Рішення

від 14.07.2022 по справі 280/12148/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2022 року Справа № 280/12148/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 7, м. Приморськ, Запорізька область, 71102) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_1 ) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (далі відповідач, Приморська МР), в якій позивачка просить суд:

визнати незаконним та скасувати п. 26 рішення №46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області від 28.08.2021 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення селянського господарства позивачці;

зобов`язати відповідача розглянути клопотання позивачки від 06.07.2021 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, згідно ст. 116, 118 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства позивачці, за рахунок земель комунальної форми власності кадастровий номер: 2324883900:02:039:0004, на підставі графічних матеріалів з позначкою бажаного місця розташування, орієнтовною площею 2,000 га.

Крім того, просить стягнути з відповідача судовий збір, справу розглянути в порядку спрощеного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що вона звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га. за рахунок земель комунальної власності Приморської ОТГ (с.Лозуватка), яка межує з земельною ділянкою комунальної форми власності кадастровий номер: 2324883900:02:039:0004. Проте, п. 26 рішення №46 відповідач відмовив у задоволенні її заяви в зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка після проведення інвентаризації буде зареєстрована для створення громадських пасовищ. Вважаючи вказане рішення (пункт рішення) відповідача протиправним, позивачка зазначає, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Незважаючи на те, що вищезазначені підстави були відсутні, відповідач протиправно відмовив їй в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Враховуючи викладене, позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою від 13.12.2021 відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без повідомлення (виклику) сторін (в письмовому провадженні). Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив (вх.№614 від 05.01.2022) в якому зазначив, що турбуючись про мешканців Приморської територіальної громади, яким необхідно здійснювати випасання худоби, керуючись частиною 2 статті 34 Земельного кодексу України, Приморська МР прийняла відповідне рішення щодо інвентаризації земельної ділянки. Розглядаючи клопотання заявниці Приморська МР встановила, що бажана земельна ділянка, згідно поданого графічного матеріалу, розміщена на земельній ділянці, яка розташована на території Приморської МР (за межами населеного пункту) с.Лозуватка (колишня Новоолексіївська сільська рада) в контурі 184 орієнтовною площею 12,7 га є комунальною власністю. Згідно рішення чотирнадцятої сесії Приморської МР дев`ятого скликання від 30.07.2021 №53 підлягає інвентаризації для сінокосіння і випасання худоби. Враховуючи викладене у відзиві, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

13.01.2022 на спростування доводів відповідача, від позивачки надійшла відповідь на відзив.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, зазначає наступне.

З матеріалів справи судом встановлено, що 06.07.2021 ОСОБА_1 звернувся до голови Приморської міської ради Приморського району Запорізької області з клопотанням, в якому просила розглянути на найближчій сесії питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність згідно ст.116 Земельного кодексу України для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель комунальної власності на території Приморської ОТГ (на території с.Лозуватка), згідно графічних матеріалів, що додаються, орієнтовною площею 2.00 га, що межує з земельною ділянкою комунальної форми власності кадастровий номер 2324883900:02:039:0004, та яка визначена позначкою у графічному матеріалі.

Пунктом 26 рішення Приморської МР від 28.08.2021 №46 відмовлено громадянці України ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га (згідно доданих графічних матеріалів) для ведення особистого селянського господарства (код згідно КВЦПЗ:01:03).

Підстава: заявлена (згідно доданих графічних матеріалів) земельна ділянка після проведення інвентаризації буде зарезервована для створення громадських пасовищ.

Позивачка, не погодившись з відмовою відповідача, звернулась з даним позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначають, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що підставою для відмови позивачці у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою стало те, що запитувана земельна ділянка згідно рішення міської ради підлягає інвентаризації для сінокосіння і випасання худоби (угіддя-пасовища).

Суд зазначає, що відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. «б» ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 6 статті 118 Земельного кодексу України, передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 08 вересня 2020 року у справі №812/1450/17 та інших.

Крім того, виходячи з аналізу статті 118 ЗК України, вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок, а надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття в подальшому суб`єктом владних повноважень позитивного рішення щодо відведення земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 08 вересня 2020 року у справі №812/1450/17.

В свою чергу, Приморська МР, в якості підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою вказала на те, що спірна земельна ділянка підлягає інвентаризації для сінокосіння і випасання худоби.

Отже, фактично позивачці відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку із намірами міської ради провести інвентаризацію такої земельної ділянки та у подальшому використовувати її під сінокосіння і випасання худоби.

Судом встановлено та відповідачем не спростовано, що станом на дату прийняття оскаржуваного рішення, а також станом на дату ухвалення рішення в даній справі, докази затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, яким передбачена зміна її цільового призначення матеріали справи не містять.

Суд також враховує висновки Верховного Суду у постанові від 24.09.2020 у справі №815/6309/16, згідно з якими наміри узаконити виділення земельної ділянки під громадські пасовища не є підставою для відмови особі у реалізації гарантованого конституцією права на землю.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена п.26 рішення №46 чотирнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради від 28.08.2021 не ґрунтується на вимогах закону, у зв`язку із чим підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Відповідно до судової практики Європейського суду з прав людини (рішення Олссон проти Швеції від 24.03.1988), запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічний підхід має бути застосований і в разі, коли має місце протиправна бездіяльність органу влади щодо неприйняття відповідного рішення у відносинах, коли обставини свідчать про наявність всіх підстав для його прийняття.

Також, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи ці підходи до справи, що розглядається, суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні дискреційні повноваження у відповідача.

З огляду на це, саме зобов`язання ради надати дозвіл є найбільш ефективним способом захисту порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №818/1817/17, від 15.06.2021 у справі №810/2245/18, від 15.06.2021 у справі №818/1905/17.

Підстав для повторного зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивачки суд не вбачає, оскільки таке не є ефективним способом відновлення порушеного права, з огляду на те, що за результатами повторного розгляду позивачці може бути знову протиправно відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що призведе до необхідності повторного звернення до суду.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат визначені у статті 139 КАС України.

При зверненні до суду з даним позовом позивачкою сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який підлягає стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Інші судові витрати позивачкою до стягнення не заявлялись.

Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області (вул. Центральна, буд. 7, м. Приморськ, Запорізька область, 71102) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 26 рішення №46 шістнадцятої сесії дев`ятого скликання Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області від 28.08.2021 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Приморську міську раду Бердянського району Запорізької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, згідно ст.116, 118 Земельного кодексу України, для ведення особистого селянського господарствам за рахунок земель комунальної власності Приморської ОТГ (с.Лозуватка), яка межує з земельною ділянкою комунальної форми власності кадастровий номер: 2324883900:02:039:0004, на підставі графічних матеріалів з позначкою бажаного місця розташування, орієнтованою площею 2.000 га.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Приморської міської ради Бердянського району Запорізької області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано «15» липня 2022 року.

СуддяР.В. Кисіль