Рішення

від 28.06.2022 по справі 438/610/14-ц

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.06.2022 Справа № 438/610/14-ц

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Лілії Бернацької розглянув матеріали справи

за позовом: Малого приватного підприємства Перспектива, селище міського типу Східниця, місто Борислав, Львівська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Владо, селище міського типу Східниця, місто Борислав, Львівська область,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча, м. Борислав, Львівська область,

про: визнання незаконним і скасування свідоцтва, виданого 17 жовтня 2013 року,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача: не з`явився,

третьої особи: не з`явився.

ПРОЦЕС

2 травня 2014 року позивач звернувся до Бориславського міського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просив:

- визнати незаконною нотаріальну дію, а саме видачу 17 жовтня 2013 року відповідачем свідоцтва, зареєстрованого за № 532, в якому посвідчено, що позивачу (ідентифікаційний код юридичної особи 13832469), який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності майно, що складається з бювету мінеральних вод (центральний мінібювет джерела № 10 і технічне приміщення центрального мінібювету джерела № 10) вартістю 32 122 грн, що знаходиться за адресою Львівська обл, смт. Східниця, вул. Шевченка, 6, і зареєстроване Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 13 травня 2006 року в реєстровій книзі № 6 за реєстровим № 18 (реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14737975) на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі № 1/1120-20-408 і яке придбало ТзОВ «Владо» за 32 141,86 грн;

- визнати незаконним і скасувати свідоцтво, видане 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірманом Борисом Іллічем.

12 червня 2015 року Бориславський міський суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким позовні вимоги задовольнив.

5 листопада 2015 року Апеляційний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року й ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

7 грудня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу, згідно з якою скасував рішення Апеляційного суду Львівської області від 5 листопада 2015 року та передав справу до цього суду на новий розгляд.

9 березня 2017 року Апеляційний суд Львівської області ухвалив рішення, згідно з яким з урахуванням ухвали цього суду від 12 квітня 2017 року про виправлення описки скасував рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року у частині визнання незаконною нотаріальної дії та вирішення питання про розподіл судових витрат й ухвалив у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

28 березня 2017 року позивач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року та залишити в силі рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року.

20 квітня 2017 року ТзОВ «Владо» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року у частині визнання незаконним і скасування свідоцтва й ухвалити у цій частині вимог нове рішення про відмову у задоволенні позову.

7 липня 2020 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою задовольнила касаційні скарги позивача та ТзОВ «Владо» частково: скасувала рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 червня 2015 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 9 березня 2017 року і закрила провадження у справі в частині визнання нотаріальної дії незаконною та скасування нотаріального акта.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що позовну вимогу про те, щоби визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства. Також Суд роз`яснив позивачеві його право звернутися до нього протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови із заявою про направлення справи в частині вимоги про визнання незаконним і скасування свідоцтва до відповідного суду господарської юрисдикції.

2 жовтня 2020 року до Великої Палати Верховного Суду надійшла заява позивача (вх. № 397/0/255-20) про направлення справи за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Львівської області.

06.10.2020 року Велика Палата Верховного Суду постановила ухвалу, відповідно до якої справу № 438/610/14-ц в частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування свідоцтва за позовом Малого приватного підприємства «Перспектива» до приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» про визнання нотаріальної дії незаконною та скасування нотаріального акта передано до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2020 року справу передано для розгляду судді Матвіїву Р.І.

24.12.2020 року Господарським судом Львівської області прийнято справу № 438/610/14-ц до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відводів складу суду учасниками справи не заявлено.

Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, на стадії підготовчого провадження за клопотанням позивача замінено неналежного відповідача Приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча у справі № 438/610/14-ц на належного - Товариство з обмеженою відповідальністю Владо. У процесі підготовчого провадження також змінено назву Бориславського міського нотаріального округу на Дрогобицький районний нотаріальний округ, у зв`язку з чим судом змінено найменування третьої особи без залучення правонаступника та без заміни учасника справи.

22.03.2021 року третьою особою Приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірманом Борисом Іллічем подано відзив на позовну заяву; 25.03.2021 року відзив подано також відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю Владо.

Приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірман Борис Ілліч систематично подавав клопотання про розгляд справи без його участі. Підготовче засідання неодноразово відкладалось за клопотанням позивача. У судовому засіданні 22.09.2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті. Розгляд справи по суті неодноразово відкладався, у тому числі і за клопотанням представника позивача та у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану.

Суд враховує, що воєнний стан в Україні продовжений з 25 травня на ще 90 днів згідно із Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 22.05.2022. Також чинними залишаються рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022.

Водночас Господарський суд Львівської області продовжує роботу відповідно до ст. 10 та ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Крім цього, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення у справі «Kudla v. Poland» заява № 30210/96, пункт 30 рішення у справі «Vernillo v. France» заява №11889/85, пункт 45 рішення у справі «Frydlender v. France» заява №30979/96, пункт 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland» заява №41431/98, пункт 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» заява №9381/81 та ін.).

Зокрема, у пункті 45 рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) ЄСПЛ зробив висновок, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов`язків. Отже, тривале зволікання судами з розглядом цієї справи (з 2019 року) ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Упродовж розгляду справи позивачем не подано жодних клопотань щодо коригування, зміни предмета позову, не повідомлено про намір подати такі. У клопотанні про відкладення судового засідання, поданому суду 05.04.2022, сторона просила не розглядати справу без його участі, оскільки нею будуть подані пояснення та докази, що мають значення для справи. Проте, з того часу позивачем не вжито жодних дій стосовно уточнення своєї правової позиції в цій справі. У судові засідання після квітня, а саме 11.05.2022, 01.06.2022, 15.06.2022 та 29.06.2022, позивач явку представника не забезпечував. Конверти, надіслані учасникам справи засобами пощтового зв`язку, до суду не поверталися.

У судове засідання 29.06.2022 учасники справи явку представників повторно не забезпечили. За таких обставин неодноразового відкладення розгляду справи, відсутності обґрунтованих та підтверджених клопотань сторін про неможливість вирішення спору, враховуючи продовження здійснення Господарським судом Львівської області правосуддя в умовах воєнного стану, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до обставин справи і неявка представників учасників справи не перешкоджає вирішенню справи по суті.

У судовому засіданні 29.06.2022 підписано вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У березні 2014 року позивачу стало відомо, що 17 жовтня 2013 року приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірман Борис Ілліч на підставі акта від 22 серпня 2013 року видав свідоцтво та прийняв рішення (індексний номер 6915331) про державну реєстрацію за ТзОВ «Владо» права власності на бювет мінеральних вод (центральний мінібювет джерела № 10 і технічне приміщення центрального мінібювету джерела № 10), про що до Державного реєстру прав був внесений запис № 2931967.

25 березня 2014 року Господарський суд Львівської області ухвалив рішення у справі № 914/4116/13, згідно з яким визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року. Тому, на переконання позивача, потрібно скасувати видане на їх підставі свідоцтво.

Приватний нотаріус не мав права видавати свідоцтво, тому що акт від 22 серпня 2013 року не відповідав вимогам законодавства України, зокрема пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, з подальшими змінами, пунктам 3.1, 3.2 частини третьої Глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, з наступними змінами, й іншим нормативно-правовим актам.

Згідно з протоколом від 16 серпня 2013 року й актом від 22 серпня 2013 року ТзОВ «Владо» на прилюдних торгах придбало, зокрема, об`єкт з назвою «бювет мінеральних вод з благоустроєм території та огорожею, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 », хоча таке майно позивачу не належало, а центральний мінібювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального мінібювету джерела № 10 (далі - бювет), які належали позивачу, на прилюдних торгах не були реалізовані, відповідно не були придбані ТзОВ «Владо».

Відповідач у поданому 25.03.2021 відзиві з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 та від 14.11.2018 зазначає про незаконність позовних вимог, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Третя особа відповідно до поданого 22.03.2021 відзиву стверджує, що спосіб захисту права позивачем обрано неправильно, що є самостійною підставою для відмови у позові. Крім того, зазначає, що місцевим господарським судом при розгляді справи № 914/4116/13 не встановлено факту неналежного оформлення акта про проведені прилюдні торги від 22.08.2013 року, який був підставою для видачі оскаржуваного свідоцтва, що спростовує твердження позивача про невідповідність акта вимогам чинного законодавства. Тобто, акт від 22.08.2013 визнано недійсним не з підстав його неналежного оформлення, а з підстав недотримання порядку проведення прилюдних торгів, що спростовує твердження позивача про наявність на той час передумов для відмови у вчиненні нотаріальної дії.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як вбачається з матеріалів справи, переданих на розгляду Господарському суду Львівської області згідно з ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 06.10.2020 року, суд розглядає спір у частині позовних вимог про визнання незаконним і скасування свідоцтва за позовом Малого приватного підприємства «Перспектива» до приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірмана Бориса Ілліча за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» про визнання нотаріальної дії незаконною та скасування нотаріального акта, адже саме такі передано до Господарського суду Львівської області для продовження розгляду.

Так, 17.10.2013 приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірманом Борисом Ілліччем видано свідоцтво, зареєстроване в реєстрі за №532, в якому посвідчено, що Малому приватному підприємству «Перспектива», що знаходиться за адресою Львівська область, смт. Східниця, вулиця Шевченка, будинок 60 А (шістдесят А), податковий номер: 13832469, належить на праві власності майно, що складається з: бювету мінеральних вод (центральний мінібювет джерела № 10 та технічне приміщення центрального мінібювету джерела № 10) вартістю: 32 122,00 грн. (тридцять дві тисячі сто двадцять дві) гривні 00 копійок, що знаходиться за адресою Львівська область, смт. Східниця, вулиця Шевченка, 6 (шість), зареєстрованого Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, 13.05.2006 року в реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 18, на підставі Рішення Господарського суду Львівської області, справа №1/1120-20-408 від 20.12.2005 року, реєстраційний номер у реєстрі прав власності на нерухоме майно: 14737975, яке придбане Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛАДО» за 32141,86 грн. (тридцять дві тисячі сто сорок одну) гривню 86 копійок, що раніше належав Малому приватному підприємству «Перспектива» на підставі рішення Господарського суду Львівської області, справа №1/1120-20-408 від 20.12.2005 року, та зареєстрованого в Дрогобицькому державному комунальному міжміському бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, 13.05.2006 року в реєстрову книгу № 6 за реєстровим № 18, за реєстраційним номером: 14737975.

17.10.2013 приватним нотаріусом прийнято рішення, індексний номер 6915331, про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Владо» на бювет, про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 2931967).

Видачі такого свідоцтва передували, зокрема, події щодо проведення торгів у межах виконавчого провадження. Так, 20.08.2012 головний державний виконавець відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Добош Г.В. відкрила виконавче провадження № 34020511 з виконання виконавчого листа № 2а-8414, виданого 16.12.2011 Львівським окружним адміністративним судом у справі про стягнення з позивача в дохід Державного бюджету України 94 198,30 грн.

20.02.2013 державний виконавець склав акт опису і арешту належного позивачу майна.

Згідно з протоколом від 16.08.2013, затвердженим директором Львівської філії Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», 16.08.2013 були проведені прилюдні торги з реалізації спірного майна, переможцем яких стало ТзОВ «Владо».

22.08.2013 начальник відділу державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області Бачинський А. В. склав і затвердив акт про проведені прилюдні торги, в якому зазначив, зокрема, що 16.08.2013 проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, пунктом 15 переліку якого є бювет мінеральних вод з благоустроїм території та огорожею, що знаходиться в смт. Східниця, вул. Шевченка, 6; право власності МПП «Перспектива» на реалізований центральний мінібювет джерела № 10 і технологічне приміщення центрального мінібювету джерела № 10, загальною площею 161,7 кв. м. підтверджується рішенням Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі №1/1120-20-408, про що 13 травня 2006 року до реєстрової книги № 6 Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки був внесений запис № 18; переможцем (покупцем) на прилюдних торгах стало ТзОВ «Владо», 20.08.2013 ним перераховано грошові кошти в сумі 209 346,00 грн на депозитний рахунок відділу ДВС Бориславського МУЮ, а також сплачено гарантійний внесок і додаткову суму винагороди; визначено перелік об`єктів, на які ТзОВ «Владо» має законні підстави для переоформлення права власності.

У справі наявні також два інші варіанти акта про проведені прилюдні торги від 22.08.2013, затверджені 22.08.2013, в яких уже зазначено вартість кожного об`єкта та розмежовано об`єкти рухомого та нерухомого майна.

Жоден із актів не є предметом спору у цій справі, що розглядається Господарським судом Львівської області.

Господарським судом Львівської області у справі № 914/4116/13 постановлено рішення від 25.03.2014 про визнання недійсними проведених 16 серпня 2013 за адресою Львівська область, м. Борислав, вул. Міцкевича, 64, Львівською філією Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція» прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, оформленого протоколом №03/281/13/а-1 від 16 серпня 2013 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є власністю МПП «Перспектива» (Львівська область, смт. Східниця), що затверджений директором Львівської філії ПП «Спеціалізоване підприємство Юстиція»; про визнання недійсним протоколу № 03/281/13/а-1 від 16 серпня 2013 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, що є власністю МПП «Перспектива» (Львівська область, смт. Східниця), затвердженого директором Львівської філії Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство Юстиція»; про визнання недійсним акта від 22.08.2013 про проведені прилюдні торги, затвердженого начальником відділу Державної виконавчої служби Бориславського міського управління юстиції Львівської області 22.08.2013.

Вказане рішення суду залишене без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Позивачем також оскаржено за правилами адміністративного судочинства дії державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Бориславського міського нотаріального округу Львівської області щодо прийняття 17.10.2013 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, на підставі якого ним було 17.10.2013 внесено запис за №2931967 до Державного реєстру прав (адміністративна справа № 813/7447/14 , провадження у якій зупинено).

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Так, стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Тобто, об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 438/610/14-ц роз`яснювала позивачу (Малому приватному підприємству «Перспектива») особливості щодо юрисдикції суду за вимогою про визнання незаконною нотаріальної дії та щодо юрисдикції суду за вимогою про визнання незаконним і скасування свідоцтва. Суд звернув увагу, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має бути ефективним, тобто призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Велика Палата Верховного Суду вважає, що закріплене у статті 50 Закону України «Про нотаріат» право на оскарження нотаріальної дії може бути реалізоване у тому випадку, якщо звернення з такою вимогою може призвести до відновлення порушеного права або інтересу безвідносно до дослідження правомірності дій інших осіб. Втім, нотаріальна дія з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є одномоментною та не має самостійного значення, оскільки завершується виданням свідоцтва. Тому оскарження нотаріальної дії з його видачі не дозволить ефективно захистити та відновити права позивача. Позовну вимогу про те, щоби визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не можна розглядати за правилами будь-якого судочинства.

Щодо позовної вимоги, яка є предметом розгляду господарським судом, то Велика Палата роз`яснювала, що незважаючи на те, що позивач доводить неправомірність дій нотаріуса-відповідача внаслідок порушення останнім встановленого законом порядку вчинення нотаріальних дій з оформлення права власності на придбане на прилюдних торгах майно, спірні правовідносини у справі № 438/610/14-ц виникли між суб`єктами господарювання, які у різний період часу вважали себе власниками одного й того ж майна: позивач - на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 20 грудня 2005 року у справі № 1/1120-20-408, а ТзОВ «Владо» - за результатами проведення прилюдних торгів з продажу належного позивачу майна. Тому вимогу про визнання незаконним і скасування свідоцтва позивач заявив для поновлення його порушеного майнового права, вважаючи такий спосіб захисту належним; наслідки розгляду справи можуть впливати на зміст і стан речового права позивача та ТзОВ «Владо», а не на права й обов`язки нотаріуса-відповідача. Тому вирішення такого спору виходить за межі компетенції адміністративного суду. А те, чи є ефективним обраний позивачем спосіб захисту (зокрема, з огляду на висновки цієї постанови) має вирішити суд належної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміст, характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи підтверджують, що спір існує у позивача саме з ТзОВ «Владо» з приводу порушення останнім права власності позивача на бювет внаслідок дій ТзОВ «Владо» щодо реєстрації за ним такого права. Тобто учасниками такого спору є позивач і ТзОВ «Владо».

Ефективність обраного позивачем способу захисту в частині визнання незаконним і скасування свідоцтва має оцінити господарський суд, перевіривши, зокрема, чи є необхідним для відновлення права власності позивача визнання незаконним і скасування свідоцтва (див., для прикладу, постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (пункти 93-94). Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (див. постанови від 13 березня 2019 року у справі N 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі N 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що застосування у ситуації позивача двосторонньої реституції за наслідками визнання недійсними прилюдних торгів є неможливим з огляду на те, що у випадку примусового продажу майна боржник (власник майна) не є стороною договору купівлі-продажу (частина перша статті 658 ЦК України): продавцями майна є державна виконавча служба й організатор прилюдних торгів, а покупцем - переможець прилюдних торгів. Вказане виключає можливість застосування боржником (власником майна) правових наслідків недійсності правочину, передбачених абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду не залишила поза увагою і те, що Господарський суд Львівської області визнав недійсними прилюдні торги, протокол від 16 серпня 2013 року й акт від 22 серпня 2013 року, та зауважила, що порушене чи оспорюване право або інтерес зазвичай мають бути ефективно захищені в одному судовому процесі та в одному виді судочинства. Відсутність юридичної можливості використати для захисту права чи інтересу позивача вимогу визнати незаконною нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за наявності іншого ефективного способу захисту є легітимним обмеженням, покликаним забезпечити юридичну визначеність у застосуванні норм права. Таке обмеження не шкодить суті права на доступ до суду та є пропорційним означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням позивачеві як власникові права звернутися з віндикаційним позовом про витребування з володіння ТзОВ «Владо» бювету, а якщо право власності на останній, як стверджує позивач, зареєстроване з різними реєстраційними номерами та назвами і за ним, і за ТзОВ «Владо», то звернутися з позовом до цього товариства про скасування державної реєстрації права власності на бювет за ТзОВ «Владо».

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Відповідний висновок наведено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 23.12.2021 у справі № 910/13/21 підсумував, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, не визнається, оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає предмет, підстави позову, обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, зазначає суб`єктний склад у судовому процесі. Позовом є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, суб`єктний склад цих конкретних спірних правовідносин, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку. Верховний Суд з огляду на вище вказані міркування висновує, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Адже, рішенням суду має вирішуватись питання про захист визначених, конкретних прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, а не ілюзорних та абстрактних, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права. Під час розгляду справи суд має перевірити вищевказане у розрізі доводів та доказів як позивачів так і відповідача, з огляду на тягар доказування, ураховуючи принцип змагальності та диспозитивності, завдань господарського судочинства в цілому.

Верховний Суд окремо відзначає, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у господарському (судовому) процесі»: сторонами в господарському (судовому) процесі є такі її учасники: позивач і відповідач, особи, які вказані у статті 4 ГПК України (частина перша статті 45 ГПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27).

Визначення відповідачів як одного із видів суб`єктів господарського процесу є правом позивача. Проте саме суд на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ГПК України, ураховуючи завдання господарського судочинства має визначити характер спірних правовідносин та суб`єктів, які є учасниками цих правовідносин (сторони спору), і за результатами цього вирішити відповідний спір.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги.

З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17).

Суд зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.07.2020 та за результатами підготовчого провадження у цій справі розглядається позовна вимога позивача до Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо» про визнання незаконним і скасування свідоцтва, виданого 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірманом Борисом Іллічем. Підстави позову за цей час не змінювались, тобто залишаються такими ж, як зазначені в позовній заяві:

-приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірман Борис Ілліч не мав права видавати свідоцтво, тому що акт від 22 серпня 2013 року не відповідав вимогам законодавства України, зокрема пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення), з подальшими змінами, пунктам 3.1, 3.2 частини третьої Глави 12 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, з наступними змінами, й іншим нормативно-правовим актам;

-приватний нотаріус Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірман Борис Ілліч мав перевірити відповідність оформлення поданих документів, зокрема акта від 22 серпня 2013 року законодавству України, а виявивши невідповідність, - відмовити у вчиненні оскарженої нотаріальної дії згідно з вимогами Закону України «Про нотаріат» і Порядку № 296/5 у відповідній редакції;

-у свідоцтві приватний нотаріус зазначив неправильні адресу місцезнаходження позивача, назву належного позивачу об`єкта нерухомого майна та безпідставно вказав вартість бювету, яка суперечить тій вартості цього об`єкта, що вказана у звіті про оцінку нерухомого майна;

-приватний нотаріус вказав у свідоцтві, що вартість, за яку ТзОВ «Владо» придбало об`єкт, становить 32 141,86 грн, незважаючи на те, що все спірне майно згідно з актом від 22 серпня 2013 року було придбане без конкретизації такої вартості;

-приватний нотаріус діяв з порушенням встановленого законодавством порядку вчинення реєстраційних дій, а тому є підстави для визнання незаконним і недійсним свідоцтва та визнання незаконною оскарженої нотаріальної дії.

Суд зауважує, що предметом оскарження є свідоцтво, видавником якого не є відповідач у справі - Товариство з обмеженою відповідальністю «Владо». Тому відповідач не міг порушити права та інтереси позивача у спосіб видачі оскаржуваного свідоцтва, так як не був суб`єктом видачі такого акта. Тобто в даній ситуації відсутній зв`язок між особою відповідача та предметом оскарження в даній справі.

Із зазначеної вище судової практики вбачається, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Як зазначає Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 705/3876/18, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зазначає, що згідно з принципами диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання. Небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Як зазначено вище, позивач у цій справі не вживав дій щодо приведення позовних вимог до відповідності із вказівками Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту його прав як власника спірного майна, а залишив вимоги в такому вигляді, як були заявлені первинно у позовній заяві. Сама по собі заміна відповідача у справі не забезпечує позивачу гарантії ефективного захисту порушеного, на його переконання, права власності у співвідношенні з підставами та предметом позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020, справа № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) стверджує про належний спосіб захисту власника таким чином. Відповідно до статті 392 ЦК власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Це правило за аналогією закону слід застосовувати і тоді, коли наявні у власника документи не дають змоги беззаперечно підтвердити право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа неможливо однозначно встановити, що майно є саме нерухомістю). Але таке застосування можливе лише за умови, що право на відповідне майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності (пункт 83 постанови).

Підтримуючи позовну вимогу про скасування свідоцтва, позивач залишає поза увагою ту обставину, що свідоцтво, видане приватним нотаріусом, не є кінцевим та остаточним актом в ланцюгу подій, про які стверджує сам позивач, адже права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону (ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України), а відповідно до обставин справи після видачі свідоцтва 17.10.2013 приватним нотаріусом прийнято рішення про державну реєстрацію права власності ТзОВ «Владо» на бювет.

Враховуючи зазначене, позовна вимога про визнання незаконним і скасування свідоцтва, виданого 17 жовтня 2013 року приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Львівської області Фірманом Борисом Іллічем, заявлена до Товариства з обмеженою відповідальністю «Владо», не підлягає задоволенню як через неналежний суб`єктний склад сторони справи, так і через обрання позивачем неправильного способу захисту своїх прав, що пов`язане із неврахуванням і незастосуванням позивачем вказівок Великої Палати Верховного Суду щодо існування фактично спору між позивачем і відповідачем щодо порушення останнім права власності позивача на бювет внаслідок дій ТзОВ «Владо» щодо реєстрації за ним такого права. За таких обставин суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.

Одночасно суд зауважує, що позивач не позбавлений права на звернення до господарського суду за захистом своїх прав у той спосіб і до тих відповідачів, про які зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду в п. 47 постанови від 07.07.2020. Більше того, суд зазначає, що ст. 386 Цивільного кодексу України власнику, права якого порушені, надано право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Здійснюючи розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до положень ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13.07.2022.

Суддя Матвіїв Р.І.