Рішення

від 05.07.2022 по справі 751/7069/21

НОВОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІГОВА

Рішення

Іменем України

06 липня 2022 року місто Чернігів

Справа №751/7069/21

Провадження №2/751/263/22

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

секретаря судового засідання Шишова А. Я., Коробович А.Ю.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Аркон»

представник позивача Вольфовський Сергій Олександрович

представник відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернігова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Аркон» про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу,

Встановив:

І. Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу №5747/18/000587 від 27.09.2018 року, згідно якого автомобіль Toyota Camry, 2012 року випуску, чорного кольору, номер кузова № НОМЕР_1 набуто у власність ОСОБА_3 (а.с.1-4).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що в період з 2010 до 2019 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Під час шлюбу за спільні кошти придбали автомобіль Toyota Camry, 2012 року випуску. Зазначає, що 27 вересня 2018 року ТОВ «Консалтингова компанія «Аркон», на підставі договору комісії №5747/18/000587 від 27.09.2018 року, укладеного з ОСОБА_2 , уклала із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу №5747/18/000587, за яким останній набув право власності на вказаний автомобіль. Даний правочин був вчинений без її згоди, вартість автомобіля, зазначена у спірному договорі, є значно нижче ринкової. Також відповідач ОСОБА_2 після переоформлення автомобіля продовжив ним володіти та користуватися, у зв`язку з чим оспорюваний правочин є фіктивним. Вважає, що відповідач ОСОБА_2 вчинив правочин, за яким право власності на автомобіль Toyota Camry, 2012 року випуску, перейшло від нього до відповідача ОСОБА_3 , без наміру створення правових наслідків, а з метою усунення її від поділу спільного майна подружжя.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі

Новозаводський районний суд м. Чернігова ухвалою від 05 жовтня 2021 року відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

У встановлений судом строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі (а.с.63-65). Зазначає, що Чернігівським апеляційним судом встановлено факт того, що 27 вересня 2018 року він здійснив продаж автомобіля Toyota Camry, 2012 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_2 , а отримані від продажу кошти витратив в інтересах сім`ї. Крім того, позивач не надала жодних доказів на підтвердження того, що реалізований за час шлюбу автомобіль був проданий з порушенням вимог чинного законодавства. Вважає, що позивач повторно звернулася до суду з тією самою підставою для задоволення своїх вимог і цілей, а саме з інших підстав отримати кошти від продажу автомобіля, які, як визнав апеляційний суд, були витрачені в інтересах сім`ї.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити в повному обсязі з підстав, вказаних у ньому.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи без його участі (а.с.76). Додатково повідомив, що позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні. Вказав, що укладена угода про купівлю автомобіля відповідала вимогам законодавства, він повністю розрахувався. На даний час автомобіль вибув з його користування, місцезнаходження його не відомо.

Представник третьої особи - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Аркон», в судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово в установленому порядку, про поважні причини неявки суду не відомо.

Після перерви у судове засідання учасники справи не прибули, від представника позивача та представника відповідача ОСОБА_2 надійшли заяви про продовження розгляду справи без їх участі.

Суд, відповідно до положень ст. 223 ЦПК України, ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності сторін.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України після перерви фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Судом встановлено, що сторони з 20 листопада 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 25 вересня 2019 року; рішення суду набрало законної сили 26.10.2019 (а.с.10-11).

Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 12.05.2017, автомобіль марки Toyota, моделі Camry, реєстраційний номер НОМЕР_3 , з номером шасі НОМЕР_4 був зареєстрований на ім`я ОСОБА_2 (а.с.113-114).

27 вересня 2018 року між ТОВ «Консалтингова компанія «Аркон» та ОСОБА_2 укладено договір комісії №5747/18/000587, за умовами якого ТОВ «Консалтингова компанія «Аркон» зобов`язане за дорученням ОСОБА_2 та в його інтересах, але від свого імені, виконати дії, пов`язані з продажем транспортного засобу Toyota Camry, шасі № НОМЕР_4 за визначеною ціною 149 000,00 грн (а.с.111-112).

Отже 27 вересня 2018 року ТОВ «Консалтингова компанія «Аркон» уклали із ОСОБА_3 договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5747/18/000587, за яким останній набув право власності на спірний автомобіль (а.с.12-13).

За заявою №208395721 від 27.09.2018 проведено перереєстрацію вищевказаного транспортного засобу на нового власника ОСОБА_3 (а.с.105).

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру транспортних засобів ВС України станом на 10.01.2022 року власником транспортного засобу Toyota Camry, 2012 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 є ОСОБА_3 (а.с.144,147).

Згідно висновку експерта Київського науково-дослідного інституту судовиї експертиз від 02.10.2020 ринкова вартість автомобіля Toyota Camry, 2010 року випуску складає 437 480,00 грн (а.с.17-24).

Чернігівський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2021 року скасував рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.11.2020 року в частині стягнення грошової компенсації за продаж автомобіля Toyota Camry, 2012 року випуску (а.с.25-34).

Відповідно оглянутого в судовому засіданні відеозапису (а.с.134) зафіксовано факт керування відповідачем транспортним засобом, реєстраційний номер НОМЕР_5 .

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 показав, що є батьком позивачки. Пояснив, що спірний автомобіль було придбано ОСОБА_2 під час спільного проживання з його донькою. Для проведення цієї угоди вони продали квартиру. Зазначив, що після продажу автомобіля Toyota Camry неодноразово бачив ОСОБА_2 та невідому жінку за кермом вказаного автомобіля.

ІV. Норми права, які застосував суд та оцінка аргументів сторін

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власнику.

За змістом ст. 319 ЦК України власник користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За вимогами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно ( товар ) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частина 5 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому, необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, у фіктивних правочинах внутрішня волі сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно та ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо ж одна сторона діяла лише «про людське око», а інша намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди ) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Таким чином, дійсно факт укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, що передбачено статтею 204 ЦК України.

Судом враховується правова позиція викладена Верховним Судом України у цивільній справі №6-1873цс16 від 19.10.2016, згідно якої для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Слід зазначити, що саме позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивачем в судовому засіданні не доведено, що на момент укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу Toyota Camry, 2012 року випуску існував спір про поділ спільного майна подружжя.

Під час укладення спірного договору купівлі-продажу від 27.09.2018 сторони перебували у шлюбі. Продаж автомобіля стався майже за рік до припинення сімейних відносин.

Відповідач ОСОБА_2 здійснив продаж автомобіля Toyota Camry, 2012 року випуску, чорного кольору, номер кузова НОМЕР_6 , а отримані від продажу кошти витратив в інтересах сім`ї.

Дана обставина була встановлена і постановою Чернігівського апеляційного суду від 22.02.2021.

Отже, спірний правочин укладено під час шлюбу, тому згідно з приписами ст. 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Також є безпідставним твердження позивача про те, що після укладення 27 вересня 2018 року договору купівлі-продажу транспортного засобу ОСОБА_2 фактично залишився його власником, оскільки користується ним і на даний час.

Вказане може свідчити лише про те, що ОСОБА_2 міг продовжувати користуватись спірним автомобілем з дозволу власника, в той час як право власності на автомобіль перейшло до ОСОБА_3 . Факт користування ОСОБА_2 спірним автомобілем після укладення договору купівлі-продажу не суперечить положенням вказаного договору та не може бути доказом фіктивності правочину.

Позивачем в судовому засіданні не доведено, що умисел відповідачів при укладенні даного правочину не був направлений на створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

В той же час, як встановлено в судовому засіданні відповідачі не заперечували проти дійсності їх наміру на укладання оспорюваного договору, що всі істотні умови договору щодо купівлі-продажу, в тому числі і ціна транспортного засобу, була узгоджена сторонами, що сторони здійснили всі дії направлені на набуття правових наслідків за договором купівлі-продажу транспортного засобу, в тому числі і державну реєстрацію такого права.

З огляду на вищевикладене, оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Позивачем понесені та документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в сумі 908,00 грн (а.с. 43) та витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн (а.с.9).

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати не підлягають відшкодуванню.

Згідно пункту 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 просив стягнути з позивача на його користь витрати на професійну правничу допомогу.

Правнича допомога відповідачу надавалася на підставі договору про надання правової допомоги від 25.10.2021 року, укладеного з адвокатом Бабинець С.П. (а.с.66) та ордера надання правової допомоги серії ЧН №116124 (а.с.67).

Відповідач ОСОБА_2 сплатив на користь адвоката 12 000,00 грн за надання послуг, що підтверджується оригіналом квитанції №7/10-21 від 28.10.2021 (а.с.70), актом виконаних робіт від 28.10.2021 (а.с.71).

Відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивачем та її представником не заявлялось та відповідних доказів не подавали, розмір витрат на правничу допомогу не спростовано.

Суд не наділений повноваженнями зменшення судових витрат на правничу допомогу з власної ініціативи.

З огляду на викладене, суд вважає, що заявлена сума судових витрат на професійну правничу допомогу пов`язана з підготовкою процесуальних документів, участю в судових засіданнях, розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 12-13, 19, 81, 141, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 15-16, 203, 215, 234, 317, 319, 369, 655 ЦК України, ст.ст.60, 65 СК України, суд

Вирішив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Аркон» про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 11.07.2022.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 )

Відповідач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 )

Відповідач - ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; місце реєстрації: АДРЕСА_4 )

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Аркон (місцезнаходження: вул. Драгомирова, буд.10/10 кв.15 м. Київ 01103, код ЄДРПОУ 36676122)

Суддя Н. В. Маслюк