Ухвала

від 14.07.2022 по справі 201/4420/22

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/4420/22

Провадження № 1-кс/201/1405/2022

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2022 року м. Дніпро

Слідчий суддяЖовтневого районногосуду м.Дніпропетровська ОСОБА_1 ,при секретарісудового засідання ОСОБА_2 ,розглянувши клопотаннядізнавача СДВП №5ДРУП ГУНПв Дніпропетровськійобласті ОСОБА_3 ,погодженого прокуроромПравобережної окружноїпрокуратури м.Дніпра ОСОБА_4 про арештмайна,за матеріаламидосудового розслідування,внесеного доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12022046650000337від 09.06.2022року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшло вищевказане клопотання, в якому дізнавач зазначив, що сектором дізнання ВП № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022046650000337 від 08.06.2022, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження встановлено, що 07.12.2020 за підробленими документами зареєстровано право власності на об`єкт нерухомості площею 40,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Тому з метою збереження речових доказів дізнавач просив накласти арешт на вищевказаний об`єкт нерухомого майна разом із земельною ділянкою, на якій він розташований, шляхом заборони відчуження, розпорядження та/або користування.

Прокурор подав заяву, в якій просив розглянути клопотання без його участі, вимоги клопотання підтримав і просив його задовольнити.

Власник майна у судове засідання у відповідності до ч. 2ст. 172 КПК Українине викликався, оскільки, на переконання слідчого судді, повідомлення власника майна або його представника чи законного представника про намір накладення арешту на зазначене майно може призвести до негативних наслідків, у тому числі передачу права власності на таке майно іншим фізичним або юридичним особам, що у свою чергу може вплинути на розумні строки проведення досудового розслідування та встановлення істини у справі, їх затягування.

Відповідно до ст. 107 КПК України повне фіксування кримінального провадження за допомогою технічного засобу не здійснювалося.

Слідчий суддя, розглянувши клопотання та додані до нього документи, приходить до наступних висновків.

Стаття 98 КПК України розкриває поняття речових доказів, якими є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу).

Згідно із п. 1 п. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає перелік майна, на яке накладено арешт.

Зі змісту норм ст.ст. 98, 99, ч. 2 ст. 171, 173, 235 КПК України слідує, що арешт може бути накладений на речові докази, якими можуть бути речі і документи, у т.ч. вилучені під час обшуку документи, якщо вони можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні.

Слідчий суддею встановлено, що сектором дізнання ВП № 5 Дніпровського РУП ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12022046650000337 від 08.06.2022, за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна (індексний номер: 55474952) 26.11.2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу зареєстровано право власності на ОСОБА_5 на об`єкт нерухомості площею 40,6 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі:

- декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП 082000081818, видавник: Державна Архітектурно-будівельна інспекція;

- запиту та відповіді Дніпровської міської ради, технічного паспорту.

На теперішній час, власником будівлі на підставі права приватної власності виступає ТОВ «Вінтер-20» (код ЄДРПОУ 44078704).

15.06.2022 року Управління державного архітектурно-будівельного контролю на запит прокурора надало наступну інформацію: на порталі єдиної Державної електронної системи в будівництві відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП 082000081818 від 29.04.2011 року та декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 29.04.2011 року № ДП 082000081818. Запит від приватного нотаріуса до вказаного управління, також не надходив.

Разом з цим, Управління державного архітектурно-будівельного контролю зауважує те, що Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», яким обумовлювалось реєстрація дозвільних документів у сфері будівництва набрав чинності 12.03.2011 року, а порядок ведення єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів затверджено наказом міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №92 від 24.06.2011 року.

Із вказаного слідує, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 29.04.2011 року № ДП 082000081818, відповідно до вищевказаних правових актів, могла і не бути зареєстрована на порталі єдиної Державної електронної системи в будівництві до набрання вищевказаними документами чинності. А тому прокурору слід з`ясувати, чи міститься вказана декларація в інших носіях інформації, якими користувались до введення в дію Державної електронної системи в будівництві.

Крім того, частина 4 ст. 358 КК України передбачає відповідальність за використання завідомо підробленого документа.

Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред`явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

Разом з тим, дізнавачем не зазначено який саме документ був використаний.

Також слідчий суддя звертає увагу на те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, та у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовим доказом є предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом. Виходячи з викладеного вказана квартира, є речовим доказом, у зв`язку з тим, що вона являються об`єктом кримінально протиправних дій, тобто предметом вчинення злочину.

Відповідно до ч. 4 ст.41Конституції України право приватної власності є непорушним. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, право власності не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності з дотриманням вимог, встановлених ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме: a) чи є втручання законним; b) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; c) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейського суду з прав людини констатує порушення державою ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Згідно п. 7 ч. 2ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно з ч.ч.1-4ст.170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

З урахуванням зазначеного, обґрунтованість застосування арешту майна, як заходу забезпечення кримінального провадження, залежить від підтвердження висновків про існування відповідної сукупності обставин фактичними даними, які випливають із представлених доказів.

Отже, слідчий суддя враховує, що обов`язок доведення існування підстав, передбаченихстаттею 132КПК України для застосування заходу забезпечення кримінального провадження покладається на прокурора та слідчого, який звертається з відповідним клопотанням.

Однак, слідчий суддя вважає, що внесене дізнавачем клопотання не відповідає вимогам закону, оскільки не містить достатніх відомостей для необхідності такого арешту.

Зокрема, слід врахувати неприпустимість свавільного втручання суду у здійснення права власності володільця майна, який не має у цьому кримінальному провадженні процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого, цивільного відповідача або юридичної особи, відносно якої здійснюється кримінальне провадження.

Також жодній особі в рамках цього кримінального провадження не було повідомлено про підозру, цивільний позов заявлений не був, а санкцією ч. 4 ст. 358 КК Українине передбачена конфіскація або спеціальна конфіскація.

Само по собі наявність у матеріалах провадження постанови дізнавача про визнання речовими доказами вказаного вище майна, не може бути враховано як мета для накладення арешту у розумінні п. 1 ч. 2ст. 170 КПК України.

Отже, стороною обвинувачення необхідність накладення арешту на вказане майно не доведена. У клопотанні лише формально перелічені можливі ризики втрати цього майна без обґрунтування реальності їх настання у даному конкретному випадку. Водночас, клопотання не містить доказів необхідності арешту зазначеного майна та наявності ризиків його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Посилання дізнавача на показання ОСОБА_6 щодо підпису на запиті від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 23.11.2020 № 19/01-16, який, з його слів, зазначений документ не видавався, підпис від його імені зроблено не ним, та вказано інше прізвище « ОСОБА_8 », - хоча і заслуговують на увагу, втім у сукупності з іншими доказами не дають однозначного висновку про необхідність накладання арешту.

При цьому запит та відповідь Дніпровської міської ради, які слугували як одні з документів для реєстрації приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу права власності на об`єкт нерухомого майна, дізнавачем не надано.

Відповідно до положень ч. 1ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першоїстатті 170 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першоїстатті 170 КПК Українипередбачено, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Таким чином накладення арешту на майно, за відсутністю передбачених для цього підстав, порушує права власника на вільне використання своєї власності, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

Крім того, у клопотанні відсутні достатні відомості для висновку про співмірність заходів забезпечення кримінального провадження із межами потреб досудового розслідування у кримінальному провадженні. Викладені дізнавачем доводи, на думку слідчого судді, не є правовою підставою для арешту майна у кримінальному провадженні, а потреби досудового розслідування можуть бути задоволені у інший, менш обтяжливий для власників спосіб.

Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що дізнавачем не доведено необхідність задоволення клопотання про накладення арешту.

Тому слідчий суддя приходить до висновку, що на даному етапі досудового розслідування у кримінальному провадження, органом досудового розслідування не доведено необхідність накладання арешту.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Разом з тим, згідно зі ст. 7, 16 КПК України, загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Аналізуючи вищенаведені обставини, слідчий суддя приходить до висновку про те, що з клопотання та доданих до нього матеріалів не вбачається достатніх підстав що обґрунтовували б достатньою мірою необхідність накладення арешту на відповідне майно.

На підставі викладеного слідчий суддя вважає, що клопотання є необґрунтованим та безпідставним, наведені в клопотанні обставини свідчать про відсутність підстав для накладення арешту, мета арешту ініціатором клопотання не зазначено та не доведено доданими до клопотання матеріалами наявність ризиків, передбачених частиною першоюстатті 170 КПК України. З огляду на це слідчий суддя вважає, що підстави накладення арешту відсутні.

Отже, з урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку про те, що в задоволенні клопотання про накладання арешту на майно слід відмовити.

Керуючись ст.ст.107, 110, 131, 132, 170-173, 369-372 КПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання дізнавача СД ВП № 5 ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 про арешт майна відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.

Ухвала слідчого судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з моменту її оголошення, а особами, що були відсутні при її проголошенні, в той же строк з моменту отримання її копії.

Слідчий суддя ОСОБА_1