Постанова

від 11.07.2022 по справі 640/20430/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20430/19 Головуючий у 1 інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Кузьмишиної О.М.

За участю секретаря Шуст Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 09.07.2019 №0020331414.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки позивачем до позовної заяви надано всі первинні документи та докази, які підтверджують повний цикл господарської операції.

04 липня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Головного управління Державної податкової служби у Київській області надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Альфа-Метал-Компані" (код ЄДРПОУ 34202711) з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «Манінг» (код ЄДРПОУ 39127964) за період з 01.09.2018 р. по 30.09.2018 р., за результатами якої складено акт від 24.05.2019 р. № 421/10- 36-14-14/34202711 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 44.1 п. 44.3 ст.44, п. 198.1 п. 198.3 п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2 п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 208 559 грн.

На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.07.2019 р. №0020331414 про збільшення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 208 559,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 104 280,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

В силу пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктами 16.1.2, 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України встановлено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком є обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами п. 185.1 ст. 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.187.1 ст.187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Відповідно до положень пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі Закон № 996-XIV) (у редакції на час виникнення правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до частини 1, 5, 7, 8 статі 9 цього Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Таким чином, підставою для відображення господарських операцій у податковому обліку є фактичне здійснення таких операцій у межах господарської діяльності та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, які розкривають суть та зміст операцій та відображають їх реальне вчинення. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. За відсутності ж факту придбання товарів чи послуг відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.

У зв`язку з наведеним, недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на декларування показників податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також, платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки, від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, суб`єкт підприємницької діяльності повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Манінг» (код ЄДРПОУ 39127964) укладено Договір від 22 серпня 2018 року №63 про поставку труб (а.с. 77).

На виконання умов вказаного Договору ТОВ «Манінг» на адресу позивача відвантажено товар на загальну суму 1 251 356,15 грн., в т. ч. з ПДВ 208 559,36 грн. та складено видаткові накладні та товаро-транспортні накладні, які надано ТОВ «Альфа-Метал-Компані» до перевірки.

Також, на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано: Договори оренди №05/10 від 05.10.2017 р.; №5 від 04.12.2018 р.; №553/18 від 12.09.2018 р.; №2112 від 31.08.2016 р.; №2111 від 31.08.2016 р.; рахунки-фактури №03/09 від 03.09.2018 р.; №108/09 від 18.09.2018 р.; №09/35 від 24.09.2018 р.; видаткові накладні №4 від 03.09.2018 р.; №18 від 10.09.2018 р.; №68 від 18.09.2018 р.; №96 від 20.09.2018 р.; №20 від 10.09.2018 р.; №104 від 21.09.2018 р.; ТТН №4 від 03.09.2018 р.; №18 від 10.09.2018 р.; №68 від 18.09.2018 р.; від 20.09.2018 р.; №20 від 10.09.2018 р.; договори №63 від 22.08.2018 р.; №35 від 21.09.2018 р.; акт №09/35 від 24.09.2018 р.; накази №8-К/2016; №17/2012; № 14-К/2016; №7/2012; платіжні доручення №4968; №4993; №5011; №5039; №5191; №5232; №5274; №5326; №5369; №5390, №5468; №5519; №556; №5588; №5619; №5657; №5690; №5725; №5736; №6029; №6068; №6125; №6179; №6209; №6261; №6260.

На думку позивача, на підтвердження здійснення спірної господарської операції ним надані належним чином оформлені документи, які свідчать про її реальність.

Водночас, представник відповідача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції повідомив, що на підставі аналізу товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) контролюючим органом було встановлено відсутність у позивача ТТН оформлених належним чином, які можуть підтверджувати реальне здійснення надання послуг. Так, якщо ТТН оформлена невірно, вона не може вважатися належним первинним документом бухгалтерського обліку. Також, представник податкового органу зазначив, що підпис відповідальної особи вантажовідправника, а саме ОСОБА_1 у різних ТТН містить різні підписи, що свідчить про неналежність цих доказів.

Колегією суддів встановлено, що в товарно-транспортних накладних від 10.09.2018 р. № 20; від 21.09.2018 р. № 104; від 10.09.2018 р. № 18; від 18.09.2018 р. № 68; від 20.09.2018 р. б/н; від 03.09.2018 р. № 4 - не зазначені модель, тип автомобіля; посвідчення водія; пункт навантаження та розвантаження не містять повної адреси.

Позивач не спростував належними доказами доводи контролюючого органу про дефекти у первинних документах.

Колегія суддів зазначає, що усталеною є практика Верховного Суду, яка полягає в тому, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов`язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Разом з цим, жодних доказів щодо подальшого використання придбаних товарів у виробничому процесі підприємства, або документи щодо подальшої реалізації товару, суду не надав.

Під час апеляційного розгляду справи представник позивача пояснив, що спірний товар з 2018 року не продано, проте, будь-яких доказів щодо зберігання вказаного товару протягом чотирьох років та відповідальних осіб за вказані ТМЦ суду не надав. Копія договору оренди складських приміщень не свідчить про зберігання придбаного товару на складі, визначеному таким договором.

Отже, апелянтом не доведено зв`язок зі своєю господарською діяльністю та ділову мету цієї господарської операції.

Також, колегія суддів зазначає, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податків права на отримання податкових преференцій, оскільки, їх встановлення законодавцем має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, у свою чергу, передбачає здійснення господарських операцій, що є об`єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді витрат та/або податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податків сум витрат та/або податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності.

Таким чином, право на формування податкових вигод виникає у платника податків за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 822/844/16.

При цьому, як вважає відповідач, перевіркою не встановлено реальності господарських операцій з поставки товару від ТОВ «Манінг» до ТОВ «Альфа-Метал-Компані», а відбулося лише оформлення первинних документів.

Згідно з доводами відповідача, в ході податкової перевірки встановлено:

- ТОВ «Манінг» не подано жодних додатків AM (Інформація щодо нарахованої амортизації ) додатків, до рядка 1.2.1 додатка РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток підприємств, податкових розрахунків земельного, транспортного податку тощо, перевіркою неможливо дослідити які матеріально - і технічними потужності перебувають на балансі підприємства, яке в свою чергу / реалізовувало продукцію (труба 530x12 зварна (код 7305), труба 426x7 зварна (код 7305) тощо);

- відсутність матеріально-технічної і технологічної можливості здійснення виробництва, перевезення (навантаження, розвантаження), відповідних обсягів товару (його / фізичного руху) в обмежені проміжки часу;

- відсутні об`єктивно необхідні для вчинення господарської операції - виробничі потужності, транспортні засоби, земельні ділянки;

- керівник ТОВ «Манінг» ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ 3147412010) одночасно перебуває на 6 підприємствах (керівником, бухгалтером, особа що має право підпису);

- відсутнє декларування та отримання послуг на оренду або лізингу, та придбання послуг щодо приміщень, їх опалення, водо-теплопостачання, зв`язку, придбання канцелярських засобів;

- незначна кількість працівників (в особі 4 чоловік), без відповідного придбання послуг по залученню персоналу, сторонніх осіб тощо, та підтвердження наявності спеціальних знань (фаху), оплати;

- фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи унеможливлюють вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції.

- відсутня інформація в друкованих виданнях та всесвітній мережі інформації (пошукові системи), офіційного сайту, заходів/контактів зв`язку;

- повна відсутність ресурсів, та їх залучення (придбання) з дня реєстрації підприємства;

- ТОВ «Манінг» фігурує в 12 судових справах.

Крім того, територіальним управлінням Державного бюро розслідувань було розпочате кримінальне провадження від 19.07.2018 №42018000000001759 за ознаками кримінальних проваджень, передбачених ч.3 ст. 209, ч.3 ст. 212, ч. 2 ст. 364 КК України, у ході якого встановлено, службові особи ТОВ «Манінг», діючи умисно ухилялись від сплати податку на додану вартість, який входить до системи оподаткування, введений у встановленому законом порядку шляхом проведення безтоварних фінансово - господарських операцій, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України коштів в особливо великих розмірах.

Під час апеляційного розгляду справи апелянт наголошував на тому, що судом першої інстанції не враховано лист від 22.08.2018 року, згідно якого, поставлений на адресу ТОВ «Альфа-Метал-Компані» за договором № 63 від 22.08.2018 року товар придбано у неплатника ПДВ, а тому, вказана номенклатура товару і не повинна міститися в Єдиному реєстрі зареєстрованих податкових накладних.

Проте, податковий орган під час апеляційного розгляду справи повідомив, що відповідно до податкової декларації за серпень-вересень 2018 року, ТОВ Манінг» в рядку 10.3 було відображено операції з нульовим показником, що спростовує доводи апелянта про придбання спірного товару (труб) у неплатника ПДВ.

Верховний Суд у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 810/611/14-а зазначив, зокрема, наступне: «…Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду. При цьому вона може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковано не відповідно до їх дійсного економічного змісту або враховано операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру)».

Також, у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 820/13301/14 зазначено, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

При цьому, висловлюючи свою позицію щодо оцінки доданих до матеріалів справи пояснень посадових осіб платника податків - постачальника товарів (послуг), Верховний Суд України вказав, що сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

У постанові Верховного Суду від 10.09.2020 року по справі № 805/3461/16-а зазначається, що: «Відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції: наявність майна, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень як платника, так і контрагента, які б свідчили про наявність товарного характеру операцій, унеможливлюють висновок щодо реальності придбанням товарів (робіт, послуг), фактичного та обґрунтованого вчинення позивачем витрат з їх придбання, наявності правових та фактичних підстав для віднесення сум до складу податкового кредиту».

Отже, наявність обставин, підтверджуючих відсутність реального характеру відповідних операцій, в їх сукупності, свідчить на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 31 січня 2020 року справі №804/14364/15 та від 29 квітня 2021 року у справі №826/17667/15.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом (ТОВ «Манінг») належними первинними документами,

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом було доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал-Компані" та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Метал-Компані» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 14.07.2022 року.