ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"05" липня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3606/21
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з`явився,
від відповідача: не з`явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/3606/21
за позовом: Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» (площа Бориса Дерев`янка, № 1, м. Одеса, 65076, код ЄДРПОУ 05905705)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент» (вул. Буніна, № 12, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 39949385)
про розірвання договору, зобов`язання звільнити приміщення та стягнення 80500,96 грн.,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
24.11.2021 Одеське обласне комунальне підприємство «Видавництво «Чорномор`я» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент», в якій просить суд:
- стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 80500,96 грн., з яких: основний борг в розмірі 66681,45 грн., пеня в розмірі 7815,74 грн., 3% річних в розмірі 1611,25 грн. та інфляційні витрати в розмірі 4392,52 грн.;
- розірвати договір оренди нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. 07.02.2019 та зареєстрованого в реєстрі №123;
- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент» звільнити нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», зазначене в технічному паспорті за №12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка, буд. №1. Також, просить суд стягнути з відповідача суму судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №123 від 07.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати орендних платежів за період з лютого 2019 року по жовтень 2021 року.
Так, позивач зазначає, що між ним та ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» укладено Договір оренди нерухомого майна від 07.02.2019, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстровано в реєстрі за №123, відповідно до умов пп.1.1.п.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», зазначене в технічному паспорті за №12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка, будинок №1.
Крім того, як вказує позивач, в порушення умов Договору оренди майна орендар не виконує зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати орендної плати за користування майном та щодо оплати експлуатаційних витрат орендодавця по утриманню об`єкта оренди.
За ствердженням позивача, відповідно до умов Договору оренди майна орендодавцем за період лютий 2019 року по жовтень 2021 рік нараховано орендну плату на загальну суму 72434,67 грн., з яких орендар оплатив 25343,12 грн., а заборгованість складає 47091,55 грн.
Також, за період лютий 2019 року по жовтень 2021 року експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди складають 27 882,47 грн., з яких орендарем сплачено 8292,57 грн.
Позивач наголошує, що ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» систематично порушував умови Договору оренди майна в частині вчасного внесення орендної плати та експлуатаційних витрат ООКП «Видавництво «Чорномор`я» по утриманню об`єкта оренди, в наслідок чого орендар має заборгованість зі сплати орендних платежів та витрат на утримання майна на загальну суму - 66681,45 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна від 07.02.2019, пені та штрафних фінансових санкцій згідно ст.625 ЦК України - 3% річних.
Що стосується позовних вимог в частині розірвання Договору оренди нерухомого майна від 07.02.2019, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстровано в реєстрі за №123, позивач зазначає, що якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 календарних днів понад строку її сплати, вказано у пп.3.1 цього Договору, це є для орендодавця підставою щодо розірвання Договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, що не звільняє орендаря від обов`язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном.
Також, позивач зауважує, що Договором оренди майна встановлено, що вказана у п.3.1 Договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі не сплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 календарних днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього Договору.
При цьому, як стверджує позивач, ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» починаючи з лютого 2020 року по жовтень 2021 року включно не виконує зобов`язання за Договором оренди майна щодо сплати орендної плати та компенсації експлуатаційних витрат орендодавця по утриманню об`єкта оренди, порушуючи істотні умови Договору, що дає підстави для звернення позивача із вимогою про розірвання Договору оренди нерухомого майна від 07.02.2019, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстровано в реєстрі за №123.
ООКП «Видавництво «Чорномор`я» на адресу ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» направив претензію із вимогою виконати зобов`язання за Договором оренди нерухомого майна та вимогою дострокового припинення дії цього Договору, проте, за ствердженням позивача, претензія орендарем залишена без відповіді.
Водночас, позивач наголошує, що пунктом 9.6 Договору оренди майна передбачено, що у разі припинення дії цього Договору майно повертається орендарем орендодавцеві не пізніше трьох робочих днів за актом приймання-передання об`єкт оренди.
Відповідач відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.11.2021 позовна заява вх.№3721/21 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.11.2021 позовну заяву Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» (вх.№3721/21 від 24.11.2021) залишено без руху, встановлено позивачеві строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.
05.01.2022 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№264/22), яка відділом документального забезпечення (канцелярія) Господарського суду Одеської області була передана судді Цісельському О.В. 11.01.2022 у зв`язку із невірним зазначенням позивачем номеру справи, із змісту якої вбачається усунення недоліків встановлених ухвалою суду від 29.11.2021.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.01.2022 прийнято позовну заяву (вх.№ 3721/21) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3606/21. Справу №916/3606/21 постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання призначити на 08 лютого 2022 року об 11:40 год.
08.02.2022 у підготовчому засіданні по справі № 916/3606/21, для надання можливості відповідачу скористатися своїми процесуальними правами, судом проголошено протокольну ухвалу про перерву до "22" лютого 2022 року об 11:20 год., про що відповідача повідомлено ухвалою суду від 08.02.2022, постановленою у відповідності до ст. 120 ГПК України.
22.02.2022, у зв`язку з відсутністю належних доказів повідомлення відповідача, у підготовчому засіданні по справі № 916/3606/21 проголошено протокольну ухвалу про перерву до "10" березня 2022 року об 11:40 год.
Між тим, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX - затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Цей Закон негайно оголошується через засоби масової інформації та набирає чинності з дня його опублікування. Воєнний стан запроваджено з 5:30 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Рішенням Ради суддів України від 24.02.2022 № 9 рекомендовано зборам суддів та суддям України оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв`язку із запровадженням на території України воєнного стану та з метою забезпечення безпеки працівників Господарського суду Одеської області та відвідувачів, зборами суддів Господарського суду Одеської області від 24.02.2022 було вирішено рекомендувати суддям, як тимчасовий захід зняти з розгляду справи, які призначені з 24 лютого 2022 року.
02.03.2022 року Рада Судів України опублікувала рекомендації щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з урахуванням яких Рішенням зборів суддів Господарського суду Одеської області від 14.03.2022 року, оформленого протоколом №916-2/2022 рекомендовано суддям:
- продовжити розгляд справ раніше знятих з розгляду, зокрема, з участю учасників справ у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, з урахуванням думки учасників справ;
- відкладати підготовчі та судові засідання в межах розумного строку відповідно до статті 114 Господарського процесуального кодексу України у разі відсутності повідомлення учасників справи або за наявності їх клопотання про це із посиланням на перешкоджання їх явки у зв`язку із введенням воєнного стану;
- здійснювати розгляд справ у письмовому провадженні;
- продовжити видачу судових наказів у наказному провадженні;
- продовжити видачу наказів на виконання судових рішень, що набрали законної сили.
22.03.2022 ухвалою Господарського суду Одеської області підготовче засідання у справі № 916/3606/21 призначено на 03.05.2022 року об 11:20 год.
25.04.2022 від позивача до суду надійшло клопотання (вх. № 6860/22) про розгляд справи № 916/3606/21за відсутності його представника у зв`язку з запровадженням на території України воєнного стану.
03.05.2022 відкладено підготовче засідання по справі № 916/3606/21 на "24" травня 2022 року о 10:20 год.
В підготовчому засіданні 24.05.2022, після вирішення всіх питань, передбачених ст. 182 ГПК України, суд проголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи № 916/3606/21 до судового розгляду по суті на 14.06.2022 об 11:20 год., про що відповідача повідомлено відповідною ухвалою суду від 25.05.2022, передбаченою ст. 120 ГПК України.
26.05.2022, з метою повідомлення відповідача про дату та час розгляду справи № 916/3606/21, секретарем судового засідання здійснено телефонограму за номером телефону, зазначеному у позовній заяві як засіб зв`язку відповідача, проте під час телефонної розмови ОСОБА_1 пояснив, що з вересня 2021 року не є директором ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» та інші засоби зв`язку йому не відомі.
14.06.2022 в судовому засіданні, у зв`язку із неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом була постановлена протокольна ухвала про оголошення перерви до 05.07.2022 об 11:00 год. та повідомлено про місце дату та час проведення судового засідання відповідача ухвалою суду від 15.06.2022 в порядку ст. 120 ГПК України.
Крім того, слід зазначити, що на офіційному сайті Господарського суду Одеської області було розміщено повідомлення про час та місце розгляду даної справи та зроблено публікацію на сайті судової влади.
В процесі розгляду справи подані учасниками справи всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах підготовчих та судових засідань.
Під час розгляду справи по суті представник позивача, присутній в судовому засіданні виступив із вступною промовою, судом були досліджені всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи.
Представник позивача ООКП «Видавництво «Чорномор`я», про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, що підтверджується підписом представника у повідомленні про оголошення перерви від 14.06.2022, проте свого представника в судові засідання не направив, заявлені позовні вимоги підтримував повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити.
Відповідач ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент», про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень, проте свого представника в судові засідання не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм правом на подання відзиву на позов не скористався.
Ухвали суду направлялися на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент», зазначену в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вул. Буніна, № 12, м. Одеса, 65005, проте останнім не отримані ухвали за причиною «адресат відсутній за вказаною адресою» та «за закінченням терміну зберігання».
До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи - підприємця) - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Крім того пунктом сьомим статті 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.
Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місце проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд окремо звертає увагу, що з 01.01.2020 набрали чинності зміни до Правил надання послуг поштового зв`язку, внесені Постановою Кабінету Міністрів України № 1149 від 27.12.2019, відповідно до яких:
- рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 991 Правил);
- рекомендовані поштові відправлення з позначкою «Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 992 Правил).
Таким чином, повернення відділенням Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" поштових відправлень суду, які є «Судовими повістками» в розумінні чинного законодавства України із непередбачених для «Судових повісток» причин є неправомірним. Більше того, такі дії зумовлюють порушення права позивача на своєчасне вирішення справи судом.
При цьому, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом всього строку розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем, а саме: здійснювалися спроби передати телефонограму, більше того, на сайті Судової влади України розміщувалось відповідне оголошення від 14.06.2022.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Таким чином, судом протягом всього періоду розгляду справи здійснювалися спроби повідомлення відповідача за всіма відомими суду засобами зв`язку з відповідачем; матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв`язку з відповідачем.
Отже, суд констатує небажання відповідача протягом майже 6-ти місяців висловити свою правову позицію у даному спорі, незабезпечення відповідачем явки у всі попередні засідання по даній справі.
При цьому у всіх ухвалах суду по справі судом було роз`яснено про те, що інформація у цій справі доступна на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://od.arbitr.gov.ua.
Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для цих цілей існує .
Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
Отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації також із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).
Враховуючи, що учасники судового провадження, безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження, про що неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, зокрема, у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України", рішенні від 26.04.2007 по справі "Олександр Шевченко проти України", рішенні від 14.10.2003 по справі "Трух проти України".
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення позивача та відповідача про відкриття провадження у справі, а також про всі призначені по справі судові засідання, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість взяти участь у судових засіданнях і викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом участі в судових засіданнях, подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Враховуючи незабезпечення відповідачем отримання поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, а також за номером телефону, відсутність у вказаному реєстрі відомостей щодо електронної пошти чи інших засобів зв`язку з відповідачем, не повідомлення суду інших засобів зв`язку з відповідачем, суд прийшов до висновку, що вказані дії свідчать про відмову від отримання відповідачем судових повісток (ухвал суду).
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням інформації по справі на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем та публікацією оголошення.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у ній матеріалами.
В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Під час судового розгляду, відповідно до ст.ст. 209, 210 ГПК України, судом були з`ясовані всі обставини на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
05.07.2022року в судовому засіданні Господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України після виходу з нарадчої кімнаті проголошена вступна та резолютивна частини рішення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
07 лютого 2019 року між ООКП «Видавництво «Чорномор`я» (орендодавець ) та ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» (орендар) був укладений Договір оренди нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 123, згідно п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С». зазначене в технічному паспорті за № 12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янки (площа Незалежності), будинок під № 1, з метою розміщення складу.
При цьому, згідно абзацу 2 підпункту 1.1.1. п. 1.1 Договору вищезазначена нежила будівля розташована на земельній ділянці, загальною площею 2,5094 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5110137300:57:005:0015, що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янка (площа Незалежності), № 1, яка знаходиться в постійному користуванні Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» на підставі Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 206461, виданого Управлінням Держземагенства у м. Одесі Одеської області 17.12.2012 року, та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 511010003000018.
Відповідно до п. 2.1. Договору від 07.02.2019 орендар вступає у строкове платне користування майном з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі майна в оренду. Майно повинно бути передано орендодавцем у стані придатному для використання. Технічний стан майна повинен бути задовільний, без явних недоліків основних і допоміжних конструкцій, покрівлі, обладнання, каналізаційних і водогінних мереж та інших інженерних мереж, що відображається в Акті приймання-передачі майна в оренду.
При цьому, згідно п. 2.4. Договору майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі (повернення) майна.
Орендна плата перераховується орендодавцю щомісячно не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, та визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - листопад 2018 року - 1 718,21 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - лютий 2019 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень 2018 року, січень та лютий 2019 року, після їх повідомлення Держкомстатом. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Оплата орендної плати здійснюється орендарем на підставі рахунку, виставленого орендодавцем (п. 3.1. Договору від 07.02.2019).
Пунктами 3.3., 3.4. Договору встановлено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Якщо орендар не вносить орендної плати протягом 60 календарних днів понад строку її сплати, вказаного у п.3.1 цього Договору, це є для орендодавця підставою щодо розірвання Договору у порядку, встановленому чинним законодавством України, шо не звільняє орендаря від обов`язків по сплаті пені та орендної плати за час користування майном.
Згідно п. 3.5. Договору від 07.02.2019 вказана у п.3.1 Договору орендна плата не враховує ПДВ, експлуатаційні витрати орендодавця по утриманню об`єкта оренди, податок на землю тощо, які сплачуються орендарем окремо, на підставі виставлених орендодавцем рахунків за ставками, що діють на час сплати. У разі несплати вказаних у цьому пункті коштів протягом більш ніж 60 календарних днів з моменту виставлення рахунку, орендодавець має право на розірвання цього Договору.
Відповідно до п.п. 4.1. Договору орендар повинен використовувати орендоване майно у відповідності до мети оренди майна та умов цього Договору, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцеві орендну плату та кошти, вказані в п.3.5. Договору. Якщо орендар використовує приміщення всупереч мети, передбаченої п. 1.1.4 Договору, орендодавець має право на розірвання цього Договору. У такому випадку орендар повинен відшкодувати орендодавцю спричинені цим збитки та сплатити штраф у розмірі 6 розмірів орендної плати, що встановлена п.3.1 Договору, з урахуванням індексу інфляції на час сплати. Якщо орендар несвоєчасно і не в повному обсязі сплачує орендну плату та кошти, вказані в п.3.5 Договору, орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день прострочення виконання зобов`язання, у відповідності до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, що обчислюється з першого дня затримки, наступного за звітнім, відповідно до п.3.1. Договору.
Як передбачено пунктом 7.4. Договору від 07.02.2019, орендодавець має право вимагати від орендаря усунення порушення умов цього Договору та своєчасної сплати орендної плати за цим Договором.
Пунктом 9.1. Договору від 07.02.2019 сторони погодили, що він укладається строком на 10 (десять) років. Перебіг строку починається з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі майна в оренду. Орендар повинен за 60 (шістдесят) календарних днів до завершення терміну дії Договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити строк дії Договору, надіславши йому заяву.
При цьому, сторонами передбачено, що дія Договору оренди припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 9.4. Договору від 07.02.2019).
Як вбачається з п.п. 9.5.1. п. 9.5. Договору, на вимогу орендодавця Договір може бути розірвано, у таких випадках, передбачених п.п. 3.4, 4.1, 4.9, 4.10.
На виконання умов Договору від 07.02.2019 сторонами складено та підписано Акт приймання-передачі майна від 15.02.2019, відповідно до якого, орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», зазначені в технічному паспорті за № 12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м (розміщення складу), що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янка, будинок під № 1, вартістю згідно з незалежною оцінкою від 19.12.2018 року 137 457,00 грн.
На виконання вищевказаних умов Договору позивачем виставлено відповідачу наступні рахунки:
Рахунки на сплату орендної плати за оренду приміщення на 41 кв.м. з урахуванням ПДВ: № 1406 від 31.03.2019 на суму 3165,23 грн.; № 1667 від 30.04.2019 на суму 2117,97 грн.; №2277 від 31.05.2019 на суму 2139,15 грн.; №2815 від 30.06.2019 на суму 2154,12 грн.; №3435 від 31.07.2019 на суму 2143,35 грн.; №3928 від 31.08.2019 на суму 2130,48 грн.; №4414 від 30.09.2019 на суму 2124,09 грн.; №4931 від 31.10.2019 на суму 2138,95 грн.; №5408 від 30.11.2019 на суму 2153,93 грн.; №5885 від 31.12.2019 на суму 2156,08 грн.; №151 від 31.01.2020 на суму 2151,77 грн.; №683 від 29.02.2020 на суму 2156,07 грн.; №1094 від 31.03.2020 на суму 2149,60 грн.; №1566 від 30.04.2020 на суму 2166,80 грн.; №1906 від 31.05.2020 на суму 2184,13 грн.; №2345 від 30.06.2020 на суму 2190,70 грн.; №2763 від 31.07.2020 на суму 2195,08 грн.; №3192 від 31.08.2020 на суму 2181,91 грн.; №3778 від 30.09.2020 на суму 2177,54 грн.; №4437 від 31.10.2020 на суму 2188,42 грн.; №4937 від 30.11.2020 на суму 2190,60 грн.; №5375 від 31.12.2020 на суму 2258,71 грн.; №83 від 31.01.2021 на суму 2279,04 грн.; №547 від 28.02.2021 на суму 2308,67 грн.; №1008 від 31.03.2021 на суму 2331,75 грн.; №1434 від 30.04.2021 на суму 2371,39 грн.; №1896 від 31.05.2021 на суму 2387,99 грн.; №2326 від 30.06.2021 на суму 2419,04 грн.; №2717 від 31.07.2021 на суму 2423,88 грн.; №3152 від 31.08.2021 на суму 2426,29 грн.; №3598 від 30.09.2021 на суму 2421,44 грн.; №4059 від 31.10.2021 на суму 2450,50 грн.
Загальна орендна плата за нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», загальною площею 41,0 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янка, будинок під № 1, з лютого 2019 року по жовтень 2021 року склала 72434,67 грн.
Рахунки витрат на утримання орендованого майна, площею 41 кв.м.: №1407 від 31.03.2019 на суму 738,00 грн.; №1504 від 31.03.2019 на суму 369,00 грн.; №1670 від 30.04.2019 на суму 738,00 грн.; №2278 від 31.05.2019 на суму 738,00 грн.; №2816 від 30.06.2019 на суму 738,00 грн.; №3436 від 31.07.2019 на суму 738,00 грн.; №3929 від 31.08.2019 на суму 738,00 грн.; №4415 від 30.09.2019 на суму 743,29 грн.; №4932 від 31.10.2019 на суму 743,25 грн.; №5409 від 30.11.2019 на суму 746,79 грн.; №5886 від 31.12.2019 на суму 738,00 грн.; №152 від 31.01.2020 на суму 893,34 грн.; №684 від 29.02.2020 на суму 877,40 грн.; №1095 від 31.03.2020 на суму 836,40 грн.; №1567 від 30.04.2020 на суму 877,40 грн.; №1935 від 31.05.2020 на суму 877,40 грн.; №2346 від 30.06.2020 на суму 877,40 грн.; №2764 від 31.07.2020 на суму 877,40 грн.; №3193 від 31.08.2020 на суму 877,40 грн.; №3779 від 30.09.2020 на суму 877,40 грн.; №4438 від 31.10.2020 на суму 877,40 грн.; №4938 від 30.11.2020 на суму 877,40 грн.; №5376 від 31.12.2020 на суму 877,40 грн.; №84 від 31.01.2021 на суму 961,04 грн.; №548 від 28.02.2021 на суму 961,04 грн.; №1009 від 31.03.2021 на суму 961,04 грн.; №1435 від 30.04.2021 на суму 961,04 грн.; №1897 від 31.05.2021 на суму 961,04 грн.; №2327 від 30.06.2021 на суму 961,04 грн.; №2718 від 31.07.2021 на суму 961,04 грн.; №3153 від 31.08.2021 на суму 961,04 грн.; №3599 від 30.09.2021 на суму 961,04 грн.; №4060 від 31.10.2021 на суму 961,04 грн.
Крім того, до рахунків щодо витрат на утримання орендованого майна, площею 41 кв.м. позивачем також включено суму відшкодування земельного податку за період з січня 2020 року по жовтень 2021 року. Загальна сума витрат на утримання спірного орендованого відповідачем приміщення та сума земельного податку склала 27882,47 грн.
На підтвердження здійснених відповідачем оплат орендної плати та плати за утримання орендованого майна із зазначенням відповідного місяця сплати, позивачем надано платіжні доручення, а саме: № 289 від 10.04.2019 на суму 2180,00 грн.; № 304 від 10.05.2019 на суму 2201,80 грн.; № 314 від 10.06.2019 на суму 2223,82 грн.; № 324 від 10.07.2019 на суму 2206,12 грн.; № 345 від 10.08.2019 на суму 2192,89 грн.; № 351 від 17.09.2019 на суму 2186,31 грн.; № 361 від 18.10.2019 на суму 2201,61 грн.; № 370 від 18.11.2019 на суму 2217,02 грн.; № 379 від 16.12.2019 на суму 2219,24 грн.; № 397 від 23.01.2020 на суму 2214,80 грн.; № 405 від 12.02.2020 на суму 2219,23 грн.; № 290 від 10.04.2019 на суму 1157,40 грн.; № 303 від 10.05.2019 на суму 1157,40 грн.; № 315 від 10.06.2019 на суму 1157,40 грн.; № 325 від 10.07.2019 на суму 1157,40 грн.; № 343 від 10.08.2019 на суму 1157,40 грн.; № 349 від 17.09.2019 на суму 1157,40 грн.; № 359 від 18.10.2019 на суму 1157,40 грн.; № 368 від 18.11.2019 на суму 1166,14 грн.; № 377 від 16.12.2019 на суму 1172,02 грн.; № 395 від 23.01.2020 на суму 1157,40 грн.; № 403 від 12.02.2020 на суму 1402,54 грн.
Вказане підтверджується також фільтрованою випискою по рахунку ООКП «Видавництво «Чорномор`я» за період з 11.04.2019 по 13.02.2020
Загалом позивачем зараховано до сплати 25343,12 грн. орендної плати та 8292,57 грн. витрат з утримання орендного майна.
31.08.2021 позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 146/1 від 30.08.2021, де позивач повідомив «Ектіс Шип Менеджмент» про дострокове розірвання, зокрема, договору оренди нерухомого майна від 07.02.2019, зареєстрованого за № 123, та вимагав у найкоротший термін сплати заборгованості та з`явитись до ООКП «Видавництво «Чорномор`я» для вирішення питання щодо оформлення додаткової угоди про дострокове припинення дії договору.
Таким чином, у зв`язку з несплатою відповідачем своєчасно та в повному обсязі орендної плати, платежів на утримання орендованого майна та земельного податку, ООКП «Видавництво «Чорномор`я» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення заборгованості, пені, 3% річних, інфляційних втрат, а також розірвання договору оренди від 07.02.2019 та про зобов`язання звільнити орендоване приміщення.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Cтаттею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст.283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).
Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з ч. 3 ст. 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому ст.188 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.
Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.
За змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне викання).
У п.1 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що розірвання договору є одним із правових наслідків, встановлених договором або законом, який настає у разі порушення зобов`язання.
Пунтом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
В той же час, згідно з положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Як вбачається із змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України, чинним законодавством України під істотним розуміється таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Відповідно до статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Згідно до п.п.1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Згідно із частинами першою та другою статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
В силу ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положеннями ст. 524 ЦК України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).
Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.
На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 07.02.2019 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна, а саме нежитлового підвального приміщення споруди складу с наземним входом, розташованого в нежитловій будівлі під літерою «С». зазначене в технічному паспорті за № 12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м, що знаходиться за адресою: місто Одеса, площа Бориса Дерев`янки (площа Незалежності), будинок під № 1, з метою розміщення складу. Договір 07.02.2019 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 123.
Отже, з моменту укладення сторонами відповідного договору оренди між ними виникли зобов`язання які регулюються параграфом 1 глави 58 Цивільного кодексу України "Найм (оренда)".
Суд звертає увагу на те, що факт прийняття та користування відповідачем приміщенням за вищевказаним договором підтверджується матеріалами справи, а саме : актом приймання-передачі спірного майна від 15.02.2019; рахунками позивача на сплату орендної плати, витрат на утримання орендованого майна та земельного податку, та доказами часткової сплати вказаних рахунків відповідачем.
Так, судом встановлено, що ООКП «Видавництво «Чорномор`я» за оренду приміщень були виставлені ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» рахунки на оплату за період з лютого 2019 року по 31.10.2021 року, відповідно до яких заборгованість з оплати орендної плати, з урахуванням здійснених відповідачем проплат, склала 47091,55 грн. та заборгованість з оплати витрат на утримання орендованого майна та відшкодування земельного податку складає 19589,90 грн., які останнім не оплачено (доказів зворотнього відповідачем не надано) та доказів спростовуючи позовні вимоги відповідач не надав.
З врахуванням наведеного вище, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі в загальній сумі 66681,45 грн. є правомірною та обґрунтованою, з огляду на що підлягає задоволенню судом в повному обсязі в цій частині.
Також судом розглянуто вимоги Позивача щодо стягнення з відповідача: 7815,74 грн. пені, 1611,25 грн. 3% річних та 4392,52 грн. інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором оренди від 07.02.2019, у зв`язку з чим, суд дійшов наступних висновків.
Відносно заявлених до стягнення 1611,25 грн 3% річних та 4392,52 грн інфляційних втрат за наслідками їх розгляду суд дійшов наступних висновків.
У постанові Великої Палата Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, вказано, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.
Перевіркою за допомогою інтегрованого в системі інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.5.3" калькулятора правильності наведеного у розрахунку нарахування 3% річних від простроченої суми відповідно до вищевказаних рахунків за кожний окремий період відповідного рахунку, визначеного позивачем, судом визначено їх в розмірі 1609,87 грн., який підлягає до стягнення. В решті стягнення 3% річних слід відмовити.
Стосовно стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов`язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов`язковості зазначення такого положення в договорі.
Згідно статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язання" №14 від 17.12.2013 року).
При застосуванні індексу інфляції необхідно брати до уваги, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно необхідно рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня (лист Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ").
Щодо заявленої до стягнення суми втрат від інфляції судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19. Зокрема, при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19). Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі № 905/21/19).
Також об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у справі № 905/21/19 наведено формулу, за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості, від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.
У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу та ділиться на 100% (п. 28 постанови у справі № 905/21/19).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19 роз`яснила, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
При цьому, Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 05.07.2019р. у справі № 905/600/18 дійшов висновку, що до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Водночас, суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон Еліт 9.5.3" перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних нарахувань встановив його часткову помилковість оскільки позивачем невірно розрахований сукупний індекс інфляції за відповідні періоди заборгованості по кожному рахунку окремо. За розрахунком суду розмір інфляційних втрат за визначені позивачем періоди за прострочення грошового зобов`язання за вказаними рахунками загалом складає 4981,26 грн.
При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.
Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача становить 4392,52 грн.
Оцінюючи вимоги про стягнення з відповідача пені у сумі 7815,74 грн. суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1, ст. 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктами 3.3., 4.1. Договору визначено, що орендна плата, сплачена несвоєчасно або не в повному обсязі, сплачується орендодавцеві з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Вказане також стосується коштів, визначених в п. 3.5. Договору.
Судом встановлено наявність підстав для нарахування відповідачу пені за прострочення дати орендних платежів та відшкодування витрат на утримання орендованого майна за період з лютого 2019 року по жовтень 2021 року, а отже, встановлено порушення прав позивача у відповідній частині на підставі п.п. 3.3., 4.1. Договору, на захист яких останній звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача пені, яка передбачена статтею 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення. Однак це є загальним правилом цивільного права.
Водночас період нарахування, згідно з приписами ч.6 ст. 232 ГК України, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Розрахунок пені, який здійснений позивачем, та згідно з яким, розмір нарахованої відповідачу пені становить 7815,74 грн., перевірений господарським судом та встановлено помилковість у розрахунку останньої з вищезазначених підстав, тому судом самостійно здійснено відповідний розрахунок.
Здійснивши перерахунок пені за період прострочення сплати по кожному рахунку окремо, з урахуванням ст. 232 ГК України, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у сумі 3838,67 грн., у зв`язку із чим суд задовольняє позовні вимоги у цій частині частково.
Таким чином, позовні вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій підлягають частковому задоволенню, зокрема, пені в розмірі 3838,67 грн., 3% річних в розмірі 1609,87 грн. та інфляційних втрат в розмірі 4392,52 грн., тоді як в іншій частині штрафних санкцій позивачу належить відмовити з огляду на допущені помилки при здійсненні розрахунків.
Щодо позовних вимог в частині розірвання договору оренди та виселення відповідача із орендованого нерухомого майна, господарський суд виходить з наступного.
З врахуванням того, що відповідачем всупереч умовам Договору оренди нерухомого майна від 07.02.2019, зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати орендної плати за користування майном та експлуатаційних витрат з лютого 2019 року по жовтень 2021 року не виконуються, суд дійшов висновку, що позивач з врахуванням п.3.1. та п. 3.5. Договору правомірно звернувся до суду із заявленими позовними вимогами про розірвання договору оренди.
За переконанням суду, така протиправна поведінка відповідача значною мірою позбавляє ООКП «Видавництво «Чорномор`я» того, на що позивач розраховував при укладенні договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу суддівського розсуду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.
Наведена правова позиція щодо застосування норм ст. 651 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у постанові від 30.01.2018 у справі №908/491/17.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 924/522/17.
Так, суд визнає допущене відповідачем порушення власних зобов`язань у спірних правовідносинах істотним та таким, що дозволяє суду зробити висновок про правомірність розірвання договору оренди нерухомого майна від 07.02.2019, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. та зареєстрований в реєстрі за № 123, з передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України підстав.
При цьому, суд зазначає, що позовна вимога про звільнення займаного орендованого приміщення є похідною позовною вимогою, від вимоги про розірвання договору оренди, та є такою, що направлена на відновлення порушених прав позивача, внаслідок не виконання відповідачем договору, тому підлягає судом задоволенню в повному обсязі.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права Позивача.
В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.
Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Умовами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того,
Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.
Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.
Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Частиною 2 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Таким чином, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача звільнити орендоване приміщення нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», зазначене в технічному паспорті за №12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м., визнається господарським судом обґрунтованою і правомірною, та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
У відповідності до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На думку суду надані позивачем докази, про які суд вказував вище, є вірогідними, відповідач не подав доказів на спростування вірогідності доказів наданих позивачем та не подав доказів, які б суд міг визнати більш вірогідними ніж ті, що наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі Салов проти України від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Надточий проти України від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів).
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, як обґрунтованого, доведеного доданими до матеріалів справи доказами та не спростованого відповідачем, з урахуванням допущених помилок при обрахунку пені та 3% річних.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості у загальному розмірі 80500,96 грн. та дві вимоги немайнового характеру, за які підлягав сплаті судовий збір у розмірі 6810,00 грн. (2270 грн. х 3).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст.129 ГПК України судові витраті Позивача по сплаті судового збору в розмірі 6697,81 грн. покладаються на відповідача у справі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того представником позивача, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 5000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В якості доказів понесених витрат на правничу допомогу представника позивача долучено такі документи: договір (угода) про надання адвокатських послуг № 7 від 04.03.2019; додаток № 7 від 20.10.2021 до договору про надання адвокатських послуг № 7 від 04.03.2019 та ордер серія ВН № 1081642 від 11.11.2021 на уповноваження адвоката Лупуленко О.П. представляти інтереси ООКП «Видавництво «Чорномор`я» в Господарському суді Одеської області.
За змістом статті 123 ГПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 ЦК України. Зокрема, ст. 903 ЦК України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує й Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст.126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до п.п. 4.1, 4.2. договору про надання адвокатських послуг № 7 від 04.03.2019, розмір гонорару та витрат за цим договором складається із загальної вартсоті конкретних доручень згідно Додатків до цього договору. Вартість конкретних доручень клієнта зазначається у Додатках до цього договору..
Як вбачається з Додатку № 7 від 20.10.2021 до договору про надання адвокатських послуг № 7 від 04.03.2019, вартість послуг (гонорар) адвоката за окремим дорученням представництво інтересів ООКП «Видавництво «Чорномор`я» у місцевих та апеляційних судах у справі за позовом ООКП «Видавництво «Чорномор`я» до ТОВ «Ектіс Шип Менеджмент» про стягнення заборгованості та розірвання Договору оренди нерухомого майна, посвідченого Чередниченко Г.А., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 07.02.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 123, становить 5000,00 грн, тобто є фіксованою.
Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивачем згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, доведено надання йому послуг правової допомоги під час розгляду справи №916/3606/21 у Господарському суді Одеської області.
Виходячи зі змісту положень частин 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що заявлені ООКП «Видавництво «Чорномор`я» до відшкодування витрати у сумі 5000 грн. є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді, а тому такі витрати підлягають задоволенню.
Проте, у зв`язку із частковим задоволенням позову витрати на правничу допомогу підлягають частковому відшкодуванню пропорційно задоволеним позовним вимогам у сумі 4640,33 грн.
Керуючись ст.ст.13, 76, 86 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Розірвати договір оренди нерухомого майна від 07.02.2019 року, укладений між Одеським обласним комунальним підприємством «Видавництво «Чорномор`я» (площа Бориса Дерев`янка, № 1, м. Одеса, 65076, код ЄДРПОУ 05905705) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент» (вул. Буніна, № 12, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 39949385), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чередниченко Г.А. за зареєстрований в реєстрі за № 123,.
3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент» (вул. Буніна, № 12, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 39949385) звільнити нежитлове підвальне приміщення споруди складу с наземним входом, розташоване в нежитловій будівлі під літерою «С», зазначене в технічному паспорті за №12-1, 12-2, загальною площею 41,0 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Одеса, площа Бориса Дерев`янка, буд. №1.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ектіс Шип Менеджмент» (вул. Буніна, № 12, м. Одеса, 65005, код ЄДРПОУ 39949385) на користь Одеського обласного комунального підприємства «Видавництво «Чорномор`я» (площа Бориса Дерев`янка, № 1, м. Одеса, 65076, код ЄДРПОУ 05905705) суму основної заборгованості у розмірі 66 681 (шістдесят шість тисяч шістсот вісімдесят одна) грн. 45 коп., пеню в розмірі 3838 (три тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 67 коп., суму 3% річних в розмірі 1609 (одна тисяча шістсот дев`ять) грн. 87 коп., інфляційні втрати в розмірі 4392 (чотири тисячі триста дев`яносто дві) грн. 52 коп., витрати на правничу допомогу в розмірі 4752 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят дві) грн. 89 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 6697 (шість тисяч шістсот дев`яносто сім) грн. 81 коп.
5. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.
Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.
Повний текст рішення складено 15 липня 2022 р.
Суддя О.В. Цісельський
Суд | Господарський суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 04.07.2022 |
Оприлюднено | 19.07.2022 |
Номер документу | 105278001 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань оренди |
Господарське
Господарський суд Одеської області
Цісельський О.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні