Постанова

від 15.06.2022 по справі 808/1175/16

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2022 року м. Дніпросправа № 808/1175/16

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

за участю секретаря судового засідання Ліненко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року (суддя Каракуша С.М.) в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою діяльністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №0000321401 від 18.03.2016, яким визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 765078 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 510052 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 255026 грн., та №0000331401 від 18.03.2016, яким визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 559141 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 372761 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 186380 грн. 50 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що висновки податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення фінансово-господарських операцій між ТОВ «ТК «Спецзапчасть» та ТОВ «Аквілея», на думку позвиача, є безпідставними, оскільки ґрунтуються виключно на доводах на поясненнях директора ТОВ «Аквілея». Позивач вказує на відсутність рішення у кримінальній справі відносно директора ТОВ «Аквілея», та зазначає, що на підтвердження факту здійснення фінансово-господарських взаємовідносин були надані усі первинні документи, які підтверджують рух активів, жодного зауваження до змісту або форми яких податковим органом у акті перевірки не зазначено. Також позивач зазначив, що товари та послуги, придбані у ТОВ «Аквілея», використані у власній господарській діяльності, що також підтверджується первинними документами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аквілея» у періоді, що перевірявся, з огляду на те, що директор контрагента - ОСОБА_1 заперечує свою причетність до фінансово-господарської діяльності зазначеного суб`єкта господарювання, підписання від його імені будь-яких документів, подання податкової та іншої звітності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що надані платником первинні документи підтверджують фактичне здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Аквілея» у періоді, що перевірявся. Також апеляційний суд зазначив, що відповідач не надав доказів проведення експертиз на предмет зрівняння/відповідності підпису свідка, директора ТОВ «Аквілея» - ОСОБА_1 , підписам, що містяться на первинних документах, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у протоколі допиту свідка ОСОБА_1 фактів.

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2021 року касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задоволено частково, постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2016 року скасовано, справу №808/1175/16 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд у своїй постанові від 19 лютого 2021 року, зазначив про те, що внаслідок неповного з`ясування обставин справи суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, не забезпечив при цьому повного і всебічно з`ясування обставин в адміністративній справі, не вжив визначених законом заходів, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема, не з`ясував, хто підписував первинні документи, не допитав директора ТОВ «Аквілея» - ОСОБА_1 в якості свідка з метою з`ясування достовірності пояснень, на які посилається контролюючий орган. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою та не встановив, чи наявні у контрагента необхідні основні засоби та трудові ресурси для виконання взятих на себе за договором поставки та агентською угодою зобов`язань. Не дослідив економічну доцільність здійснення відповідних господарських операцій, необхідність та економічну доцільність залучення зазначеного контрагента.

Вказані обставини стали підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Перевіряючи постанову суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено зокрема про те, що реальність отримання позивачем від ТОВ «Аквілея» товарів і послуг, та постачання ним товарів на адресу вказаного контрагента підтверджені необхідними первинними документами, які складалися внаслідок фактичного здійснення господарських операцій, та які беззаперечно свідчать про факт руху активів позивача у процесі господарської діяльності в перевіряємий період. Позивач також вказав про те, що висновки суду першої інстанції ґрунтуються лише на інформації, отриманій податковим органом в ході розслідування кримінальної справи, зокрема, на протоколі допиту ОСОБА_1 від 10.01.2014, проте, судом першої інстанції не враховано, що з 10.01.2014 жодних дій направлених на закінчення досудового розслідування і направлення справ до суду не вчинено, а ОСОБА_1 згідно ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців продовжує перебувати керівником ТОВ «Аквілея».

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, зокрема вказав про те, що судом першої інстанції було досліджено всі надані до справи документи, проте зважаючи на те, що вони були підписані особою, яка заперечує свою участь у діяльності цього товариства, їх неможливо вважати належним чином оформленими.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що посадовими особами відповідача у період з 01.03.2016 по 09.03.2016 проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» з питань фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Аквілея», TOB «Капіталбуд Сервіс», TOB «Компанія «Укрпромторг», TOB «Семикс», TOB «Бізнесленд», TOB «Некст Левел Солюшнз», TOB «Імперіал Бренд», TOB «Грейн Опт», TOB «Гранада Груп», TOB «Передтеча», TOB «Венцедор Компані» за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт перевірки № 21/08-01-14-01-12/36549406 від 15.03.2016.

За висновками акта перевірки відповідачем встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» вимог:

-підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.4, пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 510052,00 грн;

-підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 372761,00 грн, у тому числі: за січень 2013 року - 32278,00 грн, за лютий 2013 року - 154513,00 грн, за березень 2013 року - 126747,00 грн, за квітень 2013 року - 26517,00 грн, за травень 2013 року - 32706,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення - рішення від 18.03.2016:

-№0000321401, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 765078,00 грн, зокрема, за основним платежем - 510052,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 255026,00 грн;

-№0000331401, яким позивачу визначено грошове зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 559141,50 грн, зокрема, за основним платежем - 372761,00 грн і за штрафними (фінансовими) санкціями - 186380,50 грн.

Правомірність винесення відповідачем податкових повідомлень-рішень 0000321401 та №0000331401 є предметом судового розгляд у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною другою статті 3 вказаного вище Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Із зазначеного слідує, що наслідки господарської операції можуть враховуватися суб`єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні об`єкту оподаткування податком на прибуток підприємств, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

З матеріалів справи встановлено, що між позивачем (далі - Покупець) та ТОВ «Аквілея» (далі - Продавець) укладено договір поставки від 22.11.2012 №2211-7, за умовами якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця запасні частини до автотракторної техніки, а Покупець прийняти цей Товар та сплатити за нього на умовах цього договору.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав суду копії: рахунку-фактури №090125 від 09.01.2013, видаткової накладної №090126 від 09.01.2013, податкової накладної №590 від 09.01.2013 на суму 95245,08 грн., у тому числі ПДВ 15874,18 грн.; рахунку-фактури №140128 від 14.01.2013, видаткової накладної №140129 від 14.01.2013, податкової накладної № 619 від 14.01.2013 на суму 64838,28 грн., у тому числі ПДВ 10806,38 грн.; рахунку-фактури № 230125 від 23.01.2013, видаткової накладної № 230124 від 23.01.2013, податкової накладної №716 від 23.01.2013 на суму 33587,40 грн., у тому числі ПДВ 5597,90 грн.; рахунку-фактури № 070223 від 07.02.2013, видаткової накладної № 070225 від 07.02.2013, податкової накладної № 557 від 07.02.2013 на суму 195771,66 грн., у тому числі ПДВ 32628,61 грн.; рахунку-фактури №140222 від 14.02.2013, видаткової накладної № 140224 від 14.02.2013, податкової накладної № 611 від 14.02.2013 на суму133029,60 грн., у тому числі ПДВ 22171,60 грн.; рахунку-фактури №200224 від 20.02.2013, видаткової накладної № 200226 від 20.02.2013, податкової накладної № 716 від 20.02.2013 на суму 293279,39 грн., у тому числі ПДВ 48879,89 грн.; рахунку-фактури №010330 від 01.03.2013, видаткової накладної № 010327 від 01.03.2013, податкової накладної від 01.03.2013 № 531 на суму 72744,36 грн., у тому числі ПДВ 12124,06 грн.; рахунку-фактури №110328 від 11.03.2013, видаткової накладної № 110329 від 11.03.2013, податкової накладної від 11.03.2013 № 640 на суму 45469,68 грн., у тому числі ПДВ 7578,28 грн.; рахунку-фактури №120332 від 12.02.2013, видаткової накладної № 120327 від 12.03.2013, податкової накладної від 12.03.2013 № 641 на суму 329338,32 грн., у тому числі ПДВ 54889,72 грн.; рахунку-фактури №130327 від 13.03.2013, видаткової накладної №130327 від 13.03.2013, податкової накладної від 13.03.2013 № 663 на суму 15257,04 грн., у тому числі ПДВ 2542,84 грн.; рахунку-фактури №180331 від 18.03.2013, видаткової накладної №180333 від 18.03.2013, податковою накладною № 740 від 18.03.2013 на суму 202884,55 грн., у тому числі ПДВ 33814,09 грн.; рахунком-фактурою № 180330 від 18.03.2013, видаткової накладної № 180332 від 18.03.2013, податкової накладної № 739 від 18.03.2013 на суму 94788,66 грн., у тому числі ПДВ 15796,11 грн.; рахунку-фактури № 010429 від 01.04.2013, видаткової накладної № 010429 від 01.04.2013, податкової накладної від 01.04.2013 № 528 на суму 13444,26 грн., у тому числі ПДВ 2240,71 грн.; рахунку-фактури № 080437 від 08.04.2013, видаткової накладної № 080437 від 08.04.2013, податкової накладної № 638 від 08.04.2013 на суму 6415,02 грн., у тому числі ПДВ 1069,17 грн.; рахунком-фактурою № 150426 від 15.04.2013, видаткової накладної № 150434 від 15.04.2013, податкової накладної № 680 від 15.04.2013 на суму 55040,28 грн., у тому числі ПДВ 9173,38 грн.; рахунку-фактури № 150425 від 15.04.2013, видаткової накладної №150433 від 15.04.2013, податкової накладної № 679 від 15.04.2013 на суму 72231,06 грн., у тому числі ПДВ 12038,51 грн.; рахунку-фактури №220431 від 22.04.2013, видаткової накладної № 220434 від 22.04.2013, податкової накладної № 810 від 22.04.2013 на суму 11968,50 грн., у тому числі ПДВ 1994,75 грн.; рахунку-фактури № 250434 від 25.04.2013, видаткової накладної № 250434 від 25.04.2013, податкової накладної № 823 від 25.04.2013 на суму 19799,10 грн., у тому числі ПДВ 3299,85 грн.; рахунку-фактури № 250435 від 25.04.2013, видаткової накладної №250435 від 25.04.2013, податкової накладної № 824 від 25.04.2013 на суму 176435,28 грн. (т.1 а.с.214-216, 221-223, 227-229, 233-235, 240-242, 247-249; т. 2 а.с.11-13, 17- 19, 23-25, 29-31, 35-37, 42-44, 48-50, 54-56, 60-62, 66-68, 73-75, 79-81, 85-87).

Перевезення придбаних позивачем у ТОВ «Аквілея» за договором поставки запасних частин підтверджено оформленими та перевіреними контролюючим органом товарно-транспортними накладними: № 0901-1 від 09.01.2013, № 1401-1 від 14.01.2013, № 2301-1 від 23.01.2013, № 0702-1 від 07.02.2013, № 1402-1 від 14.02.2013, № 2002-1 від 20.02.2013, № 0103-1 від 01.03.2013, № 1103-1 від 11.03.2013, № 1203-1 від 12.03.2013, № 1303-1 від 13.03.2013, № 1803-1 від 18.03.2013, № 0104-1 від 01.04.2013, 0804-1 від 08.04.2013, № 1504-1 від 15.04.2013, № 2204-1 від 22.04.2013, № 25.04.2013 від 25.04.2013, яким суд першої інстанції під час розгляду справи взагалі не надав будь-якої оцінки.

Крім того, судом першої інстанції також не було враховано доказів на підтвердження факту проведення між позивачем та його контрагентом розрахунків (платіжні доручення, банківські виписки, акт звірки); та документів, якими підтверджено господарські операції по продажу позивачем товару контрагенту ТОВ «Аквілея», а саме: рахунки № СФ0000077 від 17.01.2013, № СФ0000104 від 25.01.2013, № СФ0002261 від 08.12.2012, СФ0000365 від 28.02.2013, № СФ0000365 від 22.02.2013, № СФ0000410 від 28.02.2013, № СФ0000470 від 11.03.2013, № СФ0000471 від 11.03.2013, № СФ0000581 від 22.03.2013, № СФ0000445 від 04.03.2013, № СФ0000978 від 30.04.3013, № СФ0000826 від 15.04.2013, № СФ0000615 від 26.03.2013, накладні № РН-17017 на суму 33929,00 грн., у тому числі ПДВ 5654,83 грн., № РН-25012 на суму 17944,56 грн., у тому числі ПДВ 2990,76 грн., № РН-28011 на суму 45809,16 грн., у тому числі ПДВ 7634,86 грн, № РН-28027 на суму 126485,28 грн., у тому числі ПДВ 21080,88 грн. по якій було повернуто запчастини на суму 1680,00 грн. (ПДВ -280,00 грн), № РН-28028 на суму 88492,68 грн., у тому числі ПДВ 14748,78 грн., № РН-28029 на суму 73710,12 грн., у тому числі ПДВ 12285,02 грн. по якій повернуто запчастин на суму 29395,80 грн. (ПДВ-4899,30 грн.), № РН-11036 на суму 29395,80 грн., у тому числі ПДВ 4899,30 грн., № РН-11037 на суму 1680,00 грн., у тому числі ПДВ 280,00 грн., № РН-290311 на суму 231360,83 грн., у тому числі ПДВ 38560,14 грн., № РН-290310 на суму 66631,68 грн., у тому числі ПДВ 11105,28 грн., № РН-30045 на суму 122789,58 грн., у тому числі ПДВ 20464,93 грн., № РН-30044 на суму 29302,93 грн., у тому числі ПДВ 4883,82 грн., № РН-30048 на суму 30031,92 грн. в тому числі ПДВ 5005,32 грн.

Також між позивачем (далі - Замовник) та ТОВ «Аквілея» (далі - Агент) укладено агентську угоду від 10.01.2013 №1001/17, за умовами якої Замовник доручає, а Агент приймає на себе зобов`язання надавати маркетингові послуги Замовнику з продажу товару, зазначеного Замовником, асортимент якого обумовлюється в дорученні, яке є невід`ємною частиною угоди. Агент здійснює пошук партнерів, проводить попередні переговори, готує контракти, угоди та договори, надає інші послуги, що сприяють складанню договорів та інших угод між замовником та партнерами.

Згідно з дорученням до агентської угоди № 1001/17 від 10.01.2013 Агенту доручено провести пошук покупця на екскаватор ВЭКС-20К в кількості 1 шт. на умовах продажу не нижче 1500000,00 грн. Строк виконання доручення до 31.05.2013.

Довіреністю № 01-01 від 10.01.2013 Замовник уповноважив Агента здійснювати наступні дії: узгоджувати ціни; умови поставки; договори; проводити попередні переговори від імені Замовника відносно реалізації товару, обумовленого в дорученні від 10.01.2013. Довіреність видана строком до 31.05.2013.

На підтвердження фактичного виконання умов зазначеного договору позивач надав копії: звітів агента №1 від 20.01.2013, №2 від 20.02.2013, (т.2 а.с.102, 103), рахунку-фактури № 200226 від 20.02.2013, податкової накладної № 738 від 20.02.2013 на суму 305000 грн., у тому числі ПДВ 50833,33 грн. (а.с.104-105 т.2); Доручення, яке є Додатком № 1 від 10.01.2013 до Агентської угоди строком дії до 31.05.2013 (т.2 а.с.100); Довіреності № 01-01 від 10.01.2013 строком дії до 31.05.2013 (т.2 а.с.101).

Позивачем було відображено в бухгалтерському обліку отримані у ТОВ «Аквілея» послуги проводками: ДТ93 «Витрати на збут» КТ 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», та ДТ6415 «ПДВ» Кт631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».

З наданих позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Аквілея» первинних документів можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування придбаного товару та наданих послуг, їх кількість та вартість, надано докази сплати коштів за них, що свідчить про належне документальне підтвердження господарських операцій, відповідно, позивачем підтверджено показники, відображені у податковій звітності.

Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Більш того, надані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання вказаних правочинів, дійсно відбулися.

Натомість доводи контролюючого органу щодо відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Аквілея» обумовлені тим, що всі бухгалтерські документи, що стосуються ТОВ «Аквілея» за січень-травень 2013 року складені з порушенням статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та не можуть бути підставою для бухгалтерського і податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з податку на прибуток та ПДВ, оскільки директор ТОВ «Аквілея» ОСОБА_1 заперечує свою участь у створенні та діяльності зазначеного підприємства, зокрема й у підписані будь-яких первинних документів (аркуші акта перевірки 62-63, 72, 80,81) (т. 1 а.с. 60-61, 65-зворот, 69-зворот, 70).

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань, ОСОБА_1 є засновником та керівником ТОВ «Аківлея», у тому числі, станом на момент розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції.

Допитана як свідок 10.01.2014 у кримінальному провадженні № 12013080000000202 від 03.10.2013 ОСОБА_1 заперечувала свою участь у фінансово-господарській діяльності ТОВ «Аквілея», підписання документів фінансово-господарської діяльності, подання від ТОВ «Аквілея» податкової та іншої звітності, у тому числі поставку товарів і послуг від власного імені та від імені ТОВ «Аквілея» позивачу (т. 5, а.с. 173-191).

Відповідно до інформації слідчого відділу ФР ГУДФС у Запорізькій області від 31.05.2016, слідчим управлінням здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014080000000240 від 25.07.2014 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частини 2 статті 357, частини 1 статті 366, частини 2 статті 205 Кримінального кодексу України за фактом фіктивного підприємництва ТОВ «Аквілея». Відповідно до доручення прокурора Запорізької області від 23.02.2016 усі матеріали кримінального провадження передано слідчому управлінню Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (т. 6, а.с. 42).

При цьому, суд першої інстанції під час розгляду даної справи здійснював заходи щодо забезпечення явки ОСОБА_1 у судове засідання з метою її допиту як свідка, у тому числі шляхом приводу (т. 6, а.с. 45). Проте, не зважаючи на вжиті судом першої інстанції заходи, забезпечити явку ОСОБА_1 у судове засідання та допитати її як свідка не виявилось можливим.

Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема про те, що суд апеляційної інстанції не з`ясував хто підписував первинні документи та не допитав директора ТОВ «Аквілея» ОСОБА_1 в якості свідка з метою з`ясування достовірності пояснень, на які посилається контролюючий орган.

При новому апеляційному розгляді справи на виконання приписів Верховного Суду щодо необхідності допиту ОСОБА_1 як свідка, судом апеляційної інстанції: направлено запит до Управління ДМС України в Запорізькій області про надання інформації щодо реєстрації місця проживання громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 7, а.с. 7); отримано відповідь від Управління ДМС України в Запорізькій області із зазначеною адресою місця проживання громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме АДРЕСА_1 (т. 7, а.с. 29); на встановлену адресу місця проживання громадянки ОСОБА_1 неодноразово направлено повістки про виклик ОСОБА_1 як свідка, частину з яких вона отримала, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, проте остання повістка про виклик не була доставлена ОСОБА_1 та повернулась на адресу суду апеляційної інстанції з причин «Відмітка про не вручення: адресат відсутній».

Таким чином, не зважаючи на вжиті судом апеляційної інстанції заходи, ОСОБА_1 на виклики суду не з`явилась, що позбавило суд апеляційної інстанції можливості допитати останню як свідка у даній справі.

Поряд із зазначеним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 148 КАС України до належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов`язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи Національної поліції України з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.

Привід до суду не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, осіб з інвалідністю першої і другої груп, жінок, які доглядають дітей віком до шести років або дітей з інвалідністю, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть бути допитані як свідки.

Із аналізу наведеного слідує те, що суд під час розгляду адміністративної справи має право застосувати привід свідка, у разі неявки останнього у судове засідання без поважних причин, однак такий привід має застосовуватись лише за відсутності обставин, передбачених ч. 2 ст. 148 КАС України, які унеможливлюють його застосування.

Вирішуючи питання про привід свідка суд апеляційної інстанції враховував висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справі «Береза проти України» (заява №67800/12), відповідно до яких Суд наголосив на тому, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, аби будь-яке позбавлення свободи було «законним», і це включає умову, що воно має здійснюватися «відповідно до процедури, встановленої законом». У цьому випадку Конвенція по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріальних і процесуальних норм, але, крім того, вимагається, щоб будь-яке позбавлення свободи відповідало меті статті 5 Конвенції, а саме: захисту особи від свавілля (див. рішення у справі «Вітольд Литва проти Польщі» (Witold Litwa v. Poland), заява № 26629/95, пункти 72 і 73, ЄСПЛ 2000-III).

Відповідно до другого аспекту підпункту «b» пункту 1 статті 5 Конвенції затримання дозволяється для того, щоб «забезпечити виконання» обов`язку, встановленого законом. Це стосується випадків, коли закон дозволяє затримати особу з метою примусити її виконати покладене на неї особливе та конкретне зобов`язання, яке вона до того моменту не виконувала (див. згадані рішення у справах «Енгель та інші проти Нідерландів» (Engel and Others v. the Netherlands), пункт 69, «Гузарді проти Італії» (Guzzardi v. Italy), пункт 101, та рішення у справах «А.Д. проти Туреччини» (A.D. v. Turkey), заява № 29986/96, пункт 20, від 22 грудня 2005 року, та «Лолова-Караджова проти Болгарії» (Lolova-Karadzhova v. Bulgaria), заява № 17835/07, пункт 29, від 27 березня 2012 року).

Необхідно забезпечувати баланс між важливими для демократичного суспільства інтересами забезпечення негайного виконання відповідного обов`язку та забезпечення права на свободу. Важливими чинниками для забезпечення такого балансу є характер зобов`язання, що випливає із відповідного законодавства, у тому числі його основний об`єкт і мета, затримана особа та конкретні обставини, що призвели до затримання, а також тривалість затримання (див. рішення у справах «Ілля Стефанов проти Болгарії» (Iliya Stefanov v. Bulgaria), заява № 65755/01, пункт 72, від 22 травня 2008 року, та «Соаре та інші проти Румунії» (Soare and Others v. Romania), заява № 24329/02, пункт 236, від 22 лютого 2011 року).

З урахуванням зазначеного Європейський суд з прав людини у справі у справі «Береза проти України» (заява №67800/12) дійшов висновку про порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв`язку зі здійсненням приводу заявника як свідка.

Таким чином, вирішуючи питання можливості здійснення приводу ОСОБА_1 як свідка у даній справі, оцінивши пропорційність між негативними наслідками неприбуття такої особи до суду та недотримання її права на свободу, з урахуванням того, що ОСОБА_1 має зареєстроване місце проживання в іншій області ( АДРЕСА_1 ) та відсутні дані, про не розповсюдження на ОСОБА_1 обмежень щодо застосування приводу, визначених ч. 2 ст. 148 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування такого приводу під час апеляційного перегляду постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року.

Разом з цим, дослідивши обставини допиту ОСОБА_1 як свідка під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014080000000240, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протоколи допиту свідків та інші документи, зібрані в рамках певного досудового розслідування, не можуть вважатись належними доказами в адміністративному судочинстві.

При цьому, з матеріалів даної справи встановлено, що ні на момент проведення податкової перевірки та фіксації її наслідків, ні станом на час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, інформація стосовно порушення кримінальної справи та винесення вироку щодо директора ТОВ «Аквілея» ОСОБА_1 відсутня, у тому числі така інформація відсутня і в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Відповідачем доказів зворотного не надано.

Оцінка документів як письмових доказів здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого в статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Сам факт отримання свідчень (пояснень) посадової особи суб`єкта господарської діяльності не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій, здійснених між платником та його контрагентом. Під час проведення господарських операцій платник податку може бути і необізнаним щодо дійсного стану правосуб`єктності свого постачальника і реально отримати від нього товари (роботи/послуги), незважаючи на те, що контрагент можливо і має намір щодо порушення податкового законодавства.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 08 липня 2022 року у справі № 826/8391/17, від 20 червня 2022 року у справі № 640/8636/19, від 09 липня 2020 року у справі № 826/9561/17, від 04 вересня 2020 року у справі № 1640/2783/18, від 25 вересня 2019 року у справі № 817/992/15.

Верховний Суд у постанові від 07 червня 2021 року у справі №520/5149/19 також зазначив, що докази, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, за відсутності відповідного вироку суду, самі по собі не можуть бути доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків. В силу положень статті 95 Кримінального процесуального кодексу України, інформація, що міститься в протоколі допиту, отриманому на стадії досудового слідства, до ухвалення вироку в рамках кримінального провадження, може бути визнана як доказ в адміністративному судочинстві виключно за умови підтвердження таких показань особою у судовому засіданні під час розгляду справи. Таким чином, матеріали кримінального провадження не можуть слугувати доказом вчинення податкового правопорушення. Викладені у них відомості повинні бути перевірені за допомогою належних засобів доказування.

Підсумовуючи вищенаведене та з урахуванням відсутності порушення кримінальної справи та винесення вироку щодо директора ТОВ «Аквілея» ОСОБА_1 , колегія суддів дійшла висновку, що доводи останньої, викладені в протоколі допиту як свідка під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014080000000240, не можуть бути єдиними, беззаперечними та достатніми доказами відсутності реального характеру господарських операцій, які відбулись між позивачем та ТОВ «Аквілея» у перевіряємий період та фіктивності складених за результатами таких операцій первинних документів.

Більш того, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що доведення наявності або ж відсутності факту порушення платником податків податкового законодавства України не може ґрунтуватись виключно на показаннях свідка, а має доводитись сукупністю доказів у справі, у тому числі, з огляду на те, що свідок може змінювати свої показання у процесі кримінального провадження та на стадії судового розгляду справи, чи взагалі відмовитись від раніше наданих показань.

При цьому, як зазначалось вище, з наданих позивачем на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Аквілея» первинних документів можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування придбаного товару та наданих послуг, їх кількість та вартість, надано докази сплати коштів за них, що свідчить про належне документальне підтвердження господарських операцій, у той час як, відповідачем не наведено жодних належних та достатніх доказів того, що первинні документи і податкова звітність позивача у перевіряємий період є дефектними або містять недостовірну інформацію.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити про те, що до спірних у цій справі правовідносин не підлягає застосуванню викладена у постанові від 22.03.2016 по справі №810/6201/14 правова позиція Верховного Суду України, на яку посилається суд першої інстанції, про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним, оскільки вказана позиція суду обґрунтована не тільки поясненнями свідка по кримінальній справі, а й висновком почеркознавчої експертизи, призначеної в рамках кримінального провадження, згідно якої підписи на фінансово-господарських документах, у тому числі й на первинних виконані не керівником підприємства - контрагента позивача.

Натомість, у даній справі відповідачем не надано доказів проведення експертиз на предмет зрівняння підпису свідка ОСОБА_1 на первинних документах ТОВ «Аквілея»

Поряд із зазначеним, колегія суддів звертає увагу на те, що висновком Верховного Суду, викладеному у постановах по справам №826/7704/16 від 19.06.2018, №2а/1770/3360/12 від 30.01.2018 критична оцінка надана посиланню контролюючих органів на відсутність у контрагентів позивача власних чи орендованих основних фондів, кваліфікованих фахівців для здійснення діяльності, оскільки сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 №320/1147/19, від 24.11.2020 №813/3034/15 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності.

Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Зазначений висновок відповідає положенням статті 61 Конституції України, якими закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

В даній справі відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Натомість, матеріалами справи підтверджується рух активів (товару) по ланцюгу від постачальника до покупця та зв`язок між фактом придбання товару/надання послуг і господарською діяльністю позивача, по його господарським операціям з ТОВ «Аквілея».

Вищенаведені обставини свідчать про безпідставність висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем податкового законодавства у перевіряємий період та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень від 18.03.2016 №0000321401 та №0000331401.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи не повно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, однак зроблені судом першої інстанції висновки не в повному обсязі відповідають фактичним обставинам справи, тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 29 червня 2016 року підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 6 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин підлягають стягненню з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь позивача судові витрати, понесені ним по сплаті судового збору у розмірі 41712,94 грн., з яких: 19863,30 грн. за подання позовної заяви, 21849,64 грн. за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 29 червня 2016 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області: №0000321401 від 18.03.2016, яким ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» визначено податкове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 765078 грн., у тому числі за основним платежем у сумі 510052 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 255026 грн., та №0000331401 від 18.03.2016, яким ТОВ «Торгова компанія «Спецзапчасть» визначено податкове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 559141 грн. 50 коп., у тому числі за основним платежем у сумі 372761 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 186380 грн. 50 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Спецзапчасть» суму сплаченого судового збору в загальному розмірі 41712,94 грн.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяО.В. Головко

суддяА.В. Суховаров