Рішення

від 10.07.2022 по справі 922/5096/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2022 р.м. ХарківСправа № 922/5096/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янська сіль" (84150, Донецька обл., Слов`янський р-н, смт. Райгородок, вул. Ювілейна, буд. 28) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, буд. 3) про стягнення 36971,98 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янська сіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау" про стягнення боргу у розмірі 29400,08 грн., пені у розмірі 807,90 грн., інфляційних втрат у розмірі 620,58 грн., 3 % річних у розмірі 263,39 грн. та штрафу у розмірі 5880,02 грн.

Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов`язань за Договором поставки №22 від 08.07.2021 в частині не здійснення поставки товару у визначений умовами договору строк.

Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи складається з витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду у розмірі 2270,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18.01.2022 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 ГПК України, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Будь-яких заяв або клопотань, відповідно до статті 80 ГПК України на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до статті 252 ГПК України.

Відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України, не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 ГПК України. При цьому, суд зазначає, що копія ухвали господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 18.01.2022, яку було надіслано на належну адресу відповідача, що вказана у позовній заяві та яка підтверджена відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернулась на адресу суду без доказів вручення адресату з довідкою відділення оператора поштового зв`язку Ф.20, в якій значиться причина повернення: "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Беручи до уваги вищевказане суд зауважує, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному разі суду.

Аналогічний правовий висновок викладено у численних постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі №914/1191/20, від 13.01.2020 у справі №910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 тощо.

Разом з тим, за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала господарського суду Харківської області про відкриття провадження у справі від 18.01.2022 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Відтак, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи доказів для повного та всебічного з`ясування усіх обставин справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини.

08.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Слов`янська сіль» (надалі позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ландау» (надалі відповідач, постачальник) укладено договір поставки №22 (надалі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупцю товар, а покупець прийняти товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбаченого договором.

Умовами п. 3.3. Договору визначено термін поставки: шість тижнів з моменту надходження оплати на поточний банківський рахунок, вказаний в оформленому постачальником рахунку / рахунку-фактурі згідно п. 2.1 договору. За узгодженням сторін допускається дострокова поставка.

Пунктом 3.6. Договору сторони погодили, що розрахунки за товар, що постачається за договором, здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника попередньої оплати 70% вартості товару, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, остаточні 30 % протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.

Згідно з п. 3.7. Договору загальна сума договору визначається підсумком вартості всього товару, поставленого постачальником за видатковими накладними протягом терміну дії договору.

На виконання умов зазначеного договору позивачем було оформлено та виставлено відповідачу рахунок на оплату №12 від 08.07.2021 на суму 42000,12 грн. (стрічка трансортерна SA 16-6-2-12400).

Платіжним дорученням №3903 від 09.07.2021 позивачем здійснено передплату на рахунок відповідача за товар у розмірі 29400,08 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказано про те, що позивачем відповідно до п. 3.6. Договору було здійснено на рахунок відповідача попередню плату у розмірі 70 % вартості товару - 29400,08 грн. Втім, відповідачем в порушення взятих на себе договірних зобов`язань поставку товару здійснено не було.

З метою вжиття заходів досудового врегулювання спору, 22.10.2021 позивач звернувся до відповідача із претензією №873 на суму 29400,08 грн., яка залишилася з боку відповідача без відповіді та задоволення.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд керується наступним.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписи ч. 1 ст. 638 ЦК України вказують, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз наведених норм права свідчить, що договір поставки за своєю правовою природою відноситься до двосторонніх, консенсуальних, оплатних договорів, укладення якого зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. У таких правовідносинах обов`язку продавця (постачальника) з передачі у власність (поставки) покупцю товару відповідає обов`язок покупця з прийняття та оплати цього товару (подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 910/8612/19).

За приписами ст. 173 ГК України один суб`єкт господарського зобов`язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За загальним правилом покупець проводить оплату після передачі продавцем товару, передбаченого договором поставки. Проте сторони у договорі можуть встановити інший порядок оплати, зокрема передбачити попередню оплату товару.

Можливість проведення попередньої оплати товару, а також правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати, передбачені ст. 693 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Зміст приписів ст. 693 ЦК України свідчить, що умова стосовно обов`язку покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем має бути передбачена договором. Ключовою відмінністю попередньої оплати є сплата як усієї вартості товару, так і її частини (авансу) до моменту передачі товару.

Як встановлено та зазначено судом вище, пунктом 3.6. Договору сторони погодили, що розрахунки за товар, що постачається за договором, здійснюються в безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський рахунок постачальника попередньої оплати 70% вартості товару, протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури, остаточні 30 % протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту отримання товару.

На виконання умов договору відповідачем було оформлено та виставлено позивачу рахунок на оплату №12 від 08.07.2021 на суму 42000,12 грн. (стрічка трансортерна SA 16-6-2-12400).

З наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії платіжного дорученням №3903 від 09.07.2021 вбачається, що позивачем здійснено передплату за товар у розмірі 29400,08 грн. на поточний банківський рахунок відповідача із відповідним призначенням платежу.

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили термін поставки: шість тижнів з моменту надходження оплати на поточний банківський рахунок, вказаний в оформленому постачальником рахунку / рахунку-фактурі згідно п. 2.1 договору. За узгодженням сторін допускається дострокова поставка.

За змістом п. 4.3. Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання уповноваженими представникам сторін видаткової накладної покупця про передачу товару.

Згідно з ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно із ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положеньст. 530 цього Кодексу.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Таким чином, судом встановлено, що кінцевим строком поставки товару є 20.08.2021. Однак доказів поставки товару з боку відповідача після проведеної позивачем на виконання умов п. 3.6. Договору попередньої оплати матеріали справи не містять, що свідчить про порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, визначених умовами п. 3.3. Договору.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Із змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, а тому останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.

Окрім того, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

З матеріалів справи вбачається, що 22.10.2021 позивач звернувся до відповідача із претензією №873 щодо повернення суми попередньої оплати у розмірі 29400,08 грн. Таким чином, позивач реалізував своє право, у порядку встановленому ч. 2 ст. 693 ЦК України, шляхом пред`явлення відповідачу вимоги щодо повернення суми попередньої оплати.

За наведених обставин, позовна вимога про стягнення з відповідача коштів у розмірі 29400,08 грн., які було сплачено позивачем у якості попередньої оплати за товар, поставка якого відповідачем здійснена не була, так само як і не повернуто позивачу зазначену суму коштів, визнається судом обґрунтованою, підтвердженою наявними в матеріалах справи доказами та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 807,90 грн. та штрафу у розмірі 5880,02 грн., суд зазначає наступне.

За змістом ст. 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина перша статті 548 ЦК України).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що у випадку порушення постачальником термінів постачання товару, постачальник сплатить покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять календарних днів додатково сплатить покупцю штраф у розмірі 20% від ціни непоставленого товару.

Перевіривши правомірність та правильність нарахування позивачем пені та штрафу суд встановив, що розмір даних нарахувань не суперечить вимогам чинного законодавства, умовам договору та обставинам справи, розрахунок є арифметично вірним, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення пені у розмірі 807,90 грн. та штрафу у розмірі 5880,02 грн. визнається судом обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 263,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 620,58 грн., суд враховує наступне.

В обґрунтування правових підстав нарахування вказаних процентів позивачем зазначено приписи ст. 536, 693 ЦК України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Приписами ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За загальним правилом розмір і порядок одержання вказаних процентів встановлюються договором. Обставини справи та умови договору свідчать, що між сторонами договору не передбачено сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Такого розміру процентів за користування чужими грошовими коштами в разі невиконання договору поставки не встановлено законом або іншим актом цивільного законодавства.

Із здійсненого позивачем розрахунку слідує, що позивач при розрахунку % застосовує ставку - 3% по аналогії з ст. 625 ЦК України, що суперечить правовій природі процентів, які є винагородою за користування чужими грошовими коштами, що випливає зі змісту статті 536 ЦК України.

Однак, необхідність застосовувати до спірних відносин положення ст. 625 ЦК України за аналогією закону, аби визначити розмір процентів, є помилковими, так як правові підстави стягнення % за ст. 536 та 625 ЦК України є різними.

З огляду на різну правову природу проценти, передбачені ч. 3 ст. 693 ЦК України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кошти, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Зокрема, приписи ч. 2 ст. 536 ЦК України вказують, що такі проценти могли бути передбачені законом або договором. Договір про розмір процентів за користування чужими коштами між сторонами не укладався, законом чи іншим актом цивільного законодавства такий розмір процентів не встановлено.

Отже, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами сторонами в договорі встановлено не було, як і не передбачено обов`язку відповідача сплачувати проценти на суму попередньої оплати.

Окрім того, суд зауважує, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу.

Таким чином, враховуючи приписи законодавства, а також беручи до уваги обставини даної справи, суд встановив відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 263,39 грн. та інфляційних втрат у розмірі 620,58 грн., а тому у задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Разом з тим, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі та доречні доводи сторін, а також всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до ч. 4 с. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Разом з тим, указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022 частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022 затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року №259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", відповідно до якого продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 341/2022 від 17 травня 2022 року, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22 травня 2022 року, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про правовий режим воєнного стану скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

Відповідно до Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

На підставі вищевикладеного, у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, враховуючи поточну обстановку, що склалася у місті Харкові та об`єктивну неможливість підписання даного рішення у строки, передбачені ст. 248 ГПК України, рішення по даній справі складено та підписано судом за наявної можливості, після встановлення он-лайн доступу суддів та працівників апарату суду до системи "Діловодство спеціалізованого суду".

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 ГПК України, та враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландау" (61106, м. Харків, вул. Індустріальна, буд. 3, код ЄДРПОУ 42128051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Слов`янська сіль" (84150, Донецька обл., Слов`янський р-н, смт. Райгородок, вул. Ювілейна, буд. 28, код ЄДРПОУ 37653064) кошти розмірі 29400,08 грн., пеню у розмірі 807,90 грн., штраф у розмірі 5880,02 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2215,72 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256 - 259 ГПК України.

Повне рішення складено "11" липня 2022 р.

СуддяГ.І. Сальнікова