Рішення

від 20.08.2007 по справі 35/226-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

35/226-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2007 р.                                                            Справа № 35/226-07

вх. № 3878/5-35

Суддя господарського суду Швед Е.Ю. 

при секретарі судового засідання Сімонова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з"явився;  відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом ТОВ "В-ЕТМ", м. Харків  

до  ДП завод "Електроважмаш", м. Харків  

про спонукання до виконання зобов'язань

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «В-ЕТМ» м. Харків, звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд зобов'язати відповідача, державне підприємство завод «Електроважмаш» м. Харків виконати зобов'язання за договорами комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 р., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 р., № 31/09У-05 від 29.09.2005 р., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 р., № 16/05-06 від 15.05.2006 р., № 20/09-06 від 04.09.2006 р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в 2005 та 2006 р. ТОВ «В-ЕТМ» та ДП завод «Електроважмаш» уклали 6 договорів комісії, згідно яких позивач за дорученням відповідача включно до березня 2007 року здійснював реалізацію електрообладнання для залізничного транспорту за межами митної території України. Проте в березні 2007 р. відповідач в односторонньому порядку припинив виконання своїх договірних зобов'язань з посиланням на твердження третіх осіб (посадові особи  Міністерства промислової політики України) про невідповідність договорів комісії вимогам діючого законодавства України та Статуту підприємства.

У відзиві на позов відповідач проти позову заперечує посилаючись на наявність в договорах комісії норм, які дозволяють комісіонеру (позивачу) залишати собі всю різницю між вартістю реалізованого комісіонером товару та вартістю товару, переданого комітентом комісіонеру для його (товару) подальшої реалізації. При цьому відповідач стверджує, що незважаючи на відповідність чинному законодавству України, встановлений сторонами порядок отримання позивачем комісійної винагороди призводить до можливого недоотриманням відповідачем додаткового прибутку (максимального прибутку) та здійснення державними органами значної кількості перевірок правомірності укладення та виконання зазначених договорів комісії.

На протязі всього періоду розгляду судової справи № 35/226-07, за клопотаннями сторін, суд неодноразово надавав останнім (сторонам) можливість завершити судовий спір мирним шляхом. На період проведення переговорів сторін про мирне врегулювання спору позивач та відповідач відновлювали виконання договорів комісії та укладали нові угоди до них.

Проте в серпні 2007 р. відповідач відмовився від мирного врегулювання спору та остаточно припинив виконання своїх договірних зобов'язань за вищезазначеними угодами посилаючись на те, що подальше виконання договорів комісії може призвести до проведення Мінпромполітики України та іншими державними установами нових перевірок правомірності укладення та виконання комісійних угод.

Позивач 20.08.2007 р. через канцелярію Господарського суду надав додаткові докази по справі та звернувся з заявою про розгляд судової справи без його участі.

Відповідач також 20.08.2007 р. направив до суду відзив на позовну заяву, однак в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у зв'язку чим згідно ст. 75 ГПК України справа № 35/226-07 розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи та надані сторонами докази судом встановлено наступне.

На протязі 2005 - 2006 р. між позивачем та відповідачем було укладено 6 договорів комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 г., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 г., № 31/09У-05 від 29.09.2005 г., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 г., № 16/05-06 від 15.05.2006 г., № 20/09-06 від 04.09.2006 г., згідно яких позивач від свого імені, по дорученню та за рахунок відповідача здійснював реалізацію електрообладнання для тепловозів за межами митної території України.

Передача продукції на комісію здійснювалась відповідачем виключно на умовах 100 % попередньої оплати та по звичайним цінам (ціни реалізації товарів, які застосовує відповідач при звичайних умовах ведення господарської діяльності).

Рентабельність продукції відповідача, яка була передана Комісіонеру на реалізацію склала:

- по договору №2/01К-05 від 18.01.2005 р. – 33,8%;

- по договору № 5/02Б-05 від 07.02.2005 г. –17,8%;

- по договору № 31/09У-05 від 29.09.2005 г. – 121,4%;

- по договору № 50/11Б-06 від 21.11.2005 г. – 19,5%;

- по договору № 16/05-06 від 15.05.2006 г. – 27,4%;

- по договору № 20/09-06 від 04.09.2006 г. – 42,0%.

Всі договори комісії містять аналогічні умови порядку реалізації позивачем продукції відповідача за межами території України, порядок визначення обсягів і оплати комісійної винагороди.

Так, згідно п. 7.1 всіх договорів комісії визначено – «…винагородою комісіонера являється позитивна різниця між ціною Товару за зовнішньоекономічним контрактом, за яким Комісіонер здійснює угоду з іноземним покупцем і ціною по договору комісії призначеної Комітентом…».

Сторонами в п. 7.2. спірних договорів також встановлено, що «…комісійна винагорода Комісіонеру сплачується шляхом утримання суми, належної йому з коштів, перерахованих іноземним покупцем Комісіонеру…».

Норми ст. 627 ЦК України передбачають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору при дотриманні вимог цивільного законодавства України, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналіз умов вказаних угод свідчить про відсутність в них (договорах комісії) будь – яких положень, які б суперечили приписам Цивільного Кодексу України, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.

Крім того, в договорах комісії сторони досягли згоди по всім суттєвим умовам, передбаченим чинним законодавством для даної категорії угод.

Приписи ч.1 ст.1013 ЦК України встановлюють, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку встановленому в договорі комісії.

Крім того, Цивільний кодекс України не містить обмежень, які б дозволяли сторонам визначати умови щодо оплати послуг комісіонера, т.ч. щодо можливості встановлення договірними сторонами винагороди комісіонера як позитивної різниці між ціною товару за зовнішньоекономічним контрактом ( за яким Комісіонер здійснює угоду з іноземним покупцем) і ціною по договору комісії, призначеної Комітентом.

Інший порядок оплати послуг комісіонера може бути застосований тільки у випадку, коли сторони в договорі не визначили розмір комісійної винагороди.

Приймаючи до уваги, що в договорах комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 р., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 р., № 31/09У-05 від 29.09.2005 р., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 р., № 16/05-06 від 15.05.2006 р., № 20/09-06 від 04.09.2006 р. сторони узгодили порядок та розміри виплати комісійної винагороди, відповідач повинен сплачувати комісіонеру позитивну різницю між ціною Товару за зовнішньоекономічним контрактом (за яким Комісіонер здійснює угоду з іноземним покупцем) і ціною по договору комісії, призначеної Комітентом.

Також норми ст. 1014 ЦК України передбачають обов'язок комісіонера вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і відповідно до умов договору комісії.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом в договорі комісії, додатково одержана винагорода належить комітентові. Чинне законодавство визначає додаткову винагороду як перевищення суми, отриманої від реалізації майна комітента, відносно умов, які визначені комітентом в договорах комісії.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать про те, що комісіонер отримував комісійну винагороду в розмірі та порядку, які були визначені договорами комісії, а тому у суду відсутні підстави вважати, що комісіонер отримував винагороду більшу, ніж та, яка встановлена комісійними угодами.

Висновки суду щодо правомірності укладення та виконання договорів комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 р., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 р., № 31/09У-05 від 29.09.2005 р., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 р., № 16/05-06 від 15.05.2006 р., № 20/09-06 від 04.09.2006 р. співпадають з висновками фахівців Міністерства промислової політики України, які здійснювали перевірку фінансово–господарської діяльності відповідача за період 2003 - 2005 та 9 міс. 2006 року, що зафіксовано в довідці № 5 від 18.11.2006 р.

Судом також встановлено, що всі комісійні угоди були укладені на невизначений термін. Положення ст. 1025 ЦК України визначають порядок відмови комітента від договору комісії в разі укладення договору на невизначений термін.

Відповідно до вказаної норми відповідач повинен був повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Проте в березні 2007 р. відповідач повідомив позивача про відмову від договорів комісії за 18 календарних днів встановленої ним дати відмови від договору.

В березні 2007 р. відповідач відновив виконання своїх договірних зобов'язань на період проведення сторонами переговорів про укладення мирової угоди, проте в серпні 2007 р. знову припинив виконання зобов'язань за договорами комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 р., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 р., № 31/09У-05 від 29.09.2005 р., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 р., № 16/05-06 від 15.05.2006 р., № 20/09-06 від 04.09.2006 р..

При цьому відмова відповідача від виконання своїх договірних зобов'язань (серпень 2007 р.) була здійснена без будь-якого попередження позивача.

Таким чином, мали місце фактична відмова відповідача від зазначених договорів комісії з порушенням вимог ст. 1025 ЦК України та одностороння безпідставна відмова від виконання своїх договірних зобов'язань.

Згідно ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору та інших актів цивільного законодавства України. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором чи Законом.

Крім того, у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна з сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не було надано жодних доказів втручання будь-яких осіб Мінпрополітики України аби інших державних органів в його оперативну чи фінансово-господарську діяльність, в т.ч. щодо відмови від вказаних договорів комісії.

Більш того, в разі наявності в діях будь-яких посадових осіб Мінпромполітики України чи інших державних органів втручання в оперативну діяльність відповідача щодо спонукання до відмови ДП завод “Електротяжмаш” у виконані своїх договірних зобов'язань, вони (вимоги) не повинні виконуватися, т.я. ст. 19 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання самостійно здійснюють свою діяльність, яка не суперечить чинному законодавству, а органам державної влади та їх посадовим особам заборонено втручатися в діяльність суб'єктів.

Відсутність у Мінпрополітики права втручання в оперативну діяльність відповідача також встановлено положеннями п. 6.3. Статуту ДП завод “Електроважмаш”.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі. Витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід віднести на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 6, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15,16, 526, 527, 627, 1011-1014, 1025 Цивільного кодексу України, ст. 19 Господарського кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Спонукати Державне підприємство завод «Електроважмаш» (ГСП м. Харків, пр. Московський 299, (код 00213121) до повного виконання своїх зобов'язань за договорами комісії № 2/01К-05 від 18.01.2005 р., № 5/02Б-05 від 07.02.2005 р., № 31/09У-05 від 29.09.2005 р., № 50/11Б-06 від 21.11.2005 р., № 16/05-06 від 15.05.2006 р., № 20/09-06 від 04.09.2006 р.

Стягнути з Державного підприємства завод «Електроважмаш» (ГСП, м. Харків, пр. Московський 299, р/рах.: 260007016818151 в ВАТ "Укрексімбанк" ХФ м. Харків, МФО 351678, Код ОКПО 00213121,  ИНН 002131220393, Свідоцтво №30007154) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "В-ЕТМ" (61072, г. Харків, вул. Єсеніна, 2-А, р/р 2600730122312 у ВАТ «Реал банк» м. Харків ,МФО 351588  код 33119455 ) – 85,00 грн. держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення підписано 27.08.2007 р.

Суддя                                                                                            Швед Е.Ю.