Рішення

від 10.07.2022 по справі 922/4868/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/4868/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрера" (61017, м. Харків, пров. Сіриківський, буд. 1А) про стягнення 179999,98 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Служба зовнішньої розвідки України звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрера" про стягнення пені у розмірі 179999,98 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором на постачання товарів за державні кошти №622/20 від 21.09.2020 в частині поставки товару у визначені умовами п. 5.1. Договору строки.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається із витрат зі сплати судового збору за подання даного позову до суду у розмірі 2700,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.12.2021 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для подання відповіді на відзив, а відповідачу - заперечення на відповідь на відзив.

19.01.2022 в системі діловодства господарського суду Харківської області зареєстровано відзив на позовну заяву (вх. №1172), який досліджено та долучено судом до матеріалів справи. Окрім того, разом із відзивом на позовну заяву відповідачем подано заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (вх. №1173).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.01.2022 відмовлено в задоволенні заперечень Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрера" проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (вх. №1173 від 19.01.2022) з підстав, що викладені у вказаній ухвалі.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

21.09.2020 між Службою зовнішньої розвідки України (надалі позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрера" (надалі відповідач, постачальник) було укладено договір на постачання товарів за державні кошти №622/20 (надалі договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору сторони погодили, що постачальник зобов`язується поставити «Фармацевтичну продукцію» (Лот №1 Лікарські засоби для лікування хвороб дихальної системи; Лот №2 Лікарські засоби для лікування захворювань серцево-судинної системи; Лот №3 Лікарські засоби для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту та розладів обміну речовин; Лот №4 Інші лікарські засоби (надалі товар), зазначені у Специфікації до договору, а замовник прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених договором.

Згідно з п. 3.3. Договору сторони визначили, що сума договору складає 599999,94 грн. у т.ч. ПДВ (7%) 33374,58 грн., зокрема лот №1 83999,98 грн., лот №2 38999,99 грн., лот №3 93999,99 грн., лот №4 382999,98 грн.

Відповідно до п. 4.2. Договору розрахунок за товар здійснюється замовником лише за фактично отриманий товар на підставі пред`явлених постачальником рахунку на оплату видаткової накладної, з можливістю відстрочки платежу до кінця бюджетного року при наявності бюджетних призначень на ці цілі.

Умовами п. 5.1. Договору передбачено, що строк поставки товару: постачання товару здійснюється протягом 7 (семи) календарних днів з моменту отримання постачальником від замовника відповідної заявки, що подається у письмовій формі (поштою, факсом, електронною поштою). Товар повинен бути поставлений до 01.12.2020.

Пунктом 5.5., 5.6. Договору закріплено, що прийом товару здійснюється замовником відповідно до видаткової накладної. Датою поставки є дата отримання замовником товару від постачальника згідно видаткової накладної, підписаної сторонами.

Пунктом 10.1. Договору визначено, що договір набирає чинності з моменту підписання і діє щодо бюджетних зобов`язань до 31 грудня 2020 року, а стосовно інших зобов`язань, взятих сторонами за договором до повного їх виконання.

Додатком №1 до Договору на постачання товарів за державні кошти №622/20 від 21.09.2020 сторони погодили ціну, найменування (асортимент), кількість товару.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано на неналежне виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором на постачання товарів за державні кошти №622/20 від 21.09.2020 в частині поставки товару у визначені умовами п. 5.1. Договору строки.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 23.11.2021 позивачем направлено на адресу відповідача претензію №5/3/1914/ПБ з вимогою сплатити пеню у розмірі 179999,98 грн., яка залишилася без відповіді.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як зазначено в статті 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Укладений між сторонами договір №622/20 від 21.09.2020 за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

Згідно з статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 06.11.2019 у справі № 909/51/19 вказав, що ключовою рисою цивільного права є автономія волі сторін, яка знаходить своє втілення у принципі свободи договору.

Свобода договору, закріплена у якості однієї із засад цивільного законодавства, сформульована у статтях 6 та 627 ЦК України, у відповідності до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

В частині 1 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Таким чином, укладаючи та підписуючи договір на постачання товарів за державні кошти №622/20 від 21.09.2020 сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

За приписами статті 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно достатті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, однією із основних умов виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Пунктом 6.3.6 Договору закріплено, що постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товару належної якості у строки, встановлені договором.

Відповідно до п. 6.1.2. Договору замовник зобов`язаний сплатити вартість товару у порядку, передбаченому договором.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем на виконання умов спірного договору поставлено позивачу товар, про що свідчать належним чином засвідчені копії реєстру податкових накладних та платіжних доручень про сплату вартості поставленого товару, а саме: №5510 від 19.10.2020 на суму 41244,07 грн., №5509 від 19.10.2020 на суму 910,20 грн., №5507 від 19.10.2020 на суму 4485,50 грн., №5508 від 19.10.2020 на суму 401,25 грн., №5506 від 19.10.2020 на суму 11769,50 грн., №5814 від 27.10.2020 на суму 343,55 грн., №5806 від 27.10.2020 на суму 191,20 грн., №5809 від 27.10.2020 на суму 2696,16 грн., №5808 від 27.10.2020 на суму 219251,76 грн., №5813 від 27.10.2020 на суму 40061,77 грн., №5810 від 27.10.2020 на суму 68213,35 грн., №5811 від 27.10.2020 на суму 591,84 грн., №5812 від 27.10.2020 на суму 12968,59 грн., №6165 від 10.11.2020 на суму 2388,60 грн., №6223 від 16.11.2020 на суму 137,42 грн., №6224 від 16.11.2020 на суму 1033,34 грн., №6222 від 16.11.2020 на суму 1237,00 грн., №6225 від 16.11.2020 на суму 16,07 грн., №8927 від 19.11.2020 на суму 643,50 грн., №8926 від 19.11.2020 на суму 1471,10 грн., №8925 від 19.11.2020 на суму 1503,04 грн., №9426 від 03.12.2020 на суму 1531,71 грн., №9430 від 03.12.2020 на суму 20006,00 грн., №9429 від 03.12.2020 на суму 21469,66 грн., №9424 від 03.12.2020 на суму 3054,44 грн., №9431 від 03.12.2020 на суму 647,50 грн., №9423 від 03.12.2020 на суму 316,32 грн., №9422 від 03.12.2020 на суму 24200,00 грн., №9427 від 03.12.2020 на суму 4992,19 грн., №9428 від 03.12.2020 на суму 642,51 грн., №9425 від 03.12.2020 на суму 635,52 грн., №9755 від 10.12.2020 на суму 31905,94 грн., №9688 від 10.12.2020 на суму 278,10 грн., №9754 від 10.12.2020 на суму 3412,50 грн., №9751 від 10.12.2020 на суму 865,40 грн., №9752 від 10.12.2020 на суму 4707,00 грн., №9690 від 10.12.2020 на суму 5085,00 грн., №9987 від 16.12.2020 на суму 2107,50 грн., №9988 від 16.12.2020 на суму 598,56 грн., №9985 від 16.12.2020 на суму 2039,00 грн., №9984 від 16.12.2020 на суму 2064,80 грн., №9983 від 16.12.2020 на суму 4215,00 грн.

За змістом пункту 1 частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Умовами пункту 5.5., 5.6. Договору закріплено, що прийом товару здійснюється замовником відповідно до видаткової накладної. Датою поставки є дата отримання замовником товару від постачальника згідно видаткової накладної, підписаної сторонами.

З огляду на вище вказане, судом встановлено та відповідачем у відзиві на позовну заяву підтверджено поставку позивачу лише частину товару на суму 546333,46 грн., яка була оплачена позивачем. При цьому, судом звернуто увагу, що із змісту призначення платежу низки платіжних доручень вбачається наступне: №9755 від 10.12.2020 на суму 31905,94 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №9902 від 08.12.2020, ПДВ 2087,30); №9688 від 10.12.2020 на суму 278,10 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №7910 від 08.12.2020, ПДВ 18,19); №9754 від 10.12.2020 на суму 3412,50 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №9903 від 08.12.2020, без ПДВ); №9751 від 10.12.2020 на суму 865,40 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №9582 від 08.12.2020, ПДВ 56,61); №9752 від 10.12.2020 на суму 4707,00 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №9583 від 08.12.2020, ПДВ 307,93); №9690 від 10.12.2020 на суму 5085,00 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №8244 від 08.12.2020, ПДВ 332,66); №9987 від 16.12.2020 на суму 2107,50 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №10214 від 14.12.2020, без ПДВ); №9988 від 16.12.2020 на суму 598,56 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №10216 від 14.12.2020, без ПДВ); №9985 від 16.12.2020 на суму 2039,00 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №10411 від 14.12.2020, ПДВ 133,39); №9984 від 16.12.2020 на суму 2064,80 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №10410 від 14.12.2020, ПДВ 135,08); №9983 від 16.12.2020 на суму 4215,00 грн. (2220; лікарські засоби; дог №622/20 від 21.09.2020, видатк. накл. №9993 від 14.12.2020, без ПДВ).

У відповідності до частини 1 статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами, згідно приписів статті 526 вказаного Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Наведені положення законодавства вказують, що коли одна із сторін за умовами договору взяла на себе певні зобов`язання, то інша сторона вправі очікувати, що такі будуть виконані у встановлені строки. У разі ж коли така сторона порушила умови договору, зобов`язання вважається не виконаним.

Згідно зі статтями610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, із обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів судом достеменно встановлено порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань в частині поставки товару у визначений умовами п. 5.1. Договору строк.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором, сторони несуть відповідальність передбачену чинним законодавством України та договором.

Відповідно до п. 7.2. Договору сторони погодили, що за порушення строку поставки товару замовнику, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 1 % вартості договору за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заявленої до стягнення пені у розмірі 179999,98 грн. за період з 02.12.2020 по 31.12.2020.

Водночас із обставин справи слідує, що позивач листом від №21/658 від 16.12.2020 повідомив відповідача про розірвання договору на постачання товарів за державні кошти №622/20 від 21.09.2020. Із змісту зазначеного листа слідує, що позивачем прийнято рішення про розірвання договору в односторонньому порядку та припинити його дію з 15.12.2020 на підставі ст. 188 ГК України та умов п. 6.2.4., 11.5 Договору.

Відповідно до п. 6.2., п.п. 6.2.4. Договору сторони погодили, що замовник має право у разі невиконання (відмови від виконання) зобов`язань постачальником, в односторонньому порядку розірвати договір шляхом письмового його повідомлення.

Пунктом 11.5. Договору передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється у такій самій формі, що і договір, що змінюється або розривається, окрім випадків, передбачених п. 6.2.4. Договору.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За змістом статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тобто, за загальним правилом, зміна та розірвання господарських договорів допускаються лише за згодою сторін у порядку, встановленому статтею 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18.

Приписами частини 2, 3 статті 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За змістом наведених положень законодавства слідує, що одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, отже є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути передбачені законом або безпосередньо в договорі та можуть як ставитись в залежність від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Таким чином, принцип договірного регулювання правовідносин, що утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов`язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору, що і було досягнуто між сторонами в умовах п. 6.2.4., 11.5 Договору.

Враховуючи зазначене, позивачем реалізовано право на розірвання договору в односторонньому порядку у зв`язку із неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань в частині своєчасної та повної поставки товару у строки, визначені умовами п. 5.1. Договору. Встановлена обставина справи свідчить про припинення між сторонами господарських правовідносин, взаємних прав та обов`язків з виконання умов спірного договору та правових наслідків їх невиконання з 15.12.2020.

Частиною 1 статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Відтак, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи слід дійти висновку, що правомірною та арифметично вірною до стягнення є пеня у розмірі 77999,99 грн. за період з 02.12.2020 по 14.12.2020, що підтверджується матеріалами справи та свідчить про наявність цілком достатніх підстав для часткового задоволення позову.

При цьому всі інші доводи та міркування сторін щодо обставин справи не можуть бути покладені в основу рішення суду, позаяк не знаходять своєї чітко визначеної форми процесуального вираження та спростовуються всією сукупністю наявних в матеріалах справи доказів, що підтверджують вище викладені висновки суду.

Згідно з вимогами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні доводи сторін, а також всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Наявні в матеріалах справи докази були ретельно та у повному обсязі досліджено судом і наведених вище висновків щодо часткового задоволення позову не спростовують.

Відповідно до статті 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до частини 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Разом з тим, указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22 травня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до статті 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася у місті Харкові та об`єктивну неможливість підписання даного рішення у строки, передбачені ст. 248 ГПК України, рішення по даній справі складено та підписано судом за наявної можливості, після встановлення он-лайн доступу суддів та працівників апарату суду до системи "Діловодство спеціалізованого суду".

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрера" (61017, м. Харків, пров. Сіриківський, буд. 1А, код ЄДРПОУ 42979027) на користь Служби зовнішньої розвідки України (04107, м. Київ, вул. Нагірна, буд. 24/1, код ЄДРПОУ 33240845) пеню у розмірі 77999,99 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1169,99 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "11" липня 2022 р.

СуддяГ.І. Сальнікова