Рішення

від 22.06.2022 по справі 607/4633/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.06.2022 Справа №607/4633/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складіголовуючого суддіДзюбича В.Л., за участю секретаря судового засідання Кочмар С.М., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бочан І.П., представників відповідача ОСОБА_2 - адвокатів Яворського А.В., Александрова В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнання недійсним договору -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому із врахуванням заяв про зменшення позовних вимог просить стягнути з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в сумі 8475 682 грн., моральну шкоду в сумі 10000 грн., визнання недійсним договору, а також судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 31 травня 2017 року між нею та її матір`ю ОСОБА_4 було укладено договір дарування магазину, за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 1515,8 кв.м. Цього ж дня їй було подаровано три земельні ділянки під вказаним магазином, з кадастровими номерами: 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024 і 6110100000:12:012:0028. 31 травня 2017 року приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіна Л.В., внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідні записи про реєстрацію за позивачем права власності на подаровані їй об`єкти нерухомого майна. На момент підписання та подальшого нотаріального посвідчення договорів дарування, спірне нерухоме майно було вільним від будь-яких майнових прав на нього і претензій будь-яких третіх осіб, що вбачається із тексту договорів дарування. З метою використання подарованого їй магазину для здійснення підприємницької діяльності, вона 23 серпня 2017 року зареєструвалась в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець із основним видом економічної діяльності 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». 05 вересня 2017 року позивач з метою отримання доходу від свого нерухомого майна, надіслала на адресу свого брата ОСОБА_2 , який на той час безоплатно користувався приміщенням магазину, вимогу, в якій запропонувала укласти з нею договір оренди вказаного магазину, або ж звільнити його.

Вважає, що після цього відповідач ОСОБА_5 здійснював на їх матір ОСОБА_4 морально-психологічний тиск, докоряючи тим, що вона подарувала магазин позивачці, а не йому.

Згодом, відповідач їй повідомив про те, що 12 квітня 2017 року між ним та матір`ю - ОСОБА_4 було укладено договір оренди нерухомого майна, згідно якого належний позивачу магазин був переданий в оренду відповідачу ОСОБА_2 ще до укладення договору дарування від 31 травня 2017 року.

Стверджує, під тиском відповідача ОСОБА_2 , їх мати ОСОБА_4 підписала складені «заднім числом» документи з метою злочинного заволодіння подарованим позивачу нерухомим майном, а саме: договір оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, згідно якого ОСОБА_4 передала магазин в оренду ОСОБА_2 за плату 7000 грн. на місяць, яка на думку позивача є збитковою із врахуванням податку на дохід від оренди майна.

При цьому, 20 жовтня 2017 року на її адресу надійшла письмова пропозиція укласти договір оренди нерухомості комерційного призначення від ОСОБА_6 , а також 24 жовтня 2017 року письмова «Пропозиція щодо укладення договору оренди магазину» від ОСОБА_7 , згідно яких дані особи пропонували їй укласти договір оренди приміщень магазину із щомісячною оплатою по 200 грн. за метр квадратний. Таким чином, позивач за проміжок часу з вересня 2017 року по лютий 2020 року могла отримати дохід у вигляді щомісячної орендної плати. Тому, вважає що відповідач ОСОБА_2 , який всупереч її волі безоплатно користувався приміщенням магазину по АДРЕСА_1 , завдав позивачу збитків у виді упущеної вигоди на вищевказану суму.

Також зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 завдано їй моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв`язку з грубим, суттєвим, демонстративним, зухвалим та очевидним порушенням її прав та свобод зі сторони відповідача на протязі більше ніж двох років. Крім того, внаслідок постійного морально психологічного тиску з боку відповідача на матір ОСОБА_4 , остання постійно підписує складені відповідачем документи, в яких зазначає про протиправне заволодіння позивачем спірним нерухомим майном.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02 серпня 2021 року відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження.

26 серпня 2021 року від позивача до суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач зазначає, що у позовній заяві розмір завданої їй матеріальної шкоди розраховано за період з 06 вересня 2017 року по 01 березня 2020 року. Оскільки відповідач продовжує незаконно користуватись належним їй приміщенням магазину, просить додатково стягнути з відповідача ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду за період з 01 березня 2020 року по дату відкриття провадження у даній справі 02 серпня 2021 року, таким чином стягнувши з відповідача матеріальну шкоду в загальному розмірі 13904286 грн.

30 серпня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, у якій зокрема просить ухвалюючи рішення у даній справі, визнати недійсним пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, а саме договір дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями №4738 від 05 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 , площею 1204,9 кв.м. та застосувати як правовий наслідок односторонню реституцію, повернувши зазначений магазин у власність дарувальника ОСОБА_2 . В обґрунтування заяви посилається на те, що відповідачу ОСОБА_2 станом на 08 червня 2020 року на праві власності належало наступне майно: нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , площею 44.8 кв.м.; нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , площею 2.9 кв.м.; нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , площею 45.1 кв.м.; земельна ділянка кадастровий номер 6125281700:02:001:0030, площею 0.1095 га, в с.Великі Гаї, Тернопільської області, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Відповідач ОСОБА_2 з метою уникнення виконання свого зобов`язання перед позивачкою, вчинив дії щодо відчуження всіх належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна шляхом укладення договорів дарування вищевказаних об`єктів нерухомості своїй співмешканці ОСОБА_3 . Зазначений, договір дарування пов`язаний із предметом спору, оскільки укладений в той час, коли спір про стягнення матеріальної та моральної шкоди перебував на розгляді в суді. Вказала, що укладення вказаного договору спрямоване на уникнення від відповідальності у виді сплати коштів в її користь, оскільки відповідач ОСОБА_2 відчужив нерухоме майно на яке могло бути звернуто стягнення.

21 вересня 2021 року представником відповідача адвокатом Качур С.В., подано до суду відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що 12 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та попереднім власником ОСОБА_4 було укладено договір оренди нерухомого майна №12/04/2017, а саме нежитлового приміщення, площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цього ж дня, між сторонами складено акт приймання-передачі даного приміщення. Також, 31 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, у звязку з чим відбулась заміна орендодавця згідно вищевказаного договору оренди №12/04/2017. При цьому, відповідачу не було відомо про пропозиції третіх осіб орендувати спірне приміщення за ціну 200 грн. за 1 кв.м. Із листів позивача вбачається, що вона була не згідна із встановленим у договорі розміром орендної плати 7000 грн. на місяць, тому у своїх листах надавала банківські рахунки та вимагала у ОСОБА_2 сплатити орендну плату в розмірі 50 грн. за один квадратний метр. Кошти за орендоване майно нараховувались відповідачем на рахунок позивачки, однак у зв`язку із її суб`єктивною поведінкою, кошти повернуто відповідачу. Разом з тим, кошти зі сплати щомісячної орендної плати в розмірі 7000 грн. акумулюються, і за зверненням орендодавця будуть йому перераховані. Попри те, що у договорі дарування від 31 травня 2017 року зазначено про відсутність будь-яких договорів оренди стосовно спірного майна, а також прав третіх осіб, позивачу ОСОБА_1 було відомо про те, що саме відповідач користується даним магазином. Крім того, як зазначено у п.7.3 Договору оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, якщо за 2 місяці до закінчення терміну дії договору, сторони продовжують виконувати його умови і будь-яка із сторін не виявить бажання його припинити, він вважається поновленим на два календарних роки. Таким чином, вищевказаний договір оренди не припинив свою дію та вважається поновленим на два календарних роки на цих же умовах. Крім того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 607/9960/18 задоволено позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням. Підставами для задоволення позову є припинення 13 лютого 2020 року договору оренди від 12 квітня 2017 року, що підтверджує факт існування орендних правовідносин між сторонами у справі, та в свою чергу виключає факт неправомірного зайняття приміщення, а також завдання збитків. Також зазначає, що 15 липня 2021 року між ТОВ «Талан Тер» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду до Договору оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року. Відповідно до даної Додаткової угоди сторони дійшли згоди достроково розірвати договір оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року та додатки до нього. Крім того, 15 липня 2021 року ОСОБА_2 отримав від ТОВ «ТАЛАН ТЕР» раніше здане в оренду нежитлове приміщення площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , згідно акту приймання передачі від 15 липня 2021 року. Також зазначає, що ОСОБА_1 не виконала рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2021 року №607/16805/20 та не здійснила реєстрацію права власності на магазин за собою, що свідчить про те, що магазин вибув із власності ОСОБА_1 та вона не мала права вимагати усувати перешкоди в користуванні ним, а також вимагати відшкодування шкоди. У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

22 вересня 2021 року від представника відповідача адвоката Качур С.В. надійшов відзив на заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якому зазначено, що збільшення позовних вимог на 4870118 грн., слід розцінювати як нові позовні вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви, тому у задоволенні заяви про збільшення позовних вимог просить відмовити.

Також від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Качур С.В. надійшло заперечення на заяву позивача про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, у якому представник зазначає, що позовні вимоги не ґрунтуються на договорі дарування від 05 жовтня 2020 року. Визнати договір недійсним позивач просить для того, щоб забезпечити виконання можливого рішення у даній справі, відтак, це стосується майбутніх відносин, пов`язаних із виконанням рішення суду у даній справі в разі задоволення позову, а не предмету спору у цій справі.

23 вересня 2021 року протокольною ухвалою суду без видалення суду в нарадчу кімнату ухвалено рішення про прийняття до розгляду заяви позивача ОСОБА_8 про збільшення позовних вимог та заяву про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, а також залучено в якості співвідповідача ОСОБА_3 . Витребувано від приватного нотаріуса Жовнір І.Т. належним чином завірену копію договору дарування від 05 жовтня 2020 року.

06 жовтня 2021 року позивач ОСОБА_1 подала до суду відповідь на відзив, у якому вказує, що доводи відповідача про те, що щомісячна орендна плата акумулюватиметься та буде надана за першою вимогою не відповідає дійсності, оскільки отримавши на початку 2020 року реквізити її банківського рахунку, відповідач не перерахував на нього жодних коштів. Крім того, між сторонами не погоджувався розмір орендної плати. Стосовно доводів сторони відповідача про обставини вибуття магазину із власності позивача, зазначає, що 06 лютого 2019 року магазин вибув із її власності поза її волею, на підставі скасованого згодом рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року у справі №607/15555/17. Так, 07 лютого 2019 року ухвалою Верховного суду було відкрито провадження у вищевказаній справі та зупинено дію рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року. В цей час, 14 лютого 2019 року, ОСОБА_4 склала акт приймання-передачі, відповідно до якого передала магазин із земельними ділянками до статутного капіталу ТОВ «Талан Тер», а 15 лютого 2019 року, як керівник цього ТОВ, подала заяву про державну реєстрацію за ним права власності на магазин та земельні ділянки. Таким чином, всупереч ухвали Верховного суду від 07 лютого 2019 року, право власності на належний позивачу магазин по АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ТОВ «Талан Тер». Проте, 27 червня 2019 року, під час нового апеляційного розгляду, ОСОБА_4 повністю відмовилась від позову , внаслідок чого Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 27 червня 2019 року закрив провадження у справі, задовольнивши заяву про поворот виконання цього рішення. У звязку з наведеним з 01 липня 2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було відновлено державну реєстрацію права власності позивача ОСОБА_1 на магазин, незважаючи на те, що постановою Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі 607/15555/17, скасовано ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року в частині задоволення заяви про поворот виконання рішення від 14 вересня 2018 року, та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні заяви про поворот виконання рішення. При цьому, Верховний Суд зазначив, що право позивача, як власника магазину, порушено вищевказаним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року, тому вона має право подати віндикаційний позов про витребування магазину з чужого незаконного володіння. Таким чином, Верховний суд фактично визнав статус ТОВ «Талан Тер» як незаконного володільця магазину, а також статус позивача законний власник магазину. Зазначає, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року у справі №607/9960/18, суд наголосив на тому, що пунктом 6 договору дарування від 31 травня 2017 року чітко визначено відсутність факту перебування даного магазину в оренді станом на дату його дарування.

Також, на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2021 року у справі №607/16805/20, яке набрало законної сили 05 серпня 2021 року та яким судом вирішено витребувати із незаконного володільця ТОВ «Талан Тер» магазин із земельними ділянками, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно буде зазначено додаткову підставу реєстрацію права власності вищевказане рішення Тернопільського міськрайонного суду від 25 червня 2021 року.

Крім того, відповідачем ОСОБА_2 не надано жодного доказу на підтвердження того, що ним здійснювалась оплата спочатку ОСОБА_4 , а згодом ТОВ «Талан Тер» орендної плати.

12 жовтня 2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Качур С.В. до суду надійшов відзив на заяву позивача про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, згідно якого представник відповідача зазначає, що стосовно нерухомого майна, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 , позивач не висунула жодної позовної вимоги. Ухвалення рішення відносно зазначеного нерухомого майна по АДРЕСА_1 , стане безпідставним та необґрунтованим втручанням у захищене приватне право володіння, користування та розпорядження особою своєю власністю, оскільки договір дарування від 05 жовтня 2020 року не пов`язаний із предметом спору. Просить відмовити у прийнятті заяви про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону. Також, зазначає, що відповідач від зайняття підприємницькою діяльністю щороку отримує дохід в розмірі близько 1000000 грн., який є достатнім для того, щоб виконати рішення суду, а також володіє грошовими накопиченнями.

20 жовтня 2021 року від відповідача до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у яких він зазначив, що користування нерухомим майном відбувалось на відповідній правовій підставі, яка існувала на момент звернення позивача до суду, що встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року у справі №607/9960/18, а також постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року. Так, у постанові Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року зазначено, що перед закінченням строку дії оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року №12/04/17, що діяв два роки та десять місяців, у встановлений строк новий власник даного нерухомого майна ОСОБА_1 відмовилась від продовження договору оренди майна, тому вказаний договір не є продовженим. Таким чином, дані обставини підтверджують той факт, що між сторонами існували договірні зобов`язання. Крім того, у своїх листах, позивач вимагає у відповідача сплату орендної плати у розмірі 50 грн. за 1 кв.м. та посилається на те, що договір оренди припинив свою дію 13 лютого 2020 року, чим визнає, що до цієї дати відповідач мав правові підстави користуватись приміщенням магазину. Стосовно посилань позивача на те, що пунктом 6 договору дарування від 31 травня 2017 року чітко визначено відсутність факту перебування даного магазину в оренді станом на дату його дарування, зазначає, що відсутність посилань у договорі дарування від 31 травня 2017 року на договір оренди від 12 квітня 2017 року, не нівелює факт існування такого договору в юридичній природі та не дає підстав вважати такий договір нікчемним, враховуючи той факт, що тривають судові спори у справах №607/5148/20 та №607/18248/19, оскільки мати позивача - ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_2 оспорюють підстави набуття у власність позивачем спірного магазину.

25 жовтня 2021 року від позивача ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на заяву про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, у якій вказує, що у прохальній частині заяви про визнання недійсним пов`язаного з предметом спору правочину, вона просить суд не лише визнати недійсним договір дарування магазину від 05 жовтня 2021 року, але й застосувати як правовий наслідок односторонню реституцію, повернувши зазначений магазин у власність дарувальника ОСОБА_2 . Крім того, доводи представника відповідача адвоката Качура С.В. про те, що відповідач щороку отримує дохід в розмірі 1000000 грн. та володіє грошовими заощадженнями не спростовує, а навпаки підтверджує факт неспроможності відповідача в повній мірі виконати рішення у даній справі, враховуючи розмір позовних вимог.

Також зазначає, що для вимоги про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, законом не передбачено в якості обов`язкової ознаки заявляти лише вимогу, яка пов`язана із предметом спору. При цьому, в даній справі права позивача можуть бути захищені лише в разі, коли з відповідача реально будуть стягнуті кошти в сумі 13904286 грн.

На її думку, недобросовісні дії відповідача щодо укладення договорів дарування всього свого майна в один день, свідчать про усвідомлення ним обґрунтованості та законності позовних вимог у даній справі про стягнення майнової та моральної шкоди і намаганням уникнути цивільної відповідальності.

28 жовтня 2021 року судом зареєстровано заперечення відповідача ОСОБА_2 , у яких він зазначив, що у позивача відсутній легітимний інтерес за позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування від 05 жовтня 2020 року. Вказує, що подання заяви про визнання недійсним договору дарування від 05 жовтня 2020 року є передчасним, оскільки рішення яке б набрало законної сили про стягнення коштів з відповідача в неплатоспроможній сумі відсутнє. Крім того, не встановлено факту неплатоспроможності відповідача. Тому, в позивача не може бути й теоретично легітимного інтересу, поки не вирішено даної справи в користь позивача, а відповідач не набуде статусу неплатоспроможності і повернення майна відповідачу для виконання цього рішення буде єдиним варіантом. Також вказує, що ОСОБА_1 не може бути позивачем за позовними вимогами про визнання недійсним договору дарування від 05 жовтня 2020 року. Заявлені вимоги фактично не є способом захисту прав та інтересів, оскільки вчинення оспорюваного договору не порушує жодних прав та інтересів позивача, оскільки такі не виникли.

Також, посилається на запис розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_9 в лютому 2018 року, під час якої позивач повідомила співрозмовника про те, що ОСОБА_2 їй платить дуже низький розмір орендної плати за магазин, тобто визнала існування орендних правовідносин.

28 жовтня 2021 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог в частині майнової шкоди, згідно якої позивач просить стягнути з відповідача в її користь матеріальну шкоду в зменшеному розмірі 13728264 грн., оскільки відповідач з 15 липня 2021 року припинив користування будівлею спірного магазину, в той час, коли розрахунок спричиненої шкоди позивачем здійснювався по 02 серпня 2021 року. Також від позивача надійшла заява про уточнення правових підстав позову.

29 жовтня 2021 року до суду надійшло письмове пояснення відповідача ОСОБА_3 , у якому вона зазначає, що ОСОБА_2 є її чоловіком, а не співмешканцем, як це зазначає у заявах по суті справи позивач. При цьому, договір дарування від 05 жовтня 2020 року жодним чином не порушує права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 , жодних зобов`язань станом на 05 жовтня 2020 року перед позивачем не мав. Крім того, вищевказаний договір дарування від 05 жовтня 2020 року не пов`язаний із предметом спору. У зв`язку з наведеним, вважає що позов до задоволення не підлягає.

22 листопада 2021 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив ОСОБА_3 , в якому позивач зазначає, що на дату укладання договору дарування від 05 жовтня 2020 року, у ОСОБА_2 вже існувало зобов`язання перед нею про відшкодування завданої шкоди за незаконне та безпідставне користування магазином. Зазначає, що у випадку, коли ОСОБА_2 не усвідомлював би наявності у нього станом на 05 жовтня 2020 року зобов`язання щодо відшкодування позивачу шкоди, тоді б не існувало укладеного ним з ОСОБА_3 договору дарування магазину та іншого майна. У звязку з наведеним доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_2 , жодних зобов`язань станом на 05 травня 2020 року перед позивачем не мав не відповідають дійсності. Крім того, вирішувати питання про недійсність договору дарування суд буде лише після того, коли дійде висновку про необхідність задовольнити позовні вимоги про стягнення шкоди, відштовхуючись від встановленого розміру завданої шкоди.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з відзивами на заяву позивача на уточнення правових підстав позову, згідно яких вважають безпідставними посилання позивача на ст.228 ЦК України щодо нікчемності договору дарування, оскільки не доведено що правочин договір дарування майна від 05 жовтня 2020 року був спрямований на знищення, пошкодження майна юридичної особи чи незаконне заволодіння ним. Крім того, позивач не доводить вину ОСОБА_2 , яка б виражалась у намірі порушити публічний порядок правочином.

Крім того, даний договір не може бути визнаний фіктивним, оскільки для визначення договору фіктивним ознака вчинення його для виду має бути властива діям обох сторін правочину. У спірному договорі дарування зазначено про те, що правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним). Оскільки обидві сторони договору досягнули правового результату внаслідок його укладання, даний договір не може бути визнаний фіктивним.

24 листопада 2021 року до суду надійшла заява позивача ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач із врахуванням висновку експерта № ЕС-1727-1-1873.21 від 26 жовтня 2021 року, просить стягнути з відповідача в її користь матеріальну шкоду в сумі 8475682 грн., а також витрати на проведення експертизи в сумі 15000 грн.

Від відповідача ОСОБА_2 24 листопада 2021 року надійшло заперечення щодо п.1 та п.4 заяви №2 про зменшення розміру позовних вимог, у якій відповідач вказує, що позивач не навела поважних причин неможливості замовити проведення експертизи до подання позовної заяви чи відкриття провадження у справі. У звязку з наведеним просить відмовити у приєднанні до матеріалів справи висновку експерта № ЕС-1727-1-1873.21 від 26 жовтня 2021 року та здійснювати розгляд заяви про зменшення позовних вимог без врахування зазначеного висновку експерта. Також просить не стягувати з відповідача витрати за проведення експертизи.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області протокольної форми від 24 листопада 2021 року, прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та висновок експерта № ЕС-1727-1-1873.21 від 26 жовтня 2021 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області протокольної форми від 10 грудня 2021 року, закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Бачан І.П. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві та у заявах по суті справи, просять позов задовольнити. Адвокат Бочан І.П. вказав, що договір оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12.04.2017 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є нікчемним, оскільки автоматично скасовується та нівелюється договором дарування від 31.05.2017 року на підставі якого позивач набула право власності на приміщення магазину по АДРЕСА_1 .

Представники відповідача ОСОБА_2 адвокати Яворський А.В., Александров В.Б. у судовому засіданні стосовно задоволення позовних вимог заперечили, посилаючись на доводи, зазначені у відзивах на позов.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце розгляду справи.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що договір оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року не був укладений зазначеною у ньому датою. 05 вересня 2017 року відповідачу було надіслано пропозицію звільнити приміщення магазину або укласти договір оренди, однак від відповідача надійшов лист, у якому він повідомив, що вже існує договір оренди від 12 квітня 2017 року. При цьому, мати позивача ОСОБА_4 зазначила, що не пам`ятає чи підписувала договір оренди з відповідачем.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників судового засідання та покази свідка, суд дійшов висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

31 травня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування магазину серії НМО 735765, загальною площею 1515,8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л.В., зареєстровано в реєстрі за №482. У пункті 6 договору зазначено, що дарувальник свідчить, що на момент укладення цього договору вказаний магазин не перебуває під арештом чи забороною відчуження, у заставі (в тому числі податковій), не є внеском до статутного фонду юридичних осіб, судового спору по ньому немає, від прав третіх осіб він вільний; відносно нього не укладено будь-яких договорів по відчуженню; він не переданий у найм (оренду), тимчасове чи довічне користування.

Також 31 травня 2017 року між вказаними сторонами були укладені три договори дарування земельних ділянок, а саме: кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, площею 0,0317 га, цільове призначення: іншої комерційної діяльності; кадастровий номер 6110100000:12:012:0024 площею 0,0318 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, площею 0,0300 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані договори дарування були зареєстровані у встановленому законом порядку, що вбачається із Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 88560902, № 88561487, № 88561813, № 88562155 від 31 травня 2017 року.

Також судом встановлено, що на час розгляду справи право власності на вищевказане нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано за позивачем ОСОБА_1 .

Згідно з наявними в матеріалах справи розрахунками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік по об`єктах оподаткування, які належить ОСОБА_1 , сума податку на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 , всього становить 32 337,07 грн, за 2018 рік - 56 433,23 грн, за 2019 рік - 63 254,33 грн, що підтверджується податковими повідомленнями-рішеннями від 12 грудня 2019 року № 0169046/1-5404-1918 та від 04 травня 2020 року № 0130380-5404-1915.

Відповідно до податкового повідомлення - рішення від 26 грудня 2019 року № 169703-5404-1918 ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за земельним податком у розмірі 2 853,53 грн, 3 015,24 грн, 3 024,75 грн (2019 рік), 5 660,55 грн, 5 981,31 грн, 6 000,18 грн (2020 рік).

В подальшому вказані податкові повідомлення рішення в судовому порядку скасовані адміністративним судом за відповідними позовами ОСОБА_1

05 вересня 2017 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_10 надіслав вимогу на адресу АДРЕСА_1 , магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у якій просив укласти договір оренди належного ОСОБА_1 на праві власності будівлі магазину, або звільнити його від свого майна, та передати законному власнику по акту приймання-передачі.

Схожі за змістом вимоги та пропозиції були надіслані відповідачу 18 вересня 2017 року, 12 лютого 2018 року, 13 грудня 2019 року, 28 лютого 2020 року.

Зазначені вимоги позивача проігноровано відповідачем із тих підстав, що спірне нерухоме майно орендується ним на підставі укладеного договору оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, який було укладено між ОСОБА_4 (орендодавець) та ОСОБА_2 (орендар), ще до укладення договору дарування позивачу зазначеного приміщення магазину по АДРЕСА_1 .

Згідно копії договору оренди нерухомого майна № 12/04/17 від 12 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_11 , орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення, площею 1515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата - 7 000 грн, строк оренди - 2 роки 10 місяців. Додаток № 1 до вказаного договору становить акт приймання-передачі нежитлового приміщення, площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 від 12 квітня 2017 року.

Відповідно до відповіді на запит від 18 вересня 2017 року, наданої ОСОБА_4 22 вересня 2017 року між нею та ОСОБА_2 дійсно укладений договір оренди нежитлового приміщення № 12/04/17, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Згідно договору суборенди нежитлового приміщення від 12 квітня 2017 року, відповідач ОСОБА_2 передав ОСОБА_12 у суборенду частину нежитлового приміщення, площею 250 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 2 роки 10 місяців. Пунктом 1.4 вказаного договору передбачено, що орендоване приміщення знаходиться в користуванні Орендаря на підставі договору оренди нерухомого майна від 12 квітня 2017 року. Згідно акту прийому-передачі приміщення від 12 квітня 2017 року, ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_12 прийняв нежитлове приміщення площею 250 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Мастенко Н. П., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Ломакіна Л.В., приватний нотаріус Тернопільського районного нотаріального округу Тернопільської області Кравець Т. В., ТзОВ «Дорога родина» про визнання недійсними договорів дарування та державної реєстрації вказаних договорів позов задоволено частково, визнано недійсними договори дарування, укладені 31 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , за якими ОСОБА_4 безоплатно передала у власність ОСОБА_1 належні їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельні ділянки з кадастровими номерами 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024 і 6110100000:12:012:0028. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року вирішено рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у справі № 607/15555/17 в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та договору дарування земельної ділянки, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , скасувати і постановити в цій частині нове рішення. Позов ОСОБА_4 про визнання недійсними договору дарування земельних ділянок та договору житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , задовольнити. Визнано недійсними договори дарування житлового будинку та земельних ділянок, укладених 29 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , а також скасовано державну реєстрацію права власності на вищезазначене майно за позивачем ОСОБА_1 .

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року вирішено постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 січня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року постановлено заяву ОСОБА_4 про відмову від позову - задовольнити. Прийняти відмову позивача від позову. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 визнно нечинним та закрито провадження по справі. Заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 вересня 2018 року у цивільній справі № 607/15555/17 - задоволено.

З наведено вбачається, що договори дарування приміщення магазину та земельних ділянок відновили свою чинність, а позивачк ОСОБА_1 свій статус власника спірного майна.

Постановою Верховного Суду у складі Цивільного касаційного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 607/15555/17 ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 27 червня 2019 року, в частині задоволення заяви про поворот виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року у цивільній справі № 607/15555/17 скасовано, відмовлено позивачу у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 вересня 2018 року у цивільній справі № 607/15555/17. Роз`яснено ОСОБА_1 , що належним і ефективним способом захисту її майнових прав, які були порушені внаслідок ухвалення рішення суду, є звернення з відповідним віндикаційним позовом до суду.

Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що 03 вересня 2019 року за ОСОБА_1 зареєстровано на праві приватної власності магазин, загальною площею 1515, 8 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , земельні ділянки кадастровий номер: 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028 на виконання рішення Тернопільського апеляційного суду справа № 607/15555/17 від 27 червня 2019 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року у справі № 607/9960/18 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_14 , ОСОБА_15 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням магазином, загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_12 звільнити зазначене приміщення магазину.

Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 травня 2021 року по справі №607/9960/18 судом вирішено усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням магазину, загальною площею 1515,8 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_11 звільнити зазначене приміщення магазину.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_12 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 серпня 2020 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 20 травня 2021 року залишено без змін.

Також, як слідує з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 01 жовтня 2020 року за кодом ЄДРПОУ 42768852 зареєстрована юридична особа - товариство з обмеженою відповідальністю «ТАЛАН ТЕР» вул. Живова, 47, м. Тернопіль, керівник ОСОБА_4 , дата запису - 23 січня 2019 року.

Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, що вноситься до статутного капітану ТОВ «ТАЛАН ТЕР» від 14 лютого 2019 року ОСОБА_4 передала, а ТОВ «ТАЛАН ТЕР», в особі керівника прийняло нерухоме майно, а саме магазин, загальною площею 1515,8 м2, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та земельні ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, площею 0,03 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2021 року, справа №607/16805/20, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Витребувано від ТОВ «ТАЛАН ТЕР» на користь ОСОБА_1 магазин за адресою: АДРЕСА_1 ; земельні ділянки: кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, площею 0,0317 га, цільове призначення: іншої комерційної діяльності; кадастровий номер 6110100000:12:012:0024 площею 0,0318 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі та кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, площею 0,0300 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з даним позовом про відшкодування майнової шкоди, позивач ОСОБА_1 посилається на те, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які полягають у протиправному користуванні приміщенням належного їй на праві власності магазину, за адресою АДРЕСА_1 , позивач була позбавлена можливості розпоряджатися власним нерухомим майном, зокрема, отримати дохід від здачі приміщення магазину в оренду, що завдало їй майнову шкоду у вигляді неотриманих доходів, які б вона могла реально отримати за обставин, які б не порушували її право власності.

Так, зі змісту зібраних у справі доказів, зокрема договору оренди від 12.04.2017 року, а також зі змісту рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області по справі №607/9960/18 від 14 серпня 2020 року, а також ухвали Тернопільського апеляційного суду 08 вересня 2021 року, які набрали законної сили, можна дійти висновку про те, що відповідач ОСОБА_2 користувався нежитловим приміщенням магазином, загальною площею 1515,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору оренди, укладеного 12 квітня 2017 року з попереднім власником ОСОБА_4 . При цьому, судами встановлено факт порушення прав позивача ОСОБА_1 як власника спірного нежитлового приміщення магазину з боку відповідача ОСОБА_2 , який без її згоди та погодження всіх істотних умов договору вважав продовженим договір оренди зазначеного майна від 12 квітня 2017 року, тому продовжував користуватись даним приміщенням після закінчення строку дії договору, який закінчився 13 лютого 2020 року.

Так, пунктом 3.1.1 договору оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 передбачено, що орендодавець зобов`язаний передати об`єкт оренди орендарю по акту приймання - передачі в термін 10 календарних днів з моменту підписання даного договору, в стані, що відповідає умовам даного договору. Підписання акту приймання-передачі свідчить про фактичну передачу об`єкту в оренду. Пунктом 4.1 зазначеного договору сторони ( ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ) передбачили, що сума орендної плати за один місяць користування об`єктом оренди складає 7000 гривень. Пунктом 7.2, 7.3 даного договору сторони передбачили, що строк оренди за цим договором складає 2 роки 10 місяців та починає свій перебіг з дня передачі об`єкта оренди орендарю по акту прийому-передачі. Якщо за два місяці до закінчення терміну дії даного договору, сторони продовжують виконувати його умови і будь-яка із сторін не виявить бажання його припинити то договір вважається поновленим на два календарних роки на цих же умовах.

Відповідно до акту приймання-передачі від 12.04.2017 року, підписаного орендарем та орендодавцем, орендодавець ( ОСОБА_4 ) передала, а орендар ОСОБА_2 ) прийняв нежитлове приміщення площею 1515,8 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У постанові Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року по справі №607/9960/18, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що перед закінченням терміну дії договору оренди нерухомого майна від 12.04.2017 року №12/04/17, що діяв два роки та десять місяців, у встановлений строк, новий власник даного нерухомого майна - ОСОБА_1 , відмовилася від подальшого продовження даного договору, а тому договір оренди від 12.04.2017 року №12/04/17 не є продовженим та відповідач ОСОБА_2 безпідставно користується належним ОСОБА_1 нерухомим майном. При цьому, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги твердження представників відповідача про те, що відповідач ОСОБА_2 не чинить позивачу перешкод у користуванні спірним майном, оскільки здійснює користування ним на підставі укладеного із колишнім власником нежитлового приміщення магазину по АДРЕСА_1 , договору оренди нерухомого майна від 12.04.2017 року №12/04/17, який вважає чинним, оскільки позивач, як новий власник орендованого ним майна неодноразово попереджала його про необхідність звільнення приміщення, або ж про укладення із нею нового договору оренди, із погодженням із нею усіх істотних умов такого правочину, у тому числі орендної плати.

За положеннями ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Враховуючи наведені обставини, які встановлені рішеннями судів у справах, які набрали законної сили, а також беручи до уваги те, що договір №12/04/17 від 12 квітня 2017 року у передбаченому законом порядку недійсним не визнавався та стороною позивача не спростований, суд вважає обгрунтованими доводи сторони відповідача про те, що між сторонами існували договірні зобов`язання на підставі договору оренди майна №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та відповідачем ОСОБА_11 , який діяв до 13 лютого 2020 року включно.

Посилання сторони позивача на те, що пунктом 6 договору дарування від 31 травня 2017 року визначено відсутність факту перебування даного магазину в оренді станом на дату його дарування, не спростовують висновків суду про наявність між сторонами договору оренди договірних зобов`язань згідно договору оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, оскільки не є обставиною, яка свідчить про недійсність даного договору оренди.

Відповідно до статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

У звязку з наведеним, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що відповідач ОСОБА_2 безпідставно користувався приміщенням магазину по АДРЕСА_1 починаючи з 06 вересня 2017 року по 13 лютого 2020 року.

Враховуючи наявність між сторонами договірних відносин на підставі договору оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, який діяв до 13 лютого 2020 року, позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди за період з 06 вересня 2017 року по 13 лютого 2020 року до задоволення не підлягають.

Твердження позивача ОСОБА_1 та її представника про те, що договір оренди нерухомого майна № 12/04/17 від 12.04.2017 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є нікчемним, оскільки укладався заднім числом судом до уваги не береться за голослівністю вказаного твердження.

Посилання адвоката Бочана І.П. на те, що договір оренди нерухомого майна №12/04/17 від 12.04.2017 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є нікчемним, оскільки автоматично скасовується та нівелюється договором дарування від 31.05.2017 року на підставі якого позивач набула право власності на приміщення магазину по АДРЕСА_1 , не заслуговує на увагу, оскілтки суперечить положенням цивільного законодавства, зокрема положенням ч.1 ст. 770 ЦК України відповідно до яких у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Отже, твердження сторони позивача про те, що договір оренди нерухомого майна № 12/04/17 від 12.04.2017 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є нікчемним не заслуговують на увагу в зв`язку із їх голослівністю та недоведеністю.

З приводу наявного в матеріалах справи договору суборенди нежитлового приміщення від 12 квітня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_12 щодо частини спірного приміщення магазину по АДРЕСА_1 , суд зазначає, що з аналізу положень статей 761, 774 ЦК України, вбачається, що договір суборенди (піднайму) є похідним від договору оренди (найму) і може зберігати свою чинність виключно протягом строку дії договору (оренди) найму. У разі втрати чинності договором оренди припиняються права наймача на орендоване майно, зокрема право на передання його в суборенду. Відтак договір суборенди припиняється одночасно з припиненням договору оренди, незалежно від підстав його припинення. Дія договору суборенди поза межами договору оренди суперечить природі договору оренди.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення у постанові ВС від 16 березня 2018 року у справі №910/17082/17.

Таким чином, строк дії вищевказаного договору суборенди закінчився разом із закінченням строку дії договору оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року.

Разом з тим, суд вважає доведеним факт порушення прав позивача ОСОБА_1 як власника приміщення магазину по АДРЕСА_1 , оскільки незважаючи на те, що строк дії договору оренди №12/04/17 від 12 квітня 2017 року, закінчився 13 лютого 2020 року, проте відповідач ОСОБА_2 продовжував користуватись належним позивачу на законних підставах майном, незважаючи на заперечення нового власника майна щодо продовження строку вищевказаного договору оренди.

З матеріалів справи вбачається, що про заперечення нового власника майна щодо продовження строку дії договору оренди від 12 квітня 2017 року, відповідачу ОСОБА_2 було відомо ще задовго до закінчення строку дії зазначеного договору, про що свідчать вимоги та пропозиції, які були надіслані відповідачу 18 вересня 2017 року, 12 лютого 2018 року, 13 грудня 2019 року, 28 лютого 2020 року.

Незважаючи на це, відповідач в супереч волі позивача, після закінчення строку дії договору, продовжував користуватись приміщенням магазину по АДРЕСА_1 , без відповідної на те правової підстави.

Наявність в матеріалах справи доказів передачі належного позивачу на праві власності магазину, загальною площею 1515,8 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , до статутного капітану ТОВ «ТАЛАН ТЕР», на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 14 лютого 2019 року, не може бути підставою, для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення завданих позивачу збитків за період з 14 лютого 2020 року по 15 липня 2021 року, оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області встановлено, що спірне майно вибуло з володіння позивача ОСОБА_1 поза її волею та за відсутності договірних відносин між нею та ТОВ «ТАЛАН ТЕРН». Крім того, факт передачі приміщення магазину до статутного капітану ТОВ «ТАЛАН ТЕР», не спростовує факту неправомірного користування даним майном відповідачем ОСОБА_11 .

Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

У ст. 319 ЦК України вказано, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

За приписами ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Враховуючи положення частини четвертої статті 22 ЦК України, стягнення збитків є формою відшкодування майнової шкоди.

При цьому стаття 1166 ЦК України визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, зокрема, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тож за змістом наведеної вище норми матеріального права для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою; вини. І лише наявність зазначених елементів свідчить про існування складу цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим (позивачем) грошових сум (чи інших цінностей), якби відповідач, як сторона правочину, не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.

Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Твердження представників відповідача про те, що упущена вигода може розраховуватись лише на підставі бухгалтерських документів, яких позивач не надала, судом до уваги не береться, оскільки позивач ОСОБА_1 , до звернення в суд із даним позовом, не здійснювала господарської діяльності у приміщенні магазину по АДРЕСА_1 , в зв`язку із чим не має можливості надати такі, що на думку суду, не позбавляє її права вимагати стягнення із відповідача упущеної вигоди.

Посилання представників відповідача на те, що відповідно до положень ч.2 ст. 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення упущеної вигоди до задоволення не підлягають судом до уваги не беруться, оскільки вказані положення цивільного законодавства не позбавляють права позивача стягнути із відповідача у її користь завдану матеріальну шкоду у виді упущеної вигоди, яку позивач мала об`єктивну можливість отримати, за відсутності неправомірної поведінки відповідача, яка полягає у неповерненні позивачу належного їй приміщення магазину по АДРЕСА_1 .

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов`язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.

На підтвердження суми завданих збитків (неодержаного доходу) позивач ОСОБА_1 надала суду письмові пропозиції, щодо укладення договору оренди нерухомості комерційного призначення від 20 жовтня 2017 року від ОСОБА_6 , а також письмову пропозицію щодо укладення договору оренди магазину від ОСОБА_7 від 24 жовтня 2017 року, згідно яких дані особи пропонують позивачу ОСОБА_1 укласти договір оренди приміщень магазину, що розташований по АДРЕСА_1 , із щомісячною оплатою по 200 грн. (в межах 180-200 грн.) за метр квадратний.

Також, як на доказ визначення вартості упущеної вигоди, позивач надала суду висновок експерта №ЕС-1727-1-1873.21 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складений 26 жовтня 2021 року судовим експертом Комашко Р.В., згідно якого середнє значення орендної плати приміщення магазину по АДРЕСА_1 .

Суд вважає належним та допустимим доказом вищевказаний висновок експерта та вказані у ньому розрахунки для визначення розміру орендної плати, яку недоотримав позивач внаслідок порушення його прав власника магазину з боку відповідача ОСОБА_2 , оскільки враховуючи період, який охоплюється у зазначеному висновку (по 15 липня 2021 року), даний доказ не міг бути поданий разом з поданням позовної заяви, при цьому зазначений висновок є належним чином вмотивованим та не викликає сумнівів в його правильності.

Оскільки судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 без достатньої правової підстави користувався приміщенням магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 14 лютого 2020 року, чим завдав позивачу шкоду у вигляді збитків (неодержаного доходу), у вигляді неможливості здачі приміщення магазину в оренду та відповідно неодержаної за це орендної плати, тому наявні підстави для стягнення з відповідача вказаних збитків за період з 14 лютого 2020 року по 15 липня 2021 року.

Як вбачається з висновку експерта №ЕС-1727-1-1873.21 від 26 жовтня 2021 року, сумарна площа приміщень будівлі, які можна здати в оренду становить 1334,3 кв.м., з яких на 1 (першому) поверсі 404,5 кв.м., а на 2 (другому), 3 (третьому) та мансардному 929,8 кв.м. При цьому, середнє значення орендної плати за кв.м. 1 (першого) поверху становить 203,6 грн. за кв.м.; 2 (другого) поверху 181,2 грн. за кв.м. Коефіцієнт, що враховує операційні витрати (відсоток операційних витрат від потенційного валового доходу для універсальних офісно-торгових об`єктів середнє значення становить - 18%) 0,82, коефіцієнт заповнюваності (відсоток недовантаження, для універсальних офісно-торгових об`єктів середнє значення становить - 11%) 0,89.

У звязку з наведеним, розрахунок суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) внаслідок неможливості використання приміщення магазину, за адресою: АДРЕСА_1 , який можна було отримати шляхом здачі його в оренду в період з 14 лютого 2020 року по 15 липня 2021 року, матиме наступний вигляд: (203,6*404,5+181,2*929,8)*17,1*0,82*0,89 = 3130327,43 грн. (з яких: 203,6 середньомісячна орендна плата за кв.м. 1 (першого) поверху; 181,2 - середньомісячна орендна плата за кв.м. 2 (другого) поверху;17,1 кількістьмісяців,0,82-коефіцієнт,що враховуєопераційні витрати,0,89 - коефіцієнт заповнюваності).

Таким чином, внаслідок протиправних дій відповідача, які полягають у самовільному зайнятті приміщення магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у період з 14 лютого 2020 року по 15 липня 2021 року без належної на те правової підстави, позивачу ОСОБА_1 було заподіяно збитки у вигляді неодержаного доходу (упущеної вигоди), який можна було отримати шляхом здачі його в оренду, на загальну суму 3130327,43 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди за попередні періоди, які заявлені позивачем до відшкодування, задоволенню не підлягають, оскільки до 14 лютого 2020 року відповідач ОСОБА_2 користувався спірним приміщенням магазину правомірно, на підставі договору оренди № 12/04/17 від 12.04.2017 року.

Стосовно позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000 грн., суд виходить з наступного.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визначається незалежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Пунктом 18 Постанови Пленуму передбачено, що при розгляді справ про відшкодування моральної шкоди суди мають виявляти і всебічно з`ясовувати причини й умови, що призводять до порушення прав фізичних і юридичних осіб та заподіяння їм моральної шкоди.

Позивачем ОСОБА_1 не надано будь-яких належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів на підтвердження факту завдання їй моральної шкоди відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач не доводить наявності законних підстав, передбачених ст. 23 ЦК України для стягнення моральної шкоди, не доводить наявність моральної шкоди, не обґрунтовує розмір заявленої до стягнення суми, не доводить наявність причино наслідкового зв`язку між діями відповідача та моральною шкодою, тому підстав для відшкодування відповідачу моральної шкоди в користь позивача немає.

У зв`язку з вищенаведеним, у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. слід відмовити.

Щодо вимог позову в частині визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону, а саме договору дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями номер 4738 від 05 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., суд виходить з наступного.

Згідно договору дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями від 05 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., відповідач ОСОБА_2 пезоплатно передав у власність відповідача ОСОБА_3 магазин з офісними приміщеннями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1204,9 кв.м.

Обгрунтовуючи позовні вимоги в цій частині позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_2 з метою уникнення виконання свого зобов`язання перед нею, вчинив дії щодо відчуження всіх належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна шляхом укладення договорів дарування вищевказаних об`єктів нерухомості відповідачу ОСОБА_3 . Крім того, договір дарування пов`язаний із предметом спору, оскільки укладений в той час, коли спір про стягнення матеріальної та моральної шкоди перебував на розгляді в суді.

Згідно ч.3 ст.264 ЦПК України, ухвалюючи рішення у справі, суд, за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із не залежних від нього причин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваниий договір як фраудаторний, суд відносить:

- момент вчинення договору (у даній справі - 05 жовтня 2020 року, тобто після пред`явлення позову та у період після ухвалення рішення Тернопільського міськрайонного суду від 14 серпня 2020 року у справі № 607/9960/18, яким задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням (магазином по АДРЕСА_1 );

- особа, на користь якої відповідач вчинив оспорюваний договір ( ОСОБА_3 у письмовому поясненні від 24 жовтня 2021 року зазначила, що є дружиною відповідача ОСОБА_2 );

- майно відчужене на підставі безвідплатного договору (згідно п.4 договору дарування магазину з офісними приміщеннями від 05 жовтня 2020 року, сторони оцінили його на суму 49000 грн.);

- відсутність іншого нерухомого майна після відчуження спірного майна, за рахунок якого ОСОБА_2 може відповідати за своїми зобов`язаннями перед ОСОБА_1 .

Сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач ОСОБА_2 під час укладення договору дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями від 05 жовтня 2020 року на користь дружини ОСОБА_3 діяв очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам позивача ОСОБА_1 , оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою недопущення звернення стягнення на його майно як можливого боржника, що дає суду законні підстави для задоволення позову в цій частині.

Доводи представника відповідача про те, що договір дарування від 05 жовтня 2020 року жодним чином не порушує права та інтереси ОСОБА_1 , оскільки ОСОБА_2 , жодних зобов`язань станом на 05 жовтня 2020 року перед позивачем не мав, суд не бере до уваги, оскільки судом встановлено, що строк дії договору оренди приміщення магазину по АДРЕСА_3 від 12 квітня 2017 року, закінчився 13 лютого 2020 року, тому саме із вказаної дати у відповідача виникли грошові зобов`язання зобов`язання щодо відшкодування завданих збитків.

Твердження представників відповідача ОСОБА_2 про те, що він є фізичною особою-підприємцем та у нього наявна достатня сума коштів для погашення грошового зобов`язання у випадку задоволення позовних вимог у даній справі, судом до уваги не береться, оскільки усне запевнення як відповідача, так і його представників про наявність достатньої суми коштів та добровільне погашення можливого грошового зобов`язання не може вважатись достатньою гарантіє виконання ОСОБА_2 майбутніх грошових зобов`язань та належним забезпеченням їх виконання.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за доцільне заяву позивача про визнання недійсним пов`язаного із предметом спору правочину, який суперечить закону задовольнити, визнавши недійсним пов`язаний із предметом спору правочин, який суперечить закону, а саме договір дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями №4738 від 05 жовтня 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 , площею 1204,9 кв.м.

Стосовно вимог позивача про застосування реституції, суд зазначає наступне, зобов`язання з реституції виникають внаслідок недійсності правочину (його нікчемності чи визнання судом недійсним). Реституція є заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до стану, який вони мали до вчинення такого правочину. Вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного, зокрема нікчемного, правочину, за правилами реституції може бути адресована тільки стороні цього правочину. Крім того, реституцію можна застосувати лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він був переданий.

Ефективним способом захисту права позивача у випадку визнання недійсним оспорюваного правочину за його участі є застосування реституції, яка полягає, зокрема, у поверненні конкретної речі (предмета угоди) первинному власнику.

Реституцію можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв`язку з недійсністю правочину, оскільки стаття 16 Цивільного кодексу України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

Правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину, може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Суд вважає, що вимога позивача про застосування односторонньої реституції у виді повернення магазину по АДРЕСА_1 площею 1204,9 кв.м. у власність дарувальника ОСОБА_2 до задоволення не підлягає, оскільки ухваливши рішення про визнання недійсним договору дарування укладеного 05.10.2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , законним власником вказаного приміщення є ОСОБА_2 , оскільки відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, суд вважає, що визнання спірного правочину недійсним є достатнім способом захисту прав позивача на належне забезпечення відшкодування відповідачем ОСОБА_2 грошового зобов`язання, з урахуванням того факту, що позивач не є стороною недійсного договору дарування від 05 жовтня 2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Питання стосовно розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до ст 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 22, 203, 623, 627, 628, 634 ЦК України, статтями 2-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, визнання недійсним договору задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 3130327 (Три мільйона сто тридцять тисяч триста двадцять сім) гривень 43 копійки.

Визнати недійсним договір дарування будівлі магазину з офісними приміщеннями від 05 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовнір І.Т., зареєстрований в реєстрі за №4738, згідно якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 магазин по АДРЕСА_1 , площею 1204,9 кв.м.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11418 (Одинадцять тисяч чотириста вісімнадцять) гривень сплаченого позивачем судового збору.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 (П`ятнадцять тисяч) гривень сплачених позивачем за проведення експертизи.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний код: НОМЕР_3 .

Головуючий суддяВ. Л. Дзюбич