Рішення

від 10.07.2022 по справі 910/21408/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.07.2022Справа № 910/21408/21Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент"

про стягнення 17 000,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Азбі" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" (відповідач) про стягнення 17 000,00 грн. попередньої оплати, відповідно до рахунку № 2310 від 09.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано зобов`язань з надання послуг оренди та транспортування до місця надання послуг ескаватора - навантажувача з гідромолотом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2021 позовну заяву залишено без руху.

11.01.2022 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Госпдарського суду міста Києва від 17.01.2022 відкрито провадження у справі № 910/21408/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/21408/21 сторони повідомлялися належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повернутими повідомленнями про вручення поштової кореспонденції.

09.02.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив, в якому останній просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві відповідач зазначає, що ніяких порушень у відносинах між сторонами зі сторони відповідача немає. Сплачена позивачем сума у розмірі 17 000,00 грн. була зарахована відповідачем у якості погашення існуючої заборгованості позивача перед відповідачем.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінірент" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Азбі" рахунок

№ 2310 від 09.12.2021 на оренду ескаватора-навантажувача з гідромолотом та послуг з транспортування на суму 17 000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Азбі" згідно з платіжним дорученням № 91898 від 09.12.2021 було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" 17 000,00 грн. згідно з рахунком № 2310 від 09.12.2021.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач не надав позивачу обумовлену послугу, у зв`язку з чим останній просить стягнути суму сплаченої попередньої оплати у розмірі 17 000,00 грн.

Позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 21 від 10.12.2021 в якому позивач просив повернути сплачену суму коштів за не надану послугу.

12.01.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Мінірент" надіслало вимогу позивачеві вих. № 016/12-2021 від 23.12.2021, в якій відповідач підтверджує надходження платежу по рахунку № 2310 від 09.12.2021 у розмірі 17 000,00 грн. Сплачена позивачем сума у розмірі 17 000,00 грн. була зарахована відповідачем у якості погашення існуючої заборгованості позивача перед відповідачем. Таким чином відповідач вважає, що не брав на себе ніяких зобов`язань щодо надання послуг з оренди ескаватора-навантажувача.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору чи юридичних фактів.

Згідно ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Відповідно до ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За змістом ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Мінірент" було виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Азбі" рахунок

№ 2310 від 09.12.2021 на оренду ескаватора-навантажувача з гідромолотом та послуг з транспортування на суму 17 000,00 грн., а позивачем, в свою чергу, відповідно до платіжного доручення № 91898 від 09.12.2021 було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" 17 000,00 грн., що за висновками суду, свідчить про погодження між контрагентами всіх істотних умов, необхідних для договорів даного виду та укладення між ними договору оренди у спрощений спосіб, який є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов`язань.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо передачі в оренду обладнання, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 по справі №910/5444/17 та від 05.07.2018 у справі №904/8972/17.

Наразі, як встановлено судом, виконання позивачем як орендарем свого обов`язку з перерахування відповідачу як орендодавцю 100% попередньої оплати за обладнання на суму

17 000,00 грн. підтверджується належними та допустимими доказами у справі, а саме: платіжним дорученням № 91898 від 09.12.2021.

В той же час, в матеріалах справи відсутні докази передачі відповідачем обладнання в оренду на вказану суму.

Судом відхиляються твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, стосовно відсутності порушень у відносинах між сторонами зі сторони відповідача, оскільки відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами обставини наявності заборгованості у позивача перед відповідачем у розмірі 17 000,00 грн. та можливості її зарахування за рахунок майбутніх послуг оренди. У матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами будь-яких інших правочинів, крім договору оренди, укладеного на підставі оплаченого позивачем рахунку № 2310 від 09.12.2021 на суму 17 000,00 грн.

Отже, оскільки відповідачем у визначеному Господарським процесуальним кодексом України порядку не спростовано факту порушення взятих на себе зобов`язань з передачі обладнання в оренду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 17 000,00 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" підлягають задоволенню у розмірі 17 000,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" про стягнення 17 000,00 грн. - задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мінірент" (03022, м. Київ, вул. Кайсарова, буд. 7/9, ідентифікаційний код 38675272) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азбі" (03142, м. Київ, пр-т. А. Палладіна, 32, оф. 402, ідентифікаційний код 32049047) 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. попередньої оплати, 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 11.07.2022

Суддя С. В. Стасюк