ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 липня 2022 року ЛуцькСправа № 140/3549/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Сороки Ю.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області про визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати індексації заробітної плати за період з 23.12.2005 по 11.08.2006, зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за період з 23.12.2005 по 11.08.2006, визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення, зобов`язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення за 2005, 2006 роки, визнання протиправними дій щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, зобов`язання нарахувати та виплатити компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, індексацію грошового забезпечення, матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.
Листом від 23.02.2022 року №7/49 відповідачем надано відповідь, відповідно до якої інформація, щодо використання відпусток, нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги відсутня, у зв`язку з знищенням із закінченням терміну зберігання, що, на думку позивача, дає право вважати, що індексація грошового забезпечення та матеріальна допомога за час проходження служби позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги протиправною, у зв`язку із чим просить позов задовольнити повністю.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.05.2022 відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на позовну заяву від 13.05.2022 вих. №36/26/01-2022 представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що УМВС України у Волинській області листом від 08.02.2022 №3/3-12-М/лікв повідомлено позивача про розмір нарахованого грошового забезпечення при звільненні з органів внутрішніх справ у серпні 2006 року. Крім того, листом від 23.02.2022 №7/49 було повідомлено позивача про те, що територіальний підрозділ у якому проходив службу ОСОБА_1 , а саме Маневицький РВ УМВС України у Волинській області був зареєстрований як юридична особа у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 08670562, утримувався за рахунок коштів державного бюджету та здійснював фінансово-господарську діяльність, в тому числі проводив виплату грошового забезпечення та інших коштів, незалежно від УМВС України у Волинській області. На даний час Маневицький РВ УМВС України у Волинській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» пройшов процедуру ліквідації та виключений з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 11 травня 2020 року без визначення правонаступника.
Одночасно повідомлено позивача про те, що надати інформацію про використання відпусток та про забезпечення речовим майном не має можливості, оскільки відомості про надання відпусток та арматурні карти про забезпечення одностроєм знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
Відтак, УМВС у Волинській області вчинило всі, передбачені законодавством дії та діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та ніяким чином не порушувало прав та інтересів позивача.
З врахуванням зазначеного, представник відповідач вважає, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити з таких мотивів та підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 23.12.2005 по 11.08.2006 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції Маневицького РВ УМВС України у Волинській області та наказом Управління МВС України у Волинській області від 09.08.2006 року №77 о/с був звільнений та виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з органів внутрішніх справ за п.64 ж (за власним бажанням).
Судом встановлено, що позивач звертався до УМВС України у Волинській області з листом про надання інформації про нараховані та виплачені суми при звільненні з органів внутрішніх справ в розрізі кожної виплати.
У відповіді від 08.02.2022 №3/3-12-М/лікв, відповідачем надано інформацію про нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні, а саме оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливі умови служби та премія.
15 лютого 2022 року позивач повторно звернувся до відповідача із заявою з приводу нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки, індексацію грошового забезпечення, матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.
Листом від 23 лютого 2022 року №7/49 УМВС України у Волинській області надано відповідь, відповідно до якої повідомлено позивача про те, що територіальний підрозділ у якому проходив службу ОСОБА_1 , а саме Маневицький РВ УМВС України у Волинській області був зареєстрований як юридична особа у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 08670562, утримувався за рахунок коштів державного бюджету та здійснював фінансово-господарську діяльність, в тому числі проводив виплату грошового забезпечення та інших коштів, незалежно від УМВС України у Волинській області. На даний час Маневицький РВ УМВС України у Волинській області відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» пройшов процедуру ліквідації та виключений з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 11 травня 2020 року без визначення правонаступника.
Одночасно позивача повідомлено про те, що надати інформацію про використання відпусток та про забезпечення речовим майном не має можливості, оскільки відомості про надання відпусток та арматурні карти про забезпечення одностроєм знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання.
Вважаючи дії відповідача щодо не проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги протиправними, позивач звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правовідносини щодо виплати грошового забезпечення працівників міліції були врегульовані Законом України Про міліцію від 20.12.1990 №565-ХІІ.
Так, статтею першою 23 Закону України Про міліцію встановлювалось, що міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до статті 19 Закону України Про міліцію зазначалось, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.
У відзиві представник відповідача стверджує, що належним відповідачем по справі є саме Маневицький РВ УМВС України у Волинській області, в якому позивач проходив службу та з якого був звільнений.
Проте, суд не погоджується із наведеним доводом представника відповідача з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді дільничного інспектора міліції Маневицького РВ УМВС України у Волинській області.
Наказом Управління МВС України у Волинській області від 09.08.2006 року №77 о/с позивача звільнено зі служби.
Наведені обставини сторонами не заперечуються.
Водночас суд враховує, що постановою КМУ «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» від 16.09.2015 року №730 ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи МВС, у тому числі і Маневицький РВ УМВС України у Волинській області.
За приписами ст.104 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Зі змісту листа УМВС України у Волинській області від 23 лютого 2022 року №7/49 вбачається, що з 11.05.2020 Маневицький РВ УМВС України у Волинській області (код ЄДРПОУ 08670562) перебуває у статусі «припинено», в той час як УМВС України у Волинській області (орган, яким видано наказ про звільнення позивача зі служби) перебуває у стані припинення, тобто не є ліквідованим.
У відповідності до приписів ст.105 ЦК України, учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи.
До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.
Ліквідаційна комісія (ліквідатор) вживає заходів щодо закриття відокремлених підрозділів юридичної особи (філій, представництв) та відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється.
Механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів, визначено постановою КМУ від 20.10.2011 року №1074.
До комісії з припинення органу виконавчої влади або територіального органу (далі - комісія) з моменту затвердження її персонального складу переходять повноваження щодо управління справами у частині забезпечення здійснення заходів, пов`язаних з реорганізацією або ліквідацією відповідно органу виконавчої влади або територіального органу (п.18 вказаного Порядку).
Таким чином, з урахуванням наведених норм та обставин, суд приходить до висновку про те, що належним відповідачем у справі є саме УМВС України у Волинській області, наказом якого позивача звільнено з органів внутрішніх справ, так як зазначене Управління не ліквідоване станом на момент звернення позивача до суду із позовом.
В свою чергу, Маневицький РВ УМВС України у Волинській області, в якому позивач проходив службу, не може бути відповідачем по справі з підстави його припинення.
Водночас, щодо позовних вимог позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо не проведення нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги, суд зазначає наступне.
Так, у позовній заяві позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію заробітної плати за період з 23.12.2005 по 11.08.2006, матеріальну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення за 2005, 2006 роки, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за час служби у Маневицькому районному відділі УМВС України у Волинській області.
Однак, жодних доказів ненарахування чи відмови у нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 23.12.2005 по 11.08.2006, матеріальної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення за 2005, 2006 роки, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки до матеріалів позовної заяви позивачем не додано.
При цьому єдиний висновок позивача про невиплату індексації та окремих видів грошового забезпечення у період служби у Маневицькому районному відділі УМВС України у Волинській області грунтується виключно на відповіді Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області на запит про надання інформації, у якій повідомлено про неможливість надання запитуваної інформації про виплату за період з 23.12.2005 по 11.08.2006 коштів Маневицьким районним відділом УМВС України у Волинській області коштів, яке було окремою юридичною особою та самостійно здійснювало фінансово-господарську діяльність, що припинена 14 травня 2020 року без визначення правонаступника.
Таким чином, зі змісту позовної заяви та долучених до неї матеріалів вбачається, що позивач не знаючи про те, чи виплачувались йому спірні виплати, не знаючи, чи його права на отримання таких виплат порушені, у зв`язку з ненаданням йому Ліквідаційною комісією Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області запитуваної інформації стверджує про невиплату йому коштів за період служби з 23.12.2005 по 11.08.2006, при тому що зі служби він звільнений ще у 2006 році.
Доказів, які б підтверджували обставини щодо не проведення відповідачем нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, індексації грошового забезпечення та матеріальної допомоги, які стосуються предмета позову, позивач суду не надав.
Водночас, суд звертає увагу позивача на те, що ненадання інформації суб`єктом, який, на думку позивача, володіє цією інформацією, може бути підставою звернення до суду із позовом про зобов`язання надати запитувану інформацію, а не із позовом про виплату коштів.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій, а тому в задоволенні позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області в особі Ліквідаційної комісії УМВС України у Волинській області, адреса: 43001, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, 11.
Суддя Ю.Ю. Сорока
Суд | Волинський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 14.07.2022 |
Оприлюднено | 20.07.2022 |
Номер документу | 105281658 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо звільнення з публічної служби, з них |
Адміністративне
Волинський окружний адміністративний суд
Сорока Юрій Юрійович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні