Рішення

від 11.07.2022 по справі 607/2152/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12.07.2022 Справа №607/2152/22

провадження №2/607/1703/2022

м. Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючої судді Кунець Н.Р.

за участі секретаря судового засідання Крупи О.А.

представника позивача адвоката Кожевнікової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кожевнікова Олена Валеріївна до Державного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кожевнікова О.В. звернулась в суд з позовом до відповідача ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну», про визнання незаконним та скасування наказу про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона з 08.11.2014 працює у ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» на посаді майстра виробничого навчання. 04.11.2021 їй вручили повідомлення, в якому попередили про те, що до 05.11.2021 вона має подати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення прости COVID-19 посилаючись на наказ МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та пункт 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 №1236 із змінами від 20.10.2021 №1096 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19». Наказом №30-К від 08.11.2021 її відсторонили від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ про відсторонення мотивований тим, що нею не надано підтверджуючий документ про профілактичне щеплення від COVID-19 та врученим повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 від 04.11.2021 №21. Своє відсторонення вона вважає незаконним так як воно не базується на нормах чинного законодавства України та нормах міжнародного права людини, та порушує її права на працю і належне існування, а наказ відповідача про відсторонення її від роботи таким, що підлягає скасуванню.

Так, відповідач приймаючи рішення про її відсторонення від роботи діяв в супереч законодавству України, оскільки відстороненням її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, порушив її право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України та КЗпП України, ст.ст. 1, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». При цьому відповідач не взяв до уваги відсутність законодавчої заборони приходити їй на роботу, в той час як інші працівники, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу. Разом з тим, ні в трудовому контракті, ні в її посадовій інструкції чи в будь-якому іншому документі, які сторони уклали під час оформлення на роботу, нема зобов`язання отримати щеплення від COVID-19. Відтак, відповідач позбавив її можливості заробляти собі на життя, у зв`язку з чим вона та її сім`я опинилася в гіршому становищі, ніж інші працівники, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації Більше того, відповідач не володіє інформацією стосовно відсутності або наявності у позивача вакцинації від COVID-19, оскільки жодних письмових заяв чи повідомлень про вакцинування вона не надавала, так як ця інформація є таємною, а відмова надавати відомості про наявність щеплення від COVID-19 та відсутність вакцинації від COVID-19 не може вважатися порушенням та не може бути підставою відсторонення працівника від роботи, оскільки жодним законом України не встановлено порядку такого відсторонення. Крім того, в Україні не введено надзвичайного стану, а тому відсторонення працівника від роботи через відсутність вакцинації, є незаконним.

Окрім цього, незважаючи на широке поширення COVID-19, показників епідемії на території України або в окремих регіонах не досягнуто і офіційного рішення влади про визнання COVID-19 епідемією не було. Водночас, визнання ВООЗ Коронавірус пандемією не передбачає автоматичне визнання такого епідемією в Україні. Звертає увагу, що виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових профілактичних щеплень до яких не входить щеплення від COVID-19, і відповідно тому воно не включене до календаря щеплень.

Позивач вказує, що наказ Міністерства охорони здоров`я України №2153 про обов`язковість щеплення від COVID-19 суперечить чинному Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, встановлено, що вакцинація від корона вірусної хвороби COVID- 19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Зауважує, що підприємство не входить в перелік об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави передбачених постановою КМУ від 04.03.2015 №83. А також вважає, що Кабмін не наділений повноваженнями продовжувати дію карантину способом внесення змін до відповідних пунктів постанови, якою раніше встановлювався карантин та визначався період його дії. Тобто, на її думку починаючи з 01.03.2021 карантин в Україні є юридично незаконним, а тому в роботодавців нема юридичних підстав для обмеження діяльності своїх підприємств.

Крім того зазначає, що відповідач не дотримався усунення негативних наслідків відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що полягає у обов`язку утримуватися від втручання в особисте життя, з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Зазначає, що відповідач своїм рішенням фактично покладає на позивача обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові та, які несумісні з його громадськими та релігійними переконаннями. Також вказує, що відсторонення її від роботи не сприяє досягненню заявленої державними органами мети запобіганню зараженню вірусом учасниками робітничого процесу. Водночас, відповідач мав право вдатись до альтернативних заходів, направлених на обмеження контакту невакцинованої особи з іншими працівниками і які могли б мати менший «травматичний» ефект для позивача. Так як загально відомим є факт, що зараження вірусом можна уникнути шляхом дотримання дистанції під час спілкування, а тому і учні і працівники мають можливість захиститись від зараження вірусом, без втручання держави у права учасників робітничого процесу.

Позивач звертає увагу, що відсторонення від роботи без збереження заробітної плати працівника, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, має ознаки дискримінації. Вважає, що відповідачем не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до її прав, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому опинилася її сім`я, у зв`язку втручанням держави у її права, виявляється ще більш несправедливим, так як Постановою КМУ №1236 не вимагається від працівників, які не мають вакцинації від C0VID-19, але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Коронавірус. Тоді як навіть для проїзд в транспорті пасажир, який не має вакцинації від COVID-19 змушений кожні 72 годин робити тест на відсутність у нього Коронавірусу.

На підставі наведеного позивач просить суд: скасувати Наказ №30-К від 08.11.2021, «Про відсторонення від роботи майстра виробничого навчання ОСОБА_1 з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати; стягнути з ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» в користь ОСОБА_1 суму в розмірі 55 743,30 грн середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.02.2022 відкрито провадження у вищевказаній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

04.03.2022 судом зареєстровано відзив на позовну заяву поданий представником відповідача ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну», із змісту якого вбачається, що у відповідності до Наказу МОЗ «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щеплення» від 04.10.2021 № 2153 та п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 зі змінами від 20.10.2021 №1096 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» ОСОБА_1 була належним чином ознайомлена з повідомленням про необхідність надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання. Разом з тим, позивач не надала жодних з вказаних документів, а тому відповідно до наказу № 30-к від 08.11.2021, з яким вона також належним чином була ознайомлена, була відсторонена від роботи з 08.11.2021, у зв`язку з відсутністю сертифіката, що підтверджує вакцинацію проти COVID-19, або довідки про протипокази до щеплень проти COVID-19, на строк до усунення причин, що його зумовили. Відповідач зазначає, що відсторонення позивача від роботи відбулось з чітким дотриманням положень п. 41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 зі змінами від 20.10.2021 №1096. Так, 04.11.2021 позивач отримала Повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення № 21. Відсторонення відбулося на підставі наказу по підприємству з обов`язковим доведенням його до відома позивача під підпис. Строк відсторонення: «до усунення причин, що його зумовили». Зауважує, що у зв`язку з легкістю поширення COVID-19 та вимогою законодавства України про обов`язкову вакцинацію працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, позивач, як працівник Державного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну», підпадає під категорію осіб, які зобов`язані або вакцинуватися, або надати медичну довідку протипоказання до вакцинації. Виходячи з того, що ОСОБА_1 не надала відповідних документів, директор навчального закладу був зобов`язаний тимчасово відсторонити її від роботи, поки остання не надасть відповідні документи для продовження виконання своїх посадових обов`язків у період пандемії спричиненої SARS-CoV-2. Вважає, що відсторонення від роботи працівників закладів освіти через їх відмову або ухилення від проходження вакцинації від короновірусної хвороби COVID-19 на термін до усунення причин такого відсторонення та ненаданням відповідних медичних довідок щодо наявності відповідних протипоказань є правомірним, відповідає вимогам чинного законодавства про працю та не суперечить європейським стандартам захисту прав людини. При цьому відповідач переконаний, що надмірний тягар на позивача покладений не був, оскільки вона була відсторонена від роботи, а не звільнена. Більше того, саме позивач має всі важелі, аби врегулювати питання з її відстороненням, зокрема, вакцинувавшись або надавши медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.05.2022 позовну заяву позивача ОСОБА_1 залишено судом без руху.

11.05.2022 представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кожевнікова О.В., подала до суду заяву про усунення недоліків вказаних в ухвалі Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 02.05.2022 у строки встановленні судом.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Кожевнікова О.В. позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» в судове засідання не з`явився, однак від адвоката Вербіцької М.В., яка діє в інтересах відповідача надійшла заява, із змісту якої вбачається, що відповідно до ст.ст. 182-183, 223 ЦПК України, відповідач просить розглядати справу за відсутності представника відповідача та відмовити у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з огляду на наступне:

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , працює майстром виробничого навчання в ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» з 03.11.2014, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 заповненої 01.09.2004.

Згідно копії довідки про доходи виданої Державним навчальним закладом «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» № 1 від 07.02.2022, загальна сума доходу ОСОБА_1 за період з січня 2021 року по грудень 2021 року становить 133783,93 грн.

04.11.2021 позивач ОСОБА_1 отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 №21, яким останню повідомлено про необхідність до 05.11.2021 надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, а також про можливість надання довідки про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та затверджень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2021 №595. Позивачу також роз`яснено, що якщо до 05.11.2021 вона не наддасть одного із зазначених документів, 08.11.2021 її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» 06.04.2000 №1645-ІІІ. Із вказаним повідомленням позивач ознайомлена та отримала другий примірник останнього, про що свідчить її особистий підпис на вказаному повідомленні.

Як вбачаєтьсяз наказут.в.о.директора Державногонавчального закладу«Тернопільське вищепрофесійне училищетехнологій тадизайну» МішунЛ.№30-Квід 08.11.2021, ОСОБА_1 ,майстра виробничогонавчання,відсторонено відроботи з08.11.2021у зв`язкуз відсутністюсертифіката,що підтверджуєвакцинацію протиCOVID-19або довідкипро протипоказидо щепленьпроти COVID-19,на строкдо усуненняпричин,що йогозумовили.Підставою вказано,повідомлення прообов`язкове профілактичнещеплення протиCOVID-19 ОСОБА_1 04.11.2021№21.Вказаний наказприйнято відповідачемна підставіст.46КЗпП України,ч.2ст.12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб»від 06.04.2000№1645-ІІІ,наказу МОЗ«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням»від 04.10.2021№ 2153,пункту 41-6Постанови КМУвід 09.12.2020№ 1236 із змінами від 20.10.2921 №1096 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2».

Законодавство України про охорону здоров`я базується наКонституції Україниі складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст. 1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст. 5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Частиною 1статті 46КЗпП Українипередбачено,що відстороненняпрацівників відроботи власникомабо уповноваженимним органомдопускається уразі: появина роботів нетверезомустані,у станінаркотичного аботоксичного сп`яніння; відмовиабо ухиленнявід обов`язковихмедичних оглядів,навчання,інструктажу іперевірки знаньз охоронипраці тапротипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

У визначенні поняття «законодавством» суд враховує рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998 № 12-рп/98 (справа про тлумачення терміну «законодавство»), відповідно до якого термін «законодавство», що вживається у частині третій статті 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно доКонституції Україниі законів України.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлений інший випадок відсторонення працівника від роботи, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

За змістом ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно із затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі - МОЗ).

Наказом МОЗ від 25.02.2020 № 521 Перелік особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб, який затвердженийнаказом МОЗ від 19.07.1995 № 133, доповнено розділ «Особливо небезпечні інфекційні хвороби» пунктом 39 такого змісту: «COVID-19».

Наказом МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», на період дії карантину обов`язковій вакцинації проти COVID-19 підлягають, зокрема і працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Цим наказом передбачено, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070 ).

Згідно п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Вищевказаний наказ МОЗ пройшов необхідну процедуру реєстрації та введення його в дію, тому даний нормативний документ відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції Право на повагу до приватного і сімейного життя та практиці Європейського суду з прав людини, а відтак його вимоги є обов`язковими для виконання усіма фізичними та юридичними особами, які підпадають під його дію.

Таким чином, право не проходити вакцинування від COVID-19 мають лише ті працівники, у яких наявні протипоказання до проведення цих щеплень, що може встановлювати сімейний або лікуючий лікар, надавши відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування щеплення через COVID-19 в анамнезі. Якщо особа має протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості ця особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Календар профілактичних щеплень передбачає проведення щеплень від захворювань починаючи з дня народження людини до досягнення певного віку, які є обов`язковими для всього населення.

Гостра респіраторна хвороба Covid-19, спричинена коронавірусом SARS-CoV-2 стала актуальною в України нещодавно та обов`язкові щеплення для запобіганню її поширенню встановлено лише для окремих категорій (професій) працівників, а не для всіх громадян та не пов`язане з досягненням певного віку. Крім того, відповідно до ч.1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб, які не включені до календаря щеплень, що і встановлено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, відтак суд вважає безпідставним посилання позивача на відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 в календарі профілактичних щеплень в Україні, які є обов`язковими.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 (з змінами і доповненнями станом на дату прийняття оспорюваного наказу 14.12.2021) встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 19.12.2020 до 31.05.2022 на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, від 20.05.2020 № 392 та від 22.07.2020 № 641

Так, відповідно до постанови Кабінету міністрів України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст.46 Кодексу законів про працю України , ч.2 ст.12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

-на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України , ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці та ч.3 ст.5 Закону України Про державну службу ;

-відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

-строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

В законодавстві відсутнє визначення поняття відсторонення від роботи, на практиці відсторонення від роботи означає призупинення трудових правовідносин (тимчасове увільнення працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і, в свою чергу, тимчасове увільнення роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання та відповідно, сплачувати заробітну плату.

Тимчасове увільнення працівника від виконання ним його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи (на умовах та підставах встановлених законодавством) за своєю суттю не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом. Застосовується такий захід у виняткових випадках, і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків. Призупинення трудових відносин в такому випадку не тягне за собою обов`язкове припинення самих трудових відносин. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Відсторонення від роботи оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому мають бути наведені підстава та строки відсторонення. Працівник має ознайомитись з таким наказом негайно під розпис, оскільки йдеться про реалізацію права працівника на працю.

Крім того, суд звертає увагу, що бездіяльність роботодавця з відсторонення працівників може мати негативні наслідки для нього, оскільки за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення Порушення правил щодо карантину людей , яка визначає, що порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України Про захист населення від інфекційних хвороб , іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, він може бути притягнений до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу на посадових осіб від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відтак судом встановлено, що на працівників ДНЗ «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» поширюється дія Переліку № 2153, тому т.в.о. директора навчального, видавши оспорюваний наказ №30-К від 08.11.2021, як керівник виконував вимоги постанови Кабінету міністрів України від 09.12.2020 №1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

При цьому, позивач доказів наявності у неї протипоказань до щеплення від COVID-19, на час винесення відповідачем оспорюваного наказу та звернення її до сімейного лікаря з приводу наявності у неї протипоказань до щеплення від COVID-19 суду не надала. Позивача заздалегідь було попереджено роботодавцем про обов`язковість щеплення працівників проти COVID-19. Таке попередження було оформлене письмово та доведено до позивача. Відсторонення позивача від роботи відбулось шляхом видання наказу про таке відсторонення із зазначенням причин, що його зумовили. Позивача було ознайомлено із наказом під підпис.

З приводу посилання позивача на добровільну вакцинацію та неприпустимість примусу до вакцинації, суд зазначає, що у законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов`язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації діюче законодавство дозволяє відсторонювати цих працівників від роботи без виплати заробітної плати.

Обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Проте, такі втручання цілком припустимі. Зокрема, для визначення законності таких втручань Європейський суд з прав людини вказує на те, що аби визначити, що це втручання потягнуло за собою порушення ст. 8 Конвенції, суд повинен (має) обґрунтувати доцільність та виправданість таких дій відповідно до другого абзацу цієї статті тобто встановити, чи є втручання виправданим відповідно до закону і чи має воно на меті законні цілі, і чи були вони виправданими в демократичному суспільстві .

Досліджуючи питання наявності закону ЄСПЛ в ухваленому 08.04.2021 рішенні у справі Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13) зазначає: Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним заданих обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, § 167, 15листопада 2016р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Окрім того, в зазначеному рішенні ЄСПЛ вказано: Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8 .

Хоча система обов`язкових вакцинацій не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу.

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань .

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Також, суд вважає, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників навчальних закладів від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників навчального процесу, в тому числі й дітей, які відвідують цей заклад.

Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Позивач є працівником навчального закладу та контактує з дітьми. Допущення до роботи з дітьми осіб, які не мають обов`язкових щеплень, є неприпустимим з огляду на необхідність забезпечення захисту і здоров`я дітей. Індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником закладу загальної середньої освіти протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, дітей, які відвідують цей заклад. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета загальне благо у формі права на безпеку та здоров`я, що гарантоване статтями 3, 27, 49 Конституції України.

Таким чином, обов`язкова вакцинація для позивача з подальшим її відстороненням від роботи через відсутність щеплення від COVID-19 або абсолютних протипоказань до такої вакцинації ґрунтується на законі, має законну, об`єктивно обґрунтовану мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві, тому не є проявом дискримінації.

Що стосується порушення права на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилась від щеплення, то ці обставини дійсно потягли для неї втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування, однак, як зазначає ЄСПЛ, це було прямим наслідком рішення, у даному випадку позивачки, свідомо відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі «Соломахін проти України (рішення від 15.03.2012) ЄСПЛ зробив правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Верховний Суд у своїй постанові від 17.04.2019 у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 10.03.2021 у справі № 331/5291/19 зазначив, що згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визначаються найвищою соціальною цінністю. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущеною до занять, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я не тільки всіх учнів і працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином саму дитину, яка не отримала профілактичні щеплення. З огляду на суспільні інтереси, тимчасове відсторонення (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) дитини від занять не призвело до порушення конституційного права дитини на освіту, яку вона може отримати в інших формах.

У пунктах а, б статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено, що громадяни України зобов`язані, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів. Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, втому числі й самих дітей.

Отже, право позивача на працю у навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки ОСОБА_1 відмовилася від обов`язкового щеплення та не надала будь-яких доказів, що вона має такий стан здоров`я, який є перешкодою для вакцинування. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Крім того, посилання сторони позивача на те, що інформація про наявність у нього профілактичного щеплення від COVID-19 або довідки про абсолютні протипоказання є захищеною законом медичною таємницею також є безпідставними.

Так, статтею 286 ЦК України визначено, що фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.

Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.

Відповідно до статті 39-1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Тобто за місцем роботи не може вимагатися інформація про діагноз та методи лікування фізичної особи. Разом з тим документи про вакцинацію таких відомостей не містять.

Доводи позивача з приводу незаконності наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» спростовується тим, що за результатами правової експертизи такий зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 та на даний час є чинним.

Суд такожне бередо увагипокликання позивачкина незаконністьта неконституційністьнормативних актівКМУ,які продовжуютьстрок діїкарантину.Так,відповідно дочастини першоїстатті 150Конституції України,питання провідповідність КонституціїУкраїни (конституційність) актів Кабінету Міністрів України відноситься до компетенції Конституційного Суду України, а не до повноважень суду під час розгляду цивільної справи. Частиною другою статті 152 Конституції України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Суд звертає увагу, що станом на час прийняття т.в.о. директора ДНЗ «Тернопільське вищепрофесійне училищетехнологій тадизайну» оспорюваного наказу нормативні акти, які продовжують строк дії карантину.

Щодо інших доводів позивача, то Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець діяв на підставі, та у межах повноважень і положень, визначених законом та підзаконними нормативними актами. Відсторонення позивача від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, є законним і правомірним. Будь-яких порушень вимог законодавства або порушення процедури відсторонення від роботи позивача судом не встановлено. Тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування оскаржуваного наказу.

Вирішуючи вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача виплатити їй заробітну плату за весь час відсторонення від роботи, суд виходить з наступного:

Так, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п.10 Постанови від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП ).

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з ухиленням чи відмовою від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Таким чином, оскільки позивача було відсторонено від роботи за наявності законних підстав для цього, а саме у зв`язку з ненаданням нею документів, які підтверджують наявність профілактичного щеплення проти COVID-19 або ж довідки про абсолютні протипоказання до такого щеплення, внаслідок чого вона з 08.11.2021 була тимчасово увільнена від виконання своїх трудових обов`язків, то середній заробіток за цей час стягненню з відповідача не підлягає, а відтак у задоволенні цієї частини позовних вимог також слід відмовити.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, сплачений позивачкою судовий збір слід віднести на її рахунок.

Керуючись статтею 46 КЗпП України, статтею 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. ст. 12,13, 80, 81, 89,263-268, 354,355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Кожевнікова Олена Валеріївна до Державного навчального закладу «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Судові витрати у виді судового збору у сумі 1984 (одна тисяча дев`ятсот вісімдесят чотири) гривні 80 копійок покласти на ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 15 липня 2022 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Державний навчальний заклад «Тернопільське вище професійне училище технологій та дизайну», ЄДРПОУ: 03071153, адреса місця знаходження: пр.-т. С. Бандери, 74А, м. Тернопіль, 46011.

Головуючий суддяН. Р. Кунець