Рішення

від 03.07.2022 по справі 161/16548/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/16548/21

Провадження № 2/161/808/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 липня 2022 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді Присяжнюк Л.М.,

за участю секретаря судового засідання Борсук К.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , Відділу державної реєстрації Луцького районної державної адміністрації про встановлення факту, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

15 вересня 2021 року ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з позовом до ОСОБА_6 (далі відповідач-1, ОСОБА_6 ), ОСОБА_3 (далі відповідач-2, ОСОБА_3 ), ОСОБА_7 (далі відповідач-3, ОСОБА_7 ), Відділу державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації (далі відповідач-4), про встановлення факту, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що батьки позивача відповідач-1 та ОСОБА_8 в 1962 році побудували житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (далі спірний будинок).

Вказаний будинок знаходився на земельних ділянках з кадастровим номером 0722885000:01:001:4129, площею 0,1559 га., з кадастровим номером 0722885000:01:001:4130, площею 0,0939 га., обоє з цільовим призначення для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (далі спірні земельні ділянки).

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача помер і після його смерті відкрилася спадщина, яка, на думку позивача, складається з 1/2 спірного будинку та земельних ділянок для його обслуговування.

Позивач зазначає, що прийняла спадщину шляхом спільного проживання з померлим на час відкриття спадщини, що відповідає приписам ст.1268 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Також вказує, що спадщину прийняла і відповідач-1, яка також спільно проживала з померлим.

Інші спадкоємці - донька померлого ОСОБА_7 , син померлого ОСОБА_9 , спадщини не прийняли.

Позивач стверджує, що проживає постійно за адресою спірного будинку і донині.

В 2019 році позивач вирішила оформити документально свої спадкові права, але вона дізналася, що мати позивача (відповідач-1) отримала на своє ім`я свідоцтво про право власності на весь будинок, не в порядку спадкування. Таким же чином мати оформила право власності і на спірну земельну ділянку.

В подальшому, згідно з договорами дарування спірний будинок та земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:01:001:4129, відчужені на користь відповідача-2, яка є внучкою відповідача-1, а земельна ділянка з кадастровим номером 0722885000:01:001:4130 на користь відповідача-3, яка є донькою відповідача-1.

Посилаючись на вищевикладене позивач просить суд:

1) встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 , станом на 01 вересня 2007 року;

2) визнати за позивачем право власності на спадкове майно після смерті батька, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на 1/4 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1559 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4129, 1/4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0939 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4130;

3) визнати недійсними свідоцтво про право власності від 15 липня 2014 року №24288544 видане Реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції Волинської області на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , а також договір дарування від 14 лютого 2020 року, який посвідчений державним нотаріусом Кірічек Ю.О. на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

4) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь позивача 1/4 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_2 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1559 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4129;

5) витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь позивача 1/4 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0939 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4130.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_10 , а також її представник - ОСОБА_11 у судовому засіданні та у письмовому відзиві позовні вимоги заперечили. Узагальнені доводи цього відповідача зводяться до того, що вона категорично заперечує факт спільного проживання позивача та спадкодавця на момент відкриття спадщини.

Також відповідач ОСОБА_10 вважає, що ні спірний будинок, ні спірні земельне ділянки не належали спадкодавцю на час відкриття спадщини, оскільки право власності на них відповідач-1 оформила не в порядку спадкування після смерті спадкодавця.

Крім того, сторона відповідача ОСОБА_10 зробила письмову заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідач-1, відповідач-3, відповідач-4 у судове засідання не прибули, своїх відзивів на позов не подали, хоча про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином.

Заслухавши присутніх учасників справи, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_8 (далі спадкодавець).

З матеріалів справи слідує і сторонами не заперечується, що позивач є донькою спадкодавця, відповідача-1 його дружиною, відповідач-2 онукою, відповідач-3 іншою донькою (сестрою позивача).

Згідно з матеріалами спадкової справи спадщину після нього шляхом подання відповідних письмових заяв прийняла його дружина ОСОБА_6 (відповідач-1), яка 31 березня 2008 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею 1,36 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (а.с.82-90).

Вона ж (відповідач-1) 16 березня 2012 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на право на майновий пай в СВК «Піддубці» (а.с.88 зворот).

Інших документів, зокрема щодо долі будинку за адресою АДРЕСА_1 та земельної ділянки для його обслуговування, спадкова справа не містить, хоча в спадковій справі міститься довідка Піддубцівської сільської ради Луцького району Волинської області про те, що згідно з данами погосподарської книги цей будинок записаний на померлого ОСОБА_8 (а.с.85). Аналогічна за змістом довідка видана виконавчим комітетом Піддубцівської сільської ради Луцького району Волинської області на адвокатський запит представника позивача у червні 2020 року (а.с.17). Будинок є 1962 року побудови (а.с.18).

З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також з матеріалів справи слідує, що 27 липня 2017 року відповідач-1 через свого представника за довіреністю Гулюк Олену Сергіївну звернулася до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 .

02 серпня 2017 року, розглянувши цю заяву, державний реєстратор прав на нерухоме майно КП «Волинська обласне БТІ» Гейзер Сергій Анатолійович прийняв рішення №36424729 про проведення державної реєстрації за відповідачем-1 права власності на цей житловий будинок.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що підставою для проведення державної реєстрації стали такі документи:

1) свідоцтво про право власності від 15 липня 2014 року №24288554, яке видане Реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції;

2) технічний паспорт №93 від 17 липня 2017 року;

3) виписка із погосподарської книги №660 від 26 липня 2017 року, яка видана Піддубцівською сільської радою Луцького району Волинської області.

З матеріалів справи слідує, що 14 лютого 2020 року між відповідач-1 (дарувальник) та відповідачем-2 (обдарована) були укладені договори дарування спірного житлового будинку та земельної ділянки (а.с. 23-24, 31-34).

Щодо земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,1559 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4129, то з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно слідує, що цю земельну ділянку 15 липня 2014 року відповідач-1 отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 , яке видане Реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції Волинської області, а далі, 14 лютого 2020 року відчужила її на користь відповідача-2 (а.с.36-39).

Аналогічно із земельною ділянкою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0939 га., кадастровий номер 0722885000:01:001:4130 15 липня 2014 року відповідач-1 отримала свідоцтво про право власності № НОМЕР_2 , яке видане Реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції Волинської області, а далі 29 вересня 2014 року відчужила її на користь відповідача-3.

Надаючи свою правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

В першу чергу, суд вважає визначитися, чи є весь склад відповідачів такими, що мають відповідати за цим позовом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Із зазначеної норми матеріального права можливо зробити висновок, що судовому захисту підлягає лише порушене, невизнане або оспорюване цивільне право позивача. При цьому відповідачем у такому разі має бути саме особа, яка безпосередньо порушила, не визнала або оспорює цивільні права позивача.

У розглядуваному випадку, заявляючи даний позов в порядку цивільного судочинства, позивач посилається на порушення її права власності на спірне нерухоме майно, що спричинено незаконним, на її думку, вибуттям майна з її власності, як спадкоємця.

Отже, у розглядуваному цивільну спорі, належним відповідачем може бути саме власники нерухомого майна, інші спадкоємці та сторони оспорюваних договорів, а не державні реєстратори, або органи, що здійснюють державну реєстрацію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі № 161/12379/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18).

З наведених підстав, суд відмовляє у задоволенні позову до Відділу державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, оскільки він не є належним відповідачем у цьому спорі. До того ж, жодних позовних вимог до цього відповідача позивачем не заявлено, а сам він навіть не має статусу юридичної особою, що є додатковими підставами для відмови у позові.

Щодо позовних вимог до належних відповідачів - ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У частині першій статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, законодавець передбачив два способи прийняття спадщини спадкоємцем:

1) за відповідною заявою про прийняття спадщини (ч.1 ст.1269 ЦК України);

2) за фактом спільного проживання на час відкриття спадщини із спадкодавцем (ч.3 ст.1268 ЦК України).

Проаналізувавши доводи сторін щодо обставин прийняття спадщини позивачем ОСОБА_1 за фактом спільного проживання на час відкриття спадщини із спадкоємцем, зокрема дослідивши письмові докази та допитавши свідків, суд дійшов висновку, що вона належними та допустимими доказами довела цей факт суду.

Так, з довідки виконавчого комітету Піддубцівської сільської ради Луцького району Волинської області від 12 квітня 2019 року №252 слідує, що станом на 01 січня 2007 року у домогосподарстві за адресою АДРЕСА_1 , проживали та були зареєстровані, крім спадкодавця також його дружина ОСОБА_6 (відповідач-1), ОСОБА_12 (донька позивача, яка не є учасником цього спору), ОСОБА_1 (позивач, проживала без реєстрації) (а.с.19).

З довідки дільничного офіцера поліції Луцького РВП ЛВП ГУНП у Волинській області Купчака М.В. від 19 червня 2019 року №4151/53/01-2019 слідує, що за результатом розгляду звернення ОСОБА_1 про підтвердження факту проживання у спірному будинку з 1963 року були опитані сусіди ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , які підтвердили цей факт (а.с.20).

Крім того, у листі відділення поліції №3 (м.Луцьк) Луцького РУП ГУНП у Волинській області від 16 липня 2021 року зазначено, що протягом 2018-2021 року на лінію 102 неодноразово надходили виклик за фактом сімейних та житлових конфліктів за адресою АДРЕСА_1 . Заявником у цих зверненнях зазначена позивача, яка вказувала про своє місце проживання за цією адресою (а.с.21).

У довідці виконавчого комітету Звірівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 28 березня 2019 року №226 зазначено, що позивач дійсно зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 , але фактично не проживає (а.с.27).

Окрім цього, допитані у судовому засіданні 08 червня 2022 року свідки ОСОБА_16 (сусідка), ОСОБА_17 (сусід), ОСОБА_18 (сусід), ОСОБА_19 (донька позивача), ОСОБА_20 (зять позивача), ОСОБА_19 (сваха позивача) показали суду, що позивач дійсно тривалий час і постійно проживає за адресою АДРЕСА_1 , в тому числі і на час відкриття спадщини (а.с.158-166)

Вищенаведені письмові покази та покази свідків узгоджуються між собою, не є взаємосуперечними, будь-яких доказів на їх спростування відповідачі суду не надали, а всі доводи відповідача ОСОБА_10 та її представника ОСОБА_11 ґрунтуються на припущеннях, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити та встановити відповідний факт.

Позицію сторони відповідача ОСОБА_10 про те, що свідки є упередженим, адже є близькими особами позивача (донька, зять, сваха) суд відхиляє, оскільки серед свідків є і безсторонні особи свідки та односельці сторін ( ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ), які дали аналогічні за змістом покази і підстав піддавати їх сумніву у суду не має.

Переходячи до вимог щодо нерухомого майна, суд зазначає таке.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12.

У пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у цивільній справі №334/3161/17 викладена правова позиція, відповідно до якої Велика Палата Верховного Суду знов нагадує, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункти 115, 116), від 7 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц (провадження N 14-256цс18, пункт 98), від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18 (провадження N 12-135гс19, пункт 80) та багатьох інших.

Застосовуючи вищенаведені правові висновки Верховного Суду до даної ситуації, суд зауважує, що фактично позивач оспорює факт вибуття належного їй спадкового майна, яке, як вона вважає належним чином прийняла, та яке, за змістом ч.5 ст.1268 ЦК України, належить їй з часу відкриття спадщини.

Таке вибуття відбулося вже після відкриття спадщини, а саме - внаслідок отримання відповідачем-1 свідоцтв про право власності на спірний будинок та земельні ділянки, які були видані Реєстраційною службою Луцького районного управління юстиції Волинської області поза процедурою оформлення спадкових прав, та внаслідок оформлення права власності на побудований будинок і безоплатного набуття у власність земельних ділянок з комунальної власності в порядку приватизації.

Отже, належним та ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є вимоги не про визнання права власності на спадкове майно (ст.392 ЦК України), а вимога про його витребування з чужого незаконного володіння (ст.387 ЦК України).

Так само є неефективними та взаємосуперечними з віндикаційним позовом є вимоги про визнання недійсними відповідних свідоцтв та договорів дарування, адже задоволення віндикаційного позову виключає задоволення позову про визнання правочинів недійсними, бо в такому випадку виникає одночасно обов`язок незаконного володільця повернути майно за недійсним правочином (реституція), так і обов`язок повернути його належному власнику (віндикація).

Обрання позивачем невірного та неефективного способу захисту порушеного права є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову. Тому суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на майно в порядку спадкування, визнання недійсним свідоцтва та договору дарування, і далі розглядає по суті лише вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Розглядаючи вимоги конкретно щодо будинку за адресою АДРЕСА_1 , суд зазначає, що цей будинок побудований у 1963 році, тобто, під час шлюбу спадкодавця та відповідача-1, а тому був їй спільною сумісною власністю.

Позиція сторони відповідача ОСОБА_10 про те, що будинок не був спільною сумісною власністю подружжя спадкодавця та відповідача-1, не підкріплена жодними належними та допустимими доказами.

З огляду на вищевикладене, до складу спадщини спадкодавця увійшла 1/2 цього будинку, з яких 1/4 прийняла сама відповідач-1, а іншу 1/4 позивач.

Отже, з моменту відкриття спадщини, титул власності на 1/4 спірного будинку перейшов до позивача, а подальше вибуття цього майна з її володіння було здійснено поза її волею, а також за безвідплатними правочинами. Тому, на підставі положень ст.387 ЦК України, це майно слід витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_10 на користь позивача, адже вона є саме недобросовісним набувачем, бо отримала майно на підставі безвідплатного правочину, а також чітко усвідомлюючи наявність майнового титулу на нього позивача, з якою вона пов`язана родинними відносинами. Навіть якщо припустити добросовісність ОСОБА_10 та її необізнаність про майновий титул позивача, це майно все одно підлягає безумовно витребуванню на підставі ч.3 ст.388 ЦК України.

Одночасно, що стосується земельних ділянок з кадастровими номерами 0722885000:01:001:4129, 0722885000:01:001:4130, то на момент відкриття спадщини вони не належали спадкодавцю, не входили до складу спадщини, а фактично входили до складу комунальної власності місцевої громади.

Як окремі об`єкти цивільних прав ці земельні ділянки сформувалися у 2014 році, коли відповідач-1 в порядку, визначеному п. «а» ч.3 ст.116 ЗК України, в межах норм, передбачених п. «г» ч.1 ст.121 ЗК України, приватизувала ці земельні ділянки, як такі, що перебували у її користуванні.

Слід зазначити, що існує правова позиція Верховного Суду, яка викладена, зокрема у постанові від 06 серпня 2021 року №370/1854/20, відповідно до якої, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду з позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності.

В матеріалах справи відсутність докази того, що спадкодавець за свого життя розпочинав процедуру приватизації земельних ділянок з кадастровими номерами 0722885000:01:001:4129, 0722885000:01:001:4130, а тому ці земельні ділянки, як і право на завершення їх приватизації, не увійшли до складу спадкової маси.

З огляду на заявлені підстави позову, які ґрунтуються саме на переконанні позивача про входження спірних земельних ділянок до складу спадкової маси та спільної сумісної власності подружжя, відсутність у тексті позову посилання на інші підстави для витребування їх від відповідачів, а також враховуючи принцип диспозитивності цивільного процесу, який закріплений у ст.13 ЦПК України, суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог слід відмовити, за безпідставністю.

Вказане не позбавляє права позивача заявити свої позовні вимог щодо спірних земельних ділянок з інших підстав, зокрема з підстав порушення її прав, як власника нерухомого майна, під час приватизації ділянок, або з огляду на принцип невіддільності нерухомого майна від земельної ділянки, на який воно знаходиться, що закріплений у ст.120 ЗК України.

На підставі ст.141 ЦПК України, оскільки суд повністю задовольнив одну позовну вимогу немайнового характеру (про встановлення факту), яка стосується відповідачів 1-3, з них, у рівних частинах слід стягнути 908,00 грн. судового збору, який сплачений позивачем при зверненні до суду (по 302,66 грн. з кожної).

Також, оскільки із заявлених вимог майнового характеру ціною 82475,19 грн. суд задовольнив позовні вимоги ціною 19609,25 грн. (1/4 вартості будинку, визначеної оцінювачем, а.с.51), то з відповідача ОСОБА_10 , до якої безпосередньо заявлена вимога про витребування майна, слід стягнути ще 215,93 грн. судового збору за цю вимогу (908 х (19609,25 / 82475,19), а разом - 518,59 грн. (302,66 + 215,93).

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , про встановлення факту, визнання права власності, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.

Встановити факт прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті її батька ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом постійно проживання на час відкриття спадщини за адресою АДРЕСА_1 .

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1/4 (одну четверту) частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1316301307228.

В задоволенні решти позовних вимог до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 відмовити.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу державної реєстрації Луцького районної державної адміністрації відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 302,66 грн. (триста дві гривні шістдесят шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 518,59 грн. (п`ятсот вісімнадцять гривень п`ятдесят дев`ять копійок).

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 302,66 грн. (триста дві гривні шістдесят шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивачем у справі є ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідачами у справі є:

1) ОСОБА_6 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

2) ОСОБА_3 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

3) ОСОБА_7 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;

4) Відділ державної реєстрації Луцької районної державної адміністрації, м. Луцьк, вул. Ковельська, 53, код ЄДРПОУ 04051425.

Повний текст рішення складений

та підписаний 07 липня 2022 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М.Присяжнюк