Рішення

від 12.07.2022 по справі 484/858/22

ПЕРВОМАЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 484/858/22

Провадження № 2/484/587/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2022р. Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Літвіненко Т.Я.

секретар судового засідання - Шаповалова В.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України", про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної установи "Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України", про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказав, що працює на посаді лікаря із загальної гігієни відділення організації санітарно гігієнічних досліджень Первомайського районного відділу Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». У грудні 2021 року він стикнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що від нього незаконно вимагали на роботі медичну інформацію, щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, а також почались обмеження права працівника щодо повноцінної роботи. 15.12.2021 року йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2. Вказує, що ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та відповідачем такого зобов`язання з його боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення останнього з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення, а тому вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, передбачені ст.46 КЗпП України та підстави для відсторонення, які передбачені ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову вказуючи, що відповідачем повною мірою було виконано усі вимоги закону. Так, позивачу неодноразово повідомлялося про те, що йому необхідно пред`явити документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID - 19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 р. № 595 та надано відповідний лист - повідомлення. Однак, зазначені документи позивачем надані не були, у зв`язку з чим 20.12.2021 року видано наказпро відсторонення ОСОБА_1 від роботи.Вказує, що цілком законно та легально відсторонили позивача від роботи на час поки ним не будуть вжиті заходи по виконанню приписів закону у сфері охорони здоров`я.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді лікаря із загальної гігієни відділення організації санітарно гігієнічних досліджень Первомайського районного відділу Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Згідно персонального попередження Державної установи«Миколаївський обласнийцентр контролюта профілактикихвороб Міністерстваохорони здоров`яУкраїни» від 07.12.2021р. ОСОБА_1 повідомлено, що наказом в.о. Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» від 16.11.2021р. № 223 зобов`язано всім працівникам даного закладу надати керівнику структурного або відокремленого структурного підрозділу документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID - 19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, або сертифікат про одужання до 07.12.2012р. Однак, станом на 08.12.2021р., жодного із зазначених документів останнім надано не було, у зв`язку з чим ОСОБА_1 повідомлено, що з 09.12.2021р. він буде відсторонений від роботи (виконання робіт) до усунення причин, що його зумовили. Також, позивача було повідомлено, що у зв`язку із знаходженням у щорічній відпустці його буде відсторонено від роботи з 21.12.2021р.(а.с. 16, 33)

При цьому, жодних відомостей про отримання позивачем даного персонального попередження відповідачем та його представником не надані, особистий підпис ОСОБА_1 про ознайомлення з його змістом у зазначеному попередженні відсутній.

20.12.2021року в.о.генерального директораДержавної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» був виданий наказ № 21-б «Про відсторонення від роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 , лікаря із загальної гігієни відділення організації санітарно гігієнічних досліджень Первомайського районного відділу Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», відсторонено від роботи з 21 грудня 2021 року до усунення причин, що зумовили відсторонення, без збереження заробітної плати, на підставі відмови або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, не надання медичного висновку встановленого зразка щодо постійних або тимчасових протипоказань або сертифікату про одужання. (а.с.14)

Особистий підпис позивача про ознайомлення зі змістом вказаного наказу в ньому відсутній.

У позовній заяві та у судовому засіданні позивач стверджував, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, який підлягає скасуванню, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, передбачені ст.46 КЗпП України та підстави для відсторонення, які передбачені ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Дане твердження позивача є слушним та заслуговує на увагу виходячи з наступного.

Статтею 43 Конституції України, передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Вказані конституційні гарантії не лише задекларовані у Конституції, але й знайшли своє відображення у численних законах, від соціальних гарантій і компенсацій до кримінальної відповідальності за різного роду порушення трудових прав.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За правилами, встановленими ст. 4 Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158, 04.02.1994 року, ратифікованої Верховною Радою України, яка набула чинності 16.05.1995 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного зі здібностями або поведінкою працівника, або викликаного виробничою необхідністю підприємства, установи або служби.

Загальна декларація прав людини (ООН, 1948 рік) у статті 23 проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Для захисту своїх інтересів кожна людина має право створювати професійні спілки і входити до професійних спілок.

Європейська соціальна хартія (переглянута) (1996 рік) у статті 1 передбачає право на працю, для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов`язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов`язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.

У пунктах «а», «б» статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових відносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Підпунктами 1-2 пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 (в редакції, чинній на 08 листопада 2021 року) «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на керівників державних органів (державної служби), керівників підприємств, установ та організацій покладено забезпечення: 1) контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

За Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у частині 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», в якій вказано, що якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Окрім цього, відповідно до ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Суд звертає увагу на те, що наказ № 21-б «Про відсторонення від роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 » видано на підставі відмови або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, не надання медичного висновку встановленого зразка щодо постійних або тимчасових протипоказань або сертифікату про одужання.

При цьому, в зазначеному наказі чітко не визначено, чи відмовився позивач від проведення обов`язкових профілактичних щеплень від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 чи ухиляється від його проведення.

Крім того, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153"Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" набрав чинності 08 листопада 2021 року.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили, зокрема, про те, що починаючи з 8 листопада 2021 року, тобто з дати набрання чинності нормативно-правовими актами про обов`язковість щеплення працівників закладів освіти від COVID-19, до моменту відсторонення від роботи, позивач у встановленому законом порядку відмовився від цього обов`язкового профілактичного щеплення або ухилявся від нього.

Отже, відповідач фактично виніс оскаржуваний наказ про відсторонення лише на підставі своїх припущень, які не підтверджені належними доказами, самі по собі не створюють жодних юридичних наслідків та не засвідчують юридичного факту відмови чи ухилення позивача від обов`язкового профілактичного щеплення.

При цьому, письмове підтвердження про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень, надане позивачем лікарю та акт, що засвідчує відмову надання такого підтвердження, складеного у присутності свідків, в матеріалах справи відсутні.

Також, оскаржуваним наказом позивача відсторонено від роботи на термін до усунення причин, що зумовили відсторонення.

Однак, згідно з пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності 8 листопада 2021 року, працівники закладів освіти, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID - 19, підлягають відстороненню лише на період дії карантину, а не на час відсутності щеплення.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем необґрунтовано, в порушення вимог чинного законодавства, винесено оскаржуваний наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 21 грудня 2021 року на термін до усунення причин, що зумовили відсторонення без збереження заробітної плати, а тому він підлягає скасуванню.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100(з наступними змінами та доповненнями, далі - Порядок №100).

Зокрема п.2 Порядку №100 визначає, що працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до п.5 розділу IV Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як роз`яснено в п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами про оплату праці», при визначенні сум, що підлягають стягненню по оплаті праці, у тому числі середньому заробітку, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Наказом в.о.генерального директораДержавної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 07-к від 14.02.2022р. «Про допуск до роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 » визначено допустити ОСОБА_1 , лікаря із загальної гігієни відділення організації санітарно гігієнічних досліджень Первомайського районного відділу Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», до роботи з 15.02.2022р. та визнано таким, що втратив чинність наказ Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 21-б від 20.12.2021р. «Про відсторонення від роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 ».

Таким чином, ОСОБА_1 приступив до роботи 15.02.2022 року, а тому розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу має бути здійснено з 21.12.2021 року по 15.02.2022 року.

Згідно довідки про доходи від 10.12.2021р., наданої Державною установою «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з 01.01.2021р. по 30.11.2021р. за винятком аліментів, становить 80478,01грн. (а.с.34)

Середній заробітокза часвимушеного прогулу= середньоденна заробітна плата * кількість робочих днів за час вимушеного прогулу.

Загальна сума доходу ОСОБА_1 за жовтень 2021р. та листопад 2021р. становить: 6876,05грн.+6918,89грн.=13794,94грн.

Кількість робочих днів за жовтень2021р.та листопад2021р. становить 42 дні.

Отже, середньоденна заробітна плата становить: 13794,94грн./ 42 дні = 328,45грн.

Кількість робочих днів за час затримки за період з 21.12.2021року по15.02.2022рокускладає 37 днів.

Тобто, середній заробіток за часвимушеного прогулустановить: 328,45грн. * 37днів = 12 152,65грн.

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за часвимушеного прогулуза період з 21.12.2021 року по 15.02.2022 року, в розмірі 12 152,65грн.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, в силу ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1984,80 грн.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» № 21-б від 20.12.2021 року «Про відсторонення від роботи (виконання робіт) ОСОБА_1 ».

Стягнути з Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», місцезнаходження якої за адресою: вул. Лазурна, 1 в Миколаєві Миколаївської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38458316, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 (безутримання прибутковогоподатку таінших обов`язковихплатежів),середній заробітокза часвимушеного прогулуза періодз 21.12.2021року по15.02.2022року всумі 12152(дванадцятьтисяч стоп`ятдесят дві)грн.65коп.

Рішення в частині стягнення середнього заробіткуза часвимушеного прогулуза один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Державної установи «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», місцезнаходження якої за адресою: вул. Лазурна, 1 в Миколаєві Миколаївської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38458316, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП НОМЕР_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 14 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Державна установа «Миколаївський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», місцезнаходження якої за адресою: вул. Лазурна, 1 в Миколаєві Миколаївської області, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38458316.

СУДДЯ: Т.Я. Літвіненко