Рішення

від 28.06.2022 по справі 910/3299/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.06.2022Справа № 910/3299/20 (910/10532/21)За позовом Фермерського господарства "Теллус-ЮГ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс"

про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

в межах справи № 910/3299/20

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро"

до Фермерського господарства "Теллус-ЮГ"

про банкрутство

Суддя Івченко А.М.

Представники:

від АТ "Укрексімбанк": Чаленко В.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/3299/20 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" до Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" про банкрутство.

До Господарського суду міста Києва звернулося Фермерське господарство "Теллус-ЮГ" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 прийнято заяву Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" в межах справи № 910/3299/20; позовну заяву вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 25.08.21; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 01.08.2021; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням ст. 166 ГПК України до 11.08.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2021 відкладено підготовче засідання на 27.10.21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2021 призначено підготовче засідання на 08.12.21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2021 закрито підготовче провадження з розгляду заяви Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" в межах справи № 910/3299/20; призначено розгляд заяви Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" в межах справи № 910/3299/20 до розгляду по суті на 16.02.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2022 відкладено розгляд справи на 13.04.22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2022 відкладено розгляд справи на 29.06.22.

У судовому засіданні 29.06.2022 розглядався по суті позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Розглянувши позовну заяву Фермерського господарства "Теллус-ЮГ" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в межах справи № 910/3299/20 Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" розмір безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 100 000,00 гривень, інфляційні витрати у розмірі 33 909,34 гривень, 3% річних у розмірі 11 490,41 гривень, сплачений за подачу позовної заяви судовий збір в розмірі 4 540,00 гривень.

Позовна заява ґрунтується на такому.

Ліквідатором банкрута отримано виписки по руху коштів на банківських рахунках ФГ "Теллус-ЮГ", з яких було встановлено, що ФГ "Теллус-ЮГ" здійснювались господарські операції з Товариством з обмеженою відповідальністю "Проспекс" на підставі: Рахунку № 0808 від 30.08.2017 (за товар).

21.01.2021 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" було надіслано позивачем інформаційний запит, яким ліквідатор просив надати рахунок № 0808 від 30.08.2017 та інші документи, що підтверджують передачу товару та коштів за даним рахунком.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/3299/20 задоволено клопотання ліквідатора ФГ "Теллус-Юг" про витребування доказів та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" рахунок № 0808 від 30.08.2017 та інші документи, що підтверджують передачу товару та коштів за даним рахунком.

29.04.2021 на адресу відповідача було повторно надіслано Інформаційний запит, яким ліквідатор ФГ "Теллус-Юг" арбітражний керуючий Дутковський Богдан Васильович просив на виконання вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 у справі № 910/3299/20 надати вказаний рахунок та всі інші документи, що підтверджують передачу товару та коштів за даним рахунком.

Ліквідатор ФГ "Теллус-Юг" зазначає, що джерелами інформації, які у нього наявні щодо перерахування коштів ФГ "Теллус-Юг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" є банківські виписки з AT "Укрексімбанк" по рахунку № НОМЕР_1 від 09.12.2020.

З банківської виписки з AT "Укрексімбанк" по рахунку № НОМЕР_1 від 09.12.2020 р., вбачається, що зі сторони Банкрута були здійснені наступні перерахування коштів в якості розрахунку за Рахунком № 0808 від 30.08.2017 у зазначені часові рамки: 31.08.2017 - 100 000,00 грн.

Таким чином, 31.08.2017 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" було перераховано вище встановлену суму у розмірі 100 000,00 грн. без підтвердження її будь-якими первинними документами, що свідчили би про придбання Банкрутом товарів (робіт, послуг) для їх використання у власній господарській діяльності. У свою чергу, хоча у призначенні платежу до кожної операції з переказу коштів у банківських виписках зазначено, що вказані перерахування коштів здійснювались в якості розрахунку за Рахунком № 0808 від 30.08.2017, однак, ні сам Рахунок № 0808 від 30.08.2017, ні первинні документи оформлені на його виконання ліквідатору директором ФГ "Теллус-Юг" Імре Бейло Бейловичем не передані. Зазначене підтверджується направленням Ліквідатором на його адресу листа щодо передачі бухгалтерської та іншої документації, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей ліквідатору, щодо звільнення керівника № 02-01/28 від 22.09.2020.

Проте, керівником ФГ "Теллус-Юг" Імре Бейло Бейловичем, який обіймав посаду директора банкрута, починаючи з 16.01.2020, ні відповіді, ні запитуваних у Листі № 02-01/28 від 22.09.2020 документів ліквідатору надано не було.

На виконання вимог ухвал суду, документів, договору та відзиву подано не було.

Всі вищевикладені обставини свідчать про те, що грошові кошти перераховані ФГ "Теллус-Юг" на користь ТОВ "Проспекс" 31.08.2017 у загальному розмірі 100 000,00 грн. є безпідставно набутими коштами та в силу ст. 1212 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - ЦК України) підлягають поверненню на користь ФГ "Теллус-Юг" разом зі штрафними санкціями за час неправомірного користування ними.

Відповідно до ч. 1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно із ч. 1 ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Зазначення у банківських виписках у призначенні кожного з платежів на користь ТОВ "Проспекс" про їх здійснення на підставі рахунку, не підтверджує отримання останнім коштів у розмірі 100 000,00 грн. на належній правовій підставі, адже ні самого рахунку, ні первинних документів на його виконання матеріали справи не містять.

У свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст.536 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 536 ЦК України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Так, у п.41 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18) вказується, що у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що ст. 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 3 статті 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

За статтею 165 ГПК України до відзиву додаються: докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

Статтею 236 ГПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі вищевикладеного, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Крім того, частиною 1 статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас, статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини про справедливість процесу щодо прав та обов`язків цивільного характеру свідчать такі гарантії: 1) дотримання принципів змагальності та рівності сторін, 2) належне представлення доказів перед судом, 3) публічність розгляду справи судом 4) належне мотивування рішення суду, 5) розгляд справи незалежним і безстороннім судом.

Ключовим для концепції справедливого розгляду справи як у цивільному, так і кримінальному провадженні є те, щоб скаржник не був позбавлений можливості ефективно представляти свою справу в суді та мав змогу нарівні із протилежною стороною користуватися правами, передбаченими принципом рівності сторін. Принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом. Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України, no. 4436/07, від 03.07.2014).

Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Kraska v. Switzerland" від 19.04.1993).

Відповідно до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У п.145 рішення від 15.11.96 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, які передбачено конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень конвенції та надавати відповідний судовий захист.

Засіб захисту, що вимагається ст. 13 Конвенції, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 5.04.2005 (заява №38722/02).

В остаточному підсумку ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання відповідного відшкодування.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з`ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. (Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верхового Суду від 07.02.2018 року у справі №923/970/16).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви повністю.

Крім того, керуючись положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 540,00 грн.

Керуючись ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. 73-74, 129, 234 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Проспекс" (адреса: 01133, м. Київ, провулок Лабораторний, буд. 1, блок 140, код ЄДРПОУ: 41268399) розмір безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 100 000,00 (сто тисяч грн. 00 коп.) гривень, інфляційні витрати у розмірі 33 909,34 (тридцять три тисячі дев`ятсот дев`ять грн. 34 коп.) гривень, 3% річних у розмірі 11 490,41 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто грн. 41 коп.) гривень, судовий збір в розмірі 4 540,00 (чотири тисячі п`ятсот сорок грн. 00 коп.) гривень.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 05.07.2022

Суддя А.М.Івченко