Рішення

від 17.07.2022 по справі 909/409/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.07.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/409/22

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Шкіндер П.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу

за позовом: Івано-Франківська міська рада, вул. Грушевського, буд. 21,м. Івано-Франківськ,76004

до відповідача: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 с. Сарники,Рогатинський район, Івано-Франківська область,77072

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки в розмірі орендної плати в сумі 13 648 грн 55 коп.

ВСТАНОВИВ

Івано-Франківська міська рада звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , в якому просила суд стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі13648,55грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2481грн.

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 16.06.2022 року прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження та ухвалив здійснювати розгляд справи відповідно до приписів ст.252 ГПК України за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами та встановив сторонам строк для подання заяви у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з відповідним обґрунтуванням. Вказаною ухвалою надано відповідачу строк подачі суду (протягом 15 (п`ятнадцяти) календарних днів з дня вручення цієї ухвали) відзиву на позовну заяву і всіх письмових та електронних доказів (які можливо доставити до суду).

Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач одержав 28.06.2022 відповідно до відмітки на повідомленні про вручення поштового відправлення, відзив на позов не адресував.

Частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України визнано , що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

При розгляді даної справи суд також керується положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 р. про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07 липня 1989 р. у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Крім того, судом взято до уваги, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02 вересня 2010 р., Смірнова проти України від 08 листопада 2005 р., Матіка проти Румунії від 02 листопада 2006 р., Літоселітіс проти Греції від 05 лютого 2004 р. та інші).

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 12,189 Земельного кодексу України, п.п. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Положення про Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради, затвердженого рішенням Івано-Франківської міської ради від 24.01.2020 р. №26-36. Положення про здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Івано-Франківську, затвердженого рішенням. Івано-Франківської міської ради від 28.08.2014 р. № 1508-47, зі змінами від 07.06.2019 р. №141-26, 01 жовтня 2021 року проведено обстеження земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ( кадастровий номер 2610100000:20:005:0127) .

За результатами обстеження складено акт обстеження земельної ділянки № 406 від 01.10.2021 р. В процесі підготовки документів до обстеження, збору необхідної інформації та проведення обстеження встановлено наступне.

Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФОН ОСОБА_1 перебуває в процесі припинення.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер до 277421763 від 30.09.2021р.: власником нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер нерухомого | 230208332610) є ОСОБА_2 . Дата реєстрації в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 01.03.2021 р. Загальна площа майна 132.2 м2. Підстава для набуття права власності є свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, серія № 130, виданий 01.03.2021 р. виданий приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кавацюк Ц.Я.

Попереднім власником майна з 16.02.2005 р. був ОСОБА_1 (довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру і власності на нерухоме майно, номер довідки 273738941 від 08.09.2021 р.)

Нежитлова будівля за адресою АДРЕСА_1 розташована на земельній ділянці площею 0,0293 га. Земельна ділянка сформоване присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:005:0127. Цільове призначення земель ділянки - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будів та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості обслуговування виробничих приміщень. Дата державної реєстрації ділянки 01.07.21 р. (інформація ДЗК про права власності та речові права на земельну ділянку). Ділянка перебувала в оренді в ОСОБА_1 до 20.06.2018 р. (додаткова угода № 10264126 від 01.07.2015 р. до договору оренди 0408294001 13 від 28.08.2008 р.)

Обстежувана земельна ділянка знаходиться в північно-східній частині міста. Розміщена в середині промислової зони. Вхід на ділянку здійснюється з АДРЕСА_2 та використовується для обслуговування нежитлової будівлі. Земельна ділянка частково огороджена та межує з:

- з півдня - з приватною земельною ділянкою ОСОБА_3 (кадастровий номер 2610100000:20:005:0196);

- зі сходу частково з приватною земельною ділянкою ГІП «Бхарті і Мані» (кадастровий номер 2610100000:20:005:0081), частково з землями комунальної власності - проїзд;

- з півночі з орендованою земельною ділянкою ТОВ «Розумне Енергетичне Місто» (кадастровий номер 2610100000:20:005:0148);

- з заходу - з приватною земельною ділянкою ОСОБА_4 (кадастровий номер 2610100000:20:005:0091).

На день проведення обстеження в Департаменті комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради відсутня інформація про наявність документів на право користування даною земельною ділянкою зокрема, що стосується укладеного договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до інформації Івано-Франківського управління ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 06.10.2021 р. № 10698/5/09-19-24-0516 ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою площею 0,0293 га на АДРЕСА_3 в 2018 р. задекларував 6809,08 грн,, в 2019-2021 роках не декларував.

Повідомлення про проведення обстеження в період з 27.09.2021 р. по 06.10.2021 р. направлялось землекористувачу ОСОБА_1 рекомендованим листом (№ 645/34.3-02/18в від 13.09.2021 р.). Обстеження проводилось в присутності свідків.

Згідно з розрахунком сума безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності на території Івано-Франківської міської територіальної громади становить 13 648,55 грн. (розрахунок суми додається).

З метою досудового врегулювання спору, 11.11.2021 року відповідачу надсилалась претензія з пропозицією добровільно сплатити суму безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності на території м. Івано-Франківська за період з 01.01.2019 р. по 28.02.2021 р., що становить ІЗ 648,55 грн. Відповідачем відповідь па дану претензію не надавалась.

Сума безпідставно збережених коштів була розрахована відповідно до Витягу із технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки станом на 2021 р. від 23.11.2021 р. №2173.

Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 13648,55грн.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Приписами частин 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України встановлено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У відповідності до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 цього Кодексу).

Частина 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже за змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другої статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Документальними доказами, що містяться в матеріалах справи перед судом доведено, що відповідач - ФОП ОСОБА_1 був власником нежитлових будівль.

При цьому, в матеріалах справи відсутній укладений в період з 01.01.2019 по 28.02.2021 договір оренди земельної ділянки між Івано-Франківською міською радою та ФОП ОСОБА_1 , як і відсутні докази проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а отже, за переконанням суду, відповідач користувався цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна врегулювано главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1,2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань характерним є приріст майна в набувача без достатніх правових підстав і важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Таким чином до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), від 03.06.2019 у справі №712/3273/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07.12.2016 у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12.04.2017 у справах №922/207/15 (провадження №3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження №3-1347гс16), від 29.01.2020 у справі №638/13423/18, від 11.11.2019 у справі №925/626/18, від 28.02.2020 у справі №913/169/18.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Частиною 1 статті 21 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України). З аналізу вищенаведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Частиною 6 статті 120 Земельного кодексу України передбачено, що істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації.

Згідно з частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено положеннями частин 1, 3, 4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка по АДРЕСА_1 , за користування якою позивач просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати, як в період зазначений у позові, так і на сьогоднішній день є сформованим об`єктом цивільних прав. Зокрема земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2610100000:20:005:0127; визначено її площу - 0,0293га.

Поряд з цим основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно з положеннями частини 5 статті 5, частини 1 статті 13 Закону України "Про оренду земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності використовується нормативна грошова оцінка.

Крім того, приписи статті 288 Податкового кодексу України вказують на те, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку, для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено - у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки.

Матеріали справи містять витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки загальною площею 0,0293м кв., кадастровий номер 2610100000:20:005:0127 станом на 2021 рік.

Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі. Витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула (постанова Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19).

З урахуванням вище наведеного в наявності порушене право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати. При цьому розрахунок позивача на суму 13648,55грн визнається судом арифметично правильним.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 у справі "Мелтекс ЛТД та Месроп Мовсесян проти Вірменії") право на мотивоване та обґрунтоване судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється, зокрема на цивільний процес.

Згідно із ч.ч. 2-4 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, статтями 1212 Цивільного кодексу України, статтями 79, 79-1, 93, 96, 120, 125, 141, 206 Земельного кодексу України, статтями 20, 23 Закону України "Про оцінку земель" статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

позов задовольнити.

Стягнути з ФОП ОСОБА_1 (с. Сарники, Рогатинського району, Івано-Франківської області, 77072, РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ, 76004, код ЄДРПОУ 33644700) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 13 648,55 гри.

та судовий збір у розмірі 2 481,00 грн.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Апеляційну скаргу може бути подано до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 18.07.2022

Суддя Шкіндер П.А.