2 частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII в такій редакції.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Наведені приписи законодавства свідчать про обґрунтованість доводів скаржника, що суд неправильно застосував норми матеріального права, адже застосував закон, який не підлягав застосуванню.

Так, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що попередження позивача про майбутнє звільнення відбулося 03.06.2021, а саме звільнення 20.07.2021, тобто в період дії норми, що забороняла роботодавцю звільняти працівника не запропонувавши йому рівнозначну посаду або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Досліджуючи доводи скаржника про незастосування судом першої інстанції закону, який підлягав застосуванню, а саме: КЗпП України, а також про відсутність в судовому рішенні правової оцінки обставин ліквідації або реорганізації територіальних органів Держекоінспекції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктами 1, 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 (справа № 21-237а11), від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14), від 19.01.2016 (справа № 810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 12.12. 2018 (справа № 826/25887/15) і від 17.07. 2019 року (справа № 820/2932/16).

За таких умов, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не є предметом спору розпорядчий акт органу державної влади про ліквідацію юридичної особи публічного права та наведені в ньому обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам державної влади.

Тому, для вирішення питання чи відбулася ліквідація територіальних органів Держекоінспекції, колегія суддів звертається до змісту Постанови №802.

Так, відповідно до змісту даного нормативного акта Уряд вирішив утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної екологічної інспекції та ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної екологічної інспекції.

Також Уряд установив, що територіальні органи Державної екологічної інспекції, що ліквідуються продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень відповідним міжрегіональним територіальним органам, які утворюються.

Ураховуючи зміст Постанови №802,у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Держекоінспекції України у Миколаївській області як юридичної особи публічного права.

До правонаступника новоствореної особи Держекоінспекції Південно Західного округу перейшли функції та повноваження щодо реалізації державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів і таке інше.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Вирішуючи питання, чи слід до спірних правовідносин застосовувати норми КЗпП України, колегія суддів зазначає, що за приписами частин 2 і 3статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо не передбачено інше. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Законом №117-IX статтю 40 КЗпП України доповнено частиною 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 492, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Таким чином, до спірних правовідносин слід застосовувати приписи статті 87 Закону № 889-VIII в редакції Закону №1285 ХІ, а не КЗпП України, оскільки це питання врегульовано законодавцем, який вніс зміни до профільного Закону.

Аналогічний висновок щодо застосування наведених норм права міститься у постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі №400/2934/21.

Розглядаючи питання дотримання суб`єктом призначення права ОСОБА_1 на працевлаштування, у зв`язку з реорганізацією державного органу, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Відповідно до пунктів 1, 1-1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, ліквідація державного органу.

Суд апеляційної інстанції вище цитував абзац 2 частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, який унормовує, що одночасно з попередженням про звільнення суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Абзац 3 даної норми встановлює, що державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Отож, враховуючи, що у спірних правовідносинах відбулася реорганізація територіальних органів Держекоінспекції України, в обов`язок суб`єкта призначення входило працевлаштувати державного службовця на рівнозначній посаді, а у разі відсутності запропонувати нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Досліджуючи питання чи була запропонована суб`єктом призначення ОСОБА_1 рівнозначна посада, колегія суддів установила такі обставини.

Відповідно до Переліку посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 №15, посада ОСОБА_1 начальник територіального органу Держекоінспекціі України головний державний інспектор, відноситься до посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів категорії «Б» підкатегорії «Б1».

Посада, яка йому пропонувалася заступник начальника відділу Управління державного екологічного нагляду (контролю) природних ресурсів старший державний інспектор, відноситься до посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, категорія «Б», підкатегорія «Б3».

Відповідно до пункту 6 частини1 статті 2 Закону № 889-VIII рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

З наведеного випливає висновок, що суб`єкт призначення не виконав свій обов`язок щодо пропонування позивачеві рівнозначної посади.

Колегія суддів вважає, що Держекоінспекцією України не доведено факту відсутності посад, які б відповідали кваліфікаційним вимогам ОСОБА_1 , оскільки не спростовано доводи позивача про наявність таких посад та надання, з його боку, пропозицій їх зайняти.

Так, позивач стверджував, що направляв на ім`я керівника Держекоінспекції України заяви про переведення його на посаду начальника Держекоінспекції Південного округу (Запорізька та Херсонська області), на посаду начальника Держекоінспекції Придніпровського округу (Дніпровська та Кіровоградська область), на посаду начальника Держекоінспекції Закарпатської області, де висловлював згоду на зміну істотних умов праці, переведення до іншого місця роботи.

Відповідно до частин 1та 2 статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Доводи Держекоінспекції України щодо неможливості запропонувати позивачу рівнозначну або нижчу посаду у зв`язку з ліквідацією Держекоінспекції України у Миколаївської області без правонаступництва є хибними, оскільки, як вже зазначалося роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичної особи.

Резюмуючи викладене, колегія суддів погоджується з доводом скаржника про його незаконне звільнення та про наявність підстав для поновлення на посаді.

Верховний Суд України в постанові від 16.10. 2012 у справі № 21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

За такого правового висновку позивач підлягає поновленню на посаді начальника Держекоінспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з дати звільнення, а саме: з 20.07.2021.

Стаття 235 КЗпП України унормовує, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Позивач, заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просить стягнути його з Держекоінспекції України.

Держекоінспекція України заперечуючи проти цього заявляє, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням.

Отже, на думку Держекоінспекції України, враховуючи, що місцем роботи позивача була Держекоінспекція України у Миколаївській області, яка є юридичною особою публічного права і у структурі якої передбачена посада, яку займав позивач, саме вона повинна здійснювати виплати за вимушений прогул.

На підтримку своєї позиції Держекоінспекція України покликається на постанову Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №823/185/16, де за подібних правовідносин суд касаційної інстанції висловив думку, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням, а нарахування заробітної плати у даному випадку здійснюється установою до штатного розпису якої віднесено посаду, на яку рішенням суду поновлено працівника.

Колегія суддів погоджується з позицією Держекоінспекції України, що обов`язок виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням та знаходилася в штаті даної установи.

Даний висновок суду базується на такому.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, як і частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Саме на власника або уповноваженого ним органу стаття 236 КЗпП України також покладає обов`язок у разі затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника виплатити йому середній заробіток.

В постанові Верховного Суду від 29.07.2020 у справі №823/501/17 також висловлена позиція, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду покладається на установу, в якій особа працювала перед звільненням, а нарахування заробітної плати у даному випадку здійснюється установою до штатного розпису якої віднесено посаду, на яку рішенням суду поновлено працівника.

За такого правового регулювання, саме на Держекоінспекцію України у Миколаївській області повинен бути покладений обов`язок щодо виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що сторони у справі на день прийняття судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого ОСОБА_1 не заявили про завершення процедури ліквідації Держекоінспекції України у Миколаївській області на дану установу покладається обов`язок здійснення визначених законодавством виплат.

Середньомісячна заробітна плата, зокрема у випадку вимушеного прогулу, обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі Постанова №100), виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до абзаців 2, 3, 4 пункту 2 Постанови №100 працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

До спірних правовідносин суд апеляційної інстанції застосовує саме абзац 4 пункту 2 Постанови №100.

Отже, розрахунок грошового забезпечення за час вимушеного прогулу судом здійснено наступним чином.

Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою про доходи від 01.04.2021 (т.1 а.с.30), заробітна плата ОСОБА_1 за попередні два місяці роботи (липень серпень 2020 року), становить 18 389,39 грн.

Кількість робочих днів за липень серпень 2020 року становить 43 дні.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 427,66 грн. (18 389,39 грн. / 43 календарні дні).

Період вимушеного прогулу складає 246 робочих днів, зокрема, у період з 21 липня 2021 року (наступна дата після звільнення) по 07 липня 2022 року (день ухвалення судом апеляційної інстанції постанови).

Таким чином, заробітна плата ОСОБА_1 , за час вимушеного прогулу, складає: 427,66 грн./день х 246 днів вимушеного прогулу - 105 204,36 грн.

Відтак, беручи до уваги наведене, а також те, що позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваних наказів, в тому числі про звільнення, підлягають задоволенню, суд вважає необхідним стягнути з Держекоінспекції України у Миколаївській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 105 204,36 грн. з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, колегія суддів встановила, що аргументами для такого відшкодування було відсутність доходу у зв`язку зі втратою роботи, а також повторне незаконне звільнення

З`ясовуючи чи є такі доводи підставою для відшкодування позивачу моральної шкоди, колегія суддів встановила таке.

Статтею 237-1 КЗпП України встановлено, що незаконно звільнений працівник у судовому порядку може вимагати відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України передбачено що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 цієї постанови передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Водночас факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Держекоінспекції України, що позивач не надав жодного доказу щодо тяжкості вимушених змін у його житті та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

За таких умов, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з Держекоінспекції України моральної шкоди в сумі 50 000 грн.

У своїх вимогах ОСОБА_1 просить установити судовий контроль, зобов`язавши відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

Правові норми, закріплені у частині першій статті 382 КАС України, кореспондуються з положеннями, зокрема, підпункту ґ пункту 4 частини першої статті 356 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови зазначається встановленого судом строку для подання суб`єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Проаналізувавши наведені положення КАС України, колегія суддів вважає, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може, тобто, наділений правом, під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Проаналізувавши обставини справи, колегія суддів установила, що Держекоінспекція України своєчасно виконало рішення суду про поновлення на посаді у справі №460/4169/20, видавши наказ про таке поновлення.

Посилання ОСОБА_1 на те що дане судове рішення не буде тривалий час виконано у добровільному порядку, що зумовлює необхідність встановлення судового контролю, є лише припущеннями позивача.

Тому, з огляду на ненаведення позивачем аргументів на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і ненадання останнім доказів в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги позивача про встановлення відповідачу строку для подання до суду першої інстанції звіту про виконання постанови суду касаційної інстанції.

Правова позиція, що зобов`язання надати звіт є диспозитивним правом суду, а не його обов`язком, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами висловлена в додатковій постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Держекоінспекції України судових витрат у вигляді судового збору в сумі 2 270 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн, слід зазначити таке.

Частина 1 статті 132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами статті 139 КАС України судові витрати підлягають відшкодуванню у випадку задоволення позову.

Як встановлено судом апеляційної інстанції судовий збір в сумі 2 270 грн ОСОБА_1 сплатив за вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 50 000 грн. Позаяк, в даній вимозі ОСОБА_1 відмовлено, він не має право на відшкодування, сплаченого судового збору, за рахунок суб`єкта владних повноважень.

Частина 3 статті 132 КАС України відносить до витрат, пов`язаних з розглядом справи - витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Стаття 134 КАС України унормовує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Держекоінспекції України заперечуючи проти стягнення з неї витрат на правничу допомогу адвоката наголошує, що платіжне доручення про сплату позивачем таких послуг не містить в собі належного, повного призначення платежу, у зв`язку з чим неможливо встановити на виконання яких зобов`язань та за яким правочином сплачені кошти.

Далі, Держекоінспекція України зазначає, що в договорі про правову допомогу відсутні ідентифікація щодо предмету надання послуг, а саме з якого приводу надавалась правнича допомога.

Проаналізувавши наведені доводи та договір про надання правової допомоги від 20.08.2020, складений адвокатом Кушнір А.С., Бабенком В.А., протокол про узгодження договірної ціни (Додаток 2 до договору від 20.08.2020) , квитанцію від 19.08.2021 про оплату ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 10 000 грн, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Розділ 10 згаданого вище договору про правову допомогу, в пункті 10.2 передбачає, що гонорар адвоката складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначаються в Додатку №1 до цього Договору.

Наявний в матеріалах справи Додаток №2 до договору від 20.08.2020 свідчить про те, що сторони домовилися про договірну ціну і ця договірна ціна складає 10 000 грн.

Позаяк Додаток №1 не представлений суду, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд апеляційної інстанції встановив за матеріалами справи.

Так, із матеріалів справи випливає, що адвокат Кушнір А.С. склала позов, заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідь на відзив, приймала участь у суді першої інстанції в режимі відеоконференції, склала апеляційну скаргу та також приймала участь у суду апеляційної інстанції в режимі відеоконференції.

Ураховуючи складність справи, імовірний час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката складають 6 000 грн.

Доводи Держекоінспекції України про відсутність доказів понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката спростовуються переліченими вище документами.

Водночас, колегія суддів вважає, що витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн. мають бути стягнені пропорційно з кожного відповідача, тобто по 3000 грн.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання протиправними та скасування наказів про звільнення позивача, про поновлення його на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до приписів статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню та не застосував закон, який підлягав застосуванню, що призвело до неправильного вирішення справи.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2022 року скасувати.

Ухвалити у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції України, Державної екологічної інспекції у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стягнення моральної шкоди нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021 року № 94-тр/р про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Державної екологічної інспекції України у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної екологічної інспекції у Миколаївській області від 20 липня 2021 року №76-0 «Про оголошення наказу Державної екологічної інспекції України від 20 липня 2021року № 94-тр/р «Про звільнення ОСОБА_1 »».

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )на посаді начальника Державної екологічної інспекції у Миколаївській області головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Миколаївської області з 20 липня 2021 року.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 37992292) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 )середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21 липня 2021 року по 07 липня 2022 року в сумі 105 204 (сто п`ять тисяч двісті чотири) грн. 36 коп. з відрахуванням до бюджету обов`язкових платежів.

Стягнути з Державної екологічної інспекції України (код ЄДРПОУ 37508533) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн.

Стягнути з Державної екологічної інспекції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 37992292) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн.

У задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Державної екологічної інспекції України моральної шкоди в сумі 50 000 грн, а також про встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктами владних повноважень відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач суддяІ. О. Турецька

суддяЛ. В. Стас

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 07.07.2022.