Рішення

від 30.05.2022 по справі 481/1683/21

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/1683/21

Провадж.№ 2/481/34/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року м. Новий Буг

Новобузький районний суд Миколаївськоїобласті в складі: головуючої судді Ціпивко І.І., з участю секретаря судового засідання Асмолової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Новий Буг Миколаївської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального закладу фахової передвищої освіти "Новобузький фаховий педагогічний коледж" Миколаївської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

з участю сторін: позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Сударикова Г.В. та представника відповідача Круль В.,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою та просить визнати протиправним та скасувати наказ № 143/к від 30.11.2021 року, виданий комунальним закладом фахової передвищої освіти "Новобузький фаховий педагогічний коледж" Миколаївської обласної ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 прибиральника службових приміщень» та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час відстороненням від роботи з 03.12.2021 по день ухвалення рішення, стягнувши судові витрати на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка покликалася на те, що з 06.03.2008 року була прийнята на роботу до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» та була зарахована на посаду вахтера навчального корпусу. В подальшому 02.06.2008 року переведена на посаду прибиральника навчального корпусу цього ж закладу. В період виконання своїх обов`язків 03.11.2021 року керівництвом навчального закладу її було повідомлено про обов`язкове профілактичне щеплення проти Covid-19 та роз`яснено, що з 08.11.2021 року на період дії карантину щеплення проти Covid-19 обов`язкове для працівників навчального закладу, тому їй необхідно надати документ про вакцинацію або документ про заборону вакцинації і в разі ненадання вказаних документів до 05.11.2021 року, з 08.11.2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпПУ та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Проте зазначені документи вона не надала, відтак 30.11.2021 року її було відсторонено від роботи з 03.12.2021 року на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати. Вважає такий наказ таким, що порушує її право на працю гарантоване Конституцією України та суперечить приписам ст. 46 КЗпПУ та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». За весь період її роботи керівництвом закладу не було встановлено порядку та термінів проведення щеплення проти Covid-19, таке щеплення не передбачено ні трудовим договором, ні наказом про прийняття на роботу, ні її посадовою інструкцією, а також відсутнє у календарі обов`язкових профілактичних щеплень.

Представником відповідача Комунального закладу фахової передвищої освіти Новобузький фаховий педагогічний коледж" Миколаївської обласної ради подано відзив на позовну заяву, в якому останній повністю заперечує позов та просить у його задоволенні відмовити з наступних підстав. Зокрема, підтверджує те, що позивач дійсно з 2008 року перебуває з відповідачем у трудових відносинах та станом на час відсторонення працювала на посаді прибиральника службових приміщень.

У зв`язку з тим, що позивачка категорично відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення проти Covid-19 і не надала довідки про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення такого щеплення, наказом в.о. директора Комунального закладу фахової передвищої освіти Новобузький фаховий педагогічний коледж" Миколаївської обласної ради №143/к від 30.11.2021 року її було відсторонено від роботи з 03.12.2021 року без збереження заробітної плати, який було їй вручено негайно цього ж дня. Виданню згаданого наказу передувало вручення 03.11.2021 року позивачу повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення від 01.11.2021 року, та відповідно складений 30.11.2021 року акт про відмову позивача надавати будь-які документи, що зазначені у повідомленні, а також проінформовано про наслідки такої відмови. Частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМУкраїни від09.12.2020№1236 врегульовано порядок вакцинації окремих категорій працівників. У зв`язку з невиконанням згаданих норм 30.11.2021 року ОСОБА_1 було відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, про що видано відповідний наказ, який є законним та обґрунтованим. Під час відсторонення дотримано вимоги ст.46 КЗпП України, а тому просить відмовити задоволенні позову в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи, виключно в яких у силу вимог ч. 1 ст.174ЦПК України викладаються вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, не надходило.

Заяви та клопотання сторін та процесуальні рішення, постановлені по справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 грудня 2021 року головуючим суддею визначено суддю Ціпивко І.І.

Ухвалою судді Новобузького районного суду Миколаївської області від 23.12.2021 року відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права щодо подачі відзиву та доказів у справі.

Розгляд справи по суті відбувся 26.01.2022 року та 31.05.2022 року за участі позивачки ОСОБА_1 , її представника адвоката Сударикова Г.В., представників відповідача ОСОБА_2 (26.01.2022 року) та ОСОБА_3 (31.05.2022).

Узагальнення доводів сторін та інші процесуальні дії у справі.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Судариков Г.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позові, просили їх задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 (26.01.2022 року) та ОСОБА_3 (31.05.2022) позов заперечили з підстав, наведених у відзиві.

Суд відповідно до вимог ч. 7 ст.81ЦПК України розглянув можливість самостійно збирати докази і не знайшов підстав для реалізації такого свого права, оскільки ніщо не ставить під сумнів добросовісність здійснення учасниками справи своїх процесуальних прав та обов`язків.

Таким чином, враховуючи таку засаду цивільного судочинства як змагальність, а також те, що в даному процесі кожна сторона мала рівні можливості відстоювати свою позицію в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом, дана справа буде вирішена на основі зібраних доказів з покладенням на сторін ризику настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням тієї чи іншої процесуальної дії. Обставини справи встановлюватимуться таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

В будь-якому випадку право на справедливий судовий розгляд забезпечується, серед іншого, процедурою апеляційного перегляду судових рішень, де сторона не позбавлена можливості подання нових доказів, якщо буде доведено поважність причин їх неподання в суді першої інстанції (ч. 3 ст. 367 ЦПК України). Тому, якщо у сторін наявні ті чи інші аргументи або докази, на які даним судовим рішенням не буде надано відповіді, така сторона вправі навести їх в апеляційній скарзі, одночасно вказавши причини неподання їх суду першої інстанції.

Відтак суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності судового процесу, оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 06.03.2008 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж» та була зарахована на посаду вахтера навчального корпусу, з 02.06.2008 року переведена на посаду прибиральника навчального корпусу цього ж закладу, про що свідчить копія трудової книжки НОМЕР_1 .

03.11.2021 року ОСОБА_1 вручено повідомлення №171 від 01.11.2021, згідно з яким повідомлено її, що з 08.11.2021 року на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. На підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 за № 2153 та пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 за № 1236 відповідач просив позивачку в термін до 05.11.2021 надати документ, котрий підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19, наприклад: документ, котрий підтверджує отримання повного курсу вакцинації або одну дозу дозволеної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою дводобової вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозової вакцини чи двома дозами дводобової вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також позивачці запропоновано надати довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 за № 595. Одночасно вказаним позивачку повідомлено, що в разі якщо до 05.11.2021 вона не надасть одного із зазначених документів, то її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та роз`яснено наслідки такого відсторонення.

Згідно акту № 3 від 30.11.2021 року, складеного комісією КВНЗ «Новобузький педагогічний коледж», ОСОБА_1 запропонували надати один із документів про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації на підставі повідомлення від 01.11.2021 року, її проінформовано про правові наслідки ухилення від такого та відповідно про відсторонення від роботи, на що остання відмовилася.

Наказом в.о. директора Комунального закладу фахової передвищої освіти «Новобузький фаховий педагогічний коледж» Миколаївської обласної ради №143/к від 30.11.2021 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, ОСОБА_1 , прибиральника службових приміщень відсторонено від роботи з 03.12.2021 року на час відсутності щеплення проти Covid-19 без збереження заробітної плати.

Згідно з довідкою про доходи від 06.12.2021 року сума доходу ОСОБА_1 на посаді прибиральника службових приміщень у КЗФПО «Новобузький фаховий педагогічний коледж» за період з 01.06.2021 по 30.12.2021 становить 45463 грн24 коп.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з незгодою позивачки із відстороненням від роботи у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, відсутності довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень чи негативних результатів ПЛР та антиген-тестування.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Кодексу законівпро працюУкраїни (далі - КЗпП України), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII), Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» (далі - Закон №555-IX), Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» (далі - Закон №4004-XII), наказу МОЗвід 04.10.2021№2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням» (далі - Наказ) та постанови КМУвід 09.12.2020№ 1236«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» (далі - Постанова).

Так, стаття 3Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону № 2801-XII державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Закон №1645-III (ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб») визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Так, згідно з положеннями ст.1Закону №1645-III протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями ч. 1, 3 ст.11Закону №1645-III встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до ч. 1 ст.12Закону №1645-III профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, ч. 2, 3 ст.12Закону №1645-III передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, з конструкції та змісту норми ст.12Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Відповідно до приписів частини 1 статті 46КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і в інших нормативно-правових актах.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року в справі №17/81-97 (№12-рп/98), в якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному в значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законівпро працюУкраїни термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальної, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 №595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія/імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).

08.11.2021 набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерстваохорони здоров`явід 4жовтня 2021року №2153 (далі - перелік); 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; 3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1Закону України«Про оплатупраці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

З огляду на приписи ч. 4 ст.10ЦПК України суд враховує норми ст.8Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободправо на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) ЄСПЛ нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.

Окрім цього, суд відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, які існують між сторонами, правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 20 березня 2018 року в справі №337/3087/17 (2-а/337/236/2017). Зокрема Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року в справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Оцінка доказів судом та висновки суду за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом переконливості своїх вимог шляхом надання доказів є однією з основних засад судочинства (стаття 129 Конституції України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Статтею 17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивачка ОСОБА_1 працює у КЗФПО «Новобузький фаховий педагогічний коледж» на посаді прибиральника службових приміщень.

На виконання вимог наказу МОЗУкраїни від04.10.2021№2153 та постанови КМУвід 09.12.2020№1236 в.о. директора КЗФПО «Новобузький фаховий педагогічний коледж» 30.11.2021 наказом №243-к відсторонив ОСОБА_1 від роботи з 03.12.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивачка та її представник, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликаються на те, що обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не передбачена, тому відсторонення її від посади є незаконним, окрім цього таке порушує її право на працю, яке гарантоване Конституцією України.

Водночас, представники відповідача, заперечуючи повністю проти позову, покликаються на те, що профілактичне щеплення проти COVID-19 для позивачки як працівника закладу загальної середньої освіти є обов`язковим, оскільки це передбачено наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, а відсторонення її від роботи у зв`язку з відсутністю відповідного щеплення передбачено постановою КМУвід 09.12.2020№1236 (з відповідними змінами). Наведені нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає аргументи позивачки та її представника помилковими, аргументи представників відповідача належним чином обґрунтованими та мотивованими.

Суд критично оцінює доводи позивачки стосовно того, що проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не становить загальнообов`язкового характеру, а тому не підпадає правовому регулюванню нормами статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Так, системний аналіз норм статті 12Закону №1645-III та норм статті 27Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але й іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу в системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України. Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу МОЗ та питань щодо його законності не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Таким чином, якщо ставити питання обов`язковості вакцинування для працівників з наведеного вище переліку наказом МОЗ № 2153, то його можуть не робити лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Позивачка ОСОБА_1 не надала суду доказів, що вона має такий стан здоров`я, що є перешкодою для вакцинування, тобто наявності в неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення.

Відповідач, видавши оспорюваний наказ, застосував відсторонення позивачки від роботи, оскільки це прямо передбачено на рівні законодавства, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236, що є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.

Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним із засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Вирішуючи справу по суті, суд виходить із того, що ОСОБА_1 є працівником закладу освіти. За змістом посадових обов`язків її праця передбачає щоденний контакт як із іншими працівниками, так із здобувачами освіти.

Під час судового засідання судом встановлено, що позивачка здійснила усвідомлений вибір щодо відмови від загальнообов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Такий вибір ОСОБА_1 був самостійним і таким, що відповідав волі останньої.

Водночас суд враховує те, що позивачка була належним чином повідомлена про необхідність проходження загальнообов`язкового профілактичного щеплення. Таке повідомлення було проведено у розумний строк, відтак позивачці був наданий достатній час на проходження останнього.

Щодо твердження позивачки про порушення права на працю.

Суд зазначає, що право позивачки на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з нею не припинений і за нею зберігається робоче місце, а відсторонення її від роботи проведено відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства, яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти, що містить інші випадки, не передбачені нормою ст. 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Також суд констатує, що інтереси позивачки не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян, і у співвідношенні статей 3 та 43Конституції України саме стаття 3Конституції України має пріоритет.

Відповідно до статті 26Закону України«Про освіту» керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти. Суд вважає, що керівник навчального закладу, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивачки від роботи.

На підставі вищевикладеного, аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою відповідно до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного позивачкою не надано.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

А відтак інші доводи сторін не аналізуються судом та не спростовуються, оскільки на висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову не впливають.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

В п. 27 постанови №2Пленуму ВерховногоСуду Українивід 12.06.2009«Про застосуваннянорм цивільногопроцесуального законодавствапри розглядісправ усуді першоїінстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Враховуючи наведене, зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд дійшов переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч. 1 та ч. 2 ст.141ЦПК України судовийзбір покладаєтьсяна сторонипропорційно розмірузадоволених позовнихвимог. Іншісудові витрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову-на відповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , а тому судові витрати слід віднести на її рахунок.

Керуючись ст.ст.12,13,81,223,229,247,258,259,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального закладу фахової передвищої освіти "Новобузький фаховий педагогічний коледж" Миколаївської обласної ради про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Усі судові витрати позивачки віднести на її рахунок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Відповідач: комунальний заклад фахової передвищої освіти "Новобузький фаховий педагогічний коледж "Миколаївської обласної ради, юридична адреса: 55601, Миколаївська область Баштанський район м. Новий Буг, вул. Івана Огієнка, 4, код ЄДРПОУ 02125450.

Повний текст судового рішення складено 06.06.2022 року.

Суддя І.І. Ціпивко