Рішення

від 29.05.2022 по справі 450/4015/21

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/4015/21 Провадження № 2/450/414/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2022 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Кукси Д.А.

секретаря судового засідання Оленич О.І.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи, адвоката Шеіни А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 про (предмет спору) встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, -

суд постановив таке рішення:

підстава позову (позиція позивача): позивач звернулася до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_4 та просить суд встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_6 , починаючи з грудня 2012 року до моменту звернення до суду з відповідним позовом, тобто до 28 вересня 2021 року, постановити рішення про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, набутого під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, шляхом визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_6 право власності по Ѕ частці спільно набутого майна.

Позовні вимоги обґрунтовує наступним. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивачки, ОСОБА_7 , з яким вона перебувала в офіційному шлюбі. Після смерті чоловіка, приблизно в кінці 2010 року позивач познайомились з відповідачем, який на той час перебував у шлюбі. Сторони підтримували тісні дружні відносини. ІНФОРМАЦІЯ_2 дружина ОСОБА_8 - ОСОБА_9 померла. Після її смерті позивач на початку грудня 2012 року переїхала жили до відповідача та вони почали спільно проживати, вести спільне господарство та побут, вести спільний бюджет, а також підтримувати сімейні стосунки, тобто почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Так сторони проживають до цього часу.

Зазначає, що за час проживання однією сім`єю спільними зусиллями та спільними коштами сторони набули у власність майно, яке зареєстроване за відповідачем, а саме, автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 4623682400:01:002:0379; житловий будинок АДРЕСА_1 ; корпоративні права на ТзОВ «ТВД «ТОР» та корпоративні права на ТзОВ ВП «Координата», одноособовим власником яких є відповідач.

Однак, останнім часом між сторонами виникають конфлікти щодо спільного майна подружжя, позивачці стало відомо, що фактичний чоловік збирається продати житловий будинок, а відтак, з метою захисту її законних прав, усунення суперечностей виникає обґрунтована необхідність у визнанні майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділу у встановленому законом порядку.

З цих підстав просить позовні вимоги задоволити, вирішити питання розподілу судових витрат.

В судове засідання позивач не з`явилася. Представник позивача, адвокат Колошкін І.А., позовні вимоги підтримав, просив такі задоволити.

Позиція відповідача: представник відповідача ОСОБА_4 , адвокат Квак В.М., у встановлений судом строки подав відзив на позовну заяву, позовні вимоги визнав частково. Зазначає, що відповідачем визнається факт проживання з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу з грудня 2012 року. За час спільного проживання сторони 10.09.2019 року за спільні кошти придбали автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , який був оформлений на відповідача, а також набули у власність земельну ділянку, за адресою АДРЕСА_1 , яка 13.09.2021 року зареєстрована на відповідача. Окрім цього відповідач зареєстрував на своє ім`я ТзОВ «Торгово - виробничий дім «ТОР». Таким чином вважає, що оскільки автомобіль та земельна ділянка дійсно були придбані за час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, тому за позивачкою може бути визнане право власності на 1 / 2 частку автомобіля та 1 / 2 частку земельної ділянки В решті позовних вимог просить відмовити. Зазначає, що з 27.06.1970 по 05.072012 року він був одружений на ОСОБА_9 , та саме за час шлюбу з нею ними було набуто у власність житловий будинок, а також корпоративні права на ТзОВ ВП «Координата». Позивач не брала жодної участі у набутті у власність вказаних об`єктів, а тому не має законних підстав для визнання за нею права власності на 1 / 2 їх частку. Також не підлягають поділу корпоративні права ТзОВ «ТВД «ТОР» та ТзОВ ВП «Координата», оскільки такі створені виключно за власні кошти відповідача. З цих підстав просить позовні вимоги задоволити частково. В решті позовних вимог просить відмовити за безпідставністю.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 , адвокат Квак В.М., викладені у відзиві пояснення підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги частково.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 17.02.2022 року суд залучив у цивільній справі ОСОБА_5 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Позиція третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: представник третьої особи ОСОБА_5 , адвокат Шеіна А.А., подала пояснення на позовну заяву. Зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_4 підлягає реалізації в порядку виконання рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 27.09.2018 року у справі №450/2275/18 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Вважає, що позивачем у справі подано штучний позов з метою зупинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №66846541, відкритому 16.09.2021 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М. з примусового виконання виконавчого листа №450/2275/18 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 грошових коштів у розмірі 200000,00 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 5244000,00 грн., а також 8810,00 судового збору за подання позовної заяви до суду, винесення приватним виконавцем постанови від 16.09.2021 року про арешт майна боржника, зокрема будинку АДРЕСА_1 для його подальшої реалізації в межах виконавчого провадження на електронних торгах (номер лоту 496965, організатор торгів Державне підприємство «СЕТАМ», ЄДРПОУ 39958500).

Також вважає безпідставними покликання позивача на те, що спірний будинок був збудований нею разом з відповідачем з часу їх сумісного проживання (2012 року), оскільки відповідно до повідомлення ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №5263 від 12.11.2021 року житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва від 27.08.1987 року, виданого Давидівською сільською радою на підставі рішення №362 від 20.08.1987 року, та записано в реєстрову книгу за реєстровий номером №281 від 27.08.1987 року. Вказане підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2021 року. Таким чином, право власності на спірний будинок по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_4 , було зареєстроване 27.08.1987 року в реєстрову книгу за реєстровим №281 у відповідності до чинного на той час порядку, та 13.09.2021 року проведено державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) в електронному реєстрі, у відповідності до діючого законодавства.

Зазначає, що на розгляді Пустомитівського районного суду Львівської області перебуває також позовна заява за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_4 , треті особи Пустомитівська державна нотаріальна контора, приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Баірова Н.М., ОСОБА_5 , про визначення частки померлого у спільному сумісному майні, визнання права власності та скасування постанови приватного виконавця (справа № 450/4257/21). При цьому зауважує, що ОСОБА_10 в обрунтування позовних вимог покликається на те, що спірний будинок «належав на праві спільної власності його батькам». ОСОБА_3 , обгрунтовуючи позовні вимоги стверджує, що вона проживаючи разом із ОСОБА_4 «спільними зусиллями та коштами набула у власність майно», а саме житловий будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, на думку третьої особи у справі, позивачі у вказаних справах, діючи в інтересах відповідача, подають безпідставні позови з метою створення перешкод у реалізації майна боржника та унеможливлення виконання судового рішення.

В судовому засіданні представник третьої особи, адвокат Шеіна А.А., позовні вимоги заперечила, просила в їх задоволенні відмовити.

Заяви та клопотання сторін, процесуальні дії у справі.

30.09.2021 року клопотання про забезпечення позову; 30.09.2021 року запит щодо доступу до персональних даних; 04.10.2021 року ухвала суду про забезпечення позову; 18.10.2021 року заява про виправлення описки; 19.10.2021 року ухвала про виправлення описки; 08.11.2021 року відповідь на запит щодо доступу до персональних даних; 22.11.2021 року ухвала про відкриття провадження; 19.01.2022 року відзив на позовну заяву; 19.01.2022 року заява представника позивача про проведення підготовчого засідання у відсутності представника; 20.01.2022 року ухвала про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду; 21.01.2022 року заява ОСОБА_11 про ознайомлення з матеріалами справи; 17.02.2022 року заява про залучення третьої особи; 17.02.2022 року ухвала судового засідання про залучення третьої особи; 21.02.2022 року заява представника позивача про долучення доказів; 03.03.2022 року пояснення представника третьої особи; 03.03.2022 року клопотання представника третьої особи; 09.03.2022 року клопотання представника позивача про зменшення позовних вимог; 11.03.2022 року заява про зменшення позовних вимог; 20.04.2022 року клопотання представника позивача про доповнення до заяви від 09.03.2022 року; 21.04.2022 року клопотання представника позивача; 21.04.2022 року клопотання про відкликання заяви про зменшення позовних вимог.

Встановлені судом фактичні обставини та оцінка суду.

Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.10.2021 року вжито заходи забезпечення позову до набрання рішенням суду по справі №450/4015/21 законної сили, та накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_8 , яке належить йому на праві власності, шляхом заборони його відчуження та розпорядження, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості і достовірності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні усіх обставин справи, керуючись законом, при цьому, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов`язків, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як передбачено ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках.

Згідно з принципами, закріпленими ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч.1 та ч.3 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що 30.09.2021 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб, що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Франківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис №438.

До цього, починаючи з грудня 2012 року сторони спільно проживали, вели спільне господарство та побут, вели спільний бюджет, а також підтримувати сімейні стосунки, тобто проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

На підтвердження вказаних доводів позивачем надано ряд доказів, зокрема, копії фотокарток, на яких у період з 2014 року по 2017 рік зображені сторони, а саме: 26.04.2014 року - після офіційної реєстрації шлюбу внука ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 - під час вінчання внука ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - під час хрещення онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - сімейне фото, а також документи копії документів які підтверджують настання цих подій.

Вказаний факт відповідачем визнається, а тому доказуванню не підлягає.

За вимогами п.5) ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

За приписами ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року №5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Наявні в матеріалах докази, в своїй сукупності, а також визнання відповідачем факту спільного проживання з позивачкою, вказують на те, що позивач ОСОБА_3 , та відповідач ОСОБА_4 проживали разом, вели спільне господарство та мали спільний побут. Тобто, в період з грудня 2012 року до моменту звернення до суду з позовною заявою, а саме, до 28.09.2021 року, сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживали однією сім`єю як чоловік і дружина.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічне визначено також ч. ч. 3, 4 ст. 368 ЦК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Частиною 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі №6-843цс17 та неодноразово викладалась у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів палат Касаційного цивільного суду, а саме: постанові від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, постанові від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц, постанові від 13 березня 2019 року у справі №334/9028/15-ц, постанові від 13 березня 2019 року у справі №756/10797/15-ц, постанові від 04 липня 2019 року у справі №127/3402/15-ц, постанові від 19.09.2019 року у справі № 235/4699/18.

Правовий висновок про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17, у якій на підставі аналізу норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України, в тому числі ст.ст.355, 358 ЦК України, ст.ст.60, 70 СК України, викладено правовий висновок про те, що зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» при застосуванні ст. 74 Сімейного кодексу України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних та письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 14.07.2020 у справі №552/5693/18 зазначив, що основні критерії надання майну статусу спільного сумісного, зокрема, є: час набуття такого майна; кошти за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

З аналізу чинного законодавства, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Особистою приватною власністю дружини та чоловіка є речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя , премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди, страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що за час проживання однією сім`єю спільними зусиллями та спільними коштами сторони набули у власність майно, яке зареєстроване за відповідачем, а саме, автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 4623682400:01:002:0379; житловий будинок АДРЕСА_1 ; корпоративні права на ТзОВ «ТВД «ТОР» та корпоративні права на ТзОВ ВП «Координата», одноособовим власником яких є відповідач, та просить визнати за нею та відповідачем ОСОБА_4 право власності по Ѕ частці спільно набутого майна.

Відповідач не заперечує що транспортний засіб Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , дата реєстрації 10.09.2019 року та доказуванню не підлягає.

Що стосується визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0880 га, кадастровий номер 4623682400:01:002:0379, суд виходить з наступного.

На підтвердження набуття відповідачем права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач долучила до матеріалів позовної заяви Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.09.2021 року, індексний номер витягу 274479529, відповідно якого датою державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на житловий будинок є 08.09.2021 року, номер запису про право власності 43918710.

Також згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.09.2021 року, індексний номер 274469615, датою проведення державної реєстрації право власності відповідача на земельну ділянку площею 0,0880 га, кадастровий номер 4623682400:01:002:0379, є 07.06.2021 року номер запису про право власності 42438331.

Суд критично оцінює вказані докази, оскільки, як вбачається з вищевказаного Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, підставою для державної реєстрації стало свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н, виданий 27.08.1987 року, видавник Давидівська сільська Рада народних депутатів; довідка про уточнення адреси, серія, номер 3665/96-2021, виданий 08.09.2021 року, видавник Давидівська сільська рада.

Вказане спростовується також долученими представником третьої особи матеріалами, зокрема, «Свидетельство о праве личной собственності» (складене російською мовою) від 27.08.1984 року, зареєстроване в реєстрову книгу за № 281; довідкою Давидівської сільської ради від 08.09.2021 року №3665/96-2021, листом ОКП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 12.11.2021 року №5263, яким достовірно стверджується той факт, що житлових будинок АДРЕСА_1 (колишня АДРЕСА_2 ) набутий відповідачем у власність 27.08.1987 року, реєстровий № 281, та є особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Що стосується земельної ділянки площею 0,0880 га, кадастровий номер 4623682400:01:002:0379, суд виходить з наступного.

Згідно ч.1 ст. 181 ЦК України до нерухомого майна належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України, в редакції станом на момент звернення з позовом, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з принципом єдності правового статусу земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, в статті 120 ЗКУ та статті 377 ЦКУ) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (пункт 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц).

Великою Палатою Верховного Суду була винесена Постанова від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16, в якій суд прийшов до наступного висновку:

«…Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній..».

Зважаючи на те, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 позивач набув ще 27.08.1987 року, суд приходить до висновку, що фактично земельна ділянка була виділена позивачу для будівництва житлового будинку ще у 90-х роках. Фактична реєстрація права власності позивача на земельну ділянку відповідно до ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була здійснена державним реєстратором 07.06.2021 року.

Окрім того, як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, підставою для державної реєстрації права власності на земельну ділянку стало рішення Давидівської сільської ради Львівського району Львівської області від 18.03.2021 року №129-/2021.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.57 СК України земельна ділянка, набута ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка.

Окрім того, відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Таким чином, суд не вбачає належних підстав для задоволення позовної вимоги про визнання даної земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на 1/2 частки у такому майні за ОСОБА_3 , у зв`язку із тим, що вказане майно є особистою власністю ОСОБА_4 .

Згідно інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України, відповідач ОСОБА_4 є засновником юридичних осіб ТзОВ «Торгово - виробничий дім «ТОР» та ТзОВ Виробниче підприємство «Координата».

Позивач, серед іншого, просить визнати корпоративні права на ТзОВ «Торгово - виробничий дім «ТОР» (ЄДРПОУ 43300135) та ТзОВ Виробниче підприємство «Координата» (ЄДРПОУ 20843739) спільною сумісною власністю сторін та визнати за сторонами по 1/2 частці на такі права.

Відповідно до вимог ст. 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом. Законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

За змістом ст. 113 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 115 ЦК України, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці (ч. 2 ст. 115 ЦК України, частини 1, 2 ст. 13 Закону України «Про господарські товариства»).

За змістом ст. 115 ЦК України, ст. 85 ГК України та ст. 12 Закону України «Про господарські товариства» власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Велика Палата Верховного Суду у постанові № 916/2813/18 від 29 червня 2021 року зазначила, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).

У постанові Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15 зазначено, що грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об`єкт - право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Таким чином, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, чи спільні кошти, то таке майно чи кошти переходять у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Аналогічної позиції Верховний Суд України дотримався і у справі № 6-79цс13 (постанова від 02 жовтня 2013 року) та у справі № 6-61цс13 (постанова від 03 липня 2013 року).

З врахуванням викладеного, в задоволенні позовної вимоги про визнання корпоративних прав на ТзОВ «Торгово - виробничий дім «ТОР» (ЄДРПОУ 43300135) та ТзОВ Виробниче підприємство «Координата» (ЄДРПОУ 20843739) спільною сумісною власністю сторін та визнання за сторонами по 1/2 частці на такі права слід відмовити за безпідставністю.

Частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (ст. 71 СК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.

Як передбачено ч. 1-3 ст. 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (ч. ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Відповідно до ст. 71 СК України неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо річ є неподільною.

Відповідно до частини третьої статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу, частиною другою якої передбачено, що якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 25 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Враховуючи те, що є транспортний засіб Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , який є спільною сумісною власністю сторін, є неподільною річчю, позивач скористалася своїм правом на визнання права власності в цілом на автомобіль, припинивши право власності на цей автомобіль ОСОБА_8 з виплатою йому компенсації в розмірі вартості Ѕ частини автомобіля.

Однак, звертаючись до суду з даним позовом, позивачкою не представлено висновку про реальну вартість транспортного засобу Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи з метою визначення реальної вартості майна, позивачем та його представником під час розгляду справи не заявлено, відтак суд позбавлений можливості визначення вартості Ѕ частки транспортного засобу, яка підлягає виплаті відповідачу в якості компенсації за транспортний засіб.

Таким чином, оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем, знайшли своє підтвердження частково, відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.

У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Враховуючи відмову суду в задоволенні позовних вимог в частині належного позивачу житлового будинку АДРЕСА_1 , арешт, накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.10.2021 року по справі №450/4015/21, слід скасувати.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, суд приходить до переконання про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в розмірі 908 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76 - 82, 89, 141, 158, 247, 263-265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст. ст. 365, 370, 368, 372 ЦК України, суд, -

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна, - задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 з ОСОБА_6 , починаючи з грудня 2012 року до 28.09.2021 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_8 автомобіль Dacia Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 .

В решті позовних вимог - відмовити.

Арешт на нерухоме майно ОСОБА_8 , яке належить йому на праві власності, шляхом заборони його відчуження та розпорядження, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 , накладений ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04.10.2021 року по справі №450/4015/21, - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в сумі 908,00 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду або через Пустомитівський районний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_7 , АДРЕСА_5 .

Повний текст рішення складений 09.06.2022 року.

СуддяД. А. Кукса